Як болiсно...
Жити. Дихати. Пiдiймати доню, бо вона втратила батька, зараз едина ii опора - це ви. Життя не зупинилося. I ваше, i доньки.
Я не хочу нічого, я втратила світ, я знаю що маю мовчати та ковтати, та жити і терпіти заради доньки. Але немає сил, як він нас гуртував.
Може, треба собi якось допомогти? Щось заспокiйливе, щоб зняти напругу з душi? Щоб не було такоi болi...
Олю, щоб не впасти у дiпрессiю...Моя племiнниця звернулася в схожому станi до лiкаря, до спецiалiста. Зараз щось приймае, це тимчасово, але почала iсти потроху, спати вночi i не плаче. В неi не було такой бiди, як у вас, але вiйна пройшлася i по неi. Не завжди можна самой впоратися.
Ірина, заспокюють, в тому числі фармологічно, але донька злиться. Я в чому винна? Вони винить мене. Хоча папа з нею розмовляв.
Вона дитина. Ви нi в чому не виннi.
Для неї це також втрата... важка... і вона не хоче і не може залишатися з цим болем наодинці...
Треба відволікатись від думок. Займіться чим небуть, наприклад, вчіть якусь нову мову, або розширюйте, яку знаєте. Ось цей сайт мене затягує - по новій вивчаю англійську. Поринаю і забуваюсь.
