Колись ми з ним зібралися до мого сина у Київ.
Ну, як - ми. Я зібралася і Масю на це зібрала.
Поїздом їхати ніяк, у нас графік походу на лоточок дуже чіткий: о пів на восьму ранку і об одинадцятій увечері. Орднунг, сцуко.
Тобто, попісяти котові увечері довелося б у купе. Ну, не всі були би з того раді.
Тому було нами вирішено їхати маршрутками. Щоб ви знали: кончений Автолюкс не пускає тваринок до поїздок. Значить, брудним кожаним з нечищеними зубами й мікробами можна, а чистенькому пречудовому котикові - зась.
Ну, хуй із вами.
Знайшла я перевізника - маршрутка, з пересадкою в Кременчузі.
Купила два місця, для себе й для Масі - поставити переноску щоб було де. Виїзд 9-30, у Києві - 21-00. Супер, якраз наш графік лоточка зберігається.
Ранком все добре: поїв, попив, погрібся в лоточку, я все прибрала.
І зробила стратегічну помилку: треба було одразу хапати цю товстеньку руду тушку і саджати до переноски. Але я ж його пошкодувала: до таксі ще півгодини, нехай, думаю, побігає.
А він бігати не став. Він зрозумів, до чого йдеться, і зник. Ну, як ото вміють зникати коти, майнув - і всьо, нема його.
Я туди-сюди, вже й той звук умикала - де там. Нема кота. Наче й не було ніколи.
Вже таксі приїхало, а я не знайду його.
І тут мене осяяло: а під ванною ж?!
Туди - а воно сидить там, лиш очима світить. Я його й віником, і шваброю - нє, блять, нічо не помага, сидить і все.
І тоді я зробила те, за що вічно горітиму в пеклі. Я вхопила його за задню лапку і виволокла назовні. За священну лапочку! Господи. Як мені ще тоді, на місці, рука не всохла за таке жахливе котохульство! Але не могла ж я його лишити вдома.
Так що отой звук - то таке. Якщо хоче Володар - прийде, як ні - значить, ні.
