Не проти якщо я вставлю свої ять копійок?
Це не парадокс. Це розвинута корупція в країні. Це те, що нам передала у спадок гнила радянська система. Корупція та кумівство. Тільки вже не в прихованій формі як при радянській імперії, а відкрито. Варто було в 1991 заборонити діяльність усіх комуністичних діячів, парторгів, комсомольців… Я ми їх допустили до влади. І вони переросли в царьків.
Тут ви не зовсім праві. Є виробництво. Проте його розвитку заважає все ж та корупція та кумівство. В нас при владі не державотворчі діячі, а рвачі та хапуги. Їх головний стимул – урвати ласий кусок і то щонайбільший. А урвавши часто не можуть йому дати ладу. Ось і позакривалися цілі підприємства. Ще й «великий росіянський» брат допомагає руйнувати нашу промисловість. З часів Кучми увійшло в традицію розплачуватися за газ з Росією підприємствами та землями. Підприємства «брати» одразу банкрутували і руйнували (навіть стін не залишали), а землю і зараз не відбереш (оренда Севастопольських земель).
І навіть за таких умов є підприємства, що народилися з нуля і вийшли за межі «гаражного» виробництва. Вони вам просто не відомі. Причина? Їх багато: і небажання самих виробників себе афішувати (рейдерські війни провладних сил), небажання наших ЗМІ висвітлювати діяльність власних підприємств (один негатив щодо українських реалій), самі виробництва не мають таких розмірів як радянські промислові гіганти (а воно й не потрібно таке) і як наслідок дійсно не вражають совкодрочерів (їм тільки заводи-гіганти подавай). Дуже багато підприємств закрилося через невміння керівництва перекваліфікуватися на випуск якісної конкурентноспроможної продукції. Вимоги переходу на ринкові відносини дуже багато директорів пост-радянської України зустріли у багнети. Їм давай план від держави і край. Ні включити мізки, ні впровадити нові технології, ні вийти за межі ринку тільки України та колишнього СРСР вони були не спроможні. В нас була криза якісного управлінського та менеджерського складу. А при цьому колишні комун яки після 1991 швиденько перефарбувалися і знову опинилися при владі. І в нових якісних управлінцях та менеджерах вони бачили загрозу для свого привілейованого становища. Тому всіляко перешкоджали молодим кадрам, які ще могли перелаштуватися на нові реалії.
Україна має проблеми з виробництвом. Але більшість проблем впирається в бюрократію та корупцію. І потрібна державна підтримка. Ні, навіть не грошима. Хоча б від рейдерів спочатку закон прийняти…
Ви знаєте, я також. Боюся тільки «простирадла» доведеться писати. А не хочеться, п’ятниця все ж таки.
Розумієте, попит на військову техніку не можна порівнювати з попитом на побутову. В першому випадку там більше політики, ніж ринкових відносин. А в другому там більше ринкових відносин. І за продаж військової техніки ми з вами дуже багато чого не знаємо. Оскільки це державна таємниця.
А от щодо нікому робити. Не буду кривити душею: є така проблема. В нас глибокий застій в реформуванні підприємств військової галузі. І проблема все таж – корупція.
Найбільшим постачальником озброєнь була Чехословаччина. А в самій Словаччині доля військового промислового сектору сягала до 60%. І саме політика покійного Гавела призвела до різкого падіння військового виробництва. І в принципі стала однією з причин розпаду Чехословаччини. Але це не завадило словакам використати колишні військові промислові потужності для переорієнтації виробництва. І тепер словаки вже відомі не танками, а побутовою технікою, автомобілебудуванням тощо. А наші й далі лямку тягнуть. Ніяк перекваліфікуватися не в змозі…
Корупція, лише корупція, ще й з колишніх партуправлінців, - ось наша головна біль.