Реалізувати моменти в гібридній війні
Гібридна війна — це як багатоборство, де стрільбу доводиться суміщати з важкою атлетикою, гімнастикою та шахами.
У спорті є правила, тому там такі неймовірні мікси неможливі, але війна — це не про правила. Особливо якщо вона з Росією. Зі стрільбою все більш-менш зрозуміло: вони атакують — ми відповідаємо.
До речі, із перейменування АТО на ООС сталася одна помітна інформаційна зміна: у зведеннях тепер мало не щодня звучать слова про «гідну відсіч» із боку наших військових — і це не просто штабна риторика. Від початку Операції об’єднаних сил (30 квітня цього року) до 1 жовтня було звільнено 15 км² української території. Локальні операції, повзучий наступ, малі втрати — так сьогодні воюють наші Збройні Сили. Реалізують моменти, як полюбляють казати спортивні коментатори.
Звичайно, Москва воліє не помічати нашого просування на Схід, хіба тільки підтримує температуру паніки в самопроголошених республіках, мовляв, ЗСУ от-от перейде в наступ, тож не розслабляйтеся й готуйтеся до «виборів». Напрямок головного удару Кремль, схоже, готує не на фронті, а в українській внутрішній політиці: на часі вибори. На цю шахівницю Путін і Ко намагаються виставити всі доступні їм фігури. Наприклад, Тимофія Нагорного — далеко не найвідомішого в Україні політика й бізнесмена. Але ФСБ, схоже, кадрами не перебирає, раз доручила йому розгортання проросійської політичної партії. СБУ цю комбінацію викрила й навела переконливі докази вербування Нагорного. Як результат — його «збили на злеті»: заарештували за підозрою в державній зраді. Реалізували момент. Так, у записах Нагорного фігурує ферзь проросійської фронди — Віктор Медведчук. Його викриття чи висилка до Росії були б куди ефективнішою операцією наших спецслужб, але на це охоронці державної безпеки наразі не наважуються.
Кадри — хронічна проблема кремлівських ляльководів. Можна згадати весь бестіарій проросійських політиків і переконатися, що по-справжньому впливових і харизматичних лідерів у цьому середовищі бракувало, «осередки» часто існували суто на папері, фінансування безбожно розкрадалися. Своєрідним моментом істини стала «русская весна»: сепаратистський заколот мав успіх лише в Криму й на Донбасі, де, до речі, також без кураторів і гастролерів із Росії не обійшлося. У решті регіонів, що нібито мали б утворити «Новоросію», була поразка: десь на випередження протидіяли правоохоронці, десь — патріотичні сили, але й нечисленна, боягузлива п’ята колона продемонструвала свою справжню «могутність» і «впливовість». Якщо сьогодні напередодні виборів провести «зачистку» сепаратистських елементів у регіональній політиці, знайти нарешті можливість перекрити канали фінансування, нейтралізувати інструменти інформаційного впливу, такі як NewsOne, «112 канал», «Страна.ua» тощо, то профілактика дасть свої плоди. Не доведеться дивуватися результатам парламентських перегонів, збиватися з рахунку при спробі порахувати агентів Кремля в Раді скликання 2019-го.
Україна дуже серйозно допікає путінському режиму своїм існуванням. Не дивно, що, коли в Керчі стався school shooting, на російському ТБ активно почали шукати українській слід у цій історії. Дивно, що ту справу не змогли довести до кінця й не приписали юнаку-психопату членство в «Правому секторі». Тим часом дала тріщину ще одна «скрєпа». Постійно з 2014 року й особливо останнім часом напередодні виборів російська пропаганда намагалася створити образ українців, які потерпають від «хунти», а РФ, мовляв, будь що прагне допомогти цьому багатостраждальному народу. Аж раз — і Путін доручає сформувати список з українських юридичних і фізичних осіб, до яких будуть застосовані санкції. Можна, звісно, пояснити це тим, що от скинете «клятого» Порошенка й ми відкриємо вам обійми, дамо дешевий газ, горілку по три шістдесят два й ковбасу по два двадцять — є виборці, що проковтнуть і цю наживку. Насправді бачимо, що Путін, вочевидь, відчуває брак наявних інструментів впливу на Україну (особливо якщо врахувати поразку «Газпрому» в Стокгольмському арбітражі) і починає пошук нових небезпечних моментів, щоб реалізувати їх. Добрий урок тим українським бізнесменам, які ще мають ілюзії щодо можливостей працювати на російських ринках.
На гуманітарному фронті росія звикла до того, що міцно обіймає «панівні висоти»: імперська культура має добре реноме у світі, знає, чим підживлювати проросійські сентименти за кордоном, рефлекторно звинувачує Україну в ревізії історії та порушенні прав людини. Новітнє українське кіно вони воліли не помічати, мовляв, ну що від тих тубільців чекати. Аж раптом, як прийнято казати в соцмережах, «підгоріло» в російських дипломатів, коли у світовий (!) прокат вийшла стрічка Сергія Лозниці «Донбас». У далекій Австралії посольство РФ зайшлося в істериці: «Русофобія! Фашизм!». І це не просто вереск, який здіймають квасні патріоти в самій Росії навколо фільмів про царя Ніколая ІІ чи Сталіна: каналізувати внутрішні емоції режим Путіна навчився ще в перші роки свого правління. А от коли на екран виходить стрічка, у якій оживають гримаси «русского мира», і не в історичному, а цілком актуальному контексті, то в хід іде дипломатія емоцій з уже принафталіненими кліше про «******ську мораль». Утім, кращого промо для фільму годі й чекати. Хіба до амбасади РФ в Австралії приєднаються представники посольств у інших країнах й особисто голова МЗС Сєрґєй Лавров.
Проти нашої волі ми приречені до довгої гри з Росією. Це означає, що вона складатиметься з незчисленної кількості моментів, реалізувати які, як у футболі, означає забити гол і наблизити перемогу, змарнувати — виснажити власні сили й дати більше шансів ворогу. Нині, у розпал «ракетних» суперечок, Україна могла б виступити з ініціативою розміщення систем ПРО на своїй території — сама пропозиція викличе не менш бурхливу реакцію, ніж фільм Лозниці. У протистоянні на Азовському морі ЄС чітко став на бік України — чим не привід для нових санкцій. Реалізація моментів на морському театрі воєнних дій — принципово важливий для нас момент. Ось і американські катери для українського флоту на підході.
Ще один іспит на міцність — наша кібербезпека. Уже зараз українське МЗС заявляє про щонайменше одну атаку на тиждень на ресурси відомства. Що ближче до виборів, то спроб кібервтручання більшатиме. Якщо Україна навчиться своєчасно й ефективно визначати й нейтралізувати ці загрози, то її вага у світовій системі безпеки надзвичайно зросте, адже наші навички із захисту виборчої системи можуть стати в пригоді багатьом країнам, які регулярно стикаються з такими проблемами.
Дмитро Крапивенко
Матеріал друкованого видання № 43 (571) від 25 жовтня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
But covers is a great way to get more recognition because we want our own music to reach as many people's hearts as possible!