Спочатку не було нічого, був суцільний хаос, не було землі, не було води, не було неба - все було поділено олігархами. А потім з хаосу з’явився Майдан. І засяяло сонце, заквітли сади, земля наплодила бараболю, замироточили корівки та кози, синьо-жовтими кольорами заграли поля та лани на землі. Але, напротивагу всій цій гармонії, з Майдану вийшли дві богині, що неначе злились в пристрастній позі 69 - їх знає кожне маля, вони є в кожній казці і приповідці, вони корінь всіх страхів та безсоння, їх імена - Зрада та Генотьба. Напротивагу їм з’явився Степан Бандера, він сидить на небі і слідкує за українцями, посилає їм невеликі перемоги, і випробовує їх серця на міціність зрадами.
Щоб українці не боялись Зради і Генотьби Бандера відправив на землю свого сина - Яроша, що разом з 300-ма ДУКівцями бореться з лютою таврюкою Левіафаном. Кажуть, що коли Ярош переможе Левіафана настане третій Майдан і буде всім на землі щастя - поля запалають багряно-чорними кольорами, українці почнуть носити вишиванки, перестануть плювати семечки в під’їздах і бухати пивас на дитячих площадках, зникне Зрада і Генотьба, а на їх місці з’явиться єдина помісна церква. Настане золотий вік: в Україну підуть інвестиції, на Чорному морі знайдуть нафту, а з землі піднімуться кості древніх трипільців, і вони допоможуть нам обробляти землю, як робили це тисячі років тому назад...
Тварюку Левіафана породив Сталін, що нині владарює у підземному царстві мертвих. Левіафан забув свого батька, відрікся від нього, але в його індустріально-аграрних венах все ще тече червона кров советів. І той хто торкається цієї крові, заражається духом Левіафана. Багато достойних людей хотіли змінити його. Кожні чотири роки, а іноді частіше, він зове до себе в печеру 450 найдостойніших мужів. Багато мужів було осліплено багатствами тварюки, багато отруїлося його ядовитою кров’ю, а дехто хотів ***** Левіафана, зробити реформи і стати новим Бандерою, але не може цього зробити, бо сам знаходиться в цупких тенетах монстра.
Володар підземного царства Сталін, вирішив скористатись слабкістю Майдана. Він оживив мертв’яка, накачавши його ботоксом. Так на світі з’явилось ***ло. Сталін дав ***лу все що мав у своєму підземному царстві - газ, нафту, законсервовані тактичні боєголовки, ядерну зброю, та навіть дав йому цілу армію неживих ввічливих людей. Сталін хотів отримати ще більше душ в своє царство, бо прагнув забрати їх енергію, щоб повернутись на землю і побудувати там Комунізм. І наказв ***лу принести йому ходоти по всій землі та збирати душі. І пішло ***ло по світу шукати їх, але ні тактичні боєголовки, ні танки, не помогали йому набрати стільки душ, щоб задовільнити батька-Сталіна. Та одного разу, вибралось ***ло на саму високу гору - Останкінську, і закричало з розпачу. Та на диво ***ла, крик з тої гори почула шоста частина землі, та ще й відлуння пішло по кабельним мережам. Прості люди почули голос та повірили йому, бо подумали, що то з неба говорить з ними сам Бандера. ***ло побачило, що його слухають і йому підкоряються, та вирішило цим скористатись в своїх мерзенних цілях.
Взнавши, що якесь ***ло віщає від його імені, Бандера розгнівався і послав на ***ло санкції. Та ***ло не злякалось, воно повище залізло на Останкінську гору, куди санкції не діставали, і звідти дивилось як гине простий люд. ***ло раділо, і кричало в небо, що санкції тільки роблять його, та батька-Сталіна сильнішими. Бо кожен, хто помирав від санкцій, після смерті ставав ввічливим солдатом його неживої армії. Бандера не міг з неба перемогти ***ло, бо сила землі і її підземного володаря була надто сильна, і довелось його сину Ярошу встати до боротьби.
Ярош зрозумів, що сам не може сам протистояти силі ***ла, а тому довго ходив по землі, і збирав найсильніших людей собі в союзники. Він пішов на схід, туди де вставало арійське сонце, і знайшов там воїнів, сильних духом та тілом, що звали себе азовцями. В степах Донеччини він побачив людину-маску, що підняла до боротьби з полк донбасців - вправних шахтарів та металургів, вони віплавили із сталі свої танки. Всі вони об’єднались навколо Яроша заради Майдану та Бандери, але їх все ще було мало, щоб перемогти ***ла, а тому Ярош пішов мандрувати далі.
Десь на чернігівщині, в простій сільскій хаті, де тисяча років тому жив Ілля Муромець, мешкав простий парубок Олежка. Коли Ярош зайшлов в хату, Олежка лежав на печі і просив напитись води, бо був Олежка з похмілля. Ярош набрав відро води, і освятив її духом Бандери, та вилив все відро на парубка. Олежка схопив вила і захотів встромити їх в дупу гостю, але впізнав в ньому Яроша і засоромився своїх бажань. Він став на коліна і присягнув йому на вірність і поклявся своїми вилами, що буде боротись пліч о пліч з Провідником і захищати його від Зрад та Левіафана.
Так зібрав навколо себе Ярош найдостойніших воїнів, справжніх патріотів, вірних синів Батьківщини, та відправився в звитяжний похід на Останкінську гору. Під полум’яним сонцем, поміж зеленкою, йшла його непереможна армія: полки ДУКівців, донбасці, азовці, дніпряни, нацгвардійці, айдарівці, та 90-а аеромобільна бригада. Але всіх їх злили під Ілловайськом, і добили під Дебальцево. Тих хто не загинув в бою, зжер Левіафан. Яроша спіймали і розіп’яли за гріхи всіх українців.
Отака сумна історія українського народу.
иногда ловлю на мысли накуя помогаю им
что это?