РОЗБРАТ 1, у, чол. Ворожнеча, розлад між ким-небудь. Настане — вірю я — година: Загине розбрат на землі (Павло Грабовський, I, 1959, 560); Надії ворогів на розклад Країни Рад шляхом внесення до неї національного розбрату — були биті з перших же днів Вітчизняної війни (Павло Тичина, III, 1957, 184); На зміну державній єдності [Київської Русі] прийшло ворогування удільних князів. Від безперервних особистих чвар і розбрату князів-родичів, позбавлених державного розуму, слабшала Руська земля (Олександр Довженко, III, 1960, 75);
// Розходження в чому-небудь між кимсь, відсутність взаєморозуміння; незгода. — Бачать вони [пани], що між нами чвари та розбрат — от і нищать кожного поодинці, — напутливо заговорив Ходика (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 144); Вона бачила, що розбрат між нею і тими, котрим дала життя, ставав щораз більший і щораз ширші захоплював круги (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 16);
// Збентеження, розгубленість, паніка де-небудь. Чиєсь лихо більш абстрактної натури і залежить не від фактів, а від думок, не зв'язане ні з якою людиною, а залежить від розбрату у власній душі (Леся Українка, V, 1956, 371); Всі вони розповідали, що розбрат панує в петлюрівців (Семен Скляренко, Шлях.., 1937, 286);
// Недружні, неприємні стосунки між ким-небудь; чвари. У ланці панував розбрат, нічого майже не робилося, добрива не заготовлялися (Василь Минко, Вибр., 1952, 48); — А що з нею [газетою] робити? — спитав старик, здвигнувши плечима. — Тільки базікання та розбрат від неї... (Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 508).
ну, а потом - на нары, по следующему витку спирали.
