2014 рік
знаменує собою низку істотних
ювілеїв для євроатлантичної сім’ї
народів. Що ж до НАТО, то ми
відзначаємо 15 років з моменту, коли
Чеська Республіка, Угорщина і Польща вступили до
Північноатлантичного союзу; 10 років
з моменту вступу Болгарії, Естонії,
Латвії, Литви, Румунії, Словаччини й
Словенії і п’ять років з часу
приєднання Албанії і Хорватії. Цього року також виповнюється
десята річниця з моменту вступу
десяти з них до Європейського
Союзу. На посаді прем’єр-міністра
Данії я був присутній на саміті НАТО,
на якому було ухвалено розширення 2004 року. Я головував
на саміті ЄС у Копенгагені, під час
якого було узгоджено розширення
Європейського Союзу. На посаді Генерального секретаря
НАТО я мав честь щодня працювати з
новими членами нашого Альянсу. В
обох випадках я з самого початку
бачив величезні переваги, які дало
приєднання нових членів до двох провідних євроатлантичних
організацій. Зробивши вибір на користь
запровадження стандартів і
принципів НАТО та ЄС, ці країни дали
своїм демократіям найміцніший
фундамент. Вони повернулися до
сім’ї західних націй. А взявши на себе зобов’язання відстоювати і
захищати НАТО, вони здобули
гарантії того, що НАТО захищатиме
їх. Водночас НАТО виграло від
приєднання. Альянс прийняв до
своїх лав нових сильних і відданих
членів, які відіграють важливу роль
у наших операціях і навчаннях і які
принесли в НАТО свій багатий різноманітний досвід й ідеї. До того ж Європа і світ загалом
виграли від вибору цих держав
вступити до нашої організації, адже
завдяки цього кроку було
розширено простір свободи,
демократії, безпеки і стабільності на нашому колись розділеному
континенті. Вступ цих країн до НАТО та ЄС є
одним із найбільш істотних успіхів у
новітній історії. Мир і процвітання, які
забезпечив цей крок, є найбільш
промовистим підтвердженням
основоположного принципу нашої організації. Проте завдання ще цілком не
виконане. Є ще країни, які прагнуть
приєднатися до євроатлантичних
організацій. Позиція НАТО зрозуміла і викладена
у статті 10 нашого установчого статуту
– Північноатлантичного договору:
будь-яка європейська держава, яка
спроможна дотримуватися
принципів Альянсу і робити внесок у безпеку північноатлантичного
регіону, може подати заявку на
приєднання. Ми вірні цьому положенню. Саме
зараз Боснія і Герцеговина, колишня
Югославська Республіка Македонія,
Грузія і Чорногорія прагнуть вступити
до Альянсу. Вони зробили свій
суверенний вибір. Вступ до НАТО є вільним вибором, але членство в
Альянсі – це не право на
безкоштовний проїзд. Усі члени
Альянсу знають на власному досвіді,
що це вимагає рішучих реформ,
багаторічної роботи. Проте це правило викарбувано у
граніті: двері НАТО відкрито для тих,
хто готовий трудитися. Усі ці країни
працюють, втілюючи у життя
необхідні реформи. НАТО, зі свого
боку, підтримує їх. І щойно вони зроблять усе необхідне, ми
ухвалимо потрібні рішення. Політика України щодо приєднання
до євроатлантичних структур
змінювалася упродовж останнього
десятиліття, але на кожному етапі
НАТО поважало вибір нашого
партнера. І, внаслідок цього, співпраця з Україною постійно
міцнішала. Політика Альянсу, яка ґрунтується на
демонстрації поваги та підтримці
реформ, однозначно сприяла миру і
стабільності в Європі. Це зробило
сильнішими і НАТО, і кожну країну, а
також дало сильну мотивацію тим державам, які прагнуть приєднатися
до Альянсу, продовжувати процес
реформування. Саме така політика і цей принцип
зробили можливим поширення
миру і стабільності в Європі. Це
дозволило нам залікувати
суперечності минулого, подолати
конфлікти, які тривали поколіннями, і побудувати всеохоплююче
співтовариство, засноване на
демократії і співпраці. Право суверенних держав
самостійно вибирати курс є одним із
наріжних каменів сучасної Європи.
Цей принцип зіграв нам хорошу
службу з дня заснування НАТО. Ми
усі повинні дотримуватися його і сьогодні.
