У мене є враження, ніби я "поспілкувалася" з іншою стороною, коли нещодавно прочитала "Жінка в Берлині", щоденник молодої жінки під час захоплення "русскімі" Берлину, з квітня 1945 по червень.
Вона описує своїх сусідів, знайомих.
Це така ж аморфна маса, як і зараз більшість росіян (мені здається). Коли гітлер перемагав, кричали "ура і в повітря чепчики кидали", а коли програв, то рипіли на нього зубами "до чого він нас довів". Тут треба серйозно замислитись - а ми б не раділи, якби наша, саме наша країна десь там чогось завоювала?

Чи можемо ми однозначно сказати: ні, ми не такі, ми якісь інші - при тому, що в історії людства завжди вважалося крутим щось завойовувати?