Статус: Офлайн
Реєстрація: 07.10.2006
Повідом.: 2318
Реєстрація: 07.10.2006
Повідом.: 2318
коли у Мерефі встановлювали пам'ятник отаману Запорізького війська Івану Сіркy
Сергія Горицвіта
Переповідаю це для того, щоб менше було нових спроб спаплюжити ім’я справжнього народного героя, яким усі маємо пишатися і гідно вшановувати. А приводом до цієї розмови стало несподіване для багатьох рішення сесії міськради Мерефи, яка вважається батьківщиною Івана Сірка, перенести встановлений йому там двадцять років тому пам’ятник на нове місце.
Мої земляки-мереф’яни добре пам’ятають, скільки довелося витримати цьому погруддю. Ще навесні 1978 року з ініціативи Костя Романова група небайдужих жителів міста створила раду краєзнавчого музею й розпочала збір матеріалів про Івана Сірка. Тоді ж уперше порушили питання про відкриття йому пам’ятника. Через два роки міськрада таки прийняла відповідне рішення, але для реалізації задуму нічого не зробила. Тож довелося Костю та його однодумцям стояти з плакатами на базарах у Харкові, Запоріжжі, Мерефі, збираючи пожертви. Зібраних ними 1500 крб. вистачило на виготовлення чавунної скульптури Івана Сірка й доставки її у рідне місто. Це точна копія погруддя, виконаного нікопольським скульптором Валентином Шкондою для могили кошового у селі Капулівці (нині Нікопольський район Дніпропетровської області).
Але в 80-і роки минулого століття, у розпал боротьби «з українським буржуазним націоналізмом» влада й чути не хотіла про вшанування Івана Сірка. Тож скульптура більш як десять літ зберігалася на обійсті Костя Романова. Показував тоді він і мені це погруддя, яке тримав у дров’яному сараї. Уклонитися Іванові Сіркові сюди приїздили відомі літератори, історики, краєзнавці. З настанням перебудови, після численних публікацій у ЗМІ, коли у справу втрутилися голова Українського фонду культури Борис Олійник та академік Петро Тронько, крига нібито скресла. У травні 1988 року Харківський облвиконком змушений був прийняти рішення про встановленні у Мерефі пам’ятного знака кошовому отаману Запорізької Січі Івану Сірку.
Та знов процес загальмували чиновники. Поважна комісія, недовго думаючи, винесла вирок: твір малохудожній і невиразний, робота непрофесійна, є певні анатомічні вади, і взагалі він недовговічний (чавун товщиною 6-7 см). Тож у бюрократичній тяганині справа знов загрузла на довгих п’ять літ. Лише на третьому році Незалежності, 30 травня 1993 року, пам’ятник урочисто відкрили. Погруддя не було навіть потреби ховати за завісою, бо мереф’яни його вже на той час добре знали – лише перерізали жовто-синю стрічку. За влучним висловлюванням Костя Романова, це була 56 перемога Івана Сірка.
І ось на тобі! Мерія напередодні двадцятиріччя встановлення пам’ятника ошелешила всіх звісткою, що Івана Сірка буде переселено. Голова громадського об’єднання «Наш дім – Мерефа» Тетяна Селезньова вже публічно заявила, що натомість слід було б облагородити територію навколо монумента і влаштувати тут народне козацьке свято на честь його двадцятиріччя. Рішення міськради вона назвала плювком в обличчя громадськості та Івану Сірку. Поки що люди не дозволили владі здійснити свій намір, але керівництво міста впевнене, що під приводом реконструкції майдану, воно незабаром утілить у життя своє рішення. Побувавши у своїй рідній Мерефі 13 травня, я переконався, що більшість земляків виступають проти такого наміру.
30.05.2023
Скоро знову 30.05 (2025)*
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------
у квітні 1982 року чавунне погруддя Івана Сірка не без пригод удалось перевезти в рідне місто кошового отамана. Це коштувало 1500 крб. і чимало нервів. Здавалось, погруддя ось-ось встановлять, але чиновники "своєчасно" схаменулись, і процес загальмували.
На початку 80-х непоступливому Романову прийшлося залишити пам’ятник на своєму подвір’ї, де він простояв 11 років. До нього приходили вклонятися школярі та професура, краєзнавці зі всієї країни та патріотична інтелігенція. Сюди заходили все небайдужі до історії Мерефи, звісно, окрім чиновників від культури з обласного центру.
Перелам настав з початком перебудови. Після низки публікацій у ЗМІ в справу втрутилися особисто голова Українського фонду культури Борис Олійник та
.
Напередодні Шевченківських свят у травні 1988 року Харківський облвиконком змушений був прийняти рішення про встановленні у Мерефі пам’ятного знака кошовому отаману Запорізької Січі Івану Сірку.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Сергія Горицвіта
Переповідаю це для того, щоб менше було нових спроб спаплюжити ім’я справжнього народного героя, яким усі маємо пишатися і гідно вшановувати. А приводом до цієї розмови стало несподіване для багатьох рішення сесії міськради Мерефи, яка вважається батьківщиною Івана Сірка, перенести встановлений йому там двадцять років тому пам’ятник на нове місце.
Мої земляки-мереф’яни добре пам’ятають, скільки довелося витримати цьому погруддю. Ще навесні 1978 року з ініціативи Костя Романова група небайдужих жителів міста створила раду краєзнавчого музею й розпочала збір матеріалів про Івана Сірка. Тоді ж уперше порушили питання про відкриття йому пам’ятника. Через два роки міськрада таки прийняла відповідне рішення, але для реалізації задуму нічого не зробила. Тож довелося Костю та його однодумцям стояти з плакатами на базарах у Харкові, Запоріжжі, Мерефі, збираючи пожертви. Зібраних ними 1500 крб. вистачило на виготовлення чавунної скульптури Івана Сірка й доставки її у рідне місто. Це точна копія погруддя, виконаного нікопольським скульптором Валентином Шкондою для могили кошового у селі Капулівці (нині Нікопольський район Дніпропетровської області).
Але в 80-і роки минулого століття, у розпал боротьби «з українським буржуазним націоналізмом» влада й чути не хотіла про вшанування Івана Сірка. Тож скульптура більш як десять літ зберігалася на обійсті Костя Романова. Показував тоді він і мені це погруддя, яке тримав у дров’яному сараї. Уклонитися Іванові Сіркові сюди приїздили відомі літератори, історики, краєзнавці. З настанням перебудови, після численних публікацій у ЗМІ, коли у справу втрутилися голова Українського фонду культури Борис Олійник та академік Петро Тронько, крига нібито скресла. У травні 1988 року Харківський облвиконком змушений був прийняти рішення про встановленні у Мерефі пам’ятного знака кошовому отаману Запорізької Січі Івану Сірку.
Та знов процес загальмували чиновники. Поважна комісія, недовго думаючи, винесла вирок: твір малохудожній і невиразний, робота непрофесійна, є певні анатомічні вади, і взагалі він недовговічний (чавун товщиною 6-7 см). Тож у бюрократичній тяганині справа знов загрузла на довгих п’ять літ. Лише на третьому році Незалежності, 30 травня 1993 року, пам’ятник урочисто відкрили. Погруддя не було навіть потреби ховати за завісою, бо мереф’яни його вже на той час добре знали – лише перерізали жовто-синю стрічку. За влучним висловлюванням Костя Романова, це була 56 перемога Івана Сірка.
І ось на тобі! Мерія напередодні двадцятиріччя встановлення пам’ятника ошелешила всіх звісткою, що Івана Сірка буде переселено. Голова громадського об’єднання «Наш дім – Мерефа» Тетяна Селезньова вже публічно заявила, що натомість слід було б облагородити територію навколо монумента і влаштувати тут народне козацьке свято на честь його двадцятиріччя. Рішення міськради вона назвала плювком в обличчя громадськості та Івану Сірку. Поки що люди не дозволили владі здійснити свій намір, але керівництво міста впевнене, що під приводом реконструкції майдану, воно незабаром утілить у життя своє рішення. Побувавши у своїй рідній Мерефі 13 травня, я переконався, що більшість земляків виступають проти такого наміру.
30.05.2023
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Скоро знову 30.05 (2025)*
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------
у квітні 1982 року чавунне погруддя Івана Сірка не без пригод удалось перевезти в рідне місто кошового отамана. Це коштувало 1500 крб. і чимало нервів. Здавалось, погруддя ось-ось встановлять, але чиновники "своєчасно" схаменулись, і процес загальмували.
На початку 80-х непоступливому Романову прийшлося залишити пам’ятник на своєму подвір’ї, де він простояв 11 років. До нього приходили вклонятися школярі та професура, краєзнавці зі всієї країни та патріотична інтелігенція. Сюди заходили все небайдужі до історії Мерефи, звісно, окрім чиновників від культури з обласного центру.
Перелам настав з початком перебудови. Після низки публікацій у ЗМІ в справу втрутилися особисто голова Українського фонду культури Борис Олійник та
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Напередодні Шевченківських свят у травні 1988 року Харківський облвиконком змушений був прийняти рішення про встановленні у Мерефі пам’ятного знака кошовому отаману Запорізької Січі Івану Сірку.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
какие жители какой "акт-вандализма" бл*ть. 
