Мені довелось по їздити по Донеччині не так багато. Колись коли я ще восени 2013 року їхав по Луганщині мені все здавалось таким депресивним взагалі ставало питання як люди тут живуть щоб не повіситись. Зараз я думаю трішки по іншому, може тому що це більше не про поселення, а про відчуття, назвемо так, духу землі. Дійсно тут дуже сильні місця і в історичному і в духовному плані. Відчувається це шкірою.
Також тут надзвичайно красиво, позавчора йшов з напарником на роботу, морозне повітря таке що можна їсти ложкою і горло драти не буде, десь там далеко заходу сонця пробиваються ледь ледь, зірки близькі та великі, уявіть Венеру розміром з вишню.... навкруги тиша. І подумав що за інших обставин міг би йти й йти .... кілометри десятки кілометрів... і при цьому навіть не поміченим було виходи гармат.
нажаль... усіх зберегти неможливо...
