Нема слів. Просто залишу тут слова Надії Сухорукової з фільму "Маріуполь - невтрачена надія".
"А на небі тепер стільки янголів, що їхними крилами можна розігнати хмари і зробити небо сліпучо-синім. Це наші янголи, українські. Вони відсувають хмаринки, мов фіранки і дивляться вниз на землю. Там унизу не все добре, щось вибухає, руйнується, горить, але наші янголи безстрашні. Кожен із них відшукує очима своїх, найближчих,тих, хто залишився на землі без них, кому потрібна допомога. Вони плачуть разом із нами і тоді нам легше. У них очі наших рідних, наших друзів, наших воїнів. Вони не вміють утішити та і як можна втішити невтішних."