Це було дуже давно. Тоді ми вирішили, що треба видавати фантастику українською. Але всі відомі фантасти України давно і безнадійно працювали на російський ринок - бо українського банально не було.
Тому ми почали зі "слабкої ланки" цього процесу - Володі Арєнєва. Він не був іще настільки знаменитим, щоб крутити носом, а крім того мав повість "Заклятий скарб" - таке собі козацьке фентезі, ну звісно, російською, але автор сам зробив переклад і дав початок серії української фантастики.
Назвали ми її "Алфізика", а для того, щоб книжки вирізнялися на прилавку, вирішили обрізати у них правий верхній кутик.
І коли серія почалася, з'ясувалося, що більш знамениті колеги Володі не мають нічого проти видання українською мовою - звісно, це не бізнес, але для приколу і для понту всі погодилися на переклад українською своїх творів - і Дяченки, і дует "Олді", і дует "Олександ Зорич" - словом, усі.
А потім з легкої руки Арєнєва ми замахнулися на перклади і зв'язалися з супермодним Сапковським. В нас вийшла його трилогія "Божі воїни". І з Шеклі зв'язалися, в нас вийшла його "Остання збірка" - на жаль, уже після смерті.
І українські автори потяглися - хто в збірку, хто із повним форматом.
Ну а потім на нас почали виходити російські автори, яким просто хотілося мати у своїй колекції український переклад - так з'явилася трилогія Беляніна про Джека і щось Прашкевича.
Словом за пару років українська фантастика вже існувала - щоправда тільки в нашому видавництві - але побачивши це, згодом колеги-видавці почали видавати фантастику.
Але я про Сапковського.
Проходив у Києві якийсь фантастичний конвент, на який зібралося багато знаменитих фантастів, а серед них і Шеклі, і Сапковський. Ну, Шеклі був уже старий, як з'ясувалося, це була його остання гастроль. А Сапковського ми запросили на презентацію серії. І для того, щоб усе вийшло небанально, вигадали на презентації посвячувати авторів в українські фантасти.
Як? - Подивилися на книжку з обрізаним кутиком і вирішили робити їм обрізання. Нагострили шаблю, подаровану колись кимось, забрали у друкарні відрізані від книжок кутики і вигадали ритуал - письменник кладе руку на книжку, ми шаблею надрізаємо її кутик і посипаємо автора оцими паперовими трикутничками.
Кажемо Сапковському: проше пана до обрізання. Він каже: ти ви що? єстем кателикем. А ми йому: пане Анджею, а Христос був католиком? - Очевище! - Але ж він обрізався, і навіть свято є 1 січня Обрізання Христове.
Це переконало. І Сапковський був підданий обрізанню, так само, як і решта авторів, в тому числі Володя Арєнєв.
Взагалі ми тоді психували, як це називає Михайло Іллєнко. Але без цього українська фантастика не запустилася б іще багато років.
Дуже цікаво написано. Ну як такі ідею приходять в голову цій Френсіс, просто дивовижно 
🍨
