Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

Билингва

Очікування неминучого


- Хто там зіркою чиркнув в
червленому небі?

Місяць, і той...
Зблід і тане.

Над містом знову і знову
виляск і гуркіт надзвукового...

Під стогін будильника брат прокидається,
щоб заробити племінничці нашій
на корнфлекс..
Запах свіжого хліба...
Та кави...

Десь кіт, як дитинка, заплакав...

Здригнувшись від гуркоту
баків сміттєвих...

Ми сплелися в одне...

Тиша...

...І мир.

Хто там зіркою чиркнув по зблідлому небі?
 
Німа луна

І застукало в скронях, і завихрилося щось непізнане в голові, а в очах потемніло.
Я приліг і чекав, а що там далі буде.
І по неволі, таки діждався.
– Доброї тобі ночі, чоловіче. – проспівало незриме всередині правого вуха. - Потрібне твоє підтвердження оплати сну у борг.
Потім тиша і знову, те ж саме. І ще раз.
І раптом, включилася сирена в довбешці і вила так, що я заволав щось таке, ну, зовсім не підцензурне.
- Ось, бачиш, чоловіче, ти і заговорив зі мною, як закортіло.
- Хто …це? – видавив я з себе.
- Служба потойбічного віртуального зв'язку з пеклом.
- Я… Я вмираю?!
- Та ні, бог з тобою, просто одна з душ, що заблукала, благає тебе заплатити за швидкоплинний зв'язок з нею. Сон в борг, сон у борг.
- У борг? А чим я розплачуватимуся? Грошей немає і не буде… До кінця року не буде.
- Ой, ну, які ви всі кволі, земляни?! Які гроші, в царстві Сатани розплачуватися доведеться вашими ж земними злигоднями, легким нездужанням, зубовним скреготом, мареннями, а якщо сіпатимешся, а тим більше, наважишся сперечатися, то і… Сам розумієш.
- А …коли, ні?
- Що, ні?!
- Якщо не захочу?
- Тоді шестигодинний безкоштовний кошмар з трансмуральним інфарктом в хепі-енді. …Так, ти не відмовчуйся, вирішуй, включаю зворотний відлік – десять, дев'ять, ві…
- Добре, добре, я згоден!
- Ти думаєш, добре? А ось, і нічого гарного. Крижаних сновидінь тобі, піддослідний ти наш.
Щось клацнуло мене по верхівці і я провалився в безодню сновидіння.
Спочатку я побачив спокушаючу рекламу про нову колекцію субтермального СПА з привабливою чортицею в головній ролі. А потім, коли її мала-мала одягнули, вона пробралася до мого узголів'я і зашипіла про те, що СПА – це ніякий не спам, і що при таких контактах завжди присутній ефект німої луни, і коли я хочу хоча би щось почути, то повинен зрозуміти, що задуха, яка випробовує душу, що звільнилася з тлінного тіла, стрясає її – бідну і поранену. І я зобов'язаний, так, зобов'язаний купити і подарувати їй хоча б два предмети з цього комплекту, і тоді лосьйон для безболісного відділення шкіри від задньої частини тіла мені продадуть за півціни. А якщо я ще хоч раз скажу - ні…
Тут чортючка спотворилася до невпізнання і перейшла на ти.
- Голову відгризу!!!
А потім все і відразу скінчилося. У тому числі і час.
А замість цього мене обійняло повне і безповоротне закляття, рушити я не міг, а в обличчя дув полярний суховій упереміш з крижаними голками, що упивалися, …самі розумієте в куди, і…
Жар, жар, жар, мені здалося, що зараз розплавляться очі, я закрив їх долонями і почув з дитинства знайомий голос Вінні-Пуха: - Здається, клімакс починається… Здається… Кліма… Почина…
Я хотів відповісти, що вже…
Але не почув жодного слова. Губи ворушилися, а звук не поширювався нікуди, і я зрозумів, що я в безповітряному просторі, що задихаюся, що …ще декілька секунд, і…
Нез'ясовний благовіст наповнив всю мою істоту, і я відчув, як щось рідне вкрутилося на зразок електричної лампочки в мою усиротілу свідомість, і я знову став молодим і щасливим.
- Кінець зв'язку. – проскрипів знайомий голос вже тепер в лівому вусі.
- Якщо хочеш жити далі, присягайся, що – зуб даєш, розплатишся.
- Звичайно, а як же, скажіть лише…
- Твоя, твоя це була душа, тому їй і дали після затримання один єдиний зв'язок з тобою, недотепа.
- Але. Як же так, я тут, а вона.
- Вірші писав?
Душу в них вкладав?!
Віршами своїми спокушав рід людський?!
Відкривай рот, роззява!!!
І в ту ж мить, біс його знає відкіля, на мене навалилися троє кудлатих і з рогами, а найголовніший схопив розжареними щипцями відразу чотири передніх, та як, смикне, і…
Я прокинувся.
Абсолютно беззубий.
Але живий!!!
 
Актор без ролі – кинуте дитя,
долонею закривши очі, смалить через ніс.
Як цокнутий…
І зазирає,зазирає в майбуття,
і там не чує райського свого –
куліс скрипіння…
Дихання актрис…
І вже не чує він,
не чує бідолашний наш…

Там…

ГОЛОСУ СВОГО.
 
Вогнецвiт пустинно грози в пiднебiннi небокраю

І знову, знову, знову пустинна гроза розпускає свою вогняну квітку… Завжди несподівано і зненацька це все починається.
Завжди несподівано.
І, майже завжди, раптово.
І це притому, що ніщо не заважає видовищу - блюдечко піску, наповнене до горизонту і куля нічного піднебесся - ще хвилину тому були такі безтурботні.
І ти, куди не глянь, завжди, посередині цього видовища.
Грому не чутно до останньої хвилини, лише якісь лякаючі струси повітря після його гуркотіння.
Але, розуміючи, з якою швидкістю зникають зірки з піднебіння і як поводиться все живе довкола, і, в першу чергу, піщаній гадюці, ух, як гидко і їй, і вона угвинчуеться, угвинчується в глибину…
Достеменно що, накриє,ох, накриє…
…І мало не здасться.
Бігти – куди – тремтіння до селезінки, падай, падай, сунь пику в пісок, адже блискавка шукає будь-який горбок, щоб гуркнути туди, спопеляючи.
Так, почалося.
Вогненні стріли все ближчі і ближчі, ось, ти вже чуєш рев небесного водоcпаду, це на тебе насувається стіна з води,і вихор, вихор перед цією стіною піднімає клуби піску, які у ту ж мить поглинаються з такою жадобою і жорстокістю, що ти розумієш, у цьому пеклі вижити, ну, ніяк.
І ти вже переможний, а воно грюкає і грюкає, до глухоти, ось тобі вже засипає - очі, ніс, вуха, здається, ще мить і твоє тіло закрутить над землею, а потім, як…
І…
Нічого…
Кинувши комусь іншому свою спопеляючу рукавицю, провидіння відхилює все це вліво і ледь назад, і твоя загибель рокоче в ста кроках від тебе, летить на схід, залишаючи за собою миттєві водяні буруни, які тут же линуть і зникають, зникають в тілі матінки Землі. Як і не було…

Пролинуло.

І проминуло. Як і не було…

Дихай, чоловіче, дихай.
 
- У нас з тобою осінь?! Осінь…

Прикрита,
ледве,
листям –
осінь,
з крупчастим схльосталась дощем
І вовчим ву-у-у…
У схронах сосон,
життя обплутавши вкінець,
тепло останніх слів відносить,
туди де…
Жевріє
сердець,
хмиз,
ледь-не-ледь…

А навпрошки – кого питати…
Кого, нарешті, катувати…

Щоб, завірюха…

Навпростець.
 
Самотня

Дивіться,
п'яненька карга –
сновигає,
сновигає,
СНОВИГАЄ
по парковому колу!

Шурхає,
шурхає,
шурхає…

Вітер вдмухує в голову
їй
морок і мряку…

У відбитому світлі
місяця –
блищить
прицмок
з пляшки її…

Щаслива –
до знемоги,
що
хоч
цієї ночі –
геть –
випалила біль
усіх
смертних своїх
розлук…

Самоти…

Іііііііііііііі,
як уперта,
кізкою
тупцює
в па
подоби до вальсу…

Чи може,
це п’яний гопак
або румба угорська…

Іііііііііііііі,
Репетує, піддає жаху:
- Та, йдіть, ви всі,
на…
на…
на!!!

Зззззззззззз
гілок
...зриваючи
гай
воронів!
 
Найпростіше

Скоїлось дивне...
Зориночка
в променях щедрого сонечка
марить весняним коханням...
Марево це,
надиханнями квіток суничних,
рине у келих галявини
Тиша
ласкава...
I тільки зозуленька
тішить и тішить цей простір луною...

Та що це?!

Стогін дівочий...
...
найотчайдушнiший зойк...
В далечінь...

Скоїлось дивне...
Чекаємо,
з трепетом
рік,
майже рік ми чекаємо
першого лементу дива,
а може i дівоньки в лісі осіннім,
як ми чекаємо -
прийде на ніжках гнучких,
господинею стати
галявині цій...
 
С наступившим на всех нас, Новым годом и приближающимся Рождеством.

Дзьобик пташки колібрі годую
нагодами пагод безсоння
і душа охолола
летить у бездоння пустель.
Тра-тру-тє…
Те, що вабить вірші безхімерні мої
позолотою щастя росхреслого в радість безхмарну…

А серце-метелик надії
у печаль весняну відлітає,
а там…

Безтям бестіям…

І тру-тру-тра-та-там…
Там кінчається пустка нічна,
стогін-скрип журавлини колодязної
в повсякденність,
у клопіт живий повертають мене.
А годинничок півнем співає…
Ку-ку-ку-курррєєєкууу!
Курррєєєкууу!
Ку-ку-ку!

Засинаю не тут і пробуджуюсь зовсім не…
Там, тра-та-там…
Тамтратам.
 
Негев – пустинь ізраїльська

Знову ніч без сну –
все змішалось в Негеву-у-у,
взимку тут весна –
Сни в снігах…
І!

АХ!!!

Рожі взимку тут,
полуниця - в лютому…
І дощі-і-і-і, дощі…
Вітер ноги крутить,
І…

І коти ревуть…
В спустошені ясла.

* * *
До самої смерті
не нап'юся вже я…

Кров'ю горобиновою.

І березовим висипом,
ВУЙ,
не хворіти ніколи мені,
не хворіти мені…

Не хворіти!!!
 
Як горила з мого ж дитинства.

А ось, і я, як би приїхав до свого рідного Харкова.
У мріях.
А жити нема де.
І пустили б мене пожити в мій улюблений Харківський Зоопарк, у відділенні приматів.
… Природно.
А на клітці повісили б табличку – «Сетератор звичайний».
І сидів би я там цілий день непорушно і неголений…
І дивився б на приходящих до мене задумливо і з цікавістю.
Як горила з мого ж дитинства.
 
Сиві лилики в очах

Люлить Ляльку ляльковод і ,
посміхається ****о,
Гой ви, люленьки, ви, люлі,
нанесли у пустинь гулі...
Люлі-люлечки гойда,
гой - то ще одна біда,
дріт на шиї, справа - швах,
сиві лилики в очах...
Гой, ти лельом-полельом,
покотиполем, брехлом,
прикотилися додому,
до кохалися до втоми...
Гой, ти, Ляля-люлька,
от, яка ти, дурка.
 
Передпасхальне

І знову далечінь пустелі
закриє нам раптовий дощ…
Ті гойдалки хвилеподібні
крізь слізний вітер,
аж до площ
предвічного Єрусалиму,
дотягнуться…

Крізь сосон свист…

Ця вістка нам
щоб

…гримнула.

А після – сонечка веселка,
вологий блиск та пахощ жар,
запустять радощів дзиґар,
щоб і господній мрії бджілка
в довбешці п'яній

…загула. [/COLOR][/FONT][/I]
 
Передсвітанкові нічниці

МПешка в кишені сюрчить аки псичка,
ніч жевріє жаром в імлі,
кудись я іду з напівсонною пичкою.

І що…

У біблейських пісках,
в іх потворищах клятих,
знайти мені вже не дано…

Дорога поволі петляє-заплутує…

…Пальми гримлять на вітру.

Тхиною тхне
від змарнованих урвищ,
і…

Боже,мій славний,
в кудись,
чи в тудись,
я навік
…пропаду.

А я сандалетами
шаркаю, шаркаю,
туди чи сюди – все одно…

Життя – чорно-чорне кіно,
не до жартів.

А…

У мареві галюцинацій -
пробачене, ні, не дано…

Побачити сонця зіяюче зернятко,
бо
…померк отут,
він,
навік нескінченний.

В хурделі
пустелі
життєвій-буттєвій,
оцій…

Навмання…
 
Поезоргії моєї свідомості
Ось і став я відразу дієнепричетним до поетичних оргій моєї свідомості. Усію своєю душею так і пошкандибав би на травневий шабаш віртуальних конотопських гарпій.
Але…
У черепушці моїй – сама собою виявилася сьогодні вранці абсолютна торрічеллієва порожнеча. І, як не дивно, природа моя її вже не боїться. І якщо, і інколи, заповнюється, хоч чим-небудь, так - білим шумом і ледь, ледь помітними нашіптуваннями.
Такими, як ця ось, фантасмагорична мініатюра.
:(
 
Ніччю млість загорнула нас, стала такою, що, …чи, хочеш не хочеш, примружишся і замурчиш, як той кіт, шию спрігши і очі заплющивши, зойкнеш…
- Ох, любонько-любко... Одна ти для мене - коханка , вахлачка, лемішка, байстрючка моя, хавава тобі, мила бамбулочко, їди, притулись найщиренько, хоч ненькою стань, хоч жалій, хоч убий, хоч на нічку одну, та щоб так, щоб я …запам'ятав хвилі ці до останніх хвилин дожиття, і щоб линула млість ця до хмар і весь світ огортала дур-зіллям останньої нашої зустрічі…
Бо…
Ніччю…
Млість…
І як хочеш…
І очі твої…
 
Ну, що ж, ти, славний мій шалтай-болтайський вірш, пошебуршив тихесенько і …стих…
Ріка поезії струмує, завмираючи.
Звичайно ж, що вона тече з протоків раю, а я сиджу на березі її із киселю.
І що мені?!
Зірвавши спіднє упірнати в глибину…
І дерти вірші з нір, як раків…
В смерть…
А після палець в рота, щоб угамувати кров, і…
І жадібно дивитися, як купа ця ворушить вусами…
В окропі…
Та намагається затвердити бажання, моїй приваби до пінистого пірнання…

А світло сонячний трепече в небесі, парує в облаці, срібробородясь.

А я, дурило, захмелів і розумію - суть життя проста!
Наївсь, напивсь, лежи собі…
Ї дивись!

Ріка поезії струмує у свідомість…

Звичайно ж, що вона тече…
Тече…
Втікаючи в вуста…
 
За мить до самогубства


Ти зараз
сам-один
суддя собi i кат,
як зробиш це -
вiзьме тебе гризота,
i хоч не бачиш ти тепер -
де рай,
де пекло...
В зграї зрад,
та в в світі безтілесної нудоти,
ти, все одно,
зідравши зойк з душі,
рвонеш
увись,
у полум'ї
згораючи...
Звірячому...
I лише попiл
поневоленої,
чудернастої
душi
У серці матері твоєї
відгукнеться...

I вибухне.

То ж, зупинись...
 
Примари cніжної весни

І знову, привиди весни
січуть провислими дощами
мою навік сутулу спину… a
Я думав,
ось,
тебе покину,
і…
Проскочивши між вітрами,
розвіюсь в знов і заживу…

Та!

Знову, знову поміж нами…
втручанням спогадів, вогонь…
Вогонь зневіри палить серце,
і йдуть неясні, ніжні сни,
з тремтінням в шкірі – сніжні най.

…Ревниві, аж до оніміння…

...Аж, до згорілих в серці зграй,
шмагають вхльост,
у в щент,
в раздрай.
 
До смерті я запам'ятав цей сон

До смерті я запам'ятав сон цей,
після кохання.
В нім світ сліпив і перетворювався в безліч невблаганних слів
…пекельних.

В нім річка сліз,
зігнута клята свічка,
висвічувала щось таке…
Що
без
у
мовне.
А зовні,
прохолоджене мовчання
перемежалось відчайдушнішою хвилею визнань твоїх,
болючих.

Мовчав і
я…

Так ми з тобою розлучилися.

У тому у бутті.

А в цім, як уві сні,
я за життям усім своїм,
крокую, і крокую,
стятий ******…

Як тінь безглузда спогадів минулих.
 
Крізь калічення гілок –
чорне до зеленого –
тінь, що ворушиться в снах,
стисла напівсонним нам…

І скипаючи услід
золотом червленим –
заповзало у серця –
чорне із зеленим, нам…
 
Назад
Зверху Знизу