Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила.
А на полі жайворонок,
Соловейко в гаї -
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічають.
І не звернути вже із півдороги -
Впаде вінок з високого чола.
Вшаную вас, забуті в часі боги,
Годуючи тотемного орла.
Весняний легіт вашої темниці
Не досягне, і з наших воскресінь
Несе орел на крилах таємниці
Прадавню віру в голубу ясянь.
Сумує десь, душею сивуватий
Перун. Йому ніколи не здогнати
Своїх нащадків варварську орду.
І Вальпургії ночі мерехтіння,
Жертовне кров"ю підпливе каміння,
І молодий цілує молоду.
Щось є в весняному довкіллі -
Язичницьких містерій дух,
Цинічні відьомські весілля
Після зимових завірюх.
Сп"янілі в оргіях світанки
Впадуть в обійми наших рук,
А спраглі тілом каторжанки
Вливають в очі світ навкруг.
Щось є в весні - терпка дорога,
І віра в весняного бога-
А в серце поціля стріла.
Щось є в весні -
якісь надії, і навіть я чомусь радію,
Зігнавши смуток із чола. (Я)
