Статус:
Offline
Реєстрація: 04.11.2008
Повідом.: 35245
Реєстрація: 04.11.2008
Повідом.: 35245
Пусть сестрички будут с добрыми руками
Ценим вас и верим в вас
Пусть сестрички будут с добрыми руками
Ценим вас и верим в вас
Нажаль, там тільки братики 🫠.Пусть сестрички будут с добрыми руками
Вас дальше будут перевозить в другое место, может ближе к дому, есть кому что привезти и как то помочь?
Черт, я про это не подумала
Який перевозити? 🤣
Если все так, то хорошо ( хотя какое хорошо, не знаю, что и сказать). Парни, с контузией, которые иногда на форуме отписывались, в город потом попадали. Макс, медик. И писал, что ещё и стукнуло и ударило кого, при самом моменте. Поэтому и спросила, вдруг дальше куда. Вы ж такой, все не расскажете. 😃
От я вагаюсь завжди яку реакцію ставити на такі пости. На думку спадає оцейЧасів Яр.
Вночі виїжджаємо. Малий шанс заїхати на позиціі по сіряку без втрат.
На під'їзді прилітає fpv поряд з ББМ-кою. РЕБ спрацював, на щастя, всі цілі.
Точка висадкі - швидко вискакуємо, інші запригують. Ми біжимо в підвал. Передих.
До позиціі - 300 м. Недалеко, нібито? Але це - смертельні 300 м.
Раніше я побоювався ворожого міномета, дуже не любив танчік, але тепер - fpv. Вони кружляють поряд, сидять на даху і чекають, як стервятникі.
Якщо повезе і тебе не побачать - можеш добігти до ближнього підвала (50-100 м, більше - не можна).
Всюди бита цегла, скло, рване залізо, дріт, розбиті паркани, лежачі стовби...
Ці 50 м бежиш, як 10 км, постійно очикуя дзижчання fpv та вибух у спині...
У горлі миттєво пересихає, повітря зі свистом виходить з рота... Ти майже нічого не чуєш, тільки дивишся під ноги, щоб, не дай боже, не запнутися, або не наступити на міну (так, підори вже дистанційно мінують там). Іноді чєкаєш прохід підвала, як світло в кінці тунелю.
Залітаємо в підвал, проскочили, фух... Ще кілька перебіжок.
Продихуємось, спілкуємось з пацанами на цей позиціі, пригощаємо цігарками, водою, куримо...
Як же не хочеться виходити в світлий проєм виходу. Поряд дзижчат ворожі fpv... Мабуть, ще почекаємо
Неподалікі вибухі арти вже зовсім не лякають...
Але ж, треба рухатись. "Готові? Вперед!!!" Набираємо повітря, стискуємо дупи та побігли...
Вперед, вперед...
Кілька адреналінових перебіжок - і ось ми на нашій позиціі, на самому нулі. Далі - тільки ворог.
Спостерегаємо по черзі, чути стервятників, прилітає зі всього - міномет, арта, танчік, іноді авіація скидує КАБ-и та єбашить НУРС-амі.
Дім наполовину розломан, вихід тільки один - якщо завалить, ніхто не прийде нас відкапувати, це просто неможливо...
Гуляють протяги, холодно, дохла собака біля вхіду...
Радєйка: "fpv на Часів Яр!" А то ми не чуємо...
Води не дуже багато - скільки зможеш донести, окрім БК та іншого. Частину віддали хлопцям, бо вони сидять вже довго, а ніякого підвозу нема. Іноді скидують з дронів, але більшість бутилок лопається.
Радєйка: "Загроза КАБ-ів!!!"
...
Через пару діб повертаємось, той ж смертельний марафон, тільки сил вже майже нема.
На диво, до точці висадкі/посадкі добігаємо цілимі.
Чекаємо "таксо". Дзижчат fpv - чекають нас.
Чуємо звук мотора, під'їжджає...
Кажу першему: "Братику, не поспішай."
Вибух!
Пішли!!!
Вискакує зміна, ми судорожно заскакуємо.
Трогаємось... Ще вибух поряд! От підари! Газу, газу!!!
Ще кілька хвилин їзди сторожко чекаємо...
Фух, знов пронесло. Цікаво, як довго фортуна буде з нами?...
бо все це жахливо.
бо він про життя, всі герої оповідання в цьому моменті живі, тому хай та морда буде. Здоров'я всім вам там, хлопці. Ви для нас все.
Довго думав, як спідня білизна ротного медика допоможе з'ясувати обставини травми...
Днями, здається, натикався на цей текст в фейсбуці. Твій??Часів Яр.
Вночі виїжджаємо. Малий шанс заїхати на позиціі по сіряку без втрат.
На під'їзді прилітає fpv поряд з ББМ-кою. РЕБ спрацював, на щастя, всі цілі.
Точка висадкі - швидко вискакуємо, інші запригують. Ми біжимо в підвал. Передих.
До позиціі - 300 м. Недалеко, нібито? Але це - смертельні 300 м.
Раніше я побоювався ворожого міномета, дуже не любив танчік, але тепер - fpv. Вони кружляють поряд, сидять на даху і чекають, як стервятникі.
Якщо повезе і тебе не побачать - можеш добігти до ближнього підвала (50-100 м, більше - не можна).
Всюди бита цегла, скло, рване залізо, дріт, розбиті паркани, лежачі стовби...
Ці 50 м бежиш, як 10 км, постійно очикуя дзижчання fpv та вибух у спині...
У горлі миттєво пересихає, повітря зі свистом виходить з рота... Ти майже нічого не чуєш, тільки дивишся під ноги, щоб, не дай боже, не запнутися, або не наступити на міну (так, підори вже дистанційно мінують там). Іноді чєкаєш прохід підвала, як світло в кінці тунелю.
Залітаємо в підвал, проскочили, фух... Ще кілька перебіжок.
Продихуємось, спілкуємось з пацанами на цей позиціі, пригощаємо цігарками, водою, куримо...
Як же не хочеться виходити в світлий проєм виходу. Поряд дзижчат ворожі fpv... Мабуть, ще почекаємо
Неподалікі вибухі арти вже зовсім не лякають...
Але ж, треба рухатись. "Готові? Вперед!!!" Набираємо повітря, стискуємо дупи та побігли...
Вперед, вперед...
Кілька адреналінових перебіжок - і ось ми на нашій позиціі, на самому нулі. Далі - тільки ворог.
Спостерегаємо по черзі, чути стервятників, прилітає зі всього - міномет, арта, танчік, іноді авіація скидує КАБ-и та єбашить НУРС-амі.
Дім наполовину розломан, вихід тільки один - якщо завалить, ніхто не прийде нас відкапувати, це просто неможливо...
Гуляють протяги, холодно, дохла собака біля вхіду...
Радєйка: "fpv на Часів Яр!" А то ми не чуємо...
Води не дуже багато - скільки зможеш донести, окрім БК та іншого. Частину віддали хлопцям, бо вони сидять вже довго, а ніякого підвозу нема. Іноді скидують з дронів, але більшість бутилок лопається.
Радєйка: "Загроза КАБ-ів!!!"
...
Через пару діб повертаємось, той ж смертельний марафон, тільки сил вже майже нема.
На диво, до точці висадкі/посадкі добігаємо цілимі.
Чекаємо "таксо". Дзижчат fpv - чекають нас.
Чуємо звук мотора, під'їжджає...
Кажу першему: "Братику, не поспішай."
Вибух!
Пішли!!!
Вискакує зміна, ми судорожно заскакуємо.
Трогаємось... Ще вибух поряд! От підари! Газу, газу!!!
Ще кілька хвилин їзди сторожко чекаємо...
Фух, знов пронесло. Цікаво, як довго фортуна буде з нами?...
Ні. Сьогодні (вже вчора 🙃) тільки написав.
Бо писати "теребонькай" якось не теє...
Тряси? Трясця ж є таке слово? Трясти чи трусити , мабуть це різні слова.Бо писати "теребонькай" якось не теє...
Слово "труси" (наказовий спосіб) - теж літературна норма. Але головне я, наче, доніс - треба отримати цей документ щонайшвидше. Хоч трясти, хоч трусити, ала треба.
Это не оспорить, безусловно.
Получить травму в учебке и под БР-кой - две большие разницы.
Да. Но вы же о том, что могут отморозиться те, от кого зависят справки , заключения, выплаты и т.д. Что в учебке, что в боевых действиях - при любых вариантах.
Вопрос не столько в отморозиться, сколько в том, что ротные медики так замучены текучкой, что их надо подпинывать. Сам о себе не позаботишься - никто этого не сделает. А про "мне должны, значит, сделают" нужно забывать, переступая порог любого заведения, аффилированного с государством.
,,Мне должны, значит сделают ,, - наверно, это отголосок дискуссии, к которой я вроде никаким боком не отношусь...