Статус: Офлайн
Реєстрація: 17.03.2009
Повідом.: 24932
Реєстрація: 17.03.2009
Повідом.: 24932
Висловіть ще раз своє співчуття дітям Кемерово
Уймись уже. Дай покой этим детям, их нет уже на этом свете.
Прочитай Гончара лучше, Прапороносці.
На ночівлю зупинились у похмурого румуна, в хаті, повній дітей, курчат і бліх. ...
— Такі ж і в нас... Ми як ішли зимою по Україні, зайдемо, бувало, в село — завити хочеться. Все спалене, все розбите. Кубляться діти в теплому попелі, гріються. "Де батько?" — "Нема". — "Де мати?" — "Нема". Скинемо шинелі, складемо зброю і — за лопати. Викопаємо їм землянку, залишимо їжі та й знову... вперед на захід.
— Після цієї війни, — сказав Черниш, — ні наші, ні їхні діти вже не кублитимуться на попелищах... ніхто не гнутиметься, як той сьогодні із скрипкою... Після цієї війни люди повинні стати нарешті... справжніми людьми.
— Розумієш, кучерява, чого ми хочемо? — підійшов Козаков до худорлявенької насупленої дівчинки з хрестиком на грудях.