27.08.14 вторжение войск РФ
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
Війна. План В
Попри активні зміни в риториці на Заході, попри «значні кроки» та «прагнення миру» сподівань на швидке припинення російської агресії немає.
Це не позиція «яструбів», які проти врегулювання конфлікту, а об’єктивна реальність. Повідомлень про ймовірне виведення російських військ не чути, як не чути й сталого припинення вогню. Адже росія не виконала повністю свого стратегічного завдання — повернення України до власної сфери впливу. І, на відміну від цивілізованих держав, Москва не шукає компромісів у стилі win-win, а захищає виключно свої інтереси. Понад те, процеси, які відбуваються поблизу українсько-російського кордону, натякають, що російське військово-політичне керівництво має різні варіанти досягнення поставленої мети, зокрема й у військовий спосіб.
Наша відповідь
Чи готова до такого повороту Україна? За роки війни ми точно стали сильнішими. Збройним Силам вдалося провести принаймні частину реформ, які підвищили боєздатність війська. Забезпечення стало кращим, поволі на позиціях з’являються нові зразки озброєння і техніки, значно посилилася бойова підготовка. Так, у 2018-му було проведено близько 30 бригадних, понад 1300 командно-штабних, майже 300 батальйонних та 14 льотно-тактичних навчань, ще понад 200 штабних навчань з органами військового управління. Танки їздять, артилерія стріляє, літаки літають. За даними Міноборони, це на 20% більше, ніж попереднього року, годі вже й казати про довоєнні часи, коли більшість навчань відбувалася на папері, а техніка ніколи не виходила з парку. За 2019-й остаточних цифр ще немає, однак навряд чи вони відрізнятимуться в менший бік. Така інтенсивність має як позитивний, так і негативний ефект. Поруч із кращим рівнем підготовки є й банальна втома військових від заданого темпу та накопичення невирішених сімейних і соціальних проблем, що призводить до звільнень і кадрового голоду в ЗСУ.
Поступово в ЗСУ опановують новітні методи та інструменти підготовки: у навчальних центрах з’являються сучасні тренажери для військової техніки, системи імітаційного моделювання JTACS, а також засоби для імітації бойових дій типу МILES або Lasertag, цивільний аналог якого відомий відвідувачам великих розважальних центрів. Це дає можливість не лише максимально наблизити навчання до реальних умов бою і при цьому заощадити на ресурсах, а й підвищує взаємосумісність нашого війська з партнерами по НАТО. Адже більшість міжнародних навчань Альянсу, у яких бере участь Україна, проводиться з використанням саме таких систем. Наприклад, згадані комплекси задіяні на навчаннях Saber Junction чи Rapid Trident. Однією з особливостей останніх років є активне залучення до військових навчань резервістів.
При чому не тільки щоб побігати з автоматом, а й на вищому оперативному рівні. Наприклад, їх залучали до нещодавніх командно-штабних навчань «Козацька воля-2019». Це дає можливість резерву зберігати свої навички, здобуті за роки служби або під час АТО/ООС. Оскільки це відносно нове явище, то в організації цих зборів досі лишається багато проблемних питань. Насамперед ЗСУ не мають дієвих механізмів впливу на потенційного резервіста й, що важливіше, на його працедавця. Далеко не всі можуть собі дозволити бути відсутніми на роботі кілька тижнів, хоча це й компенсується з боку держави. І, на відміну від мобілізації, відповідальності за відмову не передбачено. Така ситуація призводить до того, що чимало колишніх військових не може взяти участі в зборах, натомість військкомати змушені добирати кількість зі шкодою для якості. Крім того, досі не ухвалені зміни до нормативних актів про службу в резерві, які зробили б її привабливішою для колишніх військових (збільшення матеріальної мотивації) та їхніх працедавців (податкові пільги).
Чого чекати
Варто зазначити, що поки ми передаємо свій бойовий досвід партнерам по Альянсу та підвищуємо з ними взаємосумісність, так само діють і наші сусіди. Наприклад, одне з головних завдань навчань, які ЗС Росії проводять із білорусами, — передача бойового досвіду (який РФ набула на Донбасі та в Сирії) й уніфікація застосування сил. Так, нещодавно на полігоні поблизу селища Муліно, що в Нижегородській області Росії, відбулися спільні оперативні навчання «Щит Союзу-2019» за участю ЗС РФ та РБ. За їхнім сценарієм, сили союзників мали звільнити місто, захоплене терористами, і перейти в контратаку. У принципі нічого надзвичайного, це стандартна програма майже всіх російських та західних навчань. Однак були й певні «родзинки», які дають змогу припустити, до чого саме готуються в Кремлі.
По-перше, ішлося про фактичне підпорядкування білоруських військових росіянам. Наприклад, 1-ша танкова армія отримала під своє командування білоруську механізовану бригаду. Білоруська авіація прикривала російську піхоту й танки, а розрахунки БПЛА ЗС РБ видавали ціле*вказання на російську артилерію. До речі, уперше білоруси приїхали зі своїми нещодавно модернізованими танками Т-72Б3, які нині є стандартними для російської армії. Усім цим керували за допомогою російського комплексу розвідки, управління та зв’язку «Стрілець», а білоруси на додаток до нього ще й розробляють автоматизовану систему ухвалення рішень. Командування обох країн заявило, що під час навчань узгоджуються й деякі законодавчі моменти, щоб у майбутньому нормативні акти щодо застосування військ двох країн були однаковими.
По-друге, задіяні сили й техніка не зовсім схожі на класичну антитерористичну операцію, адже в навчаннях узяли участь РСЗВ типу «Смерч» та «Ураган», важка вогнеметна система ТОС-1А «Солнцепёк», артилерія, танки, бойова, транс*портна та безпілотна авіація, засоби РЕБ та Сили спеціальних операцій. Після звільнення міста війська перейшли в повномасштабний наступ з авіа- та артударами, танковими атаками тощо. При цьому, зокрема, відпрацьовувалося й подолання водних перешкод технікою в непідготовлених інженерними військами ділянках. Тобто під офіційною легендою навчання союзники насправді тренувалися швидко перекидати сили з однієї країни в іншу та спільно йти в наступ. Куди буде спрямований цей наступ, можна тільки гадати. Але слід сказати, що в серпні цього року в окремих російських Telegram-каналах намагалися поширити фейкові новини про підготовку Києва до провокацій у прикордонних із Білоруссю районах. Для цього Київ начебто набирав радикалів із бойовим досвідом і приховано готував їх до диверсій. Чи зможе це стати casus belli для РФ у дусі операції «Консерви» в Глейвіці — питання риторичне для країни, якій у принципі жодні приводи для війни не потрібні. Але цілком не можна виключити варіант такого собі «примушення до миру» в стилі 2008 року після атаки на білоруські міста «терористів-радикалів».
Утім, не лише Білорусь може стати плацдармом для російського наступу. ЗСУ відпрацьовують й інші можливі варіанти наступу з боку РФ. Це і повітряні та морські десанти на Півдні з території окупованого Криму, і класичний наступ механізованих підрозділів на Північному Сході, і «дует» сил ЗС РФ і «ДНР/ЛНР» (тобто частини сил Південного ВО тих самих ЗС РФ). У такому разі нашу країну очікує кілька днів авіаударів авіацією та ракетами, а після знищення ППО та основних систем управління — наземна операція. Основні напрямки ймовірної атаки Кремля збігатимуться з бажаними військово-промисловими об’єктами, які потрібні Москві для повноцінного розвитку власної армії в умовах санкцій. Наукові та виробничі потужності Харкова й Дніпра, військові заводи Херсона та Миколаєва, доступ до Північнокримського каналу, вихід у Чорне море з Одеси — ось неповний список «трофеїв». Відповідно це певним чином повторюватиме проект «Новоросії», яка включала в себе Харківську, Запорізьку, Миколаївську, Дніпропетровську, Одеську та Херсонську області. Це можна назвати програмою-максимумом. Отже, варто чекати наступу з окупованих територій Донбасу, Криму й Харківського напрямку з одночасним блокуванням українських сил в Азовському та Чорному морях.
Повідомляти про всі розрахунки українського командування на сторінках журналу не можна. Утім, об’єктивний аналіз показує, що ЗСУ в їхньому нинішньому стані не зможуть протриматися більше ніж три-чотири тижні. При цьому російським військам буде завдано певних втрат. Але з огляду на їхній загальний потенціал ці втрати не стануть критичними й дадуть змогу виконати стратегічне завдання, хіба що з корективами щодо термінів. Наразі українська система ППО навряд чи зможе витримати, не кажучи вже про те, щоб відбити масований удар, а надто коли йдеться про новітні високотехнологічні дистанційні засоби нападу, як-от «Кинжал» чи «Калибр». На цей факт треба зважати без хибного шапкозакидання.
Водночас, згадавши про повітря, можна припустити, що на землі наші військові мало чим поступаються сухопутним військам Росії. У цьому аспекті важливими будуть готовність системи оборони та, звичайно, кількість і склад сил. Ще одним значущим аспектом є функціонування системи територіальної оборони в Україні. Поки що її можна назвати ефективною з великою натяжкою, зважаючи на організаційні проблеми під час зборів і рівень матеріального забезпечення, що не відповідає наявним загрозам. Чи з’явиться в Україні рух опору в разі окупації зазначених вище областей? Скільки часу ці партизани зможуть вести диверсійні дії, на який час їм вистачить боєприпасів та іншого забезпечення? Чи є якийсь план дій на випадок, якщо більша частина боєздатної армії буде розбита в спробі стримати агресора? Що ми оголошуватимемо після цього: капітуляцію чи мобілізацію?
Чи матимуть люди взагалі бажання боротися в умовах активної інформаційно-психологічної обробки? Адже якщо застосування кінетичних засобів війни росія поки що обмежує окупованою частиною ОРДіЛО, то для кремлівської пропаганди перешкод практично не існує по всій території нашої держави. І цю компоненту гібридної війни росія не припинила ані на мить, байдуже хто там став на чолі країни. Це підтверджують нещодавні інформаційно-психологічні акції проти ЗСУ та України: фейк із блогом від імені нібито командувача американського контингенту на Яворівському полігоні, фейк про стягування великої кількості техніки до українського кордону (тоді були використані кадри пересування російських підрозділів 150-ї мотострілецької дивізії в межах навчань «Центр-2019»), фейк про нібито вбивство польським солдатом свого українського колеги під час міжнародних навчань Rapid Trident-2019. Тиск російських пропагандистів не припиняється.
Так само не надихає й певна плутанина серед державного керівництва. Коли важливі для суспільства речі або довгий час не коментують, або видають протягом одного дня кілька різних версій, як було з коментарями щодо формули Штайн*майєра від міністра закордонних справ Вадима Пристайка. Або коли з’являється низка новин спочатку про відведення сил, а потім про його скасування або відтермінування, чи про зняття пільг з військових. Це надзвичайно деморалізує не лише військове командування, а й звичайних бійців, і є надзвичайно зручним полем для російських маніпуляцій.
Набратися сили
Що можна зробити в такій ситуації? По-перше, визнати наявність проблеми без сліпої віри, що зараз про все вдасться домовитися «десь посередині». По-друге, розвивати власні Збройні Сили. Можна цілком справедливо пишатися новітніми розробками української оборонної промисловості, як-от «Нептун» чи «Вільха». Але поки що це будуть одиничні екземпляри для парадів або випробувань, користі від них мало. Потрібно нарощувати виробництво високоточної дистанційної зброї стримування та забезпечувати її достатньою кількістю боєприпасів. Події 2014 року показали, що вміле застосування навіть такої відносно застарілої ракети, як «Точка-У», може серйозно вплинути на просування агресора. Ефективними слід вважати наявні та перспективні ударні БПЛА, які Україна придбала в Туреччини, а тепер планує виготовляти спільно з нею. Однак розрахунки цих дронів потребують інтенсивної підготовки, щоб вийти на максимальну спроможність. Усе це серйозний тягар для бюджету, тому якщо ми хочемо мати сучасну й високоефективну армію, то Україна має й надалі проводити реформи в економіці. Третім фронтом має стати дипломатичний, попри нещодавні проблеми про нього не можна просто так забути.
Інакше в разі будь-яких агресивних дій із боку сусіда ми можемо не отримати навіть deep concern від західних партнерів, не кажучи вже про летальну зброю. Так, ми маємо повернення Росії до ПАРЄ, активізацію Кремля в справі MH-17, тиск Москви на європейські країни, зокрема Францію та Німеччину, скандал із розслідуванням діяльності Гантера Байдена в Україні. Але це означає тільки те, що треба подвоїти зусилля наших дипломатів. До того ж є ціла низка країн в Африці та Близькому Сході, які можуть стати корисними для України, але відносини з ними вибудовуються за залишковим принципом. Вони не пришлють нам «Абрамси», але здатні вплинути на економічний розвиток. Адже поруч із суто політичним впливом не менш важливе й активне залучення міжнародних інвесторів до нашої держави. Звичайно, самі собою IKEA чи Starbucks війни не виграють, але інтересами країни, у яку не вкладено власні гроші, теж ніхто не перейматиметься. Отже, наявність великих міжнародних проектів в Україні може стати певним запобіжником, бо Захід у разі чого захоче захистити свої інвестиції. У цьому випадку гроші важливіші за цінності, хай як це звучить. З огляду на внутрішні процеси в Україні та міжнародну ситуацію реалізувати ці кроки буде непростим завданням. Водночас ніхто й не казав, що вигравати війну в сильного противника — це легко. Si vis pacem — para bellum.
Юрій Лапаєв
Матеріал друкованого видання № 42 (622) від 17 жовтня
Попри активні зміни в риториці на Заході, попри «значні кроки» та «прагнення миру» сподівань на швидке припинення російської агресії немає.
Це не позиція «яструбів», які проти врегулювання конфлікту, а об’єктивна реальність. Повідомлень про ймовірне виведення російських військ не чути, як не чути й сталого припинення вогню. Адже росія не виконала повністю свого стратегічного завдання — повернення України до власної сфери впливу. І, на відміну від цивілізованих держав, Москва не шукає компромісів у стилі win-win, а захищає виключно свої інтереси. Понад те, процеси, які відбуваються поблизу українсько-російського кордону, натякають, що російське військово-політичне керівництво має різні варіанти досягнення поставленої мети, зокрема й у військовий спосіб.
Наша відповідь
Чи готова до такого повороту Україна? За роки війни ми точно стали сильнішими. Збройним Силам вдалося провести принаймні частину реформ, які підвищили боєздатність війська. Забезпечення стало кращим, поволі на позиціях з’являються нові зразки озброєння і техніки, значно посилилася бойова підготовка. Так, у 2018-му було проведено близько 30 бригадних, понад 1300 командно-штабних, майже 300 батальйонних та 14 льотно-тактичних навчань, ще понад 200 штабних навчань з органами військового управління. Танки їздять, артилерія стріляє, літаки літають. За даними Міноборони, це на 20% більше, ніж попереднього року, годі вже й казати про довоєнні часи, коли більшість навчань відбувалася на папері, а техніка ніколи не виходила з парку. За 2019-й остаточних цифр ще немає, однак навряд чи вони відрізнятимуться в менший бік. Така інтенсивність має як позитивний, так і негативний ефект. Поруч із кращим рівнем підготовки є й банальна втома військових від заданого темпу та накопичення невирішених сімейних і соціальних проблем, що призводить до звільнень і кадрового голоду в ЗСУ.
Поступово в ЗСУ опановують новітні методи та інструменти підготовки: у навчальних центрах з’являються сучасні тренажери для військової техніки, системи імітаційного моделювання JTACS, а також засоби для імітації бойових дій типу МILES або Lasertag, цивільний аналог якого відомий відвідувачам великих розважальних центрів. Це дає можливість не лише максимально наблизити навчання до реальних умов бою і при цьому заощадити на ресурсах, а й підвищує взаємосумісність нашого війська з партнерами по НАТО. Адже більшість міжнародних навчань Альянсу, у яких бере участь Україна, проводиться з використанням саме таких систем. Наприклад, згадані комплекси задіяні на навчаннях Saber Junction чи Rapid Trident. Однією з особливостей останніх років є активне залучення до військових навчань резервістів.
При чому не тільки щоб побігати з автоматом, а й на вищому оперативному рівні. Наприклад, їх залучали до нещодавніх командно-штабних навчань «Козацька воля-2019». Це дає можливість резерву зберігати свої навички, здобуті за роки служби або під час АТО/ООС. Оскільки це відносно нове явище, то в організації цих зборів досі лишається багато проблемних питань. Насамперед ЗСУ не мають дієвих механізмів впливу на потенційного резервіста й, що важливіше, на його працедавця. Далеко не всі можуть собі дозволити бути відсутніми на роботі кілька тижнів, хоча це й компенсується з боку держави. І, на відміну від мобілізації, відповідальності за відмову не передбачено. Така ситуація призводить до того, що чимало колишніх військових не може взяти участі в зборах, натомість військкомати змушені добирати кількість зі шкодою для якості. Крім того, досі не ухвалені зміни до нормативних актів про службу в резерві, які зробили б її привабливішою для колишніх військових (збільшення матеріальної мотивації) та їхніх працедавців (податкові пільги).
Чого чекати
Варто зазначити, що поки ми передаємо свій бойовий досвід партнерам по Альянсу та підвищуємо з ними взаємосумісність, так само діють і наші сусіди. Наприклад, одне з головних завдань навчань, які ЗС Росії проводять із білорусами, — передача бойового досвіду (який РФ набула на Донбасі та в Сирії) й уніфікація застосування сил. Так, нещодавно на полігоні поблизу селища Муліно, що в Нижегородській області Росії, відбулися спільні оперативні навчання «Щит Союзу-2019» за участю ЗС РФ та РБ. За їхнім сценарієм, сили союзників мали звільнити місто, захоплене терористами, і перейти в контратаку. У принципі нічого надзвичайного, це стандартна програма майже всіх російських та західних навчань. Однак були й певні «родзинки», які дають змогу припустити, до чого саме готуються в Кремлі.
По-перше, ішлося про фактичне підпорядкування білоруських військових росіянам. Наприклад, 1-ша танкова армія отримала під своє командування білоруську механізовану бригаду. Білоруська авіація прикривала російську піхоту й танки, а розрахунки БПЛА ЗС РБ видавали ціле*вказання на російську артилерію. До речі, уперше білоруси приїхали зі своїми нещодавно модернізованими танками Т-72Б3, які нині є стандартними для російської армії. Усім цим керували за допомогою російського комплексу розвідки, управління та зв’язку «Стрілець», а білоруси на додаток до нього ще й розробляють автоматизовану систему ухвалення рішень. Командування обох країн заявило, що під час навчань узгоджуються й деякі законодавчі моменти, щоб у майбутньому нормативні акти щодо застосування військ двох країн були однаковими.
По-друге, задіяні сили й техніка не зовсім схожі на класичну антитерористичну операцію, адже в навчаннях узяли участь РСЗВ типу «Смерч» та «Ураган», важка вогнеметна система ТОС-1А «Солнцепёк», артилерія, танки, бойова, транс*портна та безпілотна авіація, засоби РЕБ та Сили спеціальних операцій. Після звільнення міста війська перейшли в повномасштабний наступ з авіа- та артударами, танковими атаками тощо. При цьому, зокрема, відпрацьовувалося й подолання водних перешкод технікою в непідготовлених інженерними військами ділянках. Тобто під офіційною легендою навчання союзники насправді тренувалися швидко перекидати сили з однієї країни в іншу та спільно йти в наступ. Куди буде спрямований цей наступ, можна тільки гадати. Але слід сказати, що в серпні цього року в окремих російських Telegram-каналах намагалися поширити фейкові новини про підготовку Києва до провокацій у прикордонних із Білоруссю районах. Для цього Київ начебто набирав радикалів із бойовим досвідом і приховано готував їх до диверсій. Чи зможе це стати casus belli для РФ у дусі операції «Консерви» в Глейвіці — питання риторичне для країни, якій у принципі жодні приводи для війни не потрібні. Але цілком не можна виключити варіант такого собі «примушення до миру» в стилі 2008 року після атаки на білоруські міста «терористів-радикалів».
Утім, не лише Білорусь може стати плацдармом для російського наступу. ЗСУ відпрацьовують й інші можливі варіанти наступу з боку РФ. Це і повітряні та морські десанти на Півдні з території окупованого Криму, і класичний наступ механізованих підрозділів на Північному Сході, і «дует» сил ЗС РФ і «ДНР/ЛНР» (тобто частини сил Південного ВО тих самих ЗС РФ). У такому разі нашу країну очікує кілька днів авіаударів авіацією та ракетами, а після знищення ППО та основних систем управління — наземна операція. Основні напрямки ймовірної атаки Кремля збігатимуться з бажаними військово-промисловими об’єктами, які потрібні Москві для повноцінного розвитку власної армії в умовах санкцій. Наукові та виробничі потужності Харкова й Дніпра, військові заводи Херсона та Миколаєва, доступ до Північнокримського каналу, вихід у Чорне море з Одеси — ось неповний список «трофеїв». Відповідно це певним чином повторюватиме проект «Новоросії», яка включала в себе Харківську, Запорізьку, Миколаївську, Дніпропетровську, Одеську та Херсонську області. Це можна назвати програмою-максимумом. Отже, варто чекати наступу з окупованих територій Донбасу, Криму й Харківського напрямку з одночасним блокуванням українських сил в Азовському та Чорному морях.
Повідомляти про всі розрахунки українського командування на сторінках журналу не можна. Утім, об’єктивний аналіз показує, що ЗСУ в їхньому нинішньому стані не зможуть протриматися більше ніж три-чотири тижні. При цьому російським військам буде завдано певних втрат. Але з огляду на їхній загальний потенціал ці втрати не стануть критичними й дадуть змогу виконати стратегічне завдання, хіба що з корективами щодо термінів. Наразі українська система ППО навряд чи зможе витримати, не кажучи вже про те, щоб відбити масований удар, а надто коли йдеться про новітні високотехнологічні дистанційні засоби нападу, як-от «Кинжал» чи «Калибр». На цей факт треба зважати без хибного шапкозакидання.
Водночас, згадавши про повітря, можна припустити, що на землі наші військові мало чим поступаються сухопутним військам Росії. У цьому аспекті важливими будуть готовність системи оборони та, звичайно, кількість і склад сил. Ще одним значущим аспектом є функціонування системи територіальної оборони в Україні. Поки що її можна назвати ефективною з великою натяжкою, зважаючи на організаційні проблеми під час зборів і рівень матеріального забезпечення, що не відповідає наявним загрозам. Чи з’явиться в Україні рух опору в разі окупації зазначених вище областей? Скільки часу ці партизани зможуть вести диверсійні дії, на який час їм вистачить боєприпасів та іншого забезпечення? Чи є якийсь план дій на випадок, якщо більша частина боєздатної армії буде розбита в спробі стримати агресора? Що ми оголошуватимемо після цього: капітуляцію чи мобілізацію?
Чи матимуть люди взагалі бажання боротися в умовах активної інформаційно-психологічної обробки? Адже якщо застосування кінетичних засобів війни росія поки що обмежує окупованою частиною ОРДіЛО, то для кремлівської пропаганди перешкод практично не існує по всій території нашої держави. І цю компоненту гібридної війни росія не припинила ані на мить, байдуже хто там став на чолі країни. Це підтверджують нещодавні інформаційно-психологічні акції проти ЗСУ та України: фейк із блогом від імені нібито командувача американського контингенту на Яворівському полігоні, фейк про стягування великої кількості техніки до українського кордону (тоді були використані кадри пересування російських підрозділів 150-ї мотострілецької дивізії в межах навчань «Центр-2019»), фейк про нібито вбивство польським солдатом свого українського колеги під час міжнародних навчань Rapid Trident-2019. Тиск російських пропагандистів не припиняється.
Так само не надихає й певна плутанина серед державного керівництва. Коли важливі для суспільства речі або довгий час не коментують, або видають протягом одного дня кілька різних версій, як було з коментарями щодо формули Штайн*майєра від міністра закордонних справ Вадима Пристайка. Або коли з’являється низка новин спочатку про відведення сил, а потім про його скасування або відтермінування, чи про зняття пільг з військових. Це надзвичайно деморалізує не лише військове командування, а й звичайних бійців, і є надзвичайно зручним полем для російських маніпуляцій.
Набратися сили
Що можна зробити в такій ситуації? По-перше, визнати наявність проблеми без сліпої віри, що зараз про все вдасться домовитися «десь посередині». По-друге, розвивати власні Збройні Сили. Можна цілком справедливо пишатися новітніми розробками української оборонної промисловості, як-от «Нептун» чи «Вільха». Але поки що це будуть одиничні екземпляри для парадів або випробувань, користі від них мало. Потрібно нарощувати виробництво високоточної дистанційної зброї стримування та забезпечувати її достатньою кількістю боєприпасів. Події 2014 року показали, що вміле застосування навіть такої відносно застарілої ракети, як «Точка-У», може серйозно вплинути на просування агресора. Ефективними слід вважати наявні та перспективні ударні БПЛА, які Україна придбала в Туреччини, а тепер планує виготовляти спільно з нею. Однак розрахунки цих дронів потребують інтенсивної підготовки, щоб вийти на максимальну спроможність. Усе це серйозний тягар для бюджету, тому якщо ми хочемо мати сучасну й високоефективну армію, то Україна має й надалі проводити реформи в економіці. Третім фронтом має стати дипломатичний, попри нещодавні проблеми про нього не можна просто так забути.
Інакше в разі будь-яких агресивних дій із боку сусіда ми можемо не отримати навіть deep concern від західних партнерів, не кажучи вже про летальну зброю. Так, ми маємо повернення Росії до ПАРЄ, активізацію Кремля в справі MH-17, тиск Москви на європейські країни, зокрема Францію та Німеччину, скандал із розслідуванням діяльності Гантера Байдена в Україні. Але це означає тільки те, що треба подвоїти зусилля наших дипломатів. До того ж є ціла низка країн в Африці та Близькому Сході, які можуть стати корисними для України, але відносини з ними вибудовуються за залишковим принципом. Вони не пришлють нам «Абрамси», але здатні вплинути на економічний розвиток. Адже поруч із суто політичним впливом не менш важливе й активне залучення міжнародних інвесторів до нашої держави. Звичайно, самі собою IKEA чи Starbucks війни не виграють, але інтересами країни, у яку не вкладено власні гроші, теж ніхто не перейматиметься. Отже, наявність великих міжнародних проектів в Україні може стати певним запобіжником, бо Захід у разі чого захоче захистити свої інвестиції. У цьому випадку гроші важливіші за цінності, хай як це звучить. З огляду на внутрішні процеси в Україні та міжнародну ситуацію реалізувати ці кроки буде непростим завданням. Водночас ніхто й не казав, що вигравати війну в сильного противника — це легко. Si vis pacem — para bellum.
Юрій Лапаєв
Матеріал друкованого видання № 42 (622) від 17 жовтня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Хто воює проти нас. 2-га й 4-та ОМСБр сепаратистів
У цій серії матеріалів буде подано опис основних військових частин ворога, які входять до армійських корпусів на Донбасі, а ті, своєю чергою, до російського Південного військового округу
2-га ОМСБр, в/ч 73438. 1 листопада 2015 року присвоєно статус гвардійської.
Бригада дислокується в Луганську. Її діяльність бере початок ще з літа 2014-го, адже кістяк бригади утворили ветерани важких боїв з українською армією на Луганщині. Створена 7 жовтня 2014-го (на честь дня народження російського президента було сформовано два армійських корпуси) на базі батальйону «Заря», чисельність якого сягала вже близько 1 тис. бійців. Солдати цього батальйону брали участь у боях за Металіст, Вергунку, Хрящувате, Луганський аеропорт. Також до складу бригади увійшов загін «Хулиган», який улітку перебував у складі батальйону бойовиків ГШР (група швидкого реагування). Основою для ще одного її батальйону став підрозділ «Дон» (нічим особливим у літній період не відзначився).
Розпочався процес формування трьох мотострілецьких батальйонів, танкового батальйону та артилерійських дивізіонів. Бригаду активно поповнювали технікою та особовим складом. Особливу увагу приділили артилерії (оскільки планувався штурм виступу в районі Дебальцевого). Тактичний знак — біле коло всередині трикутника.
Приклад тактичного знака в період зимової кампанії
Командиром першого мотострілецького батальйону став командир колишнього батальйону «Заря» Андрій Патрушев, випускник Військового університету Міністерства оборони РФ, командиром другого — підполковник Герасименко, третього — Дєніс Кудрін, громадянин РФ, який проходив службу в групі бойового управління. Начальником штабу — громадянин РФ Сєрґєй Фомченков, командиром бригади — Гегам Айрапетян. Керувати танковим батальйоном поставили Валерія Липицького.
Для зимової кампанії в бригаді сформували потужній гаубичний самохідний артилерійський дивізіон на САУ 2С1 «Гвоздика» (122 мм). У дивізіоні за штатом 18 машин, за допомогою OSINT-досліджень вдалося відшукати й прив’язати до того періоду фотографії 17 із 18 САУ, що свідчить про те, що командування 2-ї ОМСБр оперувало великими силами для досягнення поставлених перед ним завдань. Окрім САУ був створений артилерійський дивізіон на гаубицях Д-30 (в українській армії такі гаубиці перебувають на озброєнні десантно-штурмових бригад) та дивізіон на БМ-21 «Град». Точну кількість у період зимових боїв установити не вдалося, але точно відомо, що їх було щонайменше по 12 штук в обох дивізіонах. Російське командування окрему увагу приділяло й танковим військам.
САУ 2С1 «Гвоздика» 2-ї ОМСБр
Танковий батальйон 2-ї бригади взимку 2015-го складався з танків Т-64БВ і Т-72Б (основна частина все ж таки Т-64БВ, позаяк улітку 2014-го на Луганщину їх завезли значно більше). Згідно з власними дослідженнями взимку 2015-го ця бригада мала приблизно 20 боєздатних танків, що брали участь у боях або стояли в резерві бригади чи корпусу. Частину було виділено для захоплення позицій українських військ на Бахмутській трасі, а саме 31 БП. В атаці на цей опорний пункт загинув командир танкового батальйону бригади.
Танки бригади перед штурмом українських позицій
Під час дебальцівської операції ця бригада мала найбільші втрати серед усіх тих, що були задіяні в ній, а саме понад 70 бійців загиблими. Вона атакувала позиції українських військ поблизу Троїцького, Новогригорівки, Чорнухиного та самого Дебальцевого.
На сьогодні бригада є боєздатною одиницею з повним комплектом техніки та особового складу. У танковому батальйоні є одна рота на танках Т-64БВК. У бригаді також доволі велика кількість БТР-80, які постачалися туди влітку 2014-го, і приблизно 15 БМП-2, решта БМП мотострілецьких батальйонів — це морально та фізично застарілі БМП-1П. Особливих змін в організаційно-штатній структурі здійснено не було. Змінився лише тактичний знак на техніці: замість трикутника з колом з’явився квадрат із цифрою 2 всередині. Перевагою цієї бригади можна назвати її укомплектованість та чисельність. Якоїсь активності на фронті вона не виявляє.
4-та ОМСБр, в/ч 74347
Дислокується бригада в місті Алчевськ Луганської області (а також у Краснодоні та Красному Лучі(Хрустальному). Також сформована з ветеранів періоду літа 2014-го, а саме з батальйону «Леший», що дислокувався в Луганську, батальйону «Витязь» із Краснодона та групи швидкого реагування під командуванням ліквідованого росіянами Бєднова. Рішення про ліквідацію прийняли, коли стало зрозуміло, що Бєднов не бажав приєднуватися до складу бригади, а волів займатися анархізмом і самотужки керувати добре озброєним загоном. Після його ліквідації й погроз розпустити загін особовий склад усе ж таки приєднався до 4-ї мотострілецької бригади. Група швидкого реагування, куди також входила ДШРГ «Русич», улітку займалася диверсійними обстрілами наших позицій поблизу Луганська, брала участь фактично у розстрілі бійців «Айдару» та 80-ї аеромобільної бригади 5 вересня під Цвітними Пісками. Батальйон «Витязь», на мою думку, утворив кістяк бригади, адже в ньому влітку 2014-го були своя артилерія, танки, БМП і БТР.
Як і у випадку з 2-ю ОМСБр, 4-ту мотострілецьку бригаду забезпечили артилерією й танками перед штурмом опорних пунктів ЗСУ. Найбільшу увагу приділили реактивному дивізіону на БМ-21. За допомогою OSINT-досліджень та аналізу операції вдалося встановити, що в розпорядженні командування бригади було 17 із 18 «Градів». У жодній бригаді ЗСУ станом на січень 2015-го не було такої кількості реактивної артилерії, як у бойовиків перед зимовою кампанією. Тактичним знаком для бригади було обрано біле коло всередині прямокутника.
Приклад тактичного знака, зима 2015-го
Командиром першого мотострілецького батальйону став Олексій Павло (комбат Лєшого), другого — Олексій Крипко. Щодо третього батальйону інформації немає. Командиром танкового батальйону став Віктор Вєрємєєнко. Окремо хотілося б зазначити, що танковий батальйон цієї бригади взимку був доволі слабким. На його озброєнні перебували застарілі танки Т-64А із самостійно навішеними блоками динамічного захисту й Т-64БВК. Орієнтовна кількість — 12 одиниць. Було сформовано й інші артилерійські дивізіони, але, як і у випадку з 2-ю ОМСБр, вони не всюди були повні. Так, замість 18 САУ 2С1 у них було не більш як 15, аналогічно з гаубицями Д-30, частина з яких несла бойове чергування неподалік Алчевська й завдавала вогневі ураження по наших бійцях під Бахмутом. Найбільші проблеми виникали з бронетехнікою: у деяких ротах замість 10 БМП було 3–4, решта пересувалася на «Уралах» або в кращому разі на МТ-ЛБ. Ті БМП-1, які були в наявності, не завжди могли навіть доставити до точки особовий склад, оскільки виходили з ладу. Бригада брала участь у боях за Чорнухине.
На сьогодні ця бригада найбільша у складі 2-го армійського корпусу. У деяких мотострілецьких ротах є позаштатна бронетехніка, що збільшує її кількість із 10 до 12–13 БМП на роту. Переважно це БМП-1П. У танковому батальйоні є рота на Т-72Б, решта Т-64БВ, Т-64БВК (майже 10 штук) і Т-64А.
Т-64А 4-ї ОМСБр
Після зимової кампанії до бригади було включено батальйон «Призрак», який був переформований в окремий батальйон територіально оборони й на озброєнні якого є низка БМП і БТР-80. Але головна його ударна сила — це ідейний особовий склад. На мою думку, саме завдяки цьому БТрО (має номер 14) бригаду й можна вважати показовою та боєздатною. Адже саме зі згаданим батальйоном у зоні його відповідальності й ведуться активні бойові дії та здійснюються зухвалі вилазки ДРГ.
Дмитро Путята
У цій серії матеріалів буде подано опис основних військових частин ворога, які входять до армійських корпусів на Донбасі, а ті, своєю чергою, до російського Південного військового округу
2-га ОМСБр, в/ч 73438. 1 листопада 2015 року присвоєно статус гвардійської.
Бригада дислокується в Луганську. Її діяльність бере початок ще з літа 2014-го, адже кістяк бригади утворили ветерани важких боїв з українською армією на Луганщині. Створена 7 жовтня 2014-го (на честь дня народження російського президента було сформовано два армійських корпуси) на базі батальйону «Заря», чисельність якого сягала вже близько 1 тис. бійців. Солдати цього батальйону брали участь у боях за Металіст, Вергунку, Хрящувате, Луганський аеропорт. Також до складу бригади увійшов загін «Хулиган», який улітку перебував у складі батальйону бойовиків ГШР (група швидкого реагування). Основою для ще одного її батальйону став підрозділ «Дон» (нічим особливим у літній період не відзначився).
Розпочався процес формування трьох мотострілецьких батальйонів, танкового батальйону та артилерійських дивізіонів. Бригаду активно поповнювали технікою та особовим складом. Особливу увагу приділили артилерії (оскільки планувався штурм виступу в районі Дебальцевого). Тактичний знак — біле коло всередині трикутника.
Приклад тактичного знака в період зимової кампанії
Командиром першого мотострілецького батальйону став командир колишнього батальйону «Заря» Андрій Патрушев, випускник Військового університету Міністерства оборони РФ, командиром другого — підполковник Герасименко, третього — Дєніс Кудрін, громадянин РФ, який проходив службу в групі бойового управління. Начальником штабу — громадянин РФ Сєрґєй Фомченков, командиром бригади — Гегам Айрапетян. Керувати танковим батальйоном поставили Валерія Липицького.
Для зимової кампанії в бригаді сформували потужній гаубичний самохідний артилерійський дивізіон на САУ 2С1 «Гвоздика» (122 мм). У дивізіоні за штатом 18 машин, за допомогою OSINT-досліджень вдалося відшукати й прив’язати до того періоду фотографії 17 із 18 САУ, що свідчить про те, що командування 2-ї ОМСБр оперувало великими силами для досягнення поставлених перед ним завдань. Окрім САУ був створений артилерійський дивізіон на гаубицях Д-30 (в українській армії такі гаубиці перебувають на озброєнні десантно-штурмових бригад) та дивізіон на БМ-21 «Град». Точну кількість у період зимових боїв установити не вдалося, але точно відомо, що їх було щонайменше по 12 штук в обох дивізіонах. Російське командування окрему увагу приділяло й танковим військам.
САУ 2С1 «Гвоздика» 2-ї ОМСБр
Танковий батальйон 2-ї бригади взимку 2015-го складався з танків Т-64БВ і Т-72Б (основна частина все ж таки Т-64БВ, позаяк улітку 2014-го на Луганщину їх завезли значно більше). Згідно з власними дослідженнями взимку 2015-го ця бригада мала приблизно 20 боєздатних танків, що брали участь у боях або стояли в резерві бригади чи корпусу. Частину було виділено для захоплення позицій українських військ на Бахмутській трасі, а саме 31 БП. В атаці на цей опорний пункт загинув командир танкового батальйону бригади.
Танки бригади перед штурмом українських позицій
Під час дебальцівської операції ця бригада мала найбільші втрати серед усіх тих, що були задіяні в ній, а саме понад 70 бійців загиблими. Вона атакувала позиції українських військ поблизу Троїцького, Новогригорівки, Чорнухиного та самого Дебальцевого.
На сьогодні бригада є боєздатною одиницею з повним комплектом техніки та особового складу. У танковому батальйоні є одна рота на танках Т-64БВК. У бригаді також доволі велика кількість БТР-80, які постачалися туди влітку 2014-го, і приблизно 15 БМП-2, решта БМП мотострілецьких батальйонів — це морально та фізично застарілі БМП-1П. Особливих змін в організаційно-штатній структурі здійснено не було. Змінився лише тактичний знак на техніці: замість трикутника з колом з’явився квадрат із цифрою 2 всередині. Перевагою цієї бригади можна назвати її укомплектованість та чисельність. Якоїсь активності на фронті вона не виявляє.
4-та ОМСБр, в/ч 74347
Дислокується бригада в місті Алчевськ Луганської області (а також у Краснодоні та Красному Лучі(Хрустальному). Також сформована з ветеранів періоду літа 2014-го, а саме з батальйону «Леший», що дислокувався в Луганську, батальйону «Витязь» із Краснодона та групи швидкого реагування під командуванням ліквідованого росіянами Бєднова. Рішення про ліквідацію прийняли, коли стало зрозуміло, що Бєднов не бажав приєднуватися до складу бригади, а волів займатися анархізмом і самотужки керувати добре озброєним загоном. Після його ліквідації й погроз розпустити загін особовий склад усе ж таки приєднався до 4-ї мотострілецької бригади. Група швидкого реагування, куди також входила ДШРГ «Русич», улітку займалася диверсійними обстрілами наших позицій поблизу Луганська, брала участь фактично у розстрілі бійців «Айдару» та 80-ї аеромобільної бригади 5 вересня під Цвітними Пісками. Батальйон «Витязь», на мою думку, утворив кістяк бригади, адже в ньому влітку 2014-го були своя артилерія, танки, БМП і БТР.
Як і у випадку з 2-ю ОМСБр, 4-ту мотострілецьку бригаду забезпечили артилерією й танками перед штурмом опорних пунктів ЗСУ. Найбільшу увагу приділили реактивному дивізіону на БМ-21. За допомогою OSINT-досліджень та аналізу операції вдалося встановити, що в розпорядженні командування бригади було 17 із 18 «Градів». У жодній бригаді ЗСУ станом на січень 2015-го не було такої кількості реактивної артилерії, як у бойовиків перед зимовою кампанією. Тактичним знаком для бригади було обрано біле коло всередині прямокутника.
Приклад тактичного знака, зима 2015-го
Командиром першого мотострілецького батальйону став Олексій Павло (комбат Лєшого), другого — Олексій Крипко. Щодо третього батальйону інформації немає. Командиром танкового батальйону став Віктор Вєрємєєнко. Окремо хотілося б зазначити, що танковий батальйон цієї бригади взимку був доволі слабким. На його озброєнні перебували застарілі танки Т-64А із самостійно навішеними блоками динамічного захисту й Т-64БВК. Орієнтовна кількість — 12 одиниць. Було сформовано й інші артилерійські дивізіони, але, як і у випадку з 2-ю ОМСБр, вони не всюди були повні. Так, замість 18 САУ 2С1 у них було не більш як 15, аналогічно з гаубицями Д-30, частина з яких несла бойове чергування неподалік Алчевська й завдавала вогневі ураження по наших бійцях під Бахмутом. Найбільші проблеми виникали з бронетехнікою: у деяких ротах замість 10 БМП було 3–4, решта пересувалася на «Уралах» або в кращому разі на МТ-ЛБ. Ті БМП-1, які були в наявності, не завжди могли навіть доставити до точки особовий склад, оскільки виходили з ладу. Бригада брала участь у боях за Чорнухине.
На сьогодні ця бригада найбільша у складі 2-го армійського корпусу. У деяких мотострілецьких ротах є позаштатна бронетехніка, що збільшує її кількість із 10 до 12–13 БМП на роту. Переважно це БМП-1П. У танковому батальйоні є рота на Т-72Б, решта Т-64БВ, Т-64БВК (майже 10 штук) і Т-64А.
Т-64А 4-ї ОМСБр
Після зимової кампанії до бригади було включено батальйон «Призрак», який був переформований в окремий батальйон територіально оборони й на озброєнні якого є низка БМП і БТР-80. Але головна його ударна сила — це ідейний особовий склад. На мою думку, саме завдяки цьому БТрО (має номер 14) бригаду й можна вважати показовою та боєздатною. Адже саме зі згаданим батальйоном у зоні його відповідальності й ведуться активні бойові дії та здійснюються зухвалі вилазки ДРГ.
Дмитро Путята
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
fesky64
F
Шо тут, лубянский ****от под оперативным псевдонимом Тайваньчик все никак не угомонится?
Вроде уже все все поняли и кроме брезгливости это чучело никаких эмоций не вызывает,
смысл закапываться в ****** дальше
Задроту уплочено. Надо бабки отработать, иначе не видать ему возлюбленного тайца .)
fesky64
F
Как ? А где обещанные 4 тыс долларов зарплаты для учителей ?
Поправки в бюджет по увеличению зарплаты учителям не были учтены, - нардеп от "Голоса" Цабаль
**** бюджетного комитета, нардеп от партии "Голос" Владимир Цабаль заявил, что в проект Государственного бюджета-2020 не были учтены поправки по увеличению расходов на образование.
Как сообщает корреспондент Цензор.НЕТ, об этом он рассказал журналистам в кулуарах парламента.
"По некоторым важным темам, таким, как образование, увеличение зарплаты учителям, не были учтены, в том числе, наши поправки. Поэтому мы не увидим значительного увеличения расходов, которые необходимы по этим направлениям", - сказал нардеп.
Поправки в бюджет по увеличению зарплаты учителям не были учтены, - нардеп от "Голоса" Цабаль
**** бюджетного комитета, нардеп от партии "Голос" Владимир Цабаль заявил, что в проект Государственного бюджета-2020 не были учтены поправки по увеличению расходов на образование.
Как сообщает корреспондент Цензор.НЕТ, об этом он рассказал журналистам в кулуарах парламента.
"По некоторым важным темам, таким, как образование, увеличение зарплаты учителям, не были учтены, в том числе, наши поправки. Поэтому мы не увидим значительного увеличения расходов, которые необходимы по этим направлениям", - сказал нардеп.
Нардепам предложили ввести «реестр ****а» и фиксировать согласие партнеров по смс
В Комитет Верховной Рады Украины по правам человека поступило письменное предложение о создании государственного (добровольного) реестра лиц, которые начали половую жизнь. Об этом на своей странице в Facebook сообщила нардеп от президентской партии «Слуга народа» Ирина Суслова.
«И тут я сижу и думаю, кто должен быть разработчиком такого реестра, держателем, как сохранить и защитить данные, которые будут туда поступать», — написала она.
Публикуя текст соответствующего предложения, она толи в шутку, толи всерьез предложила предоставить право каждому гражданину быть субъектом законодательной инициативы.
«Как говорят: лишь бы дурость каждого была видна, а что?», — резюмировала она.
Автором предложения о реестре стал Андрей Хилько. На своей странице в Facebook он сообщил, что целью создания соответствующей базы является «побуждение, поддержка граждан в создании и развитии здоровой семьи, безопасной интимной жизни».
«Способ — мобильное приложение который предусматривает добровольную регистрацию «начала отношений», с внесением исключительно ФИО, даты рождения, действующего мобильного контакта. Отображения «пара» активируется, когда оба партнеры подтверждают смс кодами свою регистрацию «связь», которые приходят на мобильные номера, но код партнера должен ввести другой партнер на собственном мобильном, чтобы зафиксировать согласие на отношения», — сказано в предложении.
Среди прочего, предлагается таким образом выявлять тех, кто регистрируются с новыми партнерами образуя новые пары, преследуя цели исключительно ****уального удовлетворения, или имеют венерические заболевания и сознательно их передают другим.
«Для этого в онлайн приложении будет предусмотрена невозможность регистрации пары если партнер уже зарегистрирован или есть сообщения от предыдущих партнеров о тяжелых половых заболеваниях, которые неизлечимы, или если в отношении партнера происходит следствие по изнасилованию», — добавляет автор законодательной инициативы.
По словам Хилько, документ «рассматривается профильным Комитетом ВРУ по правам человека».
В Комитет Верховной Рады Украины по правам человека поступило письменное предложение о создании государственного (добровольного) реестра лиц, которые начали половую жизнь. Об этом на своей странице в Facebook сообщила нардеп от президентской партии «Слуга народа» Ирина Суслова.
«И тут я сижу и думаю, кто должен быть разработчиком такого реестра, держателем, как сохранить и защитить данные, которые будут туда поступать», — написала она.
Публикуя текст соответствующего предложения, она толи в шутку, толи всерьез предложила предоставить право каждому гражданину быть субъектом законодательной инициативы.
«Как говорят: лишь бы дурость каждого была видна, а что?», — резюмировала она.
Автором предложения о реестре стал Андрей Хилько. На своей странице в Facebook он сообщил, что целью создания соответствующей базы является «побуждение, поддержка граждан в создании и развитии здоровой семьи, безопасной интимной жизни».
«Способ — мобильное приложение который предусматривает добровольную регистрацию «начала отношений», с внесением исключительно ФИО, даты рождения, действующего мобильного контакта. Отображения «пара» активируется, когда оба партнеры подтверждают смс кодами свою регистрацию «связь», которые приходят на мобильные номера, но код партнера должен ввести другой партнер на собственном мобильном, чтобы зафиксировать согласие на отношения», — сказано в предложении.
Среди прочего, предлагается таким образом выявлять тех, кто регистрируются с новыми партнерами образуя новые пары, преследуя цели исключительно ****уального удовлетворения, или имеют венерические заболевания и сознательно их передают другим.
«Для этого в онлайн приложении будет предусмотрена невозможность регистрации пары если партнер уже зарегистрирован или есть сообщения от предыдущих партнеров о тяжелых половых заболеваниях, которые неизлечимы, или если в отношении партнера происходит следствие по изнасилованию», — добавляет автор законодательной инициативы.
По словам Хилько, документ «рассматривается профильным Комитетом ВРУ по правам человека».
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 26.10.2011
Повідом.: 1370
Реєстрація: 26.10.2011
Повідом.: 1370
Пруф где?
В нем еще осталось что-то неоднозначное?
Я в недоумении. Обычная лживая ****ь воюющая против моей страны на информационном фронте. То что его частично легализировали при Зеленой Сопле - наша общая беда, но от этого он не становится меньшей ****ью.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 10.01.2014
Повідом.: 19023
Реєстрація: 10.01.2014
Повідом.: 19023
бггг, я тебе такой ***ни два кузова за полчаса накреативлю. кто общался, где общался, с каким количеством таксистов? хотя... для организма, не отличающего Таиланд от Тайваня, сойдет. ну и для деревенских тоже прокатит)))
Статус: Офлайн
Реєстрація: 10.01.2014
Повідом.: 19023
Реєстрація: 10.01.2014
Повідом.: 19023
Видишь ли, мой недалекий деревенский друК, от того, что ты тут *****ами плюешься, реальность не поменяется - ни я не стану геем или трансом, ни ты не перестанешь быть колхозаном. ты это прекрасно понимаешь, вот и бесишься)))
Статус: Офлайн
Реєстрація: 10.01.2014
Повідом.: 19023
Реєстрація: 10.01.2014
Повідом.: 19023
в ютубе.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 10.01.2014
Повідом.: 19023
Реєстрація: 10.01.2014
Повідом.: 19023
кого волнуют беды 8% отщепенцев?
fesky64
F
