Російська пропаганда створила міф, що Харків – це перша столиця України. Для чого у Кремлі вигадали цю легенду та чому столицю Радянської України таки перенесли назад до Києва?
Жовтень 1917-го. Більшовики захопили владу в Росії. А уже через місяць вони безуспішно намагалися повторити переворот і у Києві – столиці Української Народної Республіки. Залишити Україну в спокої у плани більшовиків не входило. Адже Ленін планував повернути під контроль Петрограда усі землі колишньої Російської імперії. Тому більшовики вдалися до плану «Б»: озброєні російські диверсанти перейшли український кордон та почали захоплювати адмінбудівлі у великих містах сходу країни. При цьому Ленін заявив, що в Україні – громадянська війна, а влада Центральної Ради на чолі з Михайлом Грушевським – нелегітимна.
12 грудня 1917 року більшовики окупували Харків і проголосили його столицею неіснуючої держави – Радянської України. Усе управління псевдореспублікою велося виключно з Росії. Тому у ній навіть не стали обирати голову уряду.
Посіпаки більшовиків у Харкові одразу ж покликали в Україну російські війська, мовляв, пролетаріат треба захистити від київської хунти, яка наважилась у січні 1918-го ще й незалежність України проголосити. Так почалася російсько-українська війна. На той час ситуація в нашій країні була складною: одну й ту ж територію своєю називали і визнана світовою спільнотою Українська Народна Республіка зі столицею у Києві, і маріонеткова республіка більшовиків з центром у Харкові. Остання, щоправда, проіснувала трохи більше, ніж місяць. Центральна Рада уклала договір з Німеччиною. В обмін на величезні поставки продовольства німецька армія прогнала більшовиків з території України. Але ненадовго.
У 1919 році Червона армія таки окупувала більшу частину України. Функції столиці Радянської України виконував ближчий географічно до Москви Харків. Саме у цей час і народився міф про Харків як «першу столицю» України. У такий спосіб більшовики переписали історію нашої держави, показуючи, що начебто до їх приходу в Україні ніколи не існувало власної держави. Та якщо прискіпливо розібратися в історичних фактах, то Харків формально не був і першою радянською столицею України: спершу політичним центром було місто Суджа, нині Курська область Росії, далі – Бєлгород, і тільки у грудні 1919 року уряд більшовиків перебрався до Харкова.
Для вищого радянського керівництва Харків завжди був лише тимчасовим політичним центром. Ані у Конституції 1919-го, ані у її змінах 1925-го не було жодного рядка про Харків як столицю України. Центральний банк та Вищу академію наук залишили у Києві. Уже наприкінці 20-х років у владних кругах точилися дискусії про перенесення столиці.
За особистою ініціативою Сталіна 24-го червня 1934 року з Харкова до Києва поспіхом переїхали всі державні та партійні установи. Київ став новою столицею радянської України. Комуністи пояснювали: столицю перенесли з економічних міркувань, аби уряд був ближчим до сільськогосподарських районів Правобережжя. Так радянська влада намагалася приховати наслідки організованого ними ж штучного голодомору, від якого Слобожанщина постраждала найбільше.
Була й інша причина: ще у 1920-х, аби заручитися підтримкою населення та зміцнити свою владу в Україні, більшовики вдалися до хитрого прийому – політики українізації. До органів влади вони активно залучали українців, а також сприяли розвиткові української мови. На початку 1930-х у Харкові сформувалася проукраїнська політична еліта. Тому Сталін вдався до превентивного удару – українізацію згорнули, столицю перенесли до Києва, а на харківську владну верхівку – Шумського, Скрипника, Хвильового та багатьох інших, чекали сталінські репресії. У новій же столиці – Києві – сформували новий уряд із лояльних до Сталіна політиків.