АНТИРУСИНСЬКИЙ “БУМЕНРАНГ” МАЄ ЗАЗНАТИ ФІАСКО.
Активізація діяльності русинських товариств настільки обурила українських націонал-радикалів, що вони знову почали називати русинську національність “так званою”, а їх організації – “антидержавними сепаратистськими угрупуваннями”. Одночасно звернулись до правоохоронних органів з вимогою порушити проти “сепаратистських елементів” кримінальну справу за ст. 110 кримінального кодексу. Де ж істина в цьому міжнаціональному протистоянні? На це вже риторичне питання можуть дати відповідь незаперечні факти і документи та основані на них висновки з точки зору міжнародного права та законодавства України.
ПЕРШЕ: Науковці всіх країн стоять на тому, що в Європі процес переходу народностей у наступну ступінь їх розвитку, тобто в націю, завершився в період переходу феодалізму в капіталізм. Оскільки малі слов’янські народності Центральної Європи перебували в складі Австрії, то вона визнала їх окремими націями. А саме: русинську націю, яка проживала і продовжує проживати на території сьогодні Закарпатської області України і Пряшівського краю Словаччини; українську націю, яка проживала і продовжує проживати на території Галичини і Буковини; чеську, словацьку та інші нації, які проживали і проживають на території країн, назва яких походить від назви відповідної нації. Цей факт було закріплено прийнятою в березні 1849 р. Конституцією Австрії. В результаті на русинській національній території було утворено русинський національно-культурний округ із центром в місті Ужгород.
Після розвалу Австро-Угорщини і утворення в зв’язку з цим незалежної Угорської республіки, 21 грудня того ж 1919 р. суверенна Угорщина прийняла конституційний закон під № 10 “Про автономію Русинської нації, проживаючої в Угорщині”. Перший параграф цього закону написано так “Русинській нації, що живе в межах Угорщини, належить повне право на самовизначення в галузях внутрішньої адміністрації, законодавства, загального шкільництва й навчання, її народної культури…” і т.д. Перша частина другого параграфу написана так: “З частин комітатів Мараморош, Угоча, Берег і Уг, що населені Русинами, утворюється автономна політично-правова територія під назвою «Русинська Країна»”. А параграф дев’ятий написано так: “Населенню Русинської Країни, яке розмовляє не русинською мовою, гарантується муніципальна й культурна автономія.
Тобто, на русинській території згаданих округів, із яких нині складається Закарпатська область України, було утворено республіканського типу автономну Русинську держава в складі Угорщини. Але русини домагались приєднати їх автономну державу республіканського типу до новоутвореної Чехословаччини. Тому русинську націю нинішнього Закарпаття було визнано країнами світу, що зафіксовано в міжнародних Сен-Жерменському (1919 р.) та Тріанонському (1920 р.) мирних договорах. Так, в ст. 11 Сен-Жерменського договору параграф 11-й викладено так: “Чехословаччина зобов’язується встановити Русинську Територію на південь від Карпат в кордонах, визначених головними і Дружніми державами як автономну одиницю в Чехословацькій державі і надати їй самоуправління, сумісне з цілісністю держави” , тобто Чехословаччини.
Чехословаччина 22 листопада 1938 р. прийняла конституційний закон під назвою “Про автономію Підкарпатської Руси”, яким було надано русинам статусу автономної республіки під назвою “Підкарпатська Русь” . Цей закон вносив відповідні зміни до Конституції Чехословаччини. Вони викладені в другій частині цього закону. Зокрема, 1-й параграф передбачав наступне: “1. Підкарпатська Русь є автономною складовою частиною Чехословацької республіки. 2. Дефінітивну назву автономної території південнокарпатських Русинів установить закон Сойму Підкарпатської Русі”. Оскільки тільки народ має право встановлювати назву своєї країни, делегуючи це право своєму парламенту (сойму).
ДРУГЕ: Очолюваний А.Волошиним уряд автономної республіки Підкарпатська Русь прийняв рішення, аби проголосити її суверенною республікою. На підставі цього, парламент Підкарпатської Русі на своєму першому засіданні, яке відбулося 15 березня 1939 р., прийняв закон під № 1, яким автономна республіка Підкарпатська Русь була проголошена суверенною республікою під назвою Закарпатська Україна, але без її виходу із складу Чехословаччини. Про це свідчить навіть пам’ятник А.Волошину, Герою України, встановлений в Ужгороді на набережній біля мерії.
Відомо, що від зміни назви країни національність її громадян не змінюється, а тому русини і далі залишались титульною нацією суверенної республіки Закарпатська Україна. В міжнародній угоді Радянської України і Польщі від 9 вересня 1944 р. про евакуацію населення Польщі в Україну і навпаки не випадково згадується і русинська національність. Перша стаття цієї угоди написана так: “Обидві Договірні Сторони зобов’язуються по підписанні цієї Угоди приступити до евакуації всіх громадян української, білоруської, російської, русинської національностей…з території Польщі на Україну”. Тобто, всі країни світу, в тому числі Україна, підписаними міжнародними договорами, які є складовою міжнародного права, давно визнали русинську національність.
ТРЕТЄ: В жовтні 1944 р. суверенна республіка Закарпатська Україна, яка по Конституції Чехословаччини продовжувала називатись Підкарпатська Русь, була звільнена від окупації. Делегати її Народних комітетів, створених командуванням Червоної армії в якості органів місцевої влади, 26 листопада 1944 р. на з’їзді в Мукачеві прийняли у формі Маніфесту постанову про вихід суверенної республіки Карпатська Україна із складу федеративної Чехословаччини та її приєднання під назвою Закарпатська Україна до СРСР в складі Радянської України. В зв’язку з цим СРСР та Чехословаччина 29 червня 1945 р. підписали договір “Про Закарпатську Україну”, який вступає в силу після обміну ратифікаційними грамотами. Обмін грамотами відбувся 30 січня 1946 р. в Празі.
Таким чином суверенна республіка Закарпатська Україна з 1 лютого 1946 року офіційно увійшла до складу Радянської України. Як за міжнародним правом, так за Конституцією СРСР та Конституцією Української РСР, вона і після цього приєднання до Української РСР зберігала за собою статус республіки, а її титульна нація залишалась із тією ж назвою – русини. Тому всім русинам у тимчасово виданим замість паспортів посвідченнях в 1946 році було записано їх національність “русин”. Якщо галичани із зброєю в руках боролись проти приєднання до Української РСР, навіть створили для цього свою регулярну армію (УПА), то в Закарпатті не було вчинено жодного терористичного акту проти такого приєднання.
ЧЕТВЕРТЕ: Після виходу Української РСР із Радянського Союзу, на підставі законодавства України закарпатці провели референдум.. На цьому референдумі, а по суті плебісциті, закарпатці безперечною більшістю голосів прийнято рішення, що має силу закон і яким передбачається повернення Закарпаттю статусу автономної республіки в складі України. Після цього депутати обласної Ради 22 липня 1992 р. прийняли рішення “Про реалізацію права громадян на вільний вибір і відновлення національності”, яким було вирішено питання про визнання і відновлення органами місцевої влади в Закарпатті національності “русин”.
Всі нації колишнього СРСР, в тому числі Грузія, Вірменія, Молдавія та інші, преш ніж були прийняті в ООН, були членами міжнародної організації не представлених в ООН країн і націй (скорочено – ОНН). Вслід за Грузією ****** ОНН стало “Общество Карпатських Русинов”, яке й нині представляє в ОНН русинську націю, а членами ОНН є кримськотатарський народ України та всі автономні республіки Російської Федерації. “Общество Карпатських Русинов” є ****** “Європейського центру національних меншин”, офіс якого в місті Фленсбург (Німеччина), неофіційній “столиці” національної меншини датчан. “Общество Карпатських Русинов” є ****** “Світової Ради Русинів”, до складу якої входять русинські товариства 25 країн світу, в тому числі Словаччини, Чехії, Польщі, Росії, Угорщини, Румунії і Америки. Через ці міжнародні організації, а також через ООН, Євросоюз та їх членів, “Общество Карпатських Русинов” та його міськрайонні організації домагались і будуть домагатись, аби Україна перестала дискримінацію русинів та надала русинській національній меншині ті права, які гарантовані всім національним меншинам законодавством України та міжнародним правом.
ООН 7 березня 1966 р. прийняла міжнародну Конвенцію “Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації”, яку ратифікувала Україна. Для контролю за виконанням країнами-членами цієї Конвенції, ООН створила спеціальний “Комітет по ліквідації дискримінації”. Оскільки Україна продовжує розпочату сталінським режимом дискримінацію русинської національності, то цей Комітет ООН в серпні 2006 р. прийняв резолюцію, якою зобов’язав Україну до 2009 р. офіційно визнати русинську національну меншину. На цій підставі депутати обласної Ради, не чекаючи відповідного рішення офіційного Києва, 7 березня 2007 р. прийняли власне рішення про визнання на території Закарпатської області національності “русин”. Але забули в ньому сказати про визнання русинської національної меншини, хоча “Общество Карпатських Русинов” ще в жовтні 1999 р. стало ****** міжнародної організації “Європейський центр по справам меншин” і представляє в ній русинську національну меншину України.
Рішення депутатів обласної Ради від 7 березня 2007 р. відповідає як міжнародному праву, зокрема згаданій Конвенції, так законодавству України відносно прав і свобод громадян, пов’язаних з їх належністю до національних меншин. В ст. 11 закону “Про національні меншини в Україні” сказано: “Громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян в будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається”.
Із вище наведеного навіть учням зрозуміло, що країнами світу, в тому числі Україною, національність “русин” офіційно і давно визнано. Але не визнано русинську національну меншину із-за чого всі громадяни України русинської національності дискримінуються. Бо із-за невизнання русинської національної меншини русинам не надано передбачених статтею 6 закону “Про національні меншини в Україні” гарантій, які надаються національним меншинам угорців, словаків, румун та всім іншим.
ВИСНОВОК: Русинська нація давно і всіма країнами офіційно визнана, в тому числі й Україною. Тільки окремі невігласи національність “русин” не визнають, але це їх та медицини проблема. Бо русини законним шляхом та на законних підставах домагаються від України офіційно визнати русинську національну меншину та виконання прийнятого на референдумі рішення, яке має силу закону про відновлення в Закарпатській області статусу автономної республіки в складі України. Ці домагання не ведуть до зміни меж території України або її державного кордону. Тому в діях русинів немає злочину, передбаченого статтею 110 кримінального кодексу. Українські націонал-радикали називають русинські організації “антидержавними сепаратистськими угрупуваннями” з метою приниження національної честі і гідності громадян України русинської національності та розпалювання ворожнечі і ненависті до русинів. Їх дії однозначно підпадають під ознаки злочину, передбаченого статтею 161 кримінального кодексу України. Тобто, є всі підстави, аби порушену за ознаками ст. 110 КК України кримінальну справи проти русинських лідерів перекваліфікувати на ст. 161 проти українських націонал-радикалів. Тобто, кинутий бумеранг в керівників русинських організацій має повернутись проти українських-націонал радикалів. Звичайно, якщо русинські лідери вже перестануть спати.
Петро Годьмаш, адвокат за професією.
Посилання видалено
от Карпат и до Кавказа.
