На жаль, доводиться констатувати, що, розповідаючи про закриття журналу «Новинар», вельмишановна газета «КоммерсантЪ» спрацювала напівпрофесійно. На перший погляд, усе з фахової точки зору начебто зроблено правильно. Відбулася подія, журналістка Дарья Трусова констатувала факт, взяла коментар у найбільш зацікавленого Джеда Сандена, власника корпорації, яка видавала «Новинар». Також подію прокоментували фахівці зі сфери медіабізнесу.
З усього цього матеріалу вийшло, що українська мова стає в нас, наче та невістка із приказки: «Хто вс…..авсь?» - «Невістка!». Нагадаю, що пан Санден назвав причиною закриття «низький попит на україномовні видання». Мені можуть заперечити, мовляв, що робити, коли факт є фактом і нічого тут не вдієш? І справді, на перший погляд, на це нема чого відповісти. Але для подібних висновків необхідно мати значно різнобічнішу інформацію. Скажімо, авторці подібних публікацій, мабуть, варто не просто сприймати і оприлюднювати один факт, а пошукати інші з цієї ж галузі. Зокрема, запитати в пана Сандена про те, чи були випадки закриття російськомовних видань. І вона б почула від нього, що в Дарницькому районі столиці та сама корпорація, яка видавала «Новинар», спробувала випускати районну газету, але її через деякий час було закрито. Видавалася вона російською мовою. Отож, у читача зразу постало б питання: може, справа не в мові? Якщо ні, то в чому?
Авторка статті у «Коммерсанте» зібрала коментарі у двох представників однієї й тієї ж структури - «Українскього медіахолдингу», який, за словами головного редактора журналу «Фокус» Михайла Гладкого, «изначально не запускает украиноязычные бизнес-проекты, поскольку интуиция подсказывает, что они убыточны». Цю думку підтвердила і директорка УМХ Тетяна Єфименко – вона пояснила причину того, чому україномовні видання не користуються попитом на ринку, мовляв, 70 відсотків українців розмовляють і думають російською мовою.
Оскільки УМХ апріорі не видає нічого українською мовою, то їхня точка зору має право на життя, але вона не може бути цілковито коректною. Варто було б поцікавитися, чи існують в Україні успішні з фінансової точки зору медійні бізнес-проекти саме українською мовою. І виявилося б, що вони таки існують. Наприклад, діловий тижневик «Контракти», який побачив світ як одне з перших бізнес-видань і досі існує на ринку. Майже три роки тому утворилася «Газета по-українськи», і за цей час здобула непоганий тираж, відкрила кілька представництв у регіонах, має два регіональні тижневики і цієї осені збирається відкривати ще два. І найвагоміше для факту закриття «Новинаря» - «Газета по-українськи» восени має намір розпочати видавати тижневий журнал.
Автор цих рядків не є бізнесменом, але, яка мені здається, заява пані Єфименко трохи дивує. Навіть якщо уявити, що вона має рацію і справді 70 відсотків українців балакають і думають винятково російською, то не звертати увагу на інші 30 відсотків просто нерозважливо. Це означає наплювати на понад десять мільйонів людей на ринку. У цьому ж контексті можна загадати львівську газету «Експрес», яка є найуспішнішим із фінансової точки зору україномовним газетним проектом Галичини. Вона поширюється у шести західних областях і трохи в деяких інших областях України. Ось вам і решта тридцять відсотків україномовних. А якщо наведені пані Єфименко цифри поставити під сумнів, то змальована нею картина вийде не такою вже переконливою.
Здається, написав там собі «КоммерсантЪ» щось невдало – ну, то це його проблеми. Хай собі пише. Біда в тому, що стаття з цієї газети стосується такого дражливого питання, як мова. Навколо неї розгоряються такі пристрасті, що хай йому чорт. Дуже часто там вирують емоції, а не спокійний аналітичний підхід. Тому будь-яке видання, пишучи на цю тему, мало б робити це особливо розважливо і різнобічно.
