Статус: Офлайн
Реєстрація: 22.04.2009
Повідом.: 20414
Реєстрація: 22.04.2009
Повідом.: 20414
Це точно. Цікава дуже книга Джильса Флетчера, що був у 1588 році послом при московсь¬кому дворі. Сам доктор юридичних наук, людяна не¬звичайно спостережлива і тонка, Д. Флетчер у праці «Про російську державу або спосіб правління російського царя (котрого звичайно називають московським царем») подає безсторонні і достовірні відомости про Московщину. Цікаво, що перша спроба видати переклад Флетчера у російській мові скінчилася невдачею. Переклад Д. Флетчера спорядив відомий український вчений, професор московського Університету О. Бодянський та видрукував у «Чтеніях» Товариства історії і старовини при московському університеті 1858 р. Але російський уряд сконфіскував і знищив цілий наклад цього видання, а самого проф. О. Бодянського «суспендував» і заслав до провінціального казанського університету.
Про спосіб правління московською державою Д. Флетчер пише: «Правління в них (московських царів) чисто тиранське, всі кроки царя розраховані на те, щоби були корисні лише для одного царя, а крім того найбільш безоглядним і варварським способом». У податковій системі «не притримуються найменшої справедливости. Шляхта і прості люди у відношенні до свого майна є нічим іншим, лише охоронцями царських прибутків том}', що все придбане ними раніше чи пізніше переходить до царських скринь».
У спеціальному розділі під заголовком «Про засоби збагачення царської скарбниці майном підда¬них» автор пише, що цар притримується таких засад: «Не противитися насильству, видиранню і всякого роду хабарам, яких уживають князі, «дяки» (губернатори на місцях) та інші урядовці над простим народом в областях, але дозволяти їм все це до закінчення річниці їх служби, доки вони цілком не нажеруться: потім поставити їх на «правеж» [себто під батіг] за їх поведінку і вимордувати з них усю або більшу частину здобичі (як мед виточується бджо¬лою), награбованої ними у простого народу, і зло¬жити її до царської скарбниці, але ніколи не вертаю¬чи нічого, справжньому власникові, яка не була б ве¬лика і очевидна спричинена їм (власникам) шкода. Для цієї мети дуже «корисні» бідні князі і «дяки», яких посилають до областей на місця, а котрі перемі¬нюються дуже часто, а саме кожнорічно, не вважаю¬чи на те, що як самі по собі, так і за прикметами на¬роду, могли б залишитися далі. В дінсности настанов¬лені знову над простим народом, вони ссуть з новим завзяттям, як оси цісаря Тиверія. котрі прилітали завжди свіжі на стару рану і з котрими він порівню¬вав, звичайно, своїх преторіїв та інших обласних уря¬довців. Показувати іноді прилюдно приклад справед¬ливости (суворости) над урядовцями, що грабували нарід, Коли якись із них став особливо відомий з най гіршого боку, щоб нарід міг думати, що цар обурює¬ться гнобленням народу, і таким чином скинути вину за погані прикмети його урядовців. Так, між іншим, зробив покійний цар Іван Васильєвич з «дяком» од¬нієї своєї области, котрий крім ріжних поборів і ха¬барів приняв печену гуску, начинену грішми. Його (урядовця) привели на ярмаркову площу в Москві, де цар був присутній особисто, і промовив:
— От, добрі люди, ті, котрі готові вас з'їсти, як хліб, і т. п.
Потім він запитав своїх Катів, хто з них вміє рі¬зати гуску, і наказав одному з них спочатку відрубати дякові (губернаторові) ноги на половину литок, по¬тім руки вище ліктя (усе запитуючи його, чи смачне гусяче м'ясо), і нарешті звелів відрубати голову, щоб він зовсім був подібний до печеної гуски. Це могло би служити достаточним прикладом справедливости (як розуміють судову правду у Московії), коли б вона не мала на оці хитру мету закрити той гніт, якого допускається сам цар».
Текст подано за книгою Володимира Січинського "Чужинці про Україну".
Як бачимо сучасні способи правління теж не відрізняються дуже від тодішніх московських.
Сиванми есть сиванми
