Цікавий час цей кінець 50-х.
Закинула нас доля у глухомань.
Батьки цілий день на роботі. На мені школа і домашнє господарство. Ще й за братом слідкуй. Йому декілька років, діти його нікуди. Завіється з хлопцями кудись у село до їхніх родичів кілометрів за 5. Де я його буду шукати, ніколи. Повернеться колись.
Мати записки писала мені з вказівками.
Води з колодязя наносити хоч по піввідра. Мені років 10 - мале, худе, а більш нікого.
Якось пише - звариш батькові гречаної каші, підсмажиш і даси.
Я її зроду не варила. Спитала у сусідки шо до чого. Зварила. Згадала, що далі тре' підсмажити. Вивалила на сковорідку, звісно без масла. А піч сама ж і розтопила. Каша чорніє... чорніє... Побігла з нею до сусідки. Вона - шо це?
Кажу - каша. Зробила ж як мама написала - зварила і підсмажила.
Сусідка - тьфу на тебе! Мати мабуть казала, як батько прийде, тоді смажити, масла покласти чи там смальцю...
Отакі мої 10 років і досвід виживання.

А зараз усі бусінки до 50 років.