Як я вже вказував, що чітке розділення стратегічного протистояння Європа – спадкоємці Золотої Орди після україно-польського конфлікту порушилося. Той політичний та військовий клубок в цьому регіоні набув зовсім розмитих рис, які піддавалися формуванню лиш тимчасовими ситуаціями та настроями. Але при всьому цьому шматування зовсім ослабленої України, яка знесилилася в боротьбі на всі боки, продовжилося. Так її долю на довгі століття в неї за спиною вирішили ******* та поляки, які по заключеному між ними договорові фактично роздерли її на два шматки. Йдеться про Андрусівський договір між Польщою та Московією, яким останні «братки» вгатили два ножі в її спину. За умовами цього договору:
- припинялась польсько-московська війна 1654—1667 років;
- встановлювалося перемир’я на 13,5 років;
- під владою Московської держави залишалась Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ;
- в складі Речі Посполитої залишалися Правобережна Україна (крім Києва) і Білорусь з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом;
-Київ з околицями на два роки передавався Московії, проте в умові був ряд застережень, які давали можливість залишити Київ за Росією назавжди;
- Запорозька Січ мала перебувати під спільною владою обох держав;
- царський уряд зобов’язувався виплатити Польщі як компенсацію за втрачені шляхтою землі на Лівобережній Україні 1 млн польських злотих (близько 200 тисяч рублів).
- Річ Посполита і Московія зобов’язувались у випадку татарських набігів на Україну разом виступити проти кримського хана та Османської імперії, що викликало з її боку ворожу реакцію, підсилену підтримкою Франції, Англії, Голландії та Австрії, які теж почали піклуватися ситуацією з появою нового спадкоємця Золотої Орди.
Умови сепаратного перемир’я викликали велике незадоволення серед українського суспільства. Андрусівський сепаратний договір, порушивши умови Переяславської Ради (1654) та інших договорів з гетьманами Б. Хмельницьким, Ю. Хмельницьким та І. Брюховецьким, закріпив насильницький поділ української етнічної території на дві частини — Правобережну Україну і Лівобережну Україну, остаточно затверджений так званим Вічним миром в 1686 році. Згадуючи це, гидко слухати нинішніх московських речників про те, що тільки в складі їхньої імперії Україні вдалося зібрати свої етнічні землі. Проти Андрусівського сепаратного миру рішуче виступали гетьманські уряди П. Дорошенка, І. Брюховецького, П. Суховієнка, а згодом і Д. Многогрішного та І. Самойловича, які протягом свого правління практично його не виконували. Порозуміння Росії й Польщі за рахунок поділу території козацької держави спричинило зростання політичного впливу в українському суспільстві козацької старшини, яка спиралася на підтримку Османської імперії та Кримського ханства. Після 1667 поглибився внутрішньо-політичний розкол в Україні.