ЩЕ РАЗ ОБЄКТИВНО ПРО ВІКТОРА ЮЩЕНКА
Є багато українців, які за поразку Помаранчевого майдану і проросійський реванш звинувачують винятково Ющенка, тим самим демонізуючи його ролю. Це вкрай несправедлива і тенденційна оцінка особи третього президента. Такі люди цим засвідчують свою повну неспроможність обєктивно бачити дійсність. Засліплені образами за невдачі, вину за які суто по-дитячому всеціло звалюють на Ющенка, вони фактично стверджують таке: в країні все залежить від очільника і тільки від очільника, і ні від чого більше. Ні психоповедінкова якість суспільства, ні його ціннісні пріоритети, ні настрої, ні стан ідентичности, ні складні економічні проблеми й виклики, ні зовнішньо-політична ситуація ніякого значення не мають. А такий погляд є безумовне спрощення, а, отже, ознака незрілости - інфантильність.
Врешті малювати Ющенка винятково чорними барвами - вже саме собою є фальшем, бо це означає заперечувати і його вагомі досягнення - введення ЗНО при вступі до вишів, визнання Голодомору як геноциду і, найголовніше, те, що саме Віктор Ющенко перший з найвищої трибуни озвучив (і говорив про це постійно) надважливу проблему України - необхідність утвердження української національної ідентичности як єдиної надійної основи захисту держави. Саме фатальне нерозуміння й іґнорування необхідности утверджувати ідентичність українського народу, його почуття окремого "ми" з боку майже всієї нашої політичної еліти, а відповідно й усього суспільства продовж десятиліть незалежности й за президентства Ющенка в тому числі і привело до втрати Криму і третини Донбасу, і взагалі спровокувало війну з росіянами, які робили і роблять ставку (і не безуспішно) на українців з підірваною ідентичністю, себто, на наших громадян, для яких росія і все російське частково або й повністю почувається як рідне.
Отож за сміливе підняття проблеми ідентичности на широкий всеукраїнський загал третьому президентові можна простити, чей, усі його гріхи, найбільшим з яких є його певна безвольність, бажання догодити і вашим і нашим, страх діяти рішуче, жорстко, однозначно зробивши ставку на відданих людей, бо краще мати і затятих ворогів, і вірних друзів, ніж, шукаючи примирення зі віма, втратити друзів, що і сталося. Власне, з цієї причини Ющенко так і не знайшов способу нейтралізувати деструктивну діяльність Юлії Тимошенко, яка знавісніло рвалася до влади, безоглядно й по-дурному публічно обсвинюючи президента і не розуміючи, що тим самим вона налаштовує проти себе і численних його прихильників. В результаті ющенківці зненавиділи її й, опановані апатією через гризню в помаранчевому таборі, просто не пішли на вибори, і виграв Янукович. Так непогамовна жадоба влади і банальна глупота Юлії Тимошенко, а також леккодухість Віктора Ющенка привели до перемоги на виборах проросійські сили. Пізніші криваві події і численні людські жертви - всі на сумлінні Ю.Тимошенко і В.Ющенка, на першій вина найбільша, на другому менша.
Втім, якщо підходити по-справжньому обєктивно, то головна вина все-таки на українському народові, незрілому, легковажному, інертному, який несе всю відповідальність за все добре і все погане у своїй країні.
Отже, вина й на мені, бо я не зумів вплинути ні на тодішніх очільників, ні на український народ загалом, аби вони діяли адекватно. І це дуже добре, що я і всі ми винні, бо маємо цілком реальні підстави сподіватися, що зможемо в майбутньому все виправити.