Я к тому, что как сказал Усик перед боем- "не гоним пока лошадей", чуть подождем и посмотрим насколько усилит хоть какой то результат контроль со стороны ген. покурора. К тому же доблестных антикоррупционеров никто не отменяет и не закрывает и кажись охеренные зарплаты им не отменяют. Вот сейчас и станет возможно видно яснее - по результату.
Ведь если система ****о, то хоть сотню разных антибюро ставь - будут гнить вместе с системой (что мы и наблюдали).Плюс это еще надо посмотреть кто, как и за какое бабло дергает за нитки извне "борцов". Конечно это относится и к ген прокуратуре. Да к любым...
Бо правда, бач, не на часі, вона розколює суспільство, а треба консолідуватися.
А брехня суспільство об’єднує, ага.
Не на часі говорити про розікрадену гуманітарку. Не на часі про те, як здали Південь. Як відвели війська від кордонів просто перед вторгненням. Не на часі – про закриті ракетні програми. Про Гостомель і Жуляни, залишені без охорони. Про «Мрію», що залишилась лиш на фото. Не на часі розказувати про яйця по сімнадцять гривень за штуку, про розпухлі від кешу кишені чиновників. Все те не на часі.
І ніколи не буде на часі.
Оця "неначасність", віра в те, що колись потім настане правосуддя, дозволяє всім причетним красти зараз. І виходить, що правда й справедливість не на часі, а на часі призначати повію послом, дерибанити бюджет, відверто брехати. І ******* охолосу в голови правильні наративи. Адже психоемоційний ресурс людей в часи такого потрясіння дуже обмежений. Треба старатися берегти нерви, як би дивно це не звучало, адже щодня трапляється щось страшне, одна трагедія страшніша від іншої, і в якийсь момент ми готові здатися й почати бухати, наприклад.
Треба триматися. Серед сирен, смерті, постійних зашкварів влади той, хто грає на ваших емоціях, розказуючи про неначасі задля спільної мети – підла та підступна потороча, яка вас використовує. Треба знати, де витрачати емоції, а де вліпити кулю межи очі, і спокій голові.
І оскільки люди постійно питають, навіщо мені все оце треба, я не можу сказати вголос, аби не здатися пафосною, але знаю: я хочу, аби ті, хто доживе до перемоги й повернеться з війни, знайшли Україну нормальною демократичною державою, а не міні-версією Пенісуели з міні-диктатором на чолі. І я хочу, аби всі ті покидьки, що крали під час війни, продавали країну ворогові і взагалі негативні персонажі, отримали по закону. Щоб ніхто не забув, через чиї божевільні рішення Україна втратила цілі регіони й мільйони людей, хто винен у знищенні стратегічних підприємств, і чому ми були не готові, чому країна стоїть лише завдяки самопожертві захисників, їх героїзмові. Я хочу, аби ми навчилися говорити правду і сприймати правду не як щось, що, буцімто, розколює суспільство, а як речі, з яких ми маємо зробити висновки, щоб більше ніколи не повторити власних помилок. І ми не повинні забути, і знову дозволити внутрішнім ворогам переписати нашу історію, інакше мине зовсім небагато часу, і ми опинимось там, де й були.
Ми маємо відстояти, не дати просрати країну тут, доки наші захисники відстоюють її на фронті.
А якщо хтось думає, що не можна підробити реальні спогади, я нагадаю, що зовсім недавно в наших містах десятиліттями стояли пам'ятники катам і вбивцям нашого народу. А коли їх почали зносити, знайшлася купа тих, хто став на захист, бо то типу історія. Ви розумієте? Мине час, і якщо ми й далі будемо ляпати вухами, хтось скаже, що Україна винна у війні, що це ми все почали – і всі погодяться.
Тому ми маємо нагадувати суспільству,
де правда. Ми, Диванна Сотня, високо тримаємо марку, намагаючись із купи різнорідної інформації, часто суперечливої, знайти правду і донести її до людей, та бач – люди все менше шукають правди. (с)
