До Вищого адміністративного суду України
Позивач – ПІБ, адреса, телефон.
Відповідач – держава Україна в особі Президента України – 01220, м Київ, вул. Банкова, 11
Третя особа- представник Кабінету міністрів України, 01008, вул. Грушевського 12/2, м Київ.
Копії – Моніторинговий комітет Ради Європи та ЗМІ.
ПОЗОВНА ЗАЯВА
До суду звертається людина, яка пройшла всі варіанти культури суспільного життя, від сталінщини до нинішнього постколоніального невігластва. Пройшла вона й репресії за те, що загорнула необачно шкільний підручник в газету з портретом «вождя всіх народів», була кльована сірою соціальною масою в стилі «білої ворони» протягом шести років навчання в інституті, тому що мала «нахабність» спроби зберегти своє «я» і не вступати в комсомол. Пожертвувала своїм благополуччям та кар’єрою в СА, тому що категорично відмовлялася вступати в «партію», чим психологічно протиставляла себе тій же «сірій масі». Ця особистість мала «нахабність» виступати публічно проти вводу імперських військ в Прагу-68, Кабул-79, писати Горбачову через газету «Правда» про абсурдність його «пєрєстройкі» (газ. «Правда» від 24.03.88р), а також приклала достатньо зусиль до спроби побудови в Україні цивілізованої держави. І ось зараз на 71 році свого життя ця людина приходить до гіркого висновку, що її зусилля по відношенню спроби побудувати в Україні цивілізоване суспільство виявилися по суті марними. Співвідношення сил серед жителів України майже не помінялася за 50 років. Основна маса населення продовжує складатися з постколоніального жлоба, цього цивілізаційного мутанта, вирослого зі сталінського раба. А невеликий відсоток так званих «свідомих» на рівні 60-х років продовжує спробу в стилі дон Кіхота витягти Україну з лабет культури невігласької московської імперії. Зараз можна навіть констатувати, що права людини менш захищені нинішньою сурогатною державою, ніж це було при пізніх більшовиках, коли можна було хоч пожалітися в партком і коли діяла ще імперська партійна вертикаль. А зараз Україну добиває така культурна риса, як повна ПРАВОВА ТА МОРАЛЬНА БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, яка пронизала всі гілки нашого життя, починаючи з цивільних відносин між батьками й дітьми і закінчуючи повною невідлагодженістю конституційних норм взаємовідносин держави та громадянина. Якщо в 1988 році більшовицька влада відреагувала на мою критичну статтю відносно проблем тодішньої держави бесідами зі мною протягом трьох днів спеціально присланого з Москви кореспондента владної центральної газети з послідуючим виходом передової статті в ній на тему «почему советский інженер не верит в перестройку» та реакцією на цю думку від райкому до ЦК компартії України, то зараз по суті подібні звернення нинішня влада просто викидає в смітник під назвою «архів» без належної реакції згідно Конституції. Останнє приводить до накопичення негативних емоцій в безправного народу та послідуючому викиду їх на черговому Майдані.
А скаржитися громадянину на дії цієї держави є багато в чому. По суті нинішню державу зліпили ті ж люди з бувших більшовиків, які успішно своїм деструктивом та невіглаством довели до краху більшовицьку імперію. Всю свою культурну гниль перенесли і в нову структуру, знищивши в деякій мірі лиш одне – відповідальність перед партійними босами. Як результат, ці політичні пройдисвіти зробили за останні сто років дві величезні афери з пограбування народу. Спочатку матроси Желєзняки відібрали капітал у власників начебто для народу, а через сто років такі ж Кучми-Ахметови через приХватизацію позбавили народ право на цю химерну власність. А той же народ продовжує перебувати в безправному гетто, лиш іноді вириваючись на неконструктивні бунти-Майдани, бо змайстрована Кучмами-Ахметовими сурогатна держава виявилася не регулятором цивілізованих відносин між громадянами в суспільстві з метою покращень умов життя кожного громадянина, а банальним інструментом для збагачення пройдисвітів, які володіють важелями управління цим інструментом.
На даний час для України (йдеться про країну з її народом) є два найстрашніші вороги – зовнішній ворог з колоніального минулого, який не полишає надії зберегти контроль над її ресурсами, та сурогатна державна машина, яка своїм деструктивом доводить ідею державності до краху. Про першу загрозу в час, коли йдуть реальні бої з ворогом, та деструктивну роль в ній сурогатної державної машини тут не будемо детально розглядати в силу невчасності. А ось про деструктивність державного апарату по відношенню до внутрішньої політики позивач хоче акцентувати в цьому позові, бо цей аспект є навіть страшніший для народу України ніж агресивність імперського варвара. Йдеться про те, що Конституція цієї сурогатної держави існує в вигляді фігового листка, а насправді суспільство живе по «пойняттям» постколоніального жлоба, де регулюються відносини не цивілізованим правом, а величиною нахабності, безвідповідальності та цинізму, що веде швидкими темпами наш народ до зникнення, як культурного суб’єкта на карті нинішньої цивілізації (мінус 10 млн за 24 роки це стверджують). Фактично справжня еліта нації донищується частково зараз на фронті боротьби з зовнішнім ворогом, де вона перемелюється в окопах ворожими «Градами» та неспроможністю Відповідачем її ефективно використати, а інша загнана в безправне гетто без можливості реалізувати ефективно свій потенціал на благо народу. В цьому позові Позивач хоче акцентувати на сурогатності нинішньої державної структури, її майже повної безвідповідальності перед демосом взагалі та Позивачем конкретно, що підкреслює не демократичність нинішнього фактично феодального суспільства, бидлу з якого вдається лиш інколи з допомогою «коктейлів Молотова» пробувати відвоювати свої громадянські права. Позивач не обмежується в цьому позові скаргою про свою злиденну пенсію, а хоче висвітлити проблеми громадянина України в загальній площині та притягти до хоч якоїсь відповідальності за невирішення цих проблем владу цієї сурогатної держави, а також в силу ст. 5 та 38 Конституції прагне внести свій вклад в покращення стану в державі. Отже позивач тут виступатиме в ролі представника того безправного гетто, яке створили керівні феодали для задоволення своїх жлобських потреб. Через суд він хоче «достукатися» до влади, що не зміг напряму згідно ст. 40 Конституції. Для чистоти експерименту по перевірці можливості малозабезпеченого громадянина України захистити свої права він не опирається на допомогу професійних юристів, яких він не взмозі найняти на свою пенсію в 1280 грн. Як доказ попереднього почнемо розгляд захищеності конституційних прав Позивача та як Відповідач виконує свої обов’язки по ст. 102 та 106 Конституції відносно «додержання Конституції та гарантування прав і свобод людини».