Без догмата

У Капюшона с Гумилевым прямо одни глаза.

nc_ohc=YemIoWrtdc4AX_CA5z5&_nc_ht=scontent.fdnk1-4.jpg
 
ІЗ ПОЛОНУ ІЛЮЗІЙ

Читаю детектив Володимира Лиса "Жінка для стіни". Він і таке може. :)
Там головний герой - кримінальний авторитет ГЕННАДІЙ.
Тому читаю дуже уважно - вибудовую аналогії, позбуваюсь ілюзій.
Ніколи не голосувала за НАШОГО Геннадія, але з цікавістю придивлялась до цієї особистості.
Мабуть, не вартувало шукати в ньоиу нічого такого, що вирізняє від інших представників криміналу.
Пацанва, що потрапила у злочинний світ "по малолєтці", може вискочити майже без втрат. Про таких чула. Живуть звичайним життям.
Але тільки не люди, які розпочали так, як наш Геннадій. Ну і герой Лиса. Для таких початок - пожиттєвий вирок.
Може, НАШ його і отримав у кінці.
Все якось інакше виглядає. Страшніше. Особливо якщо на ніч читаєш.
І уявляєш собі, що взагалі відбувається у цьому світі, поки ти в АТБ у черзі стоїш (гірка посмішка). :(
У твоєму рідному і здавалось знаному місті.
 
Тепер піде "Львів, кава, любов". А вже потім зберу по бібліотеках всі інші твори Лиса.
Знаю ще одну, де їх багато. Тільки ж їзати далеченько.
 
Йой, Львів такий облуплений.
Для харків'ян суцільний стрес) після Харкова - таке бачити.
Місцеві кажуть - то автентика, так треба)
 
Йой, Львів такий облуплений.
Для харків'ян суцільний стрес) після Харкова - таке бачити.
Місцеві кажуть - то автентика, так треба)
Мені б сподобалось.
Аби старовина.
Я не дуже люблю реставрацію.
Інколи зникає весь шарм.

У нас теж на Максиміліанівській зняли башту з особнячка, і все пропало.
Навіщо так реставрувати, щоб знищити задум.

olminskogo_ulica_11.jpg


olminskogo.jpg
 
А ще бажано хоча би раз замовити екскурсію з гідом по старовинних львівських двориках.
(бо зараз кругом кодові замки і сам не зайдеш, а гіди постійно водять людей і мають контакти мешканців під'їзду, які їм відчиняють))
У нас зараз деякі цікаві двори знову повідчиняли у зв*язку з війною.
 
Из фейсбука в сокращении.

Умеет Харьков совместить ,
Природу камня...
Елей...зданий ,
И языком их
Говорить ,
Делиться их
Объемом...знаний

04.02.2024г.
А.Дарий
 
Дівчата! Послухайте мог улюбленого письменника.
Не тільки те, що він каже, а як вимовляє. Яка вимова цікава і гарна!

 
Вдруге прослухала. і знову сльози. Яка ж людина і як небагато прожила.
А книжок по бібліотеках небагато. Мо ще де відшукаю.
 
"Діва Млинища" - дуже цікава книжка з серії про Загорєни.
Володимира Лиса, звісно.
 
А ще цікавіша " В*язні Зеленої дачі".
Там період часу від 1987 до наших днів.
І не стільки навіть сюжет, скільки авторські вкраплення про те, що нічого для України принципово не змінилось.
Як були Принципали, так і залишились. Тільки колір змінили. Невеличкі такі вкраплення, можна було б і передрукувати по книжці.

Принципал — старша посадова особа в провінційному місті за римських і ранньовізантійських часів.
 
ЧАС ЗМІН :)

Є у моєму читанні особливість.
Ніколи не читаю підряд декількох авторів.
Якщо мені сподобався автор, то читаю все, що знайду - занурююсь у його світ, світовідчуття, стиль, лексику, улюблені звороти...
Так було з Володимиром Лисом.
Дуже мене вразили книжки про Загорєни.
"Століття Якова", "Соло для Соломії", "Діва Млинища". У цьму порядку прочитала. В останньому романі й герої попередніх книг згадуються.
5 чи 6 кнжок знайшла по бібліотеках.
І наостанок залишився "Час змін". Читаю і очам не вірю. :)
Де мій Лис??? Де його стиль? Де його освіченість???
Терпляче читаю сторінок 40 про якусь мелодраму у Франції 20-х років минулого сторіччя.
Та ні... Тут щось не те. :( Чи він прикрив свїм іменем чиюсь графоманію?
Так НАВІЩО? Мо жінка попросила? Бо стиль викладення жіночий - одяг, макіяж, якась чудернацька психологія, ще й від Франції хіба що імена, та й ті перекручені. І відчуття, що та, що написала роман, не має ніякого уявлення про літературу, історію...
Написаний російською, подається у перекладі, у 2016 році надруковано.
Нарешті беру окуляри, щоб придивитись уважніше до обкладинки.
Мати моя рідна!!! Так це ж не Лис! Навіть бібліотекарка не добачила!
Це ж якась Катерина ЛІПС. :) :) :)
Тільки що знайшла біографію. 1983 року народження. Сама з Донбасу, вчилась у Харкові в Академії дизайну (у минулому Худпром), тут і залишилась. Того й надруковано у нас і розовсюджено через мережу ВІВАТ.
А "мій" рідненький Володимир Лис мого покоління людина. Це добре відчувається. Дуже освічена людина, бгато імен згадує при нагоді. І я задоволено посміхалась, коли розуміла, про кого і про що йдеться. :)
 
Дійшла до Хвильового у оригіналі.
Який же він надзвичайний!
Така поетична проза.
Потрібно не кваплячись читати.
Та ще й дуже сумна.
Може тому що знаю, чим життя скінчив.
А може це в ньому багато років таке передчуття було.
 
Читаю "Вальдшнепи" Хвильового.
Дуже цікаве читання. І дуже цікавий автор.
А головний герой такі ідеї продукує... Зараз його би повісили у нас за замах на святині. :(
А якщо це було у голові Хвильового, бо схоже... Він Просвіту і просвітян не дуже шанував.

А це ось цікава цитата з огляду на наші два майдани. Я різницю бачила тільки в тому, що перший був мирний.

"— Цілком погоджуюсь, — сказав Карамазов. — Але я далеко стою від вульгарного тлумачення маси. Революцію маса творить через свою інтелігенцію, бо всякий масовий вибух тільки тоді робиться революцією, коли ним починають керувати Дантони, Леніни чи то Троцькі."

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
 
Чудовий вірш побачила. Запощу, щоб не загубити :)

🟢

Перерождение души.

Ей было двести восемьдесят лет
(по документам — семьдесят четыре).
Она жила в запущенной квартире и часто даже не включала свет.
Смотрели с полки Байрон и Толстой
с особенным писательским апломбом.
Она была как временная пломба,
угасший хвостик нужной запятой.
Когда она внезапно поняла:
ей незачем здесь больше оставаться,
замешкалась в прихожей лет на двадцать,
пока не возмутились зеркала, переставая отражать лицо.
Чужая боль ходила где-то рядом.
И площадь под вечерним снегопадом,
белела новобрачной под венцом.
Хороший вечер, чтобы перестать, преодолеть земное тяготение.
Худые заблудившиеся тени ложились наподобие креста, и превращался в крестоносца двор.
Она летела, рассыпая искры...
Два фонаря — великие министры — подписывали горю приговор.
И море, что запомнило "Арго", манило белым парусом и грогом.
И небо улыбалось каждым богом, хотя она не верила в богов.
От старости, болезней, ЖКХ,
она летела в райские ворота,
в ракушечность искусственного грота,
где кутались в соленые меха русалки, застеснявшись наготы.
Она летела в чашу, где друиды и ягоды в цвет крови и корриды собой многозначительно горды.
✨

Когда она проснулась, был апрель.
И мама суп готовила на кухне.
О том, что небо выдержит, не рухнет,
за окнами горела акварель.
Ей было двести восемьдесят лет
(по документам вроде бы четыре). Она жила в родительской квартире,
прекрасно понимала: смерти нет.
✨

(c) Резная Свирель
 
1922-1932 - яке трагічне десятиріччя в історії України.
І чомусь випущене з громадської свідомості. Або частково випущене. Але ж саме у ньому закладене те, що відлунюється навіть зараз.
Микола Хвильовий його висвітив у своїх творах.
Цікаво, що його ВИБРАНІ ТВОРИ - Навчальний посібник для учнів загальноосвітніх навчальних закладів, виданий у 2008 році.
Навряд чи школярі будуть таке читати.
Книжка дуже логічно скомпонована. Недаремно "Іван Іванович" і "ВальдШнепи" (чи то недописан?і... ще не знаю) стоять у ній поруч.
А виходячи із змісту окремих творів, стає зрозумілим, чому Хвильовий пустив собі кулю в лоба.
Самогубство поясняють арештами і наслідками голодомору. Я би шукала причину саме у цьому десятиріччі.
Він мав піти з життя і він пішов.

— Нічого я від нього не чула, — сухо промовила Аглая і продовжувала: — Отже, маємо безперечно здібного недоучку з романтичним складом натури. Значить, маємо те, що прийнято називати щирою людиною і що можна підкупити щирістю й використати на всі сто відсотків. Карамазова захопила соціальна революція своїм розмахом, своїми соціальними ідеалами, що їх вона поставила на своєму прапорі. В ім'я цих ідеалів він ішов на смерть і пішов би, висловлюючись його стилем, ще на тисячу смертей. Але як мусив себе почувати Дмитрій Карамазов, коли він, попавши в так зване "соціалістичне" оточення, побачив, що з розмаху нічого не вийшло й що його Комуністична партія потихесеньку та полегесеньку перетворюється на звичайного собі "собірателя землі руської" і спускається, так би мовити, на тормозах до інтересів хитренького міщанина-середнячка. Це вже занадто, бо, на погляд Карамазова, цей середнячок завжди стоїть і стояв грізною примарою на путях до світового .прогресу і, значить, на його погляд, до справжнього соціалізму.

"Вальдшнепи"

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
 
Назад
Зверху Знизу