Свирид Опанасович
18 ч. ·
Сфера міжнародної політики.
Правила гри і “червоні прапорці” від діда.
Заступ за які для нової влади травмонебезпечний аж до летальних для неї наслідків.
Жодною мірою не сподіваюся, що хтось із оточення нового президента діда прочитає, а прочитане сприйме всерйоз. У них зараз ейфорія, а в такому стані люди вважають себе розумнішими за інших і несхильні ні до кого дослухатися. Тим паче до своїх відвертих противників. А дід – я цього не приховую – новій владі не друг. То не моя влада і цілком імовірний скорий провал президента Зеленського та його “молодої” команди мене аж ніяк не засмутить. Проте дід далекий від настроїв “що гірше, то краще”. І падіння президента Зеленського ціною катастрофи на зовнішньополітичному фронті я не бажаю. В цьому контексті учорашню заяву Пороха про готовність допомогти новому президенту в міжнародних справах - вітаю. Це цивілізовано і це в інтересах держави.
Чесні вибори і цивілізований транзит влади – це в очах західних демократій значно важливіше, ніж персона переможця. В їхній системі розпізнавання “свій - чужий”, особливо після вітань Порошенка Зеленському, у кабінетах західних лідерів засвітилося заспокійливе “Україна – своя”. Думаю, ***ло в Москві у ту мить сердито сплюнув. Бо найбільше він любить ті країни, які Захід позбавляє своєї підтримки. Хаос ***ло любить, понімаєш лі, і всяких політичних паріїв, ізгоїв та отщепенців. Ні Зеленський, ні Порошенко вочевидь у ту категорію не потрапили, Захід нового президента України вітає і... м’яко до себе пригортає. Не звертаючи на ревниве кліпання ***ла жодної уваги.
Тому успішне проходження України через важкі вибори - то величезний міжнародний капітал, який отримав не особисто Зеленський. Його отримала держава Україна і всі українці, не залежно від політичних вподобань. І цим капіталом слід розумно розпорядитися. Але його можна й дуже швидко розтринькати.
Зеленський прийшов до влади на настроях людей, які бажають зламати систему. Чудово, але тільки не систему міжнародної підтримки України. Там ламати нічого не потрібно і там бажано уникати будь-яких різких рухів чи непродуманих слів – про це Зеленському і його оточенню слід пам’ятати від перших днів президентства. Взагалі, як казав один наш нардеп “Міжнародна політика – то тонше, ніж комар пісяє”. Тому моя добра порада – зосередитися виключно на внутрішніх питаннях. От де непочатий край роботи, і є чим займатися.
Сфера зовнішньої політики не та, де є хоч якийсь потенційно успішний для президента Зеленського напрямок. Там він рейтингу не напрацює, жодних проривів не буде, а якщо чесно – то їх і не потрібно. Президент Порошенко залишає міжнародне господарство у цілком справному стані, будь-які необачні спроби їх покращити чреваті як мінімум конфузами, як максимум – серйозними провалами. Шансів показати себе кращим дипломатом, ніж попередній президент, у Зеленського нема навіть гіпотетичних. Нетренована людина піднімати штанги з рекордною вагою неспроможна, тому не варто і пробувати. Цей факт новій владі слід сприйняти як даність.
Дилетантизм – не є перевагою. Дилетантів зневажають усюди і сфера міжнародної політики не виключення. То взагалі досить жорстокий світ рейтингових боїв, де противників не шкодують. Балачки про дилетанта Ноя, який збудував ковчег і професіоналів, які збудували Титанік, пора припинити. Хоча б тому, що біблійний Ной будував ковчег керуючись цінними вказівками із весьма високих інстанцій, а в мене великий сумнів, що пан Зеленський користується в тих інстанціях таким же авторитетом, як праведник Ной.
Тому дід буде останнім, хто критикуватиме президента Зеленського за бездіяльність на міжнародній арені. Ото краще взагалі туди не втручатися. Або втручатися по мінімуму.
Але певний мінімум робити доведеться.
Перше. Ви коли-небудь годували качок? Або гусят? Бачили як вони тягнуть голови й розкривають дзьоби чекаючи від вас харчу? От точнісінько в такій позі стоять зараз іноземні посли в Києві. Вони чекають від Зеленського перших заяв про принципи міжнародної політики України, аби інформувати свої столиці. Тому Зеленському уже зараз слід дуже чітко, недвозначно і дуже члєнораздєльно, можна читаючи з бумажки, заявити про незмінність стратегічного курсу України на європейську та євроатлантичну інтеграцію, Україна залишається для своїх союзників надійним, передбачуваним партнером. Крапка. Більше нічого казати не варто, далі українські посли в іноземних столицях нахлобучать циліндри, поїдуть у МЗСи країн перебування і гарненько там усе їм розтлумачать. І взагалі, сферу міжнародних відносин найрозумніше віддати професіоналам – в України дипломатичний корпус дуже фаховий і дуже загартований. Тамтешні хлопці й дівчата своє діло добре знають і зроблять усе якнайкраще, задача президента просто озброїти їх чіткими й недвозначними меседжами.
Друге. росія. Жодних прямих переговорів. От просто – жодних. Зараз навколо Зеленського і його “молодої” команди копошаться різного роду “незалежні” експерти, які пропонують свої прожекти та послуги з питань міжнародної політики, частина яких звичайні кар’єристи й пройдисвіти, а частина – агенти впливу Кремля. От лише хтось із тих “експертів” промовить вислів на кшталт “модальності мирного співіснування з Росією”, до нього можна одразу викликати крепких хлопців із СБУ. А далі – наручники, допити, слідчий ізолятор і все як у порядній державі, яка боронить свої інтереси від ворогів.
Далі про Росію. Кремлю не потрібні поступки, Кремлю потрібна лише повна капітуляція. Це – аксіома. Прийняті цими днями в Москві санкції по припиненню постачання в Україну нафтопродуктів, а паралельно увещеванія Медведчука про золоті гори у випадку укладення з Росією економічної угоди – це всього-навсього “елегантне” запрошення від ***ла в пастку. Не на переговори, а в пастку. Найбільша небезпека якої у потенційному розвалі усієї міжнародної системи антиросійських санкцій: “Ну якщо Київ мириться з Москвою, то якого хера ми будемо нести економічні збитки?”-. скажуть у європейських і світових столицях. І санкції з полегшенням скасують. А між тим – іще п’яти років санкцій росія не витримає. Тому їх треба зберегти за всяку ціну.
А відповідь на “елегантне” запрошення з Москви слід дати дєрзку – високомірно ігнорувати. Й натомість почати закупки нафтопродуктів і вугілля на міжнародних ринках. В Південно-Африканській Республіці, Польщі, де завгодно. З шантажистами переговори недоречні. І безперспективні.
Звільнення заручників із російських буцегарень – без усяких попередніх умов. Ось де торг точно “нєуместєн”. І Москві слід дати зрозуміти із перших же днів – іти на поступки в політиці чи економіці в обмін на повернення полонених Київ не буде. Москва має без розмов звільнити усіх захоплених у полон українців від Сенцова, Карп’юка, Клиха і до українськиї моряків - стояти на цій позиції твердо й безкомпромісно. Інакше в кожному проблемному питанні Москва хапатиме нових заручників і це триватиме безкінечно. Або як мінімум, поки ***ло не здохне.
Тому ще раз, росія – то для нового президента і його адміністрації суцільне мінне поле, без найменшого простору куди можна безпечно ступити. Будь-який крок у тому напрямку – ніжки-ручки повідриває. А може й голову. Спроби делегувати, наприклад, енергетичні переговори з Москвою, одній із ситуативних попутниць Зеленського, відповідальності за наслідки з президента не знімуть. І не кажіть потім, що дід не попереджав.
Переговори з Росією лише в тристоронньому, або багатосторонньому форматі. Енергетичні – за участю Єврокомісії. По мінським домовленостям – за участю Німеччини і Франції. І ніяк інакше.
Дилетантські балачки про Будапештський формат замість Нормандського на щастя ніби припинилися. В оточенні Зеленського вже зрозуміли ситуацію, а може хтось розумний їм розтлумачив справжнє значення мінських домовленостей. Туди краще взагалі не лізти і щось покращувати – там оголені дроти під високою напругою, хай краще професіонали.
Закордонні візити. Що менше, то краще. Будь-який візит – потенційно небезпечний для репутації. І не персональної репутації Зеленського, а репутації України. Неізбежні конфузи, обмовки, ляпи – воно вам нада? Тому поменше візитів, аби не ганьбитися. І не ганьбити Україну. Обов’язковий мінімум – у Брюссель злітати треба. По лінії ЄС - загально-декларативне підтвердження незмінності курсу, бла-бла-бла, строго по папірцю з МЗС і ніякої отсєб’ятіни. Тут же одразу в штаб-квартиру НАТО – також незмінність стратегічного курсу, розширення, поглиблення, до зубів озброєння. Обов’язково фотографії з НАТОвськими генералами, у великих кашкетах із свірепими яструбиними оскалами. В Москві буде бурна істерика, але це нєрвне. Від НАТО їх обично попускає.
Вашингтон, Берлін, Париж, Лондон – опціонально. Якщо летіти, то лише з однією метою – підтвердження незмінності міжнародного курсу, особисте знайомство з політичними лідерами із отриманням каналів термінового зв’язку з ними на випадок урґентних ситуацій.
Туреччина... Варто б злітати, але не пробувати там гратися у велику політику. Дід на тему українсько-турецьких відносин за Порошенка старався не писати, аби не заважати красоті гри. А між тим його дриблінг навколо Ердогана з віртуозними обводками ***ла був і справді дуже красивий. Така майстерність Зеленському об’єктивно не по плечу, тому в Анкарі – підтвердження добросусідства, економічне співробітництво, дякуємо за позицію по Криму, а захист киримли – один з найголовніших пріоритетів державної політики України. І все. Решту нехай роблять професіонали. Доречно буде одразу з Анкари у Стамбул. Зустріч з Варфоломієм – дякуємо за Томос, цінуємо, збережемо. І додому. Більше ніяких закордонних візитів робити не раджу.
Особливо в Угорщину. З Будапешта зараз на Зеленського та його оточення підуть любвеобільні атаки, які спричинені лише одним – Порох Орбану в Закарпатті коєшо зажав і він дуже сподівається на реванш. Ніяким посулам, що в разі поступок по закону про освіту угорці розблокують міністерські зустрічі на рівні НАТО не вірити. То шантаж, який підігрівається з Кремля. Тому найкраща реакція на угорські поползновенія – люб’язна холодність: “Угорщина важливий партнер, добросусідство, бла-бла-бла, але в нас такі питання вирішує уряд і парламент. Давайте проведемо зустрічі на рівні експертів”. Ну, тобто відфутболити. Іще раз - жодних поступок Будапешту в законі про освіту – тут уже ручки-ніжки повідриває в Україні. А бажаючих їх відірвати чимало.
Втім, якщо дуже кортітиме кудись за кордон змотатися – можна у Азію та в Африку. Порох за п’ять років туди не літав, азійсько-тихоокеанський та африканський напрямки слід підтягнути. Китай... серйозна країна, не варто поспішати. Підготовка такого візиту займе не менш, ніж півроку, а летіти просто так – не варто. І взагалі у країни-гіганти типу Індії чи Японії без належної і дуже ретельної підготовки краще взагалі не летіти. От Індонезія, Бангладеш, В’єтнам, а також країни чорної Африки – вперед. Такі візити готуються швидше і там також є ринки й живуть мільйони потенційних споживачів української продукції.
Саміти ООН, форуми в Давосі, безпекові форуми в Мюнхені та інші подібні міжнародні заходи – Зеленському краще уникати. То не його жанр.
Підсумовуючи – правила прості: жодних корекцій стратегічного курсу, ніяких експромтів, довіра професіоналам. росія – токсична і недоговороздатна. Зупинити війну в односторонньому порядку не вдасться. Запорука перемоги – збереження союзницьких відносин із Заходом. Систему антиросійських санкцій берегти й по можливості розвивати. І не робити дурниць. Тоді буде більше часу й сил на дурниці внутрішній політиці – а там уже порад не даю, там дід новій владі не симпатик, і не союзник.
І на завершення, аби дідова позиція була до кінця ясна й зрозуміла. Ліхо осідланий кандидатом Зеленським тренд “десакралізації влади” неодмінно обернеться проти нього самого. Вже обернувся. І його вже обільно обливають брудом за діло і просто так, із любві к іскусству. Але та “десакралізація” – то наша внутрішня забавка. На міжнародній же арені гідність президента – то гідність держави, яку він представляє. Тому за будь-яку спробу прикалуватися з президента Зеленського будь-який іноземець має отримувати по наглій ватній морді. Зеленський - президент України і право з нього знущатися маємо лише ми.
P.S. Так виглядає, що в таборі виборців Зеленського намічаються перші невдоволені – то професійні “баригоборці”, які мріяли побачити Пороха в кайданках і в тюремній клітці. Цього напевне не буде. І не в останню чергу через позицію Заходу, який ніколи не вітає політичні переслідування. Згадаймо потужний тиск Заходу на Януковича за посадку Тимошенко. Отже Порошенко залишається в політичному полі і як складеться його подальша кар’єра, мене чесно кажучи мало цікавить. Але ось, що важливо – пригадуєте, коли формувалися робочі органи для мінських переговорів, Пороху доводилося судорожно шукати перемовників з українського боку? А їх не було. Довелося згадати про далеко не юних Кучму й Марчука. Такі люди – дипломати-важковаговики – потрібні в будь-якій державі. Бо ситуації бувають різні. Тепер же у нас в особі Петра Порошенка на лаві запасних з’явився супер-професійний дипломат, бійцівські якості якого визнають навіть його противники. Це добре.