Перегляньте відео нижче, щоб дізнатися, як встановити наш сайт як веб-програму на головному екрані.
Замітка: This feature may not be available in some browsers.
От себя добавлю, что уровень 275 часов налета к моменту выпуска -это столько примерно было в 80-х годах.
Маленькое алаверды: некоторые выпускаются уже с классностью.
Та ужеж вроде договорились - смотреть не на встречи, а на реальные события.Почитала Портникова, шото так на душе стало тяжко.
Надеюсь события будут радовать. Тяжко вздохнув.Та ужеж вроде договорились - смотреть не на встречи, а на реальные события.
Не знаю, может и боян.А консолидация внутри Украины нужна, это да.
Это финал статьи.Важко висловитися краще за мого товариша Євгена Глібовицького: «Незалежність — не гарантована даність, а набір обов’язків громадян зі створення та підтримки інституцій. Інституцій, без яких неможливе безпечне життя й власний, ще не вписаний до Конституції, але дуже справжній pursuit of happiness [≈ прагнення щастя — англ.]»
Психотравма від рабства в різних людей у різних спільнотах визначається по-різному. Для когось це звичка покладати всі надії на доброго царя, хана, президента. Для когось, навпаки, схильність закритися від великого, складного й суперечливого світу, бачити в усіх, крім найближчих сусідів по колишньому бараку, припустімо, родичів і кумів, потенційного ворога. У Росії вивели ворога за дужки (кордони) й навчилися обожнювати національного лідера аж до готовності повалитися перед ним на коліна під камери. В Україні, навпаки, відштовхують кожного, хто перебуває за межами вузького кола «своїх», підозрюють його в усіх гріхах і транслюють свою підозру на цілу країну. Наслідки протилежні, генеза одна: безнадійна архаїка.
Це добре, що в нас неможливий Путін. Але виходить, що в нас неможливий будь-який інший президент, будь-яка інша влада. Конкретний зміст і конкретна особа чи особи не мають принципового значення. «Та хіба ж може бути з Назарета що добре?» (Ів., 1, 46). Глибока недовіра й неготовність співпрацювати з державою в будь-яких її іпостасях — це рамка, а зрадофільство й готовність звинуватити будь-якого опонента з будь-якого приводу в порохоботстві — окремий прояв.
Поза жодним сумнівом, інформаційний порядок денний у країні значною мірою визначається ворожою пропагандою, фахівці навчилися відстежувати ланцюжки того чи іншого меседжу аж до першоджерела. Але те, що в суспільстві є запит на погані новини стосовно державних інституцій, теж факт. Покоління українців марили власною державою не задля того, щоби втопити її в безвідповідальній істериці. Вважати кожного ближнього, а надто того, хто над тобою, лайном — типова складова посттоталітарного або, якщо хочете, посттравматичного синдрому. Державу слід критикувати, тримати під контролем, блокувати соціальні ліфти для покидьків… Але ненавидіти?!
Почитала Портникова, шото так на душе стало тяжко.
Сейчас, как никогда, мы(народ) должны сплотиться и пахать на себя, на Армию, на Украину.
Надеюсь, военную тайну не спрошу.На моей памяти, пехота прикрывать собралась нас один раз, да и то "потерялась" через пару километров.
Все, сука, на авось.
Да ну, скорее наоборот. Все эти многоходовочки Хуйла мы наблюдали много раз.Почитала Портникова, шото так на душе стало тяжко.
Надеюсь, военную тайну не спрошу.
Насколько я понял, в том посте акцент на том, что ортиллерия выдвинулась буквально впритык к линии разграничения. Но сейчас-то немного не так? Или нет?
Ну и я не знаю, как организуется у артиллеристов непосредственное прикрытие и наземная оборона. В смысле, чьими силами.