І недарма Аваков, та й не лише він, валить усю відповідальність на «Свободу», хоча там, на площі, були й радикали Ляшка, й інші незгодні з політикою влади. Важливо вмочити в кров саме націоналістів, цих вічних ідеологічних ворогів малоросійства, яке нині отаборилося у владних кабінетах. І байдуже, що якраз націоналісти першими кинулися рятувати державу, коли демократи лише розводили руками й прикидали, куди втікати. І байдуже, що далі рятують і рятуватимуть, навіть коли їх усіх визнають поза законом. Так, президент заявив, що події біля Ради — це «удар у спину», і він правий. Але йому вигідний цей удар, бо він завданий саме по його опонентах, тих самих, які затялися побудувати національну державу й не замовкають зі своєю національною революцією. Які тишком-нишком гострять сокиру, складують зброю і лише чекають, як всенародно й демократично обраний гарант Конституції нарешті облажається. Вони ще гірші від Путіна з його головорізами. Бо той хоч бреше, але готовий грати в карти. А ці, мов барани, затялися зі своєю Україною — і ні обіграти, ні домовитися, ні сторгуватися…
Йдеться навіть не про окремі партії чи організації. Нищівного удару завдано по всьому українству як явищу. І неважливо, на чиєму боці перебувають його адепти, підтримують президента, довірливо хлопаючи вухами, чи намагаються докричатися зі своєю правдою до глухого світу. З превеликим задоволенням малороси, які перехопили владну естафету від великоросів, мочитимуть і свободівську «Січ», і ДУК, і «Азов», і навіть Спілку письменників, якщо вона занадто багато собі дозволятиме чи становитиме загрозу. Йдеться, власне, про весь український дискурс, який нині знову виштовхується на маргінес як неконструктивна, тупа, печерна й небезпечна сила, якої краще позбутися, бо так буде ліпше усім.
