Ось так: українську нищать починаючи з царів:
: 1686 - ліквідація Української православної церкви, введення московського "православ'я".
1687 - "Коломацькі статті" (вимоги до гетьманату України сприяти змішаним шлюбам між українцями і московитами (росіян тоді ще не було, називалися вони просто московити).
1689 - заборона Києво-Печерській Лаврі друкувати книги без дозволу Москви.
1690 - "Анафема" Московського собору на безліч українських книг (Могили, Ставровецкого, Галятовского, Барановича, Радивиловского, Славинецького та інших, написаних українською мовою).
1708 - знищення Петром І гетьманської столиці Батурин; "пташенята гнізда" звіряче вирізували усіх жителів, включаючи дітей, людей похилого віку і жінок.
1709, 1720, 1721, 1729, 1755, 1766, 1769, 1775, 1786 - укази царів і синоду про заборону на книговидання українською мовою.
1764 - інструкція Катерини ІІ князеві Вяземському про посилення русифікації Смоленщини, Прибалтики, Фінляндії, України.
1764 - указ про ліквідацію гетьманського правління.
1769 - указ про вилучення у населення книг, написаних українською мовою.
1775 - знищення Запорізької Січі. 1
1783 - введення кріпосного права в Україні.
1784 - русифікація початкової освіти в Україні.
1786 - заборона на службу в церкві українською мовою.
1817 - закриття Києво-Могилянської академії.
1831 - знищення Магдебурзького права.
1863 - Валуєвський циркуляр про заборону української мови.
1869, 1886 - укази про доплати чиновникам за русифікацію.
1881 - заборона на проповіді українською мовою.
1888 - указ Олександра III про заборону на хрещення українськими іменами і замкнете на використання української мови в усіх установах.
1905-1907 - репресії до діячів української культури.
1910 - циркуляр Столипіна об заборону «инородческих» товариств, у тому числі українських і єврейських, незалежно від переслідуваних ними цілей".
1918 - початок окупації України більшовиками.
1921-1923 - голод в Україні, викликаний політикою військового комунізму.
1929-1930 - колективізація - нове закріпачення селян.
1930 - нова заборона української церкви.
1933-1940 - насильницька русифікація (майже повне повторення царських указів).
1961 - програма ЦК КПРС про злиття націй в "єдиний радянський народ" і посилення русифікації.
1965 - репресії проти діячів української культури.
1978 - директива про посилення русифікації (такі директиви виходили аж до 1990 року майже щороку).
Это список гуляет в инете давным давно Дайте мне пожалуйста конкретные ссылки на конкретные документы с конкретными запретами
Все эти вопросы уже обсуждались Почитайте И перестаньте вбрасывать чушь
Вспомнил Булгакова:
Я позавчера спрашиваю этого каналью, доктора Курицького, он, извольте ли видеть, разучился говорить по-русски с ноября прошлого года. Был Курицкий, а стал Курицький... Так вот спрашиваю: как по-украински "кот"? Он отвечает "кит". Спрашиваю: "А как кит?" А он остановился, вытаращил глаза и молчит. И теперь не кланяется.
ПЕРВУЮ ИСТОРИЮ НАШЕЙ ЛИТЕРАТУРЫ НАПИСАЛ «МОСКАЛЬ»
Называлась она «Очерки истории украинской литературы» XIX столетия и была издана в Киеве в 1884 году — то есть в то время, когда якобы «свирепствовал» Эмский указ.
Более того, именно после 1876 года литература на Украине стала развиваться ускоренными темпами! Появился целый ряд талантливейших писателей. Автор «Кайдашевой семьи» Нечуй Левицкий, Михайло Старицкий с его «За двумя зайцами» и плодовитый, как кролик, драматург КарпенкоКарый — все они «родом из Эмского указа».
Правоверный «українсько*канадійсь*кий» историк Орест Субтельный лику*ет: «Відродження переживала україно*мовна преса. У 1922 р. з усіх публікова*них на Україні книжок лише 27% вихо*дили українською мовою, цією ж мо*вою виходило близько 10 газет і часо*писів. До 1927 р. українською мовою друкувалася більш як половина кни*жок, а в 1933 р. з 426 газет республіки
373 виходили рідною мовою».
Был такой классик украинской литературы – И.С.Нечуй-Левицкий. Он и сейчас на Украине почитается сразу после Шевченко. И вот что он думал и писал еще в 1907 году по поводу того «украинского» языка, который навязывали малороссам австро-галицкие активисты, воспользовавшись отменой Эмского указа:
«Нет! Это в самом деле не украинский язык! Такого языка у нас не разберут и ничего из него не поймут, а если что-то и разберут, то в голове останется что-то невыразительное, каламутное, какая-то муть».(Нечуй-Левицький І.С. Сьогочасна часописна мова на Украіні // Україна. 1907. №1. – C.10-11).