Примерно понимаю о чем ты...но всё же хочу вернуться (ненадолго) к вопросу харьковских быгымотыков, которые пьют пиво и не могут связать двух слов....отвечу в стихотворной форме, словами нашей умной и красивой харьковской поэтессы...
***
Не знаєш очей моїх гострого блиску,
сліпучого блиску?
ні пальців моїх ледь відчутного стиску,
солодкого стиску?
ні вигинів тіла, тонкого у пасі,
тонкого у пасі?
ні ймення мого, що згубилося в часі,
згубилося в часі?
Тож знай: я — у кожнім вітанні й прощанні,
у кожнім прощанні;
я — в жвавій розмові й гіркому мовчанні,
в гіркому мовчанні.
Моїми сльозами блищать діаманти,
дощів діаманти;
я — вальсу осіннього плинне анданте,
осіннє анданте.
Вогнем мого серця червоно-яскравим,
червоно-яскравим
опалого листя палають заграви,
палають заграви.
Тремчу я — здригається гілка осіння,
галузка осіння.
Я — м’якість перини і твердість каміння,
і твердість каміння;
пишнота вбрання і нага безсоромність,
нага безсоромність;
безтямне сп’яніння й твереза притомність,
твереза притомність.
Я наших німих обітниць не порушу,
довік не порушу;
у загадці Долі впізнай мою душу,
живу мою душу.
***
Знаєш, як снуються діалоги?
Нитка, друга — й геть перестороги...
Ми сплели цей вечір з двох ниток:
Ти і я, основа і уток.
Трохи блюзу, і вина, й туману —
Ти розкрив мені себе, як рану.
Необачно, розумієш сам.
Що я є — отрута чи бальзам?..
В мене заполоч, а в Тебе чорна...
Тільки, друже, я ж Тобі не норна,
я Тобі не зважуся сплести
ні життя, ані його мети!
Хай би я й хотіла віщувати —
таж пророцтва вийдуть... вузлуваті.
Я раніш не відала — а жаль! —
муки ремества майстерних ткаль.
Я підлещена — але не більше...
...Схаменувсь. Нитки уже грубіші.
Злякано-запитливо дивлюсь:
Ти — чужий?.. Вино, тумани, блюз...
Але що це виплелось між нами?
Стрічка. Невибагливий орнамент.
Напівілюзорний мотузок.
Тільки, знаєш, це ще не зв’язок!
Хочеш, розірвем його вмигока?..
...Не дивись так. Ні, я не жорстока.
Схоплюєшся йти — але не йдеш...
Бачиш, я... я зволікаю теж...
Спільна таїна — надійна сув’язь.
Може, я до Тебе й достосуюсь.
В нас віднині — спільна таїна.
Чирви просять вин, а я — вина.
***
Ми впали вдвох у цю осінню єресь.
Є проби золота — і жовтизни:
є вохра, що цяткує ясени,
є мед, а є лимонно-жовтий верес.
Терпке повітря — ти лише вдихни —
хмелить, мов зі шляхетських винниць херес;
і в стиску рук, як в лоні первини,
народжується вічноюний ерос.
Нам грішна осінь не бажала зла,
простімо їй цей жар і цю ненатлість, —
та відступає золота імла,
нам сумно вдвох, і тяжко нам зізнатись:
не від кохання — від жаги тепла
тремтіли наші стомлені тіла.
&list=PLz5M97SQEjJzq0pjdNOnD53M9_PaMALpx
:кот: И покрывало подходящей расцветки
