— Де, в дiдька, вони схожi на попiв? Вони схожi на татарських мурз або на Батиєвих баскакiв, — бовкнув Данило Виговський. —
Це правдива московська *******, тiльки вiра в них християнська. Наш гетьман матиме багато клопоту з цими боярами, як довго житиме.
— Добре, що гетьман розкоштував, якi на смак московськi бояри і чого нам сподiватись од їх. Може, тепер одвернеться од Москви i оддасть Україну пiд руку турецького султана. Здається, що, пiд турком нам буде вiльнiше, — сказав щирий Данило Виговський.
*****************
Тихий свiт мiсяця облив i сивобородого сухорлявого Остапа Виговського, i широкi плечi, плисковате лице та розумнi очi Тетерi. Свiт блищав, лився на стiл, лиснiв на срiбних жбанах та кухлях i освiчував найпросвiтнiшi чола тодiшньої України,
найпросвiтнiших її синiв, що вже були зовсiм європейцi i стояли нарiвнi з лiпшими європейцями i бажали добра Українi, i дбали про її гаразд, про її просвiтнiсть скiльки в них було змоги й сили.
— Гетьман погано зробив, що оддав Україну Москвi: при Москвi нiгде нiчия воля не встоїть.
Вона усе зламає, й потрощить, i загасить те свiтло науки, що i в нас засвiтилось. Помре старий гетьман, тодi нам треба повернути знов до Польщi. Тiльки в Польщi ми, i пани, й козаки, зможемо вдержати свої права та привiлеї, — сказав Немирич.
— Я й сам бачу, що нi волi, нi науки Москва не понесе на Україну, а понесе тiльки грубих, здирливих та лайливих бояр, — обiзвався Iван Виговський.
— Тодi нам треба б заснувати на Українi вищi європейськi школи для мирської науки, унiверситети, от хоч би в Києвi та в Вiнницi або деiнде, — тихо промовив Немирич.
— Ой, треба б, треба б! нема що й казати. Може, колись i заснуємо, — промовив Iван Виговський i задумався. В його майнула думка, як би то взяти в свої руки гетьманську булаву, щоб здiйснити отi золотi мрiї Немиричевi та й свої на добро, на просвiтнiсть рiдної України.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
*********
Не понимаю, как разрешили опубликовать в 1991 году этот роман? Как цензура пропустила?
Гетьман Iван Виговський
Іван Нечуй-Левицький (1895)
