(с) Максим Лободзінський
Що довше живу в столиці, то все більше помічаю прекрасні моменти, яких раніше, до великої війни, не було.
🚎 Їду з роботи в київському напівпустому громадському транспорті, чую — хтось позаду:
— Через адну, пажалуста!
— Вадітєль, на астановкє!
Згодом звучало: «Астанавітє!» — ще дві зупинки, де маршрутка не стала 😏.
Таке собі «астанавітєсь» і морда януковича 😆
Парочка зрозуміла, шо щось не ладне. 🤨
Поперлись шарпати і питати водія, чого не зупинився, а той їм відповідає:
— Не зрозумів вас. Думав, то не до мене. Не могли нормально сказати?
— Нормально — ето як, по-вашему?! Ужас!
— Ну, українською! Ми ж не по Мухосранську їдемо. Не до мене питання!
— Ви ваабще нармальний?! І што нам дєлать теперь?!
— Очевидно, шо виходити з маршрутки 🫢.
— Дєнгі вєрнітє!
А маршрутчик — ще той троляка 😎
— Руских рублів нема. Я їх викидаю зразу. Звиняйте.
— Мужчіна, ви уху поєли?!!!
— Всіх благ. Можете і через задні двері вийти — так вам буде ближче вертатись 😂🤣
Бачили би ви їхні пики! 😆
Починаю реготати. Спеціально на всю горлянку. Українська солідарність, знаєте ?! 😝
Не витримала і зареготала ще якась тітка, бо регіт — заразний, холєра 😅
Заразний — і добиваючий 💥
Це стало останньою краплею, бо парочка, поматюкавшись — «Ета ука піпєц какой ващє…» — та й здиміла з маршрутки 🚶♀️🚶♂️
Сів ближче до водія цього бандеромобіля і сказав, що це було бомбічно! 💣
Решти за мій проїзд — не треба 😉
А він мені:
— Пасіб! Так шо, перший раз?! Оце тільки тре момент уловити! Нє, з цими класно вийшло, пра? І не довго. Русня — це гній 💩.
І не поспориш! 😌
Живемо у дивовижний час з прекрасними українцями. Ми ж не в Мухосранську 🇺🇦✨
