врут завистники, жара у чукчей практически
Чукотка она большая, однако.
а вот у якутов бывает реально прохладно, но давно это было
27.08.14 вторжение войск РФ
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
а вот у якутов бывает реально прохладно, но давно это было
Статус: Офлайн
Реєстрація: 01.12.2009
Повідом.: 2974
Реєстрація: 01.12.2009
Повідом.: 2974
Так и арестович об этом
Статус: Офлайн
Реєстрація: 30.11.2009
Повідом.: 6379
Реєстрація: 30.11.2009
Повідом.: 6379
Не верю! (с) затеять войнушку задля воды для колхозников. Это что то новенькое. Бредом попахивает. Завтра кто то, ради сенсации, наплетет о том что *****ы Харьков хотят захватить, ради того чтоб на хтз запчасти для своих тракторов клепать, тоже верить??
всё может быть, но когда им воду отрезали, практически те же самые "иксперты" писали, что военную базу они прокормят \напоят, а проблемы ******ев....
Статус: Офлайн
Реєстрація: 30.11.2009
Повідом.: 6379
Реєстрація: 30.11.2009
Повідом.: 6379
Для ******ополя и ялты воды хватает,,а поливать зерновые плантации Джанкоя вряд ли кому то интересно. Уж точно не ради высоких показателей центнеров с гектара все было затеяно.
Мамай з автоматом чи Едвард у сукенці?
Роздуми про консерватизм і права ЛГБТ-спільнот
Сьогодні це питання з новим натх*ненням актуалізувалося в інформаційному просторі завдяки безпрецедентно веселому випадку. А саме — поданню уповноваженою з гендерних питань у Кабміні Катериною Левченко позову до СБУ з метою притягнення до відповідальності й покарання депутатів Тернопільської та Івано-Франківської обласних рад. Вони майже одностайно проголосували проти ратифікації парламентом України Стамбульської конвенції, яка містить суспільно-дискусійні положення в пунктах про так звані права людини (у конкретному випадку читай: ЛГБТ-спільнот), які за суттю та формами суперечать консервативним цінностям населення цих регіонів, що їх уповноважена з гендерних питань огульно та зневажливо прирівняла до дрімучих адептів «русского мира».
Із нещодавнім запровадженням цієї посади можна легко передбачити подальший розвиток подій. Охорона прав ЛГБТ-спільнот, жінок, жертв домашнього насильства, дітей, тварин, рослин та інших «ображених» вийде на новий виток. На це «цивілізованим світом» виділяються мільйонні гранти, які негайно треба освоювати! Сотні й тисячі ліваків і лівачок, уже роками залучені до цих процесів в Україні, незабаром перетворяться на сотні тисяч. І тоді миролюбний веселковий прапор замайорить над нашими церквами, як уже сталося в Каліфорнії.
Автор цих рядків — білий гетеросексуальний чоловік, батько п’ятьох дітей, православний християнин, поміркований правоцентрист, найбільш безправна й дискримінована істота у світі — спробує подати своє бачення цієї проблеми.
За довгі роки перебування в культурно-правовому полі українських реа*лій я не раз підпадав під різні форми й прояви агресії та професійної дискримінації з боку добре організованого й натасканого на ворогів лівацтва. Ця спільнота не давала мені жодного шансу для побудови конструктивного діалогу, наражаючи всі мої доводи та думки на тотальну обструкцію, звинувачуючи не тільки в «дрімучості, архаїчності, совковості», а й у «нацизмі, фашизмі, людожерстві та маразмі». Справедливо зауважив свого часу Вінстон Черчилль: «******и майбутнього називатимуть себе антифашистами». Тож, панове, вітаю. Цей час настав! «Антіфа» за крок від перемоги! Ви їх не бачите, а вони вже тут…
У жовтні 1917 року в «Київських відомостях» серед оголошень про гучні весілля, похорони, реклами зубного порошку та «жіночих корсетів від ****тенберга» редакція розмістила коротесеньку заміточку про «госпереворот у Пєтрограді, влаштований більшовиками та революційними матросами», на яку з тодішньої гламурної публіки мало хто звернув увагу, а дарма. Бо багатьох із цих легковажників у наступні роки більшовики якщо не розстріляли, то зґвалтували, випустили їм кишки чи повідрізали геніталії.
Цього разу війна з умовним «правим сектором» буде тихою, непомітною, як СНІД чи рак на початкових стадіях. Але в результаті на вас все одно чекає страшна та інколи дуже болісна смерть. Сучасне суспільство вже може констатувати факт, що колишні так звані ****уальні меншини давно перетворилися на агресивну більшість, принаймні в інформаційному та законотворчому просторах. Довкола проблематики стосунків між консервативною частиною суспільства та різноманітними лівацькими течіями, що ведуть своє походження від теоретиків войовничого неомарксизму, на теренах постколоніальної України поки що точаться дискусії. Тоді як на теренах «цивілізованих країн» це питання вже давно проминуло фазу «остаточного вирішення» на користь ліваків різного штибу, починаючи від феміністок-фунадаменталісток і радикальних гей-спільнот, закінчуючи ліберальними інтелектуалами-метросексуалами, латентними гомосексуалістами та звичайними домогосподарками.
Минулого літа, перебуваючи в Сан-Франциско, я познайомився з представником місцевої української греко-католицької громади. За професією лікар-анестезіолог, 37-річний чоловік традиційних консервативних поглядів, батько двох дітей шкільного віку плакався у мене на плечі, що не знає, як пояснити своєму молодшому синові-першокласнику, чому Едвард може ходити до школи у дівочій сукенці, а Богданчикові батьки не дозволяють. Я не жартую, пани-браття! Клянуся святим Шпенґлером, Ніцше, Ортеґою та всіма його Ґассетами, що попереджали у своїх творах про такий розвиток подій. Подружжя довго й важко працювало, щоб дозволити собі будинок у престижному районі з гарною школою. «Якщо я скажу Богданчикові, що Бог задумав Адама та Єву саме як чоловіка та жінку, а малий переповість це вчительці, то нас попруть зі школи, бо там таке поняття, як «стать», давно вже відмінили, а дітям із першого класу вкладають у голову, що вони мають право «вільного вибору», ким бути в майбутньому: хлопчиком або дівчинкою», — його щирі сльози пропалювали в моїй душі чорні діри. Тому я грудьми, усім своїм лівером із ненависним для ліваків набундюченим фалосом навперейми стану на захист тернопільських та івано-франківських Богданчиків, щоб умовний колективний лівацький Едвард у сукенці не нав’язував нам своїх концептів.
Тут маємо справді екзистенційний конфлікт на рівні життя й смерті. Або сучасна Україна, що бореться з Росією, водночас руйнується зсередини адептами мультикультурного лібералізму, отримуючи в підсумку замість «Мамая з автоматом» «Едварда в сукенці», програючи цю війну. Або ми гуртуємося довкола захисту традиційних цінностей. Бо «Едвард у сукенці» навряд чи візьме до рук автомат, щоб захистити Україну, а також життя та здоров’я «уповноваженої з гендерних питань», тоді як вона захищає права Едварда на одностатеві шлюби.
Нині справді маємо два полюси найвойовничішого, найагресивнішого лівацтва: «природний» і суто «науковий». Другий заснований на окремих засадах теорії Маркса, що містять базові положення про людину як виключно матеріалістичний концепт, без наявності в його формуванні метафізичних форм буття. А перший втілює саме росія як гібридне породження ******у між Сходом і Заходом. Саме вона завжди була й нині залишається найбільшим постачальником «гібридних сенсів» у світі, джерелом природного лівацтва, що сягло свого апогею 100 років тому у форматі «Великої Жовтневої революції», надовго зануривши одну шосту планети в царство абсолютного розгулу Хама, сил Хаосу й Танатосу, демонічних інстинктів, що вимагали нових і нових жертв. Заграючи з правою ідеологією чи то православного фундаменталізму, чи то консервативних цінностей, росія все одно лишається глибоко лівацькою країною, де політичний чи ідео*логічний дискурс змінюється згідно з геополітичною кон’юнктурою, вигідною для керівництва держави, і не містить жодної краплини імперативу «ідеологічних чи духовних переконань», що наразі ще лишаються важливими чинниками для світогляду еліт західних країн.
До розпаду СРСР межа між лівацьким Сходом і правим Заходом була чітко окреслена у Європі завдяки Берлінському муру й мала досить сталі форми у світовому масштабі: країни радянського блоку й ті, що тяжіли до Заходу. Тому слова Путіна про розпад СРСР як про найбільшу геополітичну катастрофу XX століття справді мають певний сенс. Диявольський концепт «змішати всі кольори до стану гібридно-сірого» об’єднує нинішній ліберально-демократичний Захід із удавано консервативною Росією. Але якщо остання працює над цим задумом у царині геополітики, ухопившись за правий дискурс, то Захід — у царині абсолютно лівацьких неомарксистських концептів із метою демаркації кордонів у расових, національних, релігійних та гендерних питаннях.
Зрештою, за СРСР ми це вже проходили. Українцям такий експеримент украй не сподобався. Тому й тікаємо від совка як можемо, потрапляючи в не менш хижі обійми західно-лівацьких ліберальних цінностей. Шляху вижити й зберегтися Україні як національній державі нема ні там, ні там. Боюся, що «Едвард з автоматом», як і «Мамай у сукенці» на кшталт Брежнєва та Гонеккера зі знаменитого графіті «Смертельний поцілунок», навряд чи стануть на захист України, як то зробили хлопці з «Правого сектору» в найнебезпечніші для нас часи.
Тому, незважаючи на цілком слушну думку, що «гей-парад на Хрещатику кращий за російський парад Побєди», усе ж таки вважаю доцільною суспільну дискусію щодо імплементації в Україні Стамбульської конвенції як такої, що призводить до розмиття маркерів української національної ідентичності.
Антін Мухарський
Проект Антіна Мухарського «Національна ідея модерної України». Інтерв’ю з митцями, філософами, лідерами думок
Матеріал друкованого видання № 51 (579) від 20 грудня
Роздуми про консерватизм і права ЛГБТ-спільнот
Сьогодні це питання з новим натх*ненням актуалізувалося в інформаційному просторі завдяки безпрецедентно веселому випадку. А саме — поданню уповноваженою з гендерних питань у Кабміні Катериною Левченко позову до СБУ з метою притягнення до відповідальності й покарання депутатів Тернопільської та Івано-Франківської обласних рад. Вони майже одностайно проголосували проти ратифікації парламентом України Стамбульської конвенції, яка містить суспільно-дискусійні положення в пунктах про так звані права людини (у конкретному випадку читай: ЛГБТ-спільнот), які за суттю та формами суперечать консервативним цінностям населення цих регіонів, що їх уповноважена з гендерних питань огульно та зневажливо прирівняла до дрімучих адептів «русского мира».
Із нещодавнім запровадженням цієї посади можна легко передбачити подальший розвиток подій. Охорона прав ЛГБТ-спільнот, жінок, жертв домашнього насильства, дітей, тварин, рослин та інших «ображених» вийде на новий виток. На це «цивілізованим світом» виділяються мільйонні гранти, які негайно треба освоювати! Сотні й тисячі ліваків і лівачок, уже роками залучені до цих процесів в Україні, незабаром перетворяться на сотні тисяч. І тоді миролюбний веселковий прапор замайорить над нашими церквами, як уже сталося в Каліфорнії.
Автор цих рядків — білий гетеросексуальний чоловік, батько п’ятьох дітей, православний християнин, поміркований правоцентрист, найбільш безправна й дискримінована істота у світі — спробує подати своє бачення цієї проблеми.
За довгі роки перебування в культурно-правовому полі українських реа*лій я не раз підпадав під різні форми й прояви агресії та професійної дискримінації з боку добре організованого й натасканого на ворогів лівацтва. Ця спільнота не давала мені жодного шансу для побудови конструктивного діалогу, наражаючи всі мої доводи та думки на тотальну обструкцію, звинувачуючи не тільки в «дрімучості, архаїчності, совковості», а й у «нацизмі, фашизмі, людожерстві та маразмі». Справедливо зауважив свого часу Вінстон Черчилль: «******и майбутнього називатимуть себе антифашистами». Тож, панове, вітаю. Цей час настав! «Антіфа» за крок від перемоги! Ви їх не бачите, а вони вже тут…
У жовтні 1917 року в «Київських відомостях» серед оголошень про гучні весілля, похорони, реклами зубного порошку та «жіночих корсетів від ****тенберга» редакція розмістила коротесеньку заміточку про «госпереворот у Пєтрограді, влаштований більшовиками та революційними матросами», на яку з тодішньої гламурної публіки мало хто звернув увагу, а дарма. Бо багатьох із цих легковажників у наступні роки більшовики якщо не розстріляли, то зґвалтували, випустили їм кишки чи повідрізали геніталії.
Цього разу війна з умовним «правим сектором» буде тихою, непомітною, як СНІД чи рак на початкових стадіях. Але в результаті на вас все одно чекає страшна та інколи дуже болісна смерть. Сучасне суспільство вже може констатувати факт, що колишні так звані ****уальні меншини давно перетворилися на агресивну більшість, принаймні в інформаційному та законотворчому просторах. Довкола проблематики стосунків між консервативною частиною суспільства та різноманітними лівацькими течіями, що ведуть своє походження від теоретиків войовничого неомарксизму, на теренах постколоніальної України поки що точаться дискусії. Тоді як на теренах «цивілізованих країн» це питання вже давно проминуло фазу «остаточного вирішення» на користь ліваків різного штибу, починаючи від феміністок-фунадаменталісток і радикальних гей-спільнот, закінчуючи ліберальними інтелектуалами-метросексуалами, латентними гомосексуалістами та звичайними домогосподарками.
Минулого літа, перебуваючи в Сан-Франциско, я познайомився з представником місцевої української греко-католицької громади. За професією лікар-анестезіолог, 37-річний чоловік традиційних консервативних поглядів, батько двох дітей шкільного віку плакався у мене на плечі, що не знає, як пояснити своєму молодшому синові-першокласнику, чому Едвард може ходити до школи у дівочій сукенці, а Богданчикові батьки не дозволяють. Я не жартую, пани-браття! Клянуся святим Шпенґлером, Ніцше, Ортеґою та всіма його Ґассетами, що попереджали у своїх творах про такий розвиток подій. Подружжя довго й важко працювало, щоб дозволити собі будинок у престижному районі з гарною школою. «Якщо я скажу Богданчикові, що Бог задумав Адама та Єву саме як чоловіка та жінку, а малий переповість це вчительці, то нас попруть зі школи, бо там таке поняття, як «стать», давно вже відмінили, а дітям із першого класу вкладають у голову, що вони мають право «вільного вибору», ким бути в майбутньому: хлопчиком або дівчинкою», — його щирі сльози пропалювали в моїй душі чорні діри. Тому я грудьми, усім своїм лівером із ненависним для ліваків набундюченим фалосом навперейми стану на захист тернопільських та івано-франківських Богданчиків, щоб умовний колективний лівацький Едвард у сукенці не нав’язував нам своїх концептів.
Тут маємо справді екзистенційний конфлікт на рівні життя й смерті. Або сучасна Україна, що бореться з Росією, водночас руйнується зсередини адептами мультикультурного лібералізму, отримуючи в підсумку замість «Мамая з автоматом» «Едварда в сукенці», програючи цю війну. Або ми гуртуємося довкола захисту традиційних цінностей. Бо «Едвард у сукенці» навряд чи візьме до рук автомат, щоб захистити Україну, а також життя та здоров’я «уповноваженої з гендерних питань», тоді як вона захищає права Едварда на одностатеві шлюби.
Нині справді маємо два полюси найвойовничішого, найагресивнішого лівацтва: «природний» і суто «науковий». Другий заснований на окремих засадах теорії Маркса, що містять базові положення про людину як виключно матеріалістичний концепт, без наявності в його формуванні метафізичних форм буття. А перший втілює саме росія як гібридне породження ******у між Сходом і Заходом. Саме вона завжди була й нині залишається найбільшим постачальником «гібридних сенсів» у світі, джерелом природного лівацтва, що сягло свого апогею 100 років тому у форматі «Великої Жовтневої революції», надовго зануривши одну шосту планети в царство абсолютного розгулу Хама, сил Хаосу й Танатосу, демонічних інстинктів, що вимагали нових і нових жертв. Заграючи з правою ідеологією чи то православного фундаменталізму, чи то консервативних цінностей, росія все одно лишається глибоко лівацькою країною, де політичний чи ідео*логічний дискурс змінюється згідно з геополітичною кон’юнктурою, вигідною для керівництва держави, і не містить жодної краплини імперативу «ідеологічних чи духовних переконань», що наразі ще лишаються важливими чинниками для світогляду еліт західних країн.
До розпаду СРСР межа між лівацьким Сходом і правим Заходом була чітко окреслена у Європі завдяки Берлінському муру й мала досить сталі форми у світовому масштабі: країни радянського блоку й ті, що тяжіли до Заходу. Тому слова Путіна про розпад СРСР як про найбільшу геополітичну катастрофу XX століття справді мають певний сенс. Диявольський концепт «змішати всі кольори до стану гібридно-сірого» об’єднує нинішній ліберально-демократичний Захід із удавано консервативною Росією. Але якщо остання працює над цим задумом у царині геополітики, ухопившись за правий дискурс, то Захід — у царині абсолютно лівацьких неомарксистських концептів із метою демаркації кордонів у расових, національних, релігійних та гендерних питаннях.
Зрештою, за СРСР ми це вже проходили. Українцям такий експеримент украй не сподобався. Тому й тікаємо від совка як можемо, потрапляючи в не менш хижі обійми західно-лівацьких ліберальних цінностей. Шляху вижити й зберегтися Україні як національній державі нема ні там, ні там. Боюся, що «Едвард з автоматом», як і «Мамай у сукенці» на кшталт Брежнєва та Гонеккера зі знаменитого графіті «Смертельний поцілунок», навряд чи стануть на захист України, як то зробили хлопці з «Правого сектору» в найнебезпечніші для нас часи.
Тому, незважаючи на цілком слушну думку, що «гей-парад на Хрещатику кращий за російський парад Побєди», усе ж таки вважаю доцільною суспільну дискусію щодо імплементації в Україні Стамбульської конвенції як такої, що призводить до розмиття маркерів української національної ідентичності.
Антін Мухарський
Проект Антіна Мухарського «Національна ідея модерної України». Інтерв’ю з митцями, філософами, лідерами думок
Матеріал друкованого видання № 51 (579) від 20 грудня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Олександр Дедюхін поделился публикацией.
16 ч. ·
Варфоломей - порохобот!!!
Стала известна цена за которую была куплена украинская автокефалия!
На видео, даже человеку совершенно не знающему греческий, будут понятны слова "Αυτοκεφαλία" и "Ποροσένκο".
Патриарх Варфоломей сообщает пришедшим на праздник:
"Хотя Русская Церковь обвиняет меня в том, что я взял деньги на эту автокефалию, на самом деле я получил не деньги, а много много конфет с завода Порошенко."
Есть еще те, кто сомневается, что троллинг - это весьма православное делание?
16 ч. ·
Варфоломей - порохобот!!!
Стала известна цена за которую была куплена украинская автокефалия!
На видео, даже человеку совершенно не знающему греческий, будут понятны слова "Αυτοκεφαλία" и "Ποροσένκο".
Патриарх Варфоломей сообщает пришедшим на праздник:
"Хотя Русская Церковь обвиняет меня в том, что я взял деньги на эту автокефалию, на самом деле я получил не деньги, а много много конфет с завода Порошенко."
Есть еще те, кто сомневается, что троллинг - это весьма православное делание?
«ЛНР-ДНР»: ще один втрачений рік
Чому погіршується соціально-економічна ситуація на окупованому Донбасі
2018 рік закінчується для сепаратистів Донбасу на мінорній ноті. Міністр закордонних справ РФ Сєрґєй Лавров, відповідаючи на запитання російських журналістів про те, коли ж росія нарешті визнає «народні республіки», прямо відповів, що ні визнавати, ні тим більше приєднувати «ЛНР» і «ДНР» Москва не збирається. А це означає, що в ОРДіЛО залишається тільки два шляхи: повернення назад до України або подальше загнивання у вигляді невизнаної території. В останньому випадку про якийсь розвиток годі й думати.
Однозначна заява Лаврова не стала сенсацією. Схожі за змістом висловлювання з РФ лунали протягом усіх останніх чотирьох років, тому в перспективу приєднання до Росії в Луганську та Донецьку сьогодні вірить уже значно менше людей, ніж у 2014-му. І все ж таки надія в багатьох зберігалася. І категорична позиція Кремля стала для таких наївних громадян своєрідним ляпасом — неприємним та образливим. У новий рік прихильники «республік» входять із важким усвідомленням того, що в Росії їх уже точно ніхто не чекає і щасливого «повернення в рідну гавань» за кримським зразком не буде.
Дедалі менш привабливою видається й перспектива подальшого існування як невизнаної території. У другій половині 2018 року економічна ситуація в ОРДіЛО помітно погіршилася. Особливо це проявилося на території, підконтрольній «ДНР». Після вбивства лідера сепаратистів Олександра Захарченка та зачистки його оточення влада в Донецьку перейшла до угруповання Дениса Пушиліна. Однак організаторські здібності цих людей виявилися ще гіршими, ніж угруповання Захарченка й Тимофєєва. Провали пішли навіть за тими напрямами, де їх ніхто не чекав. Наприклад, днями з’ясувалося, що працівники підприємства «Теплиці Донбасу» просто забули прибрати урожай і залишили його гнити на полях. Через це на підконтрольній «ДНР» території раптово утворився дефіцит овочів, ціни на які тепер повзуть догори.
Зазвичай економічні негаразди в ОРДіЛО списували на підступи України. Мовляв, у всьому винні економічна блокада та воєнні дії. Але на сьогодні ситуація склалася така дурна, що на українців уже не спишеш. Ще у квітні 2018-го сайт «Ради міністрів ДНР» стверджував, що цього року «Теплиці Донбасу» забезпечать «республіку» овочами на 70–80%. А в грудні той самий сайт повідомив про результати, яких реально вдалося досягти.
«У ході перевірки території тепличного комплексу встановлено, що основна частина овочів лишається в полі й не підлягає прибиранню. Солодкий перець неприбраний на площі 2,8 га, на сумарній площі 2 га не прибрали гіркий перець і ратунду, пекінська капуста не зібрана на площі 0,4 га. Згідно з актом затрати насіння та посадкового матеріалу порушені нормативні терміни висівання пекінської капусти. Збір врожаю, незважаючи на сприятливі погодні умови в жовтні, не провели. У результаті капуста вимерзла й була уражена шкідниками. Для реалізації населенню вона непридатна. Очікувана її врожайність могла б становити більш як 26 т, у той час як зібрано (за даними ДП «Теплиці Донбасу») тільки 8,417 т. Таким чином, орієнтовний обсяг врожаю, який залишився на полі й міг бути повністю реалізований на ринках республіки, становить 17,6 т», — ідеться в повідомленні.
У соціальних мережах уже жартують про те, що Денис Пушилін у «МММ» навчався стригти капусту, а не вирощувати її, тому не в змозі організувати збирання врожаю. Але смішного насправді мало. Адже якщо навіть прибирання овочів перетворюється на невирішувану проблему, то що вже казати про ситуацію в більш наукомістких галузях.
Офіційної інформації про стан промисловості «ДНР» мало, масштаб проблем намагаються не афішувати, тому в мережі обговорюються переважно чутки. Наприклад, мешканці Горлівки розповідають про консервацію хімкомбінату «Стирол» і скорочення працівників. Наскільки правдива ця інформація, поки що незрозуміло. Але відсутність позитивних новин про роботу містоутворюючого підприємства Горлівки свідчить про те, що справи там кепські. Про будь-які успіхи пропаганда «ЛДНР» зазвичай сурмить у всіх доступних їй джерелах.
Затихли й інші амбітні проекти, про які раніше штампували сюжети тамтешні ЗМІ. Наприклад, трамвай «Донецький», складання якого обіцяли налагодити в місті Захарченко й Тимофєєв, був тихо похований після зміни верхівки «республіки». Єдиний трамвай, який вдалося зібрати, виявився просто відремонтованою старою чехословацькою «Татрою». У підсумку він так і не вийшов на маршрут через проблеми з гальмами, тож сьогодні згадувати про цей невдалий проект у місцевих медіа заборонено. Обговорюють його лише анонімні блогери.
«Перший трамвай не був прийнятий в експлуатацію через відсутність гальм (самого механізму), другий завмер на ще меншому ступені готовності й, імовірно, не буде зібраний ніколи — некомплект запчастин», — розповів про сумну долю донецького трамвая у своєму телеграм-каналі блогер Донецький ********.
Реальною владою на підконтрольній «ДНР» території після вбивства Захарченка стали люди колишнього українського олігарха Сергія Курченка (точніше, тих, хто за ним стоїть), який через компанію «Внешторгсервис» тепер контролює всю промисловість ОРДіЛО. Після ліквідації Захарченка в «ДНР» була створена посада прем’єр-міністра, яку обійняв колишній працівник «Внешторгсервиса» Олександр Ананченко. Відтепер економікою керує переважно він, а Пушилін виконує радше декоративні функції.
Про реальний стан економіки на території, підконтрольній «ЛНР», відомо менше, адже, на відміну від Донецька, тут практично не спостерігається бодай якась активність, навіть підпільна опозиційна. Але й звідти інформація періодично просочується в ЗМІ. У листопаді колишній український нардеп Олег Царьов, який підтримує «ЛДНР», опублікував у своєму блозі лист із «ЛНР», у якому анонімний автор описує економічну ситуацію, що склалася в окупованій частині Луганської області.
«Люди вже втомилися жити в підвішеному стані. У Росію не беруть, визнання республікам не дають, зарплати маленькі (няня в садочку отримує 3 тис. руб., головний спеціаліст адміністрації міста — 7 тис. руб., прохідник — від 15 тис. до 25 тис. руб., гірник підземний — від 7–12 тис. руб. залежно від виконання плану). Ціни відповідають і навіть перевищують рівень Ростова-на-Дону, а от зарплати немає. Підприємства працюють на останньому. Дуже багато людей звільняється і йде туди, де можна заробити більше. Це незаконні копанки (на них платять 1,5 тис. руб. за добу) або шахти в Ростовській області, наприклад ДТЕК ШУ «Обухівська» (зарплати від 40 тис. руб.). На дільницях не вистачає прохідників, електрослюсарів, гірників. Доводиться переходити з чотиризмінного режиму роботи на три- або двозмінний», — ідеться в листі з «ЛНР».
Наслідком занепаду в економіці стала дика ситуація, коли мешканцям ОРДіЛО, щоб прогодувати себе, доводиться їздити на заробітки навіть до такої самої злиденної та невизнаної Абхазії. Нещодавно репортаж про гастарбайтерів із «ЛДНР» вийшов у російській «Комсомольской правде». Люди, які приїхали до Абхазії на збір мандаринів, скаржилися, що в ОРДіЛО їм пропонують зарплату лише 5 тис. руб. на місяць. У той час як в Абхазії важкою працею за день можна заробити до 1 тис. руб.
До всіх труднощів в останній місяць додалося ще й істотне зростання цін на харчі, пояснити яке об’єктивними причинами неможливо. Наприклад, ціна десятка яєць подекуди сягає 80 руб. Це дуже дорого навіть порівняно з Києвом, де в супермаркетах вони коштують 27 грн, а на ринках 22–24 грн. У перерахунку на російську валюту це близько 60 руб. Звідки ж береться така велика націнка в ОРДіЛО з їхніми копійчаними зарплатами? Запитати нема в кого. Але найпопулярніша версія — бойовики обкладають оптових постачальників даниною, користуючись тим, що населення безправне й не може нічого цьому протиставити.
Злетіли також ціни на курятину та овочі, а деякі продукти взагалі зникли з магазинів, як у 2014 році, коли через воєнні дії на Донбасі були труднощі з постачанням товарів. Наприклад, останнім часом у Донецьку спостерігаються незрозумілі перебої з борошном.
Усі ці проблеми призвели до того, що в прихильників «ДНР» поступово стало формуватися ностальгічне ставлення до Захарченка та його «сильної руки». У соціальних мережах деякі мешканці ОРДіЛО вже пишуть, що за його часів такої безгосподарності не було, ціни не зростали, овочі на полях не гнили тощо. А нового ставленика Москви Дениса Пушиліна люди відверто зневажають і списують усі труднощі на його погані управлінські якості.
Але, зрозуміло, корінь проблем ОРДіЛО не в персоні «гауляйтера», який завжди обмежений строгими рамками й змушений узгоджувати всі свої дії з Кремлем, а в специфіці ситуації, у якій опинилися підконтрольні бойовикам райони Донецької та Луганської областей. У тому, що ця територія деградуватиме й занепадатиме, від самого початку не було жодних сумнівів у будь-кого, хто хоч трохи знає закони економіки. У 2018-му тут тривали лише ті процеси, які відбувалися там у попередні роки і які стали наслідком захоплення території незаконними збройними формуваннями. «Віджим» українських промислових підприємств, відсутність законів і судів, розрив економічних зв’язків з іншими регіонами України, безправ’я місцевого населення, насильство проти всіх, хто висловлює незгоду з тим, що відбувається, прирекли ОРДіЛО на поступове вмирання. І доки територія лишатиметься в її нинішньому статусі, ситуація тільки погіршуватиметься.
Виходячи з цього, нескладно зробити прогноз щодо Донбасу й на 2019 рік. Якщо жодного прогресу в питанні його реінтеграції в Україну не буде (а це залежить від результатів українських виборів і низки інших зовнішньополітичних чинників), занурення ОРДіЛО в безодню занепаду та зубожіння триватиме.
Денис Казанський
Матеріал друкованого видання № 51 (579) від 20 грудня
Чому погіршується соціально-економічна ситуація на окупованому Донбасі
2018 рік закінчується для сепаратистів Донбасу на мінорній ноті. Міністр закордонних справ РФ Сєрґєй Лавров, відповідаючи на запитання російських журналістів про те, коли ж росія нарешті визнає «народні республіки», прямо відповів, що ні визнавати, ні тим більше приєднувати «ЛНР» і «ДНР» Москва не збирається. А це означає, що в ОРДіЛО залишається тільки два шляхи: повернення назад до України або подальше загнивання у вигляді невизнаної території. В останньому випадку про якийсь розвиток годі й думати.
Однозначна заява Лаврова не стала сенсацією. Схожі за змістом висловлювання з РФ лунали протягом усіх останніх чотирьох років, тому в перспективу приєднання до Росії в Луганську та Донецьку сьогодні вірить уже значно менше людей, ніж у 2014-му. І все ж таки надія в багатьох зберігалася. І категорична позиція Кремля стала для таких наївних громадян своєрідним ляпасом — неприємним та образливим. У новий рік прихильники «республік» входять із важким усвідомленням того, що в Росії їх уже точно ніхто не чекає і щасливого «повернення в рідну гавань» за кримським зразком не буде.
Дедалі менш привабливою видається й перспектива подальшого існування як невизнаної території. У другій половині 2018 року економічна ситуація в ОРДіЛО помітно погіршилася. Особливо це проявилося на території, підконтрольній «ДНР». Після вбивства лідера сепаратистів Олександра Захарченка та зачистки його оточення влада в Донецьку перейшла до угруповання Дениса Пушиліна. Однак організаторські здібності цих людей виявилися ще гіршими, ніж угруповання Захарченка й Тимофєєва. Провали пішли навіть за тими напрямами, де їх ніхто не чекав. Наприклад, днями з’ясувалося, що працівники підприємства «Теплиці Донбасу» просто забули прибрати урожай і залишили його гнити на полях. Через це на підконтрольній «ДНР» території раптово утворився дефіцит овочів, ціни на які тепер повзуть догори.
Зазвичай економічні негаразди в ОРДіЛО списували на підступи України. Мовляв, у всьому винні економічна блокада та воєнні дії. Але на сьогодні ситуація склалася така дурна, що на українців уже не спишеш. Ще у квітні 2018-го сайт «Ради міністрів ДНР» стверджував, що цього року «Теплиці Донбасу» забезпечать «республіку» овочами на 70–80%. А в грудні той самий сайт повідомив про результати, яких реально вдалося досягти.
«У ході перевірки території тепличного комплексу встановлено, що основна частина овочів лишається в полі й не підлягає прибиранню. Солодкий перець неприбраний на площі 2,8 га, на сумарній площі 2 га не прибрали гіркий перець і ратунду, пекінська капуста не зібрана на площі 0,4 га. Згідно з актом затрати насіння та посадкового матеріалу порушені нормативні терміни висівання пекінської капусти. Збір врожаю, незважаючи на сприятливі погодні умови в жовтні, не провели. У результаті капуста вимерзла й була уражена шкідниками. Для реалізації населенню вона непридатна. Очікувана її врожайність могла б становити більш як 26 т, у той час як зібрано (за даними ДП «Теплиці Донбасу») тільки 8,417 т. Таким чином, орієнтовний обсяг врожаю, який залишився на полі й міг бути повністю реалізований на ринках республіки, становить 17,6 т», — ідеться в повідомленні.
У соціальних мережах уже жартують про те, що Денис Пушилін у «МММ» навчався стригти капусту, а не вирощувати її, тому не в змозі організувати збирання врожаю. Але смішного насправді мало. Адже якщо навіть прибирання овочів перетворюється на невирішувану проблему, то що вже казати про ситуацію в більш наукомістких галузях.
Офіційної інформації про стан промисловості «ДНР» мало, масштаб проблем намагаються не афішувати, тому в мережі обговорюються переважно чутки. Наприклад, мешканці Горлівки розповідають про консервацію хімкомбінату «Стирол» і скорочення працівників. Наскільки правдива ця інформація, поки що незрозуміло. Але відсутність позитивних новин про роботу містоутворюючого підприємства Горлівки свідчить про те, що справи там кепські. Про будь-які успіхи пропаганда «ЛДНР» зазвичай сурмить у всіх доступних їй джерелах.
Затихли й інші амбітні проекти, про які раніше штампували сюжети тамтешні ЗМІ. Наприклад, трамвай «Донецький», складання якого обіцяли налагодити в місті Захарченко й Тимофєєв, був тихо похований після зміни верхівки «республіки». Єдиний трамвай, який вдалося зібрати, виявився просто відремонтованою старою чехословацькою «Татрою». У підсумку він так і не вийшов на маршрут через проблеми з гальмами, тож сьогодні згадувати про цей невдалий проект у місцевих медіа заборонено. Обговорюють його лише анонімні блогери.
«Перший трамвай не був прийнятий в експлуатацію через відсутність гальм (самого механізму), другий завмер на ще меншому ступені готовності й, імовірно, не буде зібраний ніколи — некомплект запчастин», — розповів про сумну долю донецького трамвая у своєму телеграм-каналі блогер Донецький ********.
Реальною владою на підконтрольній «ДНР» території після вбивства Захарченка стали люди колишнього українського олігарха Сергія Курченка (точніше, тих, хто за ним стоїть), який через компанію «Внешторгсервис» тепер контролює всю промисловість ОРДіЛО. Після ліквідації Захарченка в «ДНР» була створена посада прем’єр-міністра, яку обійняв колишній працівник «Внешторгсервиса» Олександр Ананченко. Відтепер економікою керує переважно він, а Пушилін виконує радше декоративні функції.
Про реальний стан економіки на території, підконтрольній «ЛНР», відомо менше, адже, на відміну від Донецька, тут практично не спостерігається бодай якась активність, навіть підпільна опозиційна. Але й звідти інформація періодично просочується в ЗМІ. У листопаді колишній український нардеп Олег Царьов, який підтримує «ЛДНР», опублікував у своєму блозі лист із «ЛНР», у якому анонімний автор описує економічну ситуацію, що склалася в окупованій частині Луганської області.
«Люди вже втомилися жити в підвішеному стані. У Росію не беруть, визнання республікам не дають, зарплати маленькі (няня в садочку отримує 3 тис. руб., головний спеціаліст адміністрації міста — 7 тис. руб., прохідник — від 15 тис. до 25 тис. руб., гірник підземний — від 7–12 тис. руб. залежно від виконання плану). Ціни відповідають і навіть перевищують рівень Ростова-на-Дону, а от зарплати немає. Підприємства працюють на останньому. Дуже багато людей звільняється і йде туди, де можна заробити більше. Це незаконні копанки (на них платять 1,5 тис. руб. за добу) або шахти в Ростовській області, наприклад ДТЕК ШУ «Обухівська» (зарплати від 40 тис. руб.). На дільницях не вистачає прохідників, електрослюсарів, гірників. Доводиться переходити з чотиризмінного режиму роботи на три- або двозмінний», — ідеться в листі з «ЛНР».
Наслідком занепаду в економіці стала дика ситуація, коли мешканцям ОРДіЛО, щоб прогодувати себе, доводиться їздити на заробітки навіть до такої самої злиденної та невизнаної Абхазії. Нещодавно репортаж про гастарбайтерів із «ЛДНР» вийшов у російській «Комсомольской правде». Люди, які приїхали до Абхазії на збір мандаринів, скаржилися, що в ОРДіЛО їм пропонують зарплату лише 5 тис. руб. на місяць. У той час як в Абхазії важкою працею за день можна заробити до 1 тис. руб.
До всіх труднощів в останній місяць додалося ще й істотне зростання цін на харчі, пояснити яке об’єктивними причинами неможливо. Наприклад, ціна десятка яєць подекуди сягає 80 руб. Це дуже дорого навіть порівняно з Києвом, де в супермаркетах вони коштують 27 грн, а на ринках 22–24 грн. У перерахунку на російську валюту це близько 60 руб. Звідки ж береться така велика націнка в ОРДіЛО з їхніми копійчаними зарплатами? Запитати нема в кого. Але найпопулярніша версія — бойовики обкладають оптових постачальників даниною, користуючись тим, що населення безправне й не може нічого цьому протиставити.
Злетіли також ціни на курятину та овочі, а деякі продукти взагалі зникли з магазинів, як у 2014 році, коли через воєнні дії на Донбасі були труднощі з постачанням товарів. Наприклад, останнім часом у Донецьку спостерігаються незрозумілі перебої з борошном.
Усі ці проблеми призвели до того, що в прихильників «ДНР» поступово стало формуватися ностальгічне ставлення до Захарченка та його «сильної руки». У соціальних мережах деякі мешканці ОРДіЛО вже пишуть, що за його часів такої безгосподарності не було, ціни не зростали, овочі на полях не гнили тощо. А нового ставленика Москви Дениса Пушиліна люди відверто зневажають і списують усі труднощі на його погані управлінські якості.
Але, зрозуміло, корінь проблем ОРДіЛО не в персоні «гауляйтера», який завжди обмежений строгими рамками й змушений узгоджувати всі свої дії з Кремлем, а в специфіці ситуації, у якій опинилися підконтрольні бойовикам райони Донецької та Луганської областей. У тому, що ця територія деградуватиме й занепадатиме, від самого початку не було жодних сумнівів у будь-кого, хто хоч трохи знає закони економіки. У 2018-му тут тривали лише ті процеси, які відбувалися там у попередні роки і які стали наслідком захоплення території незаконними збройними формуваннями. «Віджим» українських промислових підприємств, відсутність законів і судів, розрив економічних зв’язків з іншими регіонами України, безправ’я місцевого населення, насильство проти всіх, хто висловлює незгоду з тим, що відбувається, прирекли ОРДіЛО на поступове вмирання. І доки територія лишатиметься в її нинішньому статусі, ситуація тільки погіршуватиметься.
Виходячи з цього, нескладно зробити прогноз щодо Донбасу й на 2019 рік. Якщо жодного прогресу в питанні його реінтеграції в Україну не буде (а це залежить від результатів українських виборів і низки інших зовнішньополітичних чинників), занурення ОРДіЛО в безодню занепаду та зубожіння триватиме.
Денис Казанський
Матеріал друкованого видання № 51 (579) від 20 грудня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
25 декабря: какой сегодня праздник
25 декабря не очень богат праздниками. Однако в этот день произошло немало важных и знаковых событий в истории человечества.
Католическое Рождество — один из важнейших христианских праздников. Первые сведения о его праздновании появились в 4 веке. Вопрос о реальной дате рождения Иисуса Христа — спорный. В этот день принято колядовать — ходить по домам с песнями и добрыми пожеланиями. В ответ колядующие получают подарки. Также специально к Рождеству наряжают елку и украшают дом.
Именины в этот день празднуют Александр, Ангелина, Евгения, Наталья, Мария, Петр.
ЭТОТ ДЕНЬ В ИСТОРИИ
336 — В Риме состоялось первое документально подтвержденное празднование Рождества.
1741 — Андерс Цельсий, шведский астроном и математик изобрел шкалу измерения температуры.
1946 — В лаборатории № 2 Академии Наук СССР запустили первый в Европе атомный реактор.
1950 — 4 шотландских студента из университета Глазго украли из Вестминстерского аббатства Скунский камень, который олицетворяет мощь Шотландии.
1969 — Американец Артур Блессит отправился в самое длинное в мире кругосветное путешествие пешком — он преодолел за 29 лет 55 011 км. Он занесен в Книгу рекордов Гиннесса как человек, совершивший самый длинный пеший переход. При этом, он везде носил с собой 3,7 метровый деревянный крест.
1975 — В Киеве открыли памятник Ивану Котляревскому.
1979 — СССР ввел свои войска в Афганистан.
1991 — Президент США Джордж Буш в обращении к американскому народу заявил, что Соединенные Штаты признают независимость Украины и готовы немедленно установить с ней дипломатические отношения.
КТО ИЗ ЗНАМЕНИТОСТЕЙ РОДИЛСЯ В ЭТОТ ДЕНЬ
1878 — Луи Шевроле (умер в 1941), американский автогонщик и автомобилестроитель швейцарского происхождения.
1895 — Григорий Веревка (умер в 1964), украинский композитор, художественный руководитель и главный дирижер Государственного Украинского народного хора.
1899 — Хамфри Богарт (умер в 1957), американский актер, обладатель премии «Оскар», лучший актер в истории американского кино по версии Американского института киноискусства «Африканская королева», «Сабрина».
1954 — Энни Леннокс, шотландская исполнительница, участница дуэта Eurythmics.
1968 — Хелена Кристенсен, датская супермодель.
1970 – Дизель (Андрей Яценко), гитарист украинской группы Green Grey.
1976 — Армин ван Бюрен, нидерландский музыкальный продюсер и диджей.
1984 — Милош Нинкович, сербский футболист, полузащитник киевского «Динамо» (2007-2012). Чемпион Украины 2007 и 2009 годов.
25 декабря не очень богат праздниками. Однако в этот день произошло немало важных и знаковых событий в истории человечества.
Католическое Рождество — один из важнейших христианских праздников. Первые сведения о его праздновании появились в 4 веке. Вопрос о реальной дате рождения Иисуса Христа — спорный. В этот день принято колядовать — ходить по домам с песнями и добрыми пожеланиями. В ответ колядующие получают подарки. Также специально к Рождеству наряжают елку и украшают дом.
Именины в этот день празднуют Александр, Ангелина, Евгения, Наталья, Мария, Петр.
ЭТОТ ДЕНЬ В ИСТОРИИ
336 — В Риме состоялось первое документально подтвержденное празднование Рождества.
1741 — Андерс Цельсий, шведский астроном и математик изобрел шкалу измерения температуры.
1946 — В лаборатории № 2 Академии Наук СССР запустили первый в Европе атомный реактор.
1950 — 4 шотландских студента из университета Глазго украли из Вестминстерского аббатства Скунский камень, который олицетворяет мощь Шотландии.
1969 — Американец Артур Блессит отправился в самое длинное в мире кругосветное путешествие пешком — он преодолел за 29 лет 55 011 км. Он занесен в Книгу рекордов Гиннесса как человек, совершивший самый длинный пеший переход. При этом, он везде носил с собой 3,7 метровый деревянный крест.
1975 — В Киеве открыли памятник Ивану Котляревскому.
1979 — СССР ввел свои войска в Афганистан.
1991 — Президент США Джордж Буш в обращении к американскому народу заявил, что Соединенные Штаты признают независимость Украины и готовы немедленно установить с ней дипломатические отношения.
КТО ИЗ ЗНАМЕНИТОСТЕЙ РОДИЛСЯ В ЭТОТ ДЕНЬ
1878 — Луи Шевроле (умер в 1941), американский автогонщик и автомобилестроитель швейцарского происхождения.
1895 — Григорий Веревка (умер в 1964), украинский композитор, художественный руководитель и главный дирижер Государственного Украинского народного хора.
1899 — Хамфри Богарт (умер в 1957), американский актер, обладатель премии «Оскар», лучший актер в истории американского кино по версии Американского института киноискусства «Африканская королева», «Сабрина».
1954 — Энни Леннокс, шотландская исполнительница, участница дуэта Eurythmics.
1968 — Хелена Кристенсен, датская супермодель.
1970 – Дизель (Андрей Яценко), гитарист украинской группы Green Grey.
1976 — Армин ван Бюрен, нидерландский музыкальный продюсер и диджей.
1984 — Милош Нинкович, сербский футболист, полузащитник киевского «Динамо» (2007-2012). Чемпион Украины 2007 и 2009 годов.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 19.12.2011
Повідом.: 15679
Реєстрація: 19.12.2011
Повідом.: 15679
Статус: Офлайн
Реєстрація: 23.02.2011
Повідом.: 18058
Реєстрація: 23.02.2011
Повідом.: 18058
Спасибо, кэп! Мы себе те же вопросы задаём - на сколько ещё этот бедлам затянется?
Статус: Онлайн
Реєстрація: 14.05.2008
Повідом.: 20888
Реєстрація: 14.05.2008
Повідом.: 20888
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
У меня только один коммент.
Гєрасім, за что?
Или у *****ов все, кто не лег под Медведчука - бендеровцы?
