60 років тому, 22 жовтня завершився найбільш масовий етап післявоєнної депортації населення Західної України до Сибіру та Казахстану. Тоді за кілька днів зі своєї землі були вивезені близько 78 тисяч українців.
Влітку 1944 року Червона армія повернулася на Західну Україну і наразилася там на збройний опір Української Повстанської Армії. Щоб позбавити УПА підтримки населення, комуністична влада відновила депортації, розпочаті нею перед радянсько-німецькою війною. Упродовж 1944 - 1946 років з Буковини, Галичини і Волині до Сибіру та Казахстану були вивезені 57 тисяч осіб.
4 червня 1947 року президія Верховної Ради СРСР своїм указом продовжила термін заслання «спецпереселенців» до 25 років. У вересні у Львові, Чорткові, Дрогобичі, Рівному, Коломиї та Ковелі були створені збірні пункти для прийому депортованих. На початку жовтня керівники компартії та органів держбезпеки узгодили заходи з депортації. А 15 жовтня ЦК КП(б)У та Рада міністрів УРСР ухвалили секретну постанову «Про порядок використання земель і майна, залишеного після виселення родин націоналістів і бандитів».
О 6:00 ранку 21 жовтня 1947 року розпочався найбільш масовий етап депортації родин вояків УПА. Солдати підрозділів держбезпеки та внутрішніх військ виганяли селян з осель, конвоювали їх до залізничних станцій і там запирали у товарних вагонах. Акція завершилася 26 жовтня, під час неї до Сибіру та Казахстану були вивезені 78 тисяч осіб. У висилці вони мешкали у так званих «спецпоселеннях» та працювали у копальнях, каменоломнях та на будівництві.
Акції з депортації населення Західної України відбувалися до 1953 року. Загалом були вивезені близько 240 тисяч осіб, третина з них загинула у дорозі та на засланні.
Посилання видалено