Вы за выбор? Давайте спросим у людей. Вы готовы на референдум по русскому языку? Я за честный референдум, без подтасовок с любой стороны. И с вопросом нормальным.
Давайте спочатку з’ясуємо звідки корені проблеми.
Чому не було референдуму по державній мові в 1919 році, коли червона армія окупувала Україну? Де референдум по мові в 1922 році? Де цей референдум в 1977 році?
Хочете референдуму? А може чесно визнаєте, що за 18-20 століття в Україні російська влада проводила політику мовного етноциду? Особливо в 20 столітті.
Так може Україна вправі спочатку провести політику повернення своїй нації рідної мови, провести політику асиміляції відносно некорінного народу, а вже потім проводити референдум?
Що вам не подобається? Україна вам надала такі вільготні права, які ******** в жодній державі і не снилися:
1. Не провела прибалтійський варіант надання громадянства. Громадянство отримав кожен, хто бажав. В Прибалтиці отримали громадянство лише особи, що проживали там до 1940 року (чи їх нащадки). Україна теж могла і мала право надати громадянство лише особам, що проживали на її теренах до 1918 року (або їх нащадкам).
2. Не провела жорсткої мовної політики, як в тій же Прибалтиці, та й у будь-якій іншій країні. Мовне питання повністю заморожено. Мова роботи, освіти, телебачення та радіомовлення, торгівлі, суспільного спілкування залишилася незмінною, тобто росіянською.
3. Не провела навіть дерусифікації. Під дерусифікацією розуміється навіть не українізація, а сам процес зупинення русифікації україномовного населення. Політика русифікації проводиться й надалі. А це вже суперечить Конституції України.
4. Етнічні росіяни у відсотках мають більше шкіл за рідною мовою навчання, чим навіть українці. В певних областях українці навіть не мають мізерного права навчати своїх дітей на рідній мові. Проте у всіх без виключення областях (регіонах) є російськомовні школи. В будь-якій області українців не менше 20%. І вони не мають права на рідну мову. В більшості областей росіяни не мають більше ніж 10%, в певних областях менше 3-5%. А школи мають. Це навіть враховуючи, що більшість «українських» шкіл на сході та півдні українськими вважаються на папері. Там українською спілкуються виключно на певних уроках (укр. мова, укр. читання, математика, Я і Україна (не завжди), логіка (не завжди)). Всі інші предмети та позаурочний час мова спілкування зовсім не українська.
5. Досі не проводилася політика українізації. Хоча будь яка європейська країна жорстко бореться за права національної мови. А в нас навіть особи, що отримають/отримали громадянство з 1991 року не володіють державною мовою.
6. Росіяни отримали повністю всі політичні права. Росіянин, навіть приїхавший в 1991 році в Україну та незнаючи її культури, мови та історії, ненавидячи її своїм імперським шовіністичним розумом може навіть стати Президентом України.
7. За договором між Україною то Росією, підписаному ще в 1993 році (він став однією з перших цеглин до підписання великого договору 1996 року) Україна та росія проводять на своїх територіях рівноцінну мовну та культурну політику. Тобто росія щодо українців на своїй території взяла зобов’язання проводити таку ж політику, як і Україна щодо росіян на своїй території. Цей договір Державна Дума довго не погоджувалася приймати. Що маємо на сьогодні:
1. В Україні у росіян повні мовні та культурні права. Росіяни мають шкіл з російською мовою навчання у відсотковому значенні навіть більше, ніж українці власних шкіл з українською мовою навчання. В Україні є десятки російськомовних театрів, бібліотек, культурних центрів. Росіяни мають право на власну культуру. Не рідко навіть в ущерб українцям. Росіяни мають багато вищів з російською мовою навчання. Росіяни Криму навіть мають власний автономний регіон. Хоча їх там менше 50%.
2. В Росії є лише ОДНА україномовна школа. В Росії лише одна україномовна бібліотека. І та постійно переслідується. Українські культурні центри позбавлені будь-яких юридичних прав. Українцям відмовляють у їх праві на створення україномовних класів, шкіл, бібліотек, класів. Українці Кубані позбавлені права на власну автономію, хоча ще за переписом 1897 їх було більше 60% від загального населення Кубані. Кубань не має жодної української школи, бібліотеки, театру, культурного центру.
Тем не менее, закон приняли. И я был рад происходящим тогда переменам. Ведь распад СССР был не то что не гарантирован, но и вряд ли кем-то предвиден в обозримом будущем. Но после распада ситуация изменилась и закон, на мой взгляд, перестал защищать интересы части населения. Эти интересы были ранее защищены статусом русского языка в СССР.
Закон прийняла не незалежна українська держава, а підлегла республіка. Він фактично нав’язаний українцям. Їх знову ж таки ніхто не питав.
Чому ви раді були? Що вашу окупаційну мову прирівняли до української? Що можна й надалі українців рахувати за ****ів? Не вчити українську мову? Нав’язувати надалі росіянську? Проводити далі русифікацію українців?
Дело в том, что те кто кричит о соблюдении закона пекутся о соблюдении лишь его части, а именно той, где говорится об украинском языке. А то, что там явно прописано насчёт русского, они почему-то не хотят замечать. Так что попытка выглядить сторонниками закона несколько неудачна. Так же как и у современной власти избирательное преследование за экономические преступления.
З точністю до навпаки. І ви цьому приклад. Ви печетеся лише за права лише вашої росіянської мови, нехтуючи правами корінного населення – українців. В чому утиски росіянської мови? Що порушується цим законом? Приклади.
Тяжёлый случай. Придётся много всего отвечать.
Здесь вроде бы были и поселения до украинцев. Археологи что-то находят. Вы согласны чтобы тот язык был государственным? Например, осетинский, они же потомки аланов (если я ничего не путаю). Вроде бы при раскопках было что-то связанное с ними обнаружено.
Мы такие же потомки эмигрантов и оккупантов.
А примеров достаточно много. Это и вся Америка (и Северная и Южная), это и Австралия. Или Вы не знали об этом? Думаю, что полно таких стран и в Африке. Да и Индия от английского не спешит отказываться. Можете так же понитересоваться судьбой сербского языка в республиках бывшей Югославии.
У вас дійсно важкий випадок.
Археологи знаходять лише історичні знахідки, а не живих особистостей.
Українці на цій землі не з космосу з’явилися. Те що знаходять археологи і є нашим минулим. Якщо ж ви маєте на увазі Дикий Степ, то сама назва каже за його «населення». До появи українців це була нічийна «дика» земля. А алани можливо і є предками українців. Про це мало відомостей. Так що навіть за вашою логікою, жодних попередників ми українською не утискаємо. Бо це мова нащадків тих племен, що населяли цю землю раніше. Тим паче ви знаєте хоча б одно слово аланською мовою? А може знаєте того, хто знає?
Ви нащадки окупантів та емігрантів, а ми – українці – ні. Ми на своїй землі. Яку ми освоїли своїми руками, своєю працею, кров’ю. Яку ми захищали у різні часи від усіляких окупантів та колонізаторів ціною власного життя.
Америка (чи США, ви ж цю країну мали на увазі) вже визнало політику колонізації земель етноцидом коріного населення. Наразі корінне населення має дуже широкі культурні, мовні та політичні права. Територія резервацій – це фактично держава в державі. Це на рівні США.
В іншій Америці (Америках) колонізатори фактично злилися з місцевим населенням. Частково відбулося злиття культур колонізаторів та місцевих. У всіх країнах проводиться політика щодо збереження етнічних культур.
Австралія визнала свою політику щодо корінного населення геноцидом. Наразі проводиться політика повернення прав.
Ви ж не порівнюєте українців з племенами Америки чи Австралії? Все ж таки українці були на значно вищому культурному та технологічному рівні. Навіть вище за Московію.
Індія не відмовляється від англійської з тієї ж причини, що й Україна. Англійська – це реально мова міждержавного спілкування, мова інформаційних технологій. Чи ви вважаєте, що вчити англійську нашим дітям не потрібно?
Країни Югославії (Сербія, Чорногорія, Хорватія, Боснія) – це фактично країни одного етносу, однієї мови але різних культур, релігій та історичного розвитку. Щось на кшталт Німеччини, Австрії, Люксембургу, Швейцарії. Це фактично теж держави одного етносу, однієї мови, з різним культурним, релігійним та історичним розвитком. Гітлер свого часу майже повністю об’єднав німецький етнос. Інші приклади Нідерланди та Бельгія, Франція та Бельгія, Франція та Квебек. Для країн колишньої Югославії сербська (а точніше сербсько-хорватська) це своя рідна мова, а не мова окупантів. Щодо Югославії я маю власну точку зору, з якою нажаль ні серби, ні хорвати, ні боснійці не згідні. Причина розпаду Югославії – шовіністичне та зверхнє ставлення сербів. Таке ж ставлення як і у росіян часів імперій (як би ці імперії не називалися).
1. Тем что нельзя ставить знак равенства между употребимостью у нас в стране русского и других негосударственных.
2. Тем, что это даёт повод некоторым недальновидным политикам, считающим себя патриотами, делать глупости типа введения тотального дублирования на украинский язык всех иностранных фильмов. Пусть частный капитал решает как ему увеличивать сборы в кинотеатре. А хотите поднять свой кинематограф - собирайте процент с проката фильмов не на украинском языке и отправляйте их в специальный фонд развития украинского кинематографа. Подобное, слышал, есть в Испании.
3. Создается почва для напряжённости в обществе и прохождения в парламент сил, взявших на вооружение лозунг защиты русского языка (а на самом деле лишь стремящихся к власти), разрушающих нашу страну. Я против предоставления им возможнсти разыгрывать "русскую карту".
1. Чому? В чому її особливість? Чим китайський емігрант відрізняється від російського? Чим німецький окупант/колонізатор відрізняється від російського?
2. А в чому недалекоглядність дублювання фільмів державною мовою? Може недальновидною була попередня політика, коли українці не мали можливості у ВЛАСНІЙ державі дивитися фільми на РІДНІЙ мові? Чому у Франції, Великобританії, Німеччині, Чехії, Польщі та інших державах норма обов’язкового дублювання – це далекоглядна політика щодо збереження власної культури, а в Україні – ні? Поясніть. Приватний капітал завжди думає лише кишенею. Для нього, коли в Україні більшість розуміє російську, просто недоцільно буде робити переклади. А тим паче, що у нас приватний капітал – це зачасти філіали російського бізнесу. Досить часто навіть у приватному капіталі переважає шовіністичне ставлення до українців. Не приватний капітал має керувати культурою – це маячня якої немає в жодній державі (не слухайте *****ів на кшталт Колісниченко та Табачника) – а саме держава. Іспанці не були під колоніальним гнітом, їх не росіянізували. Тому вони можуть собі це дозволити. Наприклад все та ж Франція дуже жорстко відноситься до англомовного продукту. Там жорсткі квоти на франкомовну продукцію. Навіть назвати телеканал, радіостанцію, магазин не-франкомовною назвою заборонено.
3. Цю карту будуть розігрувати у будь-якому випадку. Поки є істеричний електорат з шовіністичним ставленням до всього українського. Який би статус не отримала російська – завжди буде розігруватися якийсь сценарій «утиску з боку української». Даси регіональний – мало, хочемо офіційний. Даси офіційний, мало – дайош державний. Даси державний – мало, дайош головний державний. Дайош головний державний – «а чаво бЄндєри ка мнє нє на галавном государствєнном обращаются». Допоки є ******и, для яких як Україна, так і будь що українське (будь то мова, культура чи історія) вороже – буде розпалюватися питання росіянської мови.
******и голосують не за «руський язик». Де ж він був при Кучмі? Тоді у Харкові я бачив лише мітинги пришелепкуватих бабусь з дідусями у кількості до 10 чоловік на підтримку росіянській мові. Їх навіть ніхто серйозно не сприймав. Навпаки всі були готові до переведення діловодства на українську. В редакції газет та журналів приймали з обов’язковим знанням української, бо вже всі очікували що ось-ось приймуть постанову про випуск українською мовою. І нікого це не бентежило. Ніхто не переймався, що в Україні буде розвиватися повноцінно українська мова. Цей «сопливий галдьож» розпочався з виборами 2004 року. Коли для підтримки ніким не відомого Януковича почало розпалюватися російськомовне питання. Як би його не розпалили в 2004, ніхто би зараз росіянською мовою і не переймався.
Не влаштовує мене те, що мову окупантів та емігрантів мені насильно нав’язують. Чому українці її мають вчити? З якої нагоди? А офіційний статус – це означає, що її мають знати на всій території України. А це з якої нагоди? Чим це не подальша русифікація?
Просто маятник качнулся в обратную сторону вот и прижимают. Я не сторонник закрытия. Но ещё больший сторонник того, чтобы люди имели право выбора на каком языке учить своих детей. Если есть достаточное количество желающих учиться на украинском - должны обеспечить. Но если нет, то не надо вызывать к украинскому языку отвращения. Ведь бывает так, что родители языка не знают, а ребёнок учится в украиноязычной школе. А русскоязычная находится далеко, опасно туда ребёнка отпускать из-за необходимости переходить дорогу.
Я вообще за качественное образование, за качественный теле- и кино- продукт. А на каком языке, не так уж важно, лишь бы это было доступно для широких слоёв. Именно эти люди идут на избирательные участки и делают свой выбор.
Який до біса маятник? Може просто в когось імперські шовіністичні амбіції у штанях заграли? А тут ще й така нагода – зеки рвуться до влади. Ще раз питаю: в українців було раніше право вибору? Чому зараз ми не можемо вам сказати «просто качнувся там, розумієте, маятник», або українською «як гукнеться – так і відгукнеться». Давайте спочатку українці проведуть дерусифікацію. Потім вас українізують. А тоді вже – право на вибір мови навчання. Чим вам такий варіант не подобається? Давайте повернемося до історичної справедливості. Чому ваші російськомовні в Німеччині, США, Канаді не вимагають навчати своїх дітей в російських школах, а мовчки вчать на державній? Чому лише в Україні морду друть?
На виборчих дільницях виборці голосують за нав’язані їм цінності. Досить часто вони навіть близько не стоять поряд з їхніми насущними проблемами та потребами. Це бидляцький совпедівський менталітет. Коли пашеш в шахті, не знаючи чи повернишся додому живим, за мізерні копійки, коли ціни на комунальні платежі забирають половину твоїх статків, а їх якість навіть не під питанням, коли твоїм дітям з 13 років нав’язують цигарку в зуби та пивасик в руки, коли ти бачиш, що в тебе крадуть гроші олігархи та вбрані тобою мер, депутати, та інші – то тобі головне зберегти «росіянський» великий та могучий…. Аби лише дивитися тупі росіянські серіали на рідній….
Так что Вас не устраивало, что Вы сами не живёте, и другим не даёте возможнсть построить европейскую державу? Вы снова хотите ослабить Украину противостоянием настолько, чтобы ей пришлось "лечь под Россию"?
Давайте думать. К этому призывал в стартпосте ТС.
И ещё давайте будем следовать совету из его подписи: "Спочатку замай розум, а лиш потім гонор."
Так це ж вас щось постійно не влаштовує у справах України. Це ж ви і самі не живете і українців на дно тягнете (Українській –ні, Європі – ні, НАТО –ні, Расєя – я-я да-да-да). Це ж ви ослаблюєте Україну. Це ж ви піддаєтеся на політичні провокації щодо росіянської мови та приводите до влади криміналітет. Це ж ви мрієте лягти під Росію.
Скільки вже українці мають вам поступки робити? Може вже досить? Може пора вже зрозуміти, що вже пора свої шовіністичні імперські амбіції вгамувати?
Дувайте, починайте думати. Думайте в якій країні ви живете. Думайте, чи маєте ви моральне та історичне право нав’язувати свою мову. Думайте, чи мають право українці на власну культуру, мову та історії. Думайте, чи Бандера має право бути героєм України. Чи мають право українці викидати на смітник пам’ятники своїм кривдникам. Думайте.
А то ви лише власні інтереси «думаєте». Спочатку лише свій імперський шовіністичний гонор показуєте.
