Попробую по-другому.
Стаття 405. Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом
1. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
2. **** сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
УХВАЛА
від 3 червня 2009 року
(Витяг)
У серпні 2008 р. Т. Л. звернувся до суду із позовом до Т. Т. про виселення.
Мотивував вимоги тим, що йому в порядку спадкування за заповітом після смерті матері на праві приватної власності належить 1/ 2 частина будинку в м. Керчі. З 18 вересня 1975 р. як **** його сім'ї в будинку мешкає й зареєстрована Т. Т., з якою він перебував у шлюбі з 1973 до 2004 року. Зазначав, що 29 серпня 2006 р. вони припинили шлюбні відносини. Оскільки подальше проживання разом із відповідачкою в зазначеному будинку не є можливим, просив суд усунути перешкоди в користуванні будинком шляхом виселення Т. Т. зі спірного будинку без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. 391 ЦК.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим 23 жовтня 2008 р. у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду АР Крим від 16 грудня 2008 р. рішення районного суду скасовано, позов задоволено.
У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі Т. Т. просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Відмовляючи в позові про виселення Т. Т., суд першої інстанції керувався ст. 405 ЦК, згідно з якою члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користуватися цим житлом відповідно до закону і за відсутності підстав для виселення.
Скасовуючи це рішення та ухвалюючи нове рішення про виселення Т. Т. на підставі ст. 391 ЦК, апеляційний суд вважав неправильним застосування до спірних правовідносин норми ст. 405 ЦК та підставності вимог позивача - власника житла - про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідачки без надання іншого житлового приміщення.
Однак з ухваленими судами рішеннями не можна погодитись на таких підставах.
Судами встановлено, що з 1973 до 2004 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.
18 вересня 1975 р. Т. Т. була вселена й зареєстрована в спірному будинку як дружина Т. Л. і **** сім'ї власника 1/ 2 частини цього будинку - матері позивача.
2 листопада 1986 р. мати позивача померла.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 4 квітня 2006 р. за Т. Л. визнано право власності на 1/ 2 частину будинку в порядку спадкування за заповітом після смерті матері.
Вирішуючи спір, суди на порушення вимог ст. 214 ЦПК належним чином не встановили характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин; не з'ясували, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, у зв'язку із чим ухвалені судами рішення не відповідають вимогам статей 213, 215 ЦПК.
Так, під час вирішення спору суди не дали оцінки тій обставині, що Т. Т. вселилася до будинку матері позивача у 1975 році як **** сім'ї Т. Л. за згодою власника будинку і постійно в ньому проживала, перебуваючи з позивачем у зареєстрованому шлюбі до 2004 року. При цьому рішенням Керченського міського суду АР Крим від 4 квітня 2006 р., що набрало законної сили, встановлено факт прийняття Т. Л. спадщини після смерті матері, яка настала 2 листопада 1986 р. та здійснення ним з того часу прав власника 1/ 2 частини будинку.
Суд зазначеним обставинам з урахуванням положень статей 61, 212 ЦПК оцінки не дав та не врахував норм статей 156, 157 ЖК.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК члени сім'ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
****огічні положення містяться й у ч. 1 ст. 405 ЦК.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім ****** його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 ЖК.
Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК **** сім'ї (в тому числі колишній **** сім'ї) власника будинку втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Підстави виселення членів сім'ї (колишніх членів сім'ї) власника будинку передбачені ст. 157, ч. 1 ст. 116 ЖК.
Таке виселення згідно із ч. 1 ст. 116 ЖК може мати місце, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Ураховуючи те, що Т. Т. вселилась до спірного будинку в установленому законом порядку та набула прав і обов'язків, передбачених ст. 156 ЖК, висновок апеляційного суду про захист права власності позивача в обраний ним спосіб шляхом задоволення негаторного позову, заявленого на підставі ст. 391 ЦК, не можна визнати обґрунтованим, оскільки підстави виселення членів сім'ї власника жилого будинку передбачені нормою ст. 157 ЖК та полягають у порушенні такими особами умов їх проживання й користування жилим приміщенням, що належить власнику.
Таким чином, з огляду на те, що судові рішення ухвалені з порушенням зазначених норм матеріального та процесуального права, вони не можуть бути визнані законними й обґрунтованими та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі частин 2, 3 ст. 338 ЦПК.
Керуючись частинами 2, 3 ст. 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Т. Т. задовольнила.
Рішення апеляційного суду АР Крим від 16 грудня 2008 р. та рішення Керченського міського суду АР Крим 23 жовтня 2008 р. скасувала, передала справу на новий розгляд до Керченського міського суду АР Крим.
. 