Может кто читал, повторюсь про НАТО
_________________________
19 червня 2003 року, під час прем‘єрства Віктора Януковича і президентства Леоніда Кучми Верховна Рада України ухвалила Закон Про основи національної безпеки України. Цей Закон сьогодні є чинним і визначальним для внутрішньої і зовнішньої політики держави.
У статті 8 цього Закону чорним по білому написано: «Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є: забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору».
За цей Закон проголосувала конституційна більшість народних депутатів України – аж 319. Тому Україні, щоб приєднатися до НАТО, вже й не потрібний референдум. Скажімо, більшість країн-засновниць НАТО (Франція, Бельгія, Італія, Нідерланди, Данія, Ісландія, Норвегія, Португалія, США) вступали до НАТО на підставі простого підпису президента чи прем‘єр-міністра і ратифікації парламентом відповідної угоди. При вступі не вимагалося жодних спеціальних законів та щодо НАТО, подібних до того, який уже діє в України.
На словах і керівник Партії регіонів Віктор Янукович, і лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук не підтримують вступ України до НАТО. Янукович говорить, що вступати в НАТО треба тільки після затвердження відповідного рішення на референдумі. Партія Медведчука навіть почала збирати підписи для такого референдуму – в момент, коли антинатовські стереотипи ще не розвіялися.
Однак, класики вчать оцінювати людей не за словом, а за ділом. Набуття членства в Організації Північноатлантичного договору підтримало рекордне число представників Партії регіонів – 41 із 46 народних депутатів (тобто майже 90%) (Див.:
Посилання видалено).
Аналогічну підтримку вступу України до НАТО (за 90%) продемонструвала й СДПУ(о) - 34 з 37 депутатів від СДПУ(о) виявилися «за». Що особливо дивно на тлі їхніх сьогоднішніх протестів проти НАТО, які по-суті означають протест проти самих себе. Серед тих, хто підтримує вступ до НАТО, виявився актив «регіонів» - А. Клюєв, В. Рибак, В. Хара, І. Шкіря, В. Хомутиннік та ін. З боку СДПУ(о) вступ України до НАТО підтримали Григорій Суркіс, Леонід Кравчук, Тамара Прошкуратова, Ігор Шурма і т. д. – тобто теж фактично весь актив СДПУ(о).
Натомість, тодішня так звана «проамериканська» опозиція виявилася на диво антинатівською. Наприклад, з фракції БЮТ за закон проголосували всього лише 2 депутати з 18. «Нє вінаватая Я…» - могло б стати доречним гаслом для Януковича на цю виборчу кампанію. Прихильники лідера Партії регіонів могли б сказати, що Віктор Федорович просто не роз‘яснив своїй «проффесорській» фракції, що Організація Північноатлантичного договору – це і є той самий страшний НАТО, яким з дитинства лякали всіх нас, а мешканців Донбасу, схоже, найбільше.
Все було б добре, якби не прикрі рецидиви. «Регіони» разом із соціал-демократами об‘єднаними майже в повному складі підтримали введення українських військ до Іраку. А ще 21 листопада 2002 року Верховна Рада прийняла Постанову «Про Рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО». Тут уже абревіатура НАТО не ховається за підступною розшифровкою – Організація Північноатлантичного договору. У цій Постанові Верховна Рада підтримала «курс України на євроатлантичну інтеграцію, кінцевою метою якого є набуття повноправного членства в НАТО».
Прихильникам Януковича варто вчитатися в текст Постанови: «Євроатлантична інтеграція України є суттєвим фактором зміцнення її національної безпеки, покликаним сприяти розвитку демократичних інститутів, громадянського суспільства, захисту прав і свобод людини, і, таким чином, відповідає життєво важливим інтересам Українського народу. Геостратегічне і геополітичне становище України як складника єдиного європейського простору визначає її місце в європейських справах, зумовлює вагому роль Української держави у створенні нової архітектури загальноконтинентальної безпеки, серцевиною якої покликана стати Організація Північноатлантичного договору. Євроатлантична інтеграція України має на меті гарантувати її незалежність, територіальну цілісність, суспільний прогрес, запобігати виникненню нових загроз стабільності і безпеці на європейському континенті».
І цього разу регіони цинічно зрадили своїм дитячими фобіям з «агресивним блоком НАТО». За «набуття повноправного членства в НАТО» знову проголосувала більшість фракції регіоналів, і знову весь її актив – Клюєв, Богатирьова, Рибак, Ландик, Шкіря, і всі-всі. Така ж ситуація в СДПУ(о), де за «повноправне членство в НАТО» проголосували 90% відсотків фракції, включно з Нестором Шуфричем.
Слід наголосити, що самі по собі ці голосування, і особливо Закон про основи національної безпеки, створює в Україні необхідну правову базу для вступу до НАТО. Саме цей Закон є основоположним для визначення напрямків політики України у галузі безпеки.
Основи зовнішньої політики від 1993 року були прийняті постановою, що за статусом нижче Закону. Однак, і в Основах зовнішньої політики відзначається, що Україна має сприяти «розбудові дієвої системи міжнародної регіональної безпеки та ефективному вирішенню проблем, пов'язаних з підтриманням військово-політичної стабільності на Європейському континенті та розвитком конструктивного і плідного міждержавного співробітництва в економічній, науково-технічній, культурній та гуманітарній галузях. Україна нарощуватиме рівень своєї участі в Раді Північноатлантичного співробітництва та Північноатлантичній асамблеї. Україна сприятиме розвиткові тенденцій поступового трансформування цих інститутів в елементи нової системи загальноєвропейської безпеки. Перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах. Україна виступає за створення всеохоплюючих міжнародних систем універсальної та загальноєвропейської безпеки і вважає участь у них базовим компонентом своєї національної безпеки».
В Основах зовнішньої політики також сказано, що «пріоритетного значення набуває проблема створення загальноєвропейської структури безпеки на базі існуючих міжнародних інститутів, таких, як НБСЄ, РПАС, НАТО, ЗЄС. Безпосереднє та повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки. З огляду на кардинальні зміни, які відбулися після розпаду СРСР, і які визначили сучасне геополітичне становище України, проголошений нею свого часу намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки».
Водночас, референдум про вступ до НАТО теоретично може бути, і не один. Однак, і до, і після, і в процесі цих референдумів закон діє і буде діяти, вимагаючи цілеспрямованої роботи державних органів на вступ України до НАТО. Прийняти інший Закон у цій сфері Верховна Рада, вочевидь, не спроможеться – ні цим складом, ні наступним.
Звичайно, усе це відбулося через кон‘юнктурні мотиви Януковича і Медведчука, які намагалися будь-що догодити попередньому режиму в його «прогинах» то на Захід, то на Схід. Кучма хотів «третій термін», і задля того, щоб догодити йому, Медведчук і Янукович –кожен у своїх інтересах, готові були приєднатися хоч до Ліги Арабських Держав. Іноді історія крутить діями людей, «як циган сонцем», часто проти їхньої волі. Важливий результат – кон‘юнктурність Віктора Медведчука і Віктора Януковича зіграла з ними злий жарт, однак допомогла зробити хорошу справу для безпеки українського народу – радикально наблизити Україну до НАТО.
тут 
я тоже хочу или цветом не вышел
