Тогда
Казочка: В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, славненька. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню - розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою. Одного разу мама каже Червоній Шапочці: - Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона вже. Нездужає. Як у справжній казці, бабуся жила за лісом. - Тільки спіши, - каже мати, - поки сонечко високо. Червона Шапочка пішла. Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ. Випила вино. З'їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку. Запалила, смалить і наспівує: Ах, эта красная рябина Среди осенней желтизны, Я на тебя смотрю, любимая, теперь уже со стороны... Як тут з кущів виходить Вовк. Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться. - А-а-а! - гаркнув. - Червона Шапочка! Попалася! Зараз я тебе з'їм! Червона Шапочка озирнулася. Цвиркнула через густо напомаджену губу. - Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.
Этой- нет, но Красных Шапок знаешь сколько????? А ВОЛКОВ---еще больше
.
сюда----С Днем Романтиков!!! Летайте чаще как кукурузники