Місто-герой Харків. Салтівка.
Легенда Фатічовського Монстра.
Мені невідомо, з яких часів починається ця історія, але я чув про неї розповіді протягом усього життя. Місце події — легендарна річка "Смердючка", а саме перший ставок на стику вулиць Гарібальді та Владислава Зубенка, навпроти голуб'ятника. Ще з мого раннього дитинства місцеві старожили розповідали про почвару, яка живе на глибині та полює на перехожих, що блукають біля "Смердючки" вночі. Випадкові свідки кажуть, що іноді в сутінках воно спливає на поверхню та спостерігає за потенційною жертвою. За свідченнями очевидців, воно має гидке товсте обличчя з червоними свинячими оченятами, а його зуби виглядають як підгнилі пеньки. Його огидне тіло вкрите мулякою та водоростями. При його появі над річкою поширюється такий сморід, від якого ріже очі. Місцеві пошепки кличуть його "Фатічем" або "Фатічовським монстром".
Опис чудовиська пасує до класичного слов'янського болотяника, адаптованого під сучасні урбаністичні реалії, але воно має багату та давню історію, яка міцно пов'язує його з річкою "Смердючкою". Ім'я цієї істоти має давньоукраїнське коріння — як кажуть, від слова "хапати/схопити" (схопив під воду). Менш із тим, не виключена й сучасніша назва на новий лад — "Фатіч".
Я чув цю історію багато разів у різні періоди та від різних людей, які жили поблизу "Смердючки". Наприклад, один старий рибалка, який періодично там буває, розповідав, що рано-вранці декілька разів бачив, як щось, занадто велике для риби, пропливало центром річки. Воно створювало сильний поштовх, від якого вода підіймалася великою хвилею й вихлюпувалася на берег. Декілька років по тому дідусь, який мешкав поруч, переповідав історію про дивні зникнення людей у районі річки. Він казав, ніби за часів СРСР для розслідування цих випадків приїхав якийсь офіцер із Москви. Він допитував місцевих стосовно зникнень та байок про почвару (Фатічовського монстра), що живе на глибині "Смердючки". Проте офіцер зник так само раптово, як і з'явився перед цим.
Тиждень по тому "Смердючка" була оточена міліцією. Людям здалося дивним, що слідчі дії проводилися під охороною озброєних автоматами конвоїрів, а довкола берегів ходили люди в костюмах хімзахисту зі спеціальним обладнанням. Вочевидь, вони нічого не знайшли, а ті процедури списали на перевірку й хімічний аналіз води. Справу швидко закрили, але, за свідченнями місцевих, іноді під час туману дехто бачив у центрі річки огрядну постать із двома яскраво-червоними очима. Проте детально її ніхто не міг розгледіти. Після цього випадку поповзли чутки про мутанта, який нібито був невдалим результатом радянської біологічної програми. Але це швидко спростували старі мешканці. Вони казали, що "Фатіч жив тут завжди". З цього можна зробити висновок, що почвара перебувала в цьому місці ще задовго до заселення району людьми, оскільки ця місцевість завжди була заболоченою ділянкою, яку згодом урбанізували та перетворили на зливний канал. Роки активності Фатічовського монстра різняться й не уточнюються. Очевидно, зникнення офіцера з Москви відбулося ще за часів СРСР, але, як уже було сказано, багато хто каже, що чув про Фатічовського монстра та зникнення людей ще задовго до подій з оточенням "Смердючки" та появою озброєних дослідників. Є думка, що почвара впадає в сплячку в зимовий період, але існують свідчення очевидців про раптове тріскання льоду в різних місцях узимку, що може вказувати на активність монстра під водою. Одного разу я запитав друга, який живе недалеко від цього містичного місця, про деталі цієї салтівської легенди. Річка "Смердючка", як усім відомо, ділиться на декілька невеличких ставків. Фатічовський монстр, або скорочено Фатіч, за спогадами очевидців, проявляє себе в першому з цих ставків — навпроти маленької старої голуб'ятні. Сам ставок дуже малий, але цього простору цілком вистачає для життя почвари.
Воно повільно переміщується вночі водоймою та іноді виринає з глибини, видивляючись здобич своїми маленькими свинячими оченятами. Я чув також про "полювання на Фатіча". часом біля ставка з’являються люди зі спеціальним обладнанням та годинами намагаються щось знайти. Існує й історія про старого місцевого дядька, який, за його словами, втратив руку нібито саме під час сутички з монстром. Проте, оскільки він був звичайним алкоголіком, йому ніхто не повірив. Мій друг, який мешкав поруч, неодноразово ставав свідком наче-то Фатічовської активності, але задля власної безпеки намагався триматися подалі від води. Там, неподалік, є пара магазинів та генделик, де часто відпочиває чимало місцевих пияків. Коли довкола стоїть галас і збирається багато людей, Фатічовський монстр не виявляє своєї присутності. Напевно, ховається на глибині. Більше того, іноді хтось спокійно заходить у ту воду й з ним нічого не трапляється. Чим би не був цей Фатіч — воно однозначно розумне.
Може здатися, що люди з обладнанням — це просто якісь браконьєри чи дилери. Проте занадто часті й підозрілі візити явно незвичайних та підготовлених фахівців викликають запитання, якщо не забувати про поодинокі зникнення людей у цьому районі. За часів СРСР ширилися чутки, що "Смердючку" намагалися досліджувати експерти з різних НДІ (науково-дослідних інститутів), проводячи так звані "планові заміри" води, але результат, як завжди, виявився нульовим. Щодо фото- та відеофіксації Фатічовського монстра — так, такі спроби справді були. Люди намагалися робити знімки на плівку, а пізніше — й на цифрові камери. Проте зображення завжди виходили нечіткими, а цифрові файли часто виявлялися пошкодженими. Інші матеріали фіксували лише природні явища цього напівболотного ставка. Деякі плівки виявлялися повністю зіпсованими, інші ж не могли зафіксувати нічого, крім пари червоних цяток на тлі туману, які декому здавалися тими самими оченятами Фатічовського монстра.
Є сумнівні свідчення про випадок, що стався приблизно у 2010-х роках. Я тоді був молодим та особисто чув про це — між собою ми називали це "справою Брендіка". Брендік — це реальна людина на ім'я Андрій, який був місцевим наркоманом. У нього був друг та поплічник, імені якого ніхто не знав, але всі кликали його Покахонтас. Вони обидва вживали заборонені речовини, вважали себе сатаністами та були великими шанувальниками гурту "Арія". Я особисто бачив Андрія декілька разів, але не був із ним знайомий, тому що з подібними персонажами далеко не кожному хочеться мати справу. За чутками, Брендік іноді виконував сатанинські обряди, швендявся кладовищами й малював на могилах "Арія". І ось одного разу його понівечене тіло знайшли недалеко від "Смердючки" — саме в тому місці, де, за легендами, жив Фатічовський монстр. Неподалік, як кажуть, виявили книгу "Монстри, привиди та НЛО" з кількома вирваними сторінками, яка, за твердженнями знайомих, належала Брендіку. Усіх деталей не знає ніхто, але після цього випадку Покахонтас потрапив до психіатричної лікарні. З нього не змогли витягнути жодного слова — він лише повторював: "Оно смотрєло - Оно помніт". Не знаю, що з ним зараз і чи живий він взагалі. З часу мого останнього візиту до того самого ставка на Смердючці минуло багато років, але легенда про потвору, що ховається на дні річки, нікуди не зникла. Тож будьте обачні й тримайтеся подалі від цього проклятого місця.
