27.08.14 вторжение войск РФ
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
Статус: Офлайн
Реєстрація: 25.07.2009
Повідом.: 5498
Реєстрація: 25.07.2009
Повідом.: 5498
Таке розмежування Європи та Азії, звичайно, не може не тішити.Интересная карта у ВВС .Обратите внимание на границы Европы)⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Проте причина, підозрюю, скоріше в необізнаності тих, хто цю мапу робив.
Бо там у них і Південна Америка підписана як Латинська, і Австралія "перехрещена" в Океанію...
В сим вопросе кроется бОльшая часть ответа - повода снимать санкции просто нет. Т.е все это похоже больше на казалы - мазалы. Да я и цитату их премьер-министра я привел в точности (а не их вице-премьера, что расползлась по всему интернету, очень полюбилась *****ам и привела к "зраде" у нескольких украинских СМИ)
Не совсем так. На карте выделены не части света а регионы, что часто совпадают с частями света, но не совсем. Та же Океания - это не только Австралия а и Новая Зеландия и Индонезия и прочие мелкие страны того региона. Поэтому и Латинская Америка. А вот Европу да - подрезали в границах цивилизации
За кого голосуватиме Південний Схід України у 2019 -му
Чому у 2019-му південно-східні регіони можуть проміняти проросійські слогани на соціальний популізм
Під час будь-яких загальнонаціональних виборів особливу увагу привертає південно-східна частина України. Саме там свого часу була цитадель регіоналів, а до того комуністів. Кампанія 2014 року вселила надію, що ситуація змінилася і ці регіони перестануть бути джерелом політичних загроз. Однак якщо придивитися до політичних метаморфоз у тих областях, то перспективи не видаються безхмарними. Навіть після анексії Криму та окупації Донбасу вони можуть знову стати опорою деструктивних сил, а електоральний розкол відновитися в межах, відомих із часів Помаранчевої революції.
Щоб краще уявити ситуацію на Півдні та Сході, слід подивитися в минуле. Протягом перших 15 років незалежності майже всюди в Україні домінували ліві партії. Так, після виборів 1994-го відносну більшість (168 мандатів) у Верховній Раді ІІ скликання становили безпартійні кандидати, але на другому місці зі 117 мандатами опинився консолідований лівий блок КПУ, СПУ та Селянської партії. «Червоною» була й ВР ІІІ скликання, у якій націонал-демократичні сили становили абсолютну меншість, а їхня електоральна база була зосереджена переважно за Збручем. Щоб потіснити лівих у парламенті, знадобилося майже десятиліття: лише у 2002-му націо*нал-демократи (блок «Наша Україна») опанували центральні та північні області, відтіснивши лівих на Південний Схід. Аномалією тоді стала лише Донеччина, де більшість підтримала кучмістський блок «За єдину Україну», але загалом розстановка сил у країні не зазнавала кардинальних змін аж до 2014‑го. Це був стан відносного паритету: центральні, західні та північні регіони підтримували націонал-демократичні й націоналістичні сили, а південні та східні — їхніх опонентів. Після Помаранчевої революції в широкий ужиток увійшов політологічний мем про «конфлікт Сходу та Заходу України», який потім довго обговорювався на політичних трибунах, шпальтах газет і наукових конференціях.
Нищівного удару по лівих завдала Партія регіонів, яка облишила соціальний популізм і зупинила вибір на проросійській риториці. Вже у 2006-му парламентські вибори засвідчили, як легко «перефарбувався» Південний Схід: ПР здобула 32,14%, а КПУ та СПУ ледве подолали 3% бар’єр. Місця для лівих у цих регіонах просто не лишилося, зате симпатії до регіоналів зашкалювали: у Криму їх підтримало понад 60% виборців, а на Донбасі — близько 75%. Про те, щоб чіплятися за залишки «розвиненого соціалізму», більше ніхто не думав: на порядку денному стояли питання державного статусу російської мови, боротьби з «фашизмом» та інтеграції до російських економічних і політичних структур. Розширити свій вплив на інші області ПР не змогла, а на позачергових парламентських виборах 2007-го втратила ще й Полтавщину, де лідером виборчих симпатій став Блок Юлії Тимошенко. А отже, регіоналам не залишалося нічого, окрім як здійснювати постійну мобілізацію електорату на своїй території — у Криму та ще восьми областях. Для цього там роздмухувалася історія довкола «захисту російської мови», організовувались антипрезидентські та антиурядові акції, створювався культ «Великої Вітчизняної війни» тощо. Підігрівалися й проросійські настрої: саме в цей час, у 2007-му, Владімір Путін витяг із небуття призабуту доктрину «русского мира».
Усі ці заходи виявились ефективними. Якщо у Верховній Раді VI скликання націонал-демократичні сили становили більшість, то в Раді VIІ скликання вже переважали регіонали та їхні кишенькові комуністи. До того ж на території націонал-демократів повторилася закарпатська аномалія 1998-го: тоді лідером симпатій в області стала ліва СДПУ(о), а тепер проросійська ПР. За президентства Віктора Януковича панування регіоналів на Сході та Півдні було тотальним, хоча вийти за межі свого електорального поля вони так і не змогли. Із тим режимом покінчив Євромайдан, а шанси регіоналів на реванш на виборах 2014 року зменшила ще й російська окупація. Там, у Криму та найбільш густонаселених районах Донбасу, проросійські сили втратили значну частину свого електорату. Для порівняння: з 6,1 млн голосів, відданих за ПР у 2012-му, Донбас і Крим забезпечили близько третини, тобто 2,2 млн. У результаті за підсумками парламентських виборів 2014-го регіонали втратили Південь: Крим — через окупацію, а Одещина, Миколаївщина та Херсонщина вперше в історії незалежної України віддали перевагу націонал-демократичній проєвропейській партії, а саме Блоку Петра Порошенка. Таким чином, електоральне поле проросійських сил звузилося до п’яти східних областей, дві з яких частково окуповані. Відповідно екс-регіонали опинились у Верховній Раді в абсолютній меншості: до фракції Опозиційного блоку входить лише 43 депутати, ще стільки само — до груп «Воля народу» та «Партія «Відродження».
Чи можна вважати це поступом націонал-демократичних сил? Безумовно, оскільки про це свідчать очевидні факти. Інше питання, наскільки успіх вдасться закріпити й чи не чекає на Україну повернення до старого міжрегіонального розколу? Передусім слід ураховувати, що результати виборів 2014 року були отримані за вельми специфічних обставин. Втеча Віктора Януковича та низки інших помітних регіоналів обвалили їхній рейтинг, зокрема, серед проросійськи налаштованої публіки: їм закидали слабкість, непослідовність і банальне боягузтво. Система кланових лояльностей, на якій трималася ПР, захиталася, й екс-регіонали не зуміли об’єднати свої ресурси та зусилля задля досягнення спільного результату, як це робили в попередні роки. Нові проекти, під прапорами яких вони зібралися (Опозиційний блок, «Наш край», «Відродження» тощо), були створені незадовго до виборів і не змогли заручитися достатньою підтримкою електорату. До того ж усі вони паслися на одному електоральному полі, по факту змагаючись одне з одним. Крім того, на парламентських виборах 2014-го саме в південно-східних регіонах була найнижча явка — як правило, менш як 45%. Словом, умови для політичної поразки склалися ідеальні. У 2019-му ситуація буде іншою: в останні роки на електоральному полі Південного Сходу з’явилися нові гравці, а старі мали достатньо часу, щоб зрозуміти, чого хочуть їхні потенційні виборці.
Звичайно, це не значить, що у 2019-му ці регіони знову гіпнотизуватимуть слоганами по другу державну мову та «дружбу» з Росією. Ті, хто відколював Південний Схід від України, здатні еволюціонувати. Приміром, якщо 2007-го регіонали йшли на вибори, виступаючи за ЄЕП, проти приєднання до НАТО й за надання російській мові статусу другої державної, то 2012‑го вони обіцяли не лише «стратегічне партнерство з Росією», а й асоціацію з ЄС і навіть безвіз. Сьогодні в передвиборчій програмі Опозиційного блоку з традиційного набору догм залишилося тільки питання російської мови, але і їй обіцяють лише регіональний статус. Антизахідна риторика цілком зникла, а про Росію йдеться лише в контексті переговорів задля досягнення миру на Донбасі. Ідеологічна формула стала ще лаконічнішою: закінчити війну й зупинити зубожіння населення. Судячи з наявних даних, рейтинг Опоблоку невисокий — трохи більш як 10%. Але проблема в тому, що його риторику відтворюють й інші партії, зокрема «За життя» з рейтингом близько 9%. Уже сьогодні ці політсили є лідерами симпатій на Сході та Півдні, що змушує згадати про традиційний електоральний розкол України (КМІС, 2018). І це далеко не межа зростання. Приміром, готових на «мир за будь-яку ціну» на Сході 27%, а на Півдні більш як 33%. Тих, хто вважає, що Україні не потрібне членство в ЄС, у цих регіонах понад 57%, противників вступу до НАТО понад 64% (Фонд «Демократичні ініціативи», 2018).
Звичайно, в умовах окупації Криму та частини Донбасу реваншу екс-регіоналів не станеться, але є серйозна небезпека посилення їхніх позицій у парламенті 2019 року. Ще загрозливіший сценарій полягає в тому, що вони об’єднаються в Раді з іншими популістами, які експлуатують ту саму риторику, але розбавляють її патріотичними слоганами. Питання, пов’язані з війною та зовнішньою політикою, — це далеко не єдине, на чому можна збити електоральний капітал. Окрім війни серед трійки проблем, які найбільше турбують громадян, також зниження рівня життя та економічна нестабільність — улюблені теми популістів (КМІС, 2018). Недовіра до нинішньої влади, невдоволення реформами та ситуацією в країні — майстерна «робота» з цими питаннями відкриває несподівані можливості.
Приміром, на Сході та Півдні майже однаковий з Опозиційним блоком рейтинг має ВО «Батьківщина» (Фонд «Демократичні ініціативи», 2018). Тому, ймовірно, на виборах 2019-го виступить широкий фронт різнобарвних популістів, які обіцятимуть скасувати «антинародні» реформи, «припинити» війну, розмножити соціальні хліби і т. д. Одні зайдуть до Верховної Ради завдяки виборцям Півдня та Сходу, а інші знайдуть свою аудиторію в Центрі та на Заході. І не можна відкидати варіант формування ними у Верховній Раді IX скликання «широкої коаліції», що значно ускладнить політичну ситуацію в Україні. Одного разу в нашій історії це вже майже трапилося: у 2009-му таку коаліцію — так звану ширку — збирались утворити Юлія Тимошенко та Віктор Янукович. У певному сенсі це можна було б вважати «історичним примиренням» Сходу й Заходу, але насправді конфлікту між регіонами України не існує. Є конфлікт між тими, хто прагне модернізації та деколонізації України, і тими, хто з тих чи інших міркувань знову хоче дати задній хід.
Максим Віхров
Чому у 2019-му південно-східні регіони можуть проміняти проросійські слогани на соціальний популізм
Під час будь-яких загальнонаціональних виборів особливу увагу привертає південно-східна частина України. Саме там свого часу була цитадель регіоналів, а до того комуністів. Кампанія 2014 року вселила надію, що ситуація змінилася і ці регіони перестануть бути джерелом політичних загроз. Однак якщо придивитися до політичних метаморфоз у тих областях, то перспективи не видаються безхмарними. Навіть після анексії Криму та окупації Донбасу вони можуть знову стати опорою деструктивних сил, а електоральний розкол відновитися в межах, відомих із часів Помаранчевої революції.
Щоб краще уявити ситуацію на Півдні та Сході, слід подивитися в минуле. Протягом перших 15 років незалежності майже всюди в Україні домінували ліві партії. Так, після виборів 1994-го відносну більшість (168 мандатів) у Верховній Раді ІІ скликання становили безпартійні кандидати, але на другому місці зі 117 мандатами опинився консолідований лівий блок КПУ, СПУ та Селянської партії. «Червоною» була й ВР ІІІ скликання, у якій націонал-демократичні сили становили абсолютну меншість, а їхня електоральна база була зосереджена переважно за Збручем. Щоб потіснити лівих у парламенті, знадобилося майже десятиліття: лише у 2002-му націо*нал-демократи (блок «Наша Україна») опанували центральні та північні області, відтіснивши лівих на Південний Схід. Аномалією тоді стала лише Донеччина, де більшість підтримала кучмістський блок «За єдину Україну», але загалом розстановка сил у країні не зазнавала кардинальних змін аж до 2014‑го. Це був стан відносного паритету: центральні, західні та північні регіони підтримували націонал-демократичні й націоналістичні сили, а південні та східні — їхніх опонентів. Після Помаранчевої революції в широкий ужиток увійшов політологічний мем про «конфлікт Сходу та Заходу України», який потім довго обговорювався на політичних трибунах, шпальтах газет і наукових конференціях.
Нищівного удару по лівих завдала Партія регіонів, яка облишила соціальний популізм і зупинила вибір на проросійській риториці. Вже у 2006-му парламентські вибори засвідчили, як легко «перефарбувався» Південний Схід: ПР здобула 32,14%, а КПУ та СПУ ледве подолали 3% бар’єр. Місця для лівих у цих регіонах просто не лишилося, зате симпатії до регіоналів зашкалювали: у Криму їх підтримало понад 60% виборців, а на Донбасі — близько 75%. Про те, щоб чіплятися за залишки «розвиненого соціалізму», більше ніхто не думав: на порядку денному стояли питання державного статусу російської мови, боротьби з «фашизмом» та інтеграції до російських економічних і політичних структур. Розширити свій вплив на інші області ПР не змогла, а на позачергових парламентських виборах 2007-го втратила ще й Полтавщину, де лідером виборчих симпатій став Блок Юлії Тимошенко. А отже, регіоналам не залишалося нічого, окрім як здійснювати постійну мобілізацію електорату на своїй території — у Криму та ще восьми областях. Для цього там роздмухувалася історія довкола «захисту російської мови», організовувались антипрезидентські та антиурядові акції, створювався культ «Великої Вітчизняної війни» тощо. Підігрівалися й проросійські настрої: саме в цей час, у 2007-му, Владімір Путін витяг із небуття призабуту доктрину «русского мира».
Усі ці заходи виявились ефективними. Якщо у Верховній Раді VI скликання націонал-демократичні сили становили більшість, то в Раді VIІ скликання вже переважали регіонали та їхні кишенькові комуністи. До того ж на території націонал-демократів повторилася закарпатська аномалія 1998-го: тоді лідером симпатій в області стала ліва СДПУ(о), а тепер проросійська ПР. За президентства Віктора Януковича панування регіоналів на Сході та Півдні було тотальним, хоча вийти за межі свого електорального поля вони так і не змогли. Із тим режимом покінчив Євромайдан, а шанси регіоналів на реванш на виборах 2014 року зменшила ще й російська окупація. Там, у Криму та найбільш густонаселених районах Донбасу, проросійські сили втратили значну частину свого електорату. Для порівняння: з 6,1 млн голосів, відданих за ПР у 2012-му, Донбас і Крим забезпечили близько третини, тобто 2,2 млн. У результаті за підсумками парламентських виборів 2014-го регіонали втратили Південь: Крим — через окупацію, а Одещина, Миколаївщина та Херсонщина вперше в історії незалежної України віддали перевагу націонал-демократичній проєвропейській партії, а саме Блоку Петра Порошенка. Таким чином, електоральне поле проросійських сил звузилося до п’яти східних областей, дві з яких частково окуповані. Відповідно екс-регіонали опинились у Верховній Раді в абсолютній меншості: до фракції Опозиційного блоку входить лише 43 депутати, ще стільки само — до груп «Воля народу» та «Партія «Відродження».
Чи можна вважати це поступом націонал-демократичних сил? Безумовно, оскільки про це свідчать очевидні факти. Інше питання, наскільки успіх вдасться закріпити й чи не чекає на Україну повернення до старого міжрегіонального розколу? Передусім слід ураховувати, що результати виборів 2014 року були отримані за вельми специфічних обставин. Втеча Віктора Януковича та низки інших помітних регіоналів обвалили їхній рейтинг, зокрема, серед проросійськи налаштованої публіки: їм закидали слабкість, непослідовність і банальне боягузтво. Система кланових лояльностей, на якій трималася ПР, захиталася, й екс-регіонали не зуміли об’єднати свої ресурси та зусилля задля досягнення спільного результату, як це робили в попередні роки. Нові проекти, під прапорами яких вони зібралися (Опозиційний блок, «Наш край», «Відродження» тощо), були створені незадовго до виборів і не змогли заручитися достатньою підтримкою електорату. До того ж усі вони паслися на одному електоральному полі, по факту змагаючись одне з одним. Крім того, на парламентських виборах 2014-го саме в південно-східних регіонах була найнижча явка — як правило, менш як 45%. Словом, умови для політичної поразки склалися ідеальні. У 2019-му ситуація буде іншою: в останні роки на електоральному полі Південного Сходу з’явилися нові гравці, а старі мали достатньо часу, щоб зрозуміти, чого хочуть їхні потенційні виборці.
Звичайно, це не значить, що у 2019-му ці регіони знову гіпнотизуватимуть слоганами по другу державну мову та «дружбу» з Росією. Ті, хто відколював Південний Схід від України, здатні еволюціонувати. Приміром, якщо 2007-го регіонали йшли на вибори, виступаючи за ЄЕП, проти приєднання до НАТО й за надання російській мові статусу другої державної, то 2012‑го вони обіцяли не лише «стратегічне партнерство з Росією», а й асоціацію з ЄС і навіть безвіз. Сьогодні в передвиборчій програмі Опозиційного блоку з традиційного набору догм залишилося тільки питання російської мови, але і їй обіцяють лише регіональний статус. Антизахідна риторика цілком зникла, а про Росію йдеться лише в контексті переговорів задля досягнення миру на Донбасі. Ідеологічна формула стала ще лаконічнішою: закінчити війну й зупинити зубожіння населення. Судячи з наявних даних, рейтинг Опоблоку невисокий — трохи більш як 10%. Але проблема в тому, що його риторику відтворюють й інші партії, зокрема «За життя» з рейтингом близько 9%. Уже сьогодні ці політсили є лідерами симпатій на Сході та Півдні, що змушує згадати про традиційний електоральний розкол України (КМІС, 2018). І це далеко не межа зростання. Приміром, готових на «мир за будь-яку ціну» на Сході 27%, а на Півдні більш як 33%. Тих, хто вважає, що Україні не потрібне членство в ЄС, у цих регіонах понад 57%, противників вступу до НАТО понад 64% (Фонд «Демократичні ініціативи», 2018).
Звичайно, в умовах окупації Криму та частини Донбасу реваншу екс-регіоналів не станеться, але є серйозна небезпека посилення їхніх позицій у парламенті 2019 року. Ще загрозливіший сценарій полягає в тому, що вони об’єднаються в Раді з іншими популістами, які експлуатують ту саму риторику, але розбавляють її патріотичними слоганами. Питання, пов’язані з війною та зовнішньою політикою, — це далеко не єдине, на чому можна збити електоральний капітал. Окрім війни серед трійки проблем, які найбільше турбують громадян, також зниження рівня життя та економічна нестабільність — улюблені теми популістів (КМІС, 2018). Недовіра до нинішньої влади, невдоволення реформами та ситуацією в країні — майстерна «робота» з цими питаннями відкриває несподівані можливості.
Приміром, на Сході та Півдні майже однаковий з Опозиційним блоком рейтинг має ВО «Батьківщина» (Фонд «Демократичні ініціативи», 2018). Тому, ймовірно, на виборах 2019-го виступить широкий фронт різнобарвних популістів, які обіцятимуть скасувати «антинародні» реформи, «припинити» війну, розмножити соціальні хліби і т. д. Одні зайдуть до Верховної Ради завдяки виборцям Півдня та Сходу, а інші знайдуть свою аудиторію в Центрі та на Заході. І не можна відкидати варіант формування ними у Верховній Раді IX скликання «широкої коаліції», що значно ускладнить політичну ситуацію в Україні. Одного разу в нашій історії це вже майже трапилося: у 2009-му таку коаліцію — так звану ширку — збирались утворити Юлія Тимошенко та Віктор Янукович. У певному сенсі це можна було б вважати «історичним примиренням» Сходу й Заходу, але насправді конфлікту між регіонами України не існує. Є конфлікт між тими, хто прагне модернізації та деколонізації України, і тими, хто з тих чи інших міркувань знову хоче дати задній хід.
Максим Віхров
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Донбас і Африка у Львові
До початку війни в Україні слово «волонтер» серед широкого загалу асоціювалося передусім із постачанням усього необхідного нужденним прошаркам суспільства або ж цілим народам, скажімо, Африки. Щось дуже хороше й так само дуже далеке. Від 2014 року для українського суспільства волонтери — це насамперед люди, які всіма можливими способами допомагають фронту.
Молода львівська художниця Анна Вдовиковська долучилася до волонтерства у 2013-му, одразу після закінчення школи. Дівчина згадує: «Ще під час Майдану мене вразило, що є люди, яких ти не знаєш, але яким довіряєш уже тому, що вони поруч. І мені дуже хотілося затримати це відчуття й бути для когось такою самою людиною. Тобто у моєму випадку все починалося не так із бажання допомогти, як із потреби перебувати в колі однодумців і почуватися корисною та важливою».
Спершу Анна потрапила в інформаційний центр на Майдані у Львові, бо вже мала на той час певний журналістський досвід. Згодом учорашня школярка стала співочільницею прес-центру тамтешнього Майдану. Попервах це була звичайна організаційна та інформаційна робота. Далі ситуація в Києві стала загострюватися, тоді прес-центр трансформувався у своєрідний штаб відправки протестувальників до столиці. «Тоді мене дуже бентежив той факт, що я писала, мовляв, зараз Майдан Незалежності — найбезпечніше місце перебування, хоча сама не мала змоги того перевірити. А потім почалися розстріли. Я сиджу, і мене «рубає» від самого усвідомлення: можливо, з моєї подачі хтось загинув… Зараз драматизую менше. Минуло чотири роки. Можливо, стала черствішою».
Потроху почала зароджуватися волонтерська діяльність зі збору харчів: Аня разом із побратимами й посестрами сортували та відправляли все це на Київ. У перший день окупації Кримського півострова на складі однієї з благодійних організацій, де допомагала дівчина, велася така сама робота з продуктами, медикаментами, одягом. Тільки тепер це ще готувалося до відправки й на Крим. Тому, як пояснює волонтерка, для неї не існує якогось чіткого розмежування між революцією та війною.
На якийсь час для того, щоб зрозуміти, яке взагалі її місце в цій системі координат, Аня відходить від волонтерства. Далі зав’язуються нові знайомства з бійцями «Айдару» й починається збір допомоги для їхнього підрозділу, а згодом і для інших добровольчих формувань. Близько року триває дуже активна волонтерська діяльність, у якій були й досить зворушливі моменти. Окрім суто практичних речей (одяг, цигарки, амуніція) Аня могла відправити дівчатам на фронт, приміром, теплі шарфи та рукавиці, але не камуфляжні, а яскраві, різнокольорові, щоб ті носили їх удома, у тилу. Адже зазвичай, потрапляючи на передову, люди цілком занурюються у військову справу і за відсутності потреби припиняють купувати собі цивільний одяг. Таким чином зв’язок із довоєнною реальністю втрачається, а по поверненні до мирного життя раптом виявляється, що немає «мирного» вбрання...
Далі настає період вимушеної перерви. «Частково це було й через виснаження, бо коли ти чекаєш на близьких і чуєш стрілянину по телефону, то все це дається взнаки й суто психологічно. Був момент, коли просто хотілося малювати й ні про кого не думати, спати і не чекати дзвінка. Спати до посиніння, доки дозволяв мозок. Такі речі не є здорові, і рано чи пізно ресурс вичерпується. Організм потребує відновлення», — пояснює волонтерка. Пригнічений настрій, відчуття безвиході та замкненості не давали Анні змоги жити повноцінно близько двох років. Зміни на краще стали реальними, коли до рук дівчини потрапив «Щоденник» св. Фаустини: «Слово за словом він витягував мене із депресії. А повністю відпускати стало рівно в той момент, коли я відвідала санктуарій, де відбувалася частина подій зі «Щоденника».
Приблизно в той самий час благодійний фонд «Запорука» робить капітальний ремонт у дитячому відділенні онкології Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру й шукає волонтерів-художників, які розмалювали б стіни красивими оптимістичними малюнками. Анна зголошується, адже тут поєднується одразу дві справи її життя: допомога іншим і мистецтво. Малювати серйозні картини вона почала, вже коли вступила на акторську майстерність до ЛНУ імені Івана Франка.
«Творчість завжди була зі мною. Не пам’ятаю, з чого все почалося. Це, напевно, вплив сім’ї. У мене обоє батьків пишуть: тато прозу, мама вірші, раніше малювали обоє, мама також гарно співає. Великий вплив на моє формування мав дідусь. Усе моє дитинство ми мандрували: музеями, замками. Нам узагалі вдома не сиділося! Бабця з мамою починали дратуватися, у нас навіть були кодові фрази. «Де ви були, волоцюги?», а відповідь: «Ми не волоцюги, ми мандрівники». Це дуже розряджало атмосферу, особливо коли ми зникали надовго», — розповідає дівчина.
Влітку цього року любов до мистецтва привела волонтерку до іконописної школи в селі Лаврів Старосамбірського району. Впродовж тижня художниця, яка раніше ніколи не мала такого досвіду, вчилася самостійно здійснювати кожен з етапів написання сакрального твору. Результатом стала перша власноруч намальована ікона. Окрім цього здобутку під час навчання в школі у житті Ані трапилася ще одна важлива річ: вона познайомилася з головою інформаційної служби 8-го батальйону УДА Тетяною Черкашиною, яка чи не одразу запропонувала дівчині організовувати разом різні культурні акції задля допомоги добровольцям. І вже на початку осені дівчата створили благодійний фонд «Цеглинка». Першою його культурною акцією стала виставка ікон «Тихий ангел» у львівській церкві Святих Ольги і Єлизавети, що діє від 14 жовтня і до 18 листопада. Її метою є збір коштів для хронічно хворих добровольців 8-го батальйону УДА. «Зараз ми займаємося хронічно хворими, бо, скажімо, одноразовий збір на лікування завжди набагато легший: купили якусь річ або зібрали певну суму, прозвітували й видихнули. Справу зроблено. А тут може бути хронічно хвора людина, яка витрачає шалену кількість грошей щомісяця, — і без видимого результату. Це трохи демотивує, адже треба далі здавати гроші на ту саму потребу. Окрім того, ми взялися за мистецьку складову, за іконопис, бо мені, наприклад, приємно, що я можу бути корисною для іконописців і для тих, хто хоче ті сакральні твори побачити», — зазначає Анна. На виставці представлено близько 70 ікон, які можна поділити на три категорії: традиційні (написані жовтковою темперою на левкасі), ікони на склі й зовсім новітні роботи. Також можна побачити й придбати витинанки, сувеніри, вишивки, вироби із соломи.
Справжня любов Анни — це волонтерська діяльність у Центрі денного перебування людей із розумовою неповносправністю «Майстерня мрії». Її робота там теж має доволі творчий характер: валяння намиста з вовни, виготовлення ялинкових прикрас, орнаментальний розпис меблів. «Для мене було справжнім відкриттям, що можна щиро дружити з людиною, яка має певну ментальну особливість. Є дуже багато стереотипів стосовно таких людей, і я була ними нашпигована. Тому вперше, коли прийшла, не знала, як поводитися. Зараз це те середовище, де я можу сказати: «Народ, мені потрібні обійми, йдіть сюди». Народ підходить і обіймає».
Колись Анна дивилася інтерв’ю зі співорганізаторкою «Майстерні мрії» Анною Іванічевою, яка розповідала про свої давні плани стати волонтером і полетіти до Африки, щоб робити великі добрі справи. І вона сказала таку фразу: «Виявилося, що моя Африка тут, у Львові». Анна Вдовиковська, яка є волонтером не так через обставини, як через потребу душі, зізнається: «Колись я хотіла поїхати на передову, і така думка є досі, хоча розумію, що не зроблю цього з об’єктивних причин. Тому виходить, що мій Донбас також тут, адже, зрештою, будь-де можна реалізувати свої амбіції й змінити світ на краще, будь-де можна стати корисним».
Алла Пушкарчук
До початку війни в Україні слово «волонтер» серед широкого загалу асоціювалося передусім із постачанням усього необхідного нужденним прошаркам суспільства або ж цілим народам, скажімо, Африки. Щось дуже хороше й так само дуже далеке. Від 2014 року для українського суспільства волонтери — це насамперед люди, які всіма можливими способами допомагають фронту.
Молода львівська художниця Анна Вдовиковська долучилася до волонтерства у 2013-му, одразу після закінчення школи. Дівчина згадує: «Ще під час Майдану мене вразило, що є люди, яких ти не знаєш, але яким довіряєш уже тому, що вони поруч. І мені дуже хотілося затримати це відчуття й бути для когось такою самою людиною. Тобто у моєму випадку все починалося не так із бажання допомогти, як із потреби перебувати в колі однодумців і почуватися корисною та важливою».
Спершу Анна потрапила в інформаційний центр на Майдані у Львові, бо вже мала на той час певний журналістський досвід. Згодом учорашня школярка стала співочільницею прес-центру тамтешнього Майдану. Попервах це була звичайна організаційна та інформаційна робота. Далі ситуація в Києві стала загострюватися, тоді прес-центр трансформувався у своєрідний штаб відправки протестувальників до столиці. «Тоді мене дуже бентежив той факт, що я писала, мовляв, зараз Майдан Незалежності — найбезпечніше місце перебування, хоча сама не мала змоги того перевірити. А потім почалися розстріли. Я сиджу, і мене «рубає» від самого усвідомлення: можливо, з моєї подачі хтось загинув… Зараз драматизую менше. Минуло чотири роки. Можливо, стала черствішою».
Потроху почала зароджуватися волонтерська діяльність зі збору харчів: Аня разом із побратимами й посестрами сортували та відправляли все це на Київ. У перший день окупації Кримського півострова на складі однієї з благодійних організацій, де допомагала дівчина, велася така сама робота з продуктами, медикаментами, одягом. Тільки тепер це ще готувалося до відправки й на Крим. Тому, як пояснює волонтерка, для неї не існує якогось чіткого розмежування між революцією та війною.
На якийсь час для того, щоб зрозуміти, яке взагалі її місце в цій системі координат, Аня відходить від волонтерства. Далі зав’язуються нові знайомства з бійцями «Айдару» й починається збір допомоги для їхнього підрозділу, а згодом і для інших добровольчих формувань. Близько року триває дуже активна волонтерська діяльність, у якій були й досить зворушливі моменти. Окрім суто практичних речей (одяг, цигарки, амуніція) Аня могла відправити дівчатам на фронт, приміром, теплі шарфи та рукавиці, але не камуфляжні, а яскраві, різнокольорові, щоб ті носили їх удома, у тилу. Адже зазвичай, потрапляючи на передову, люди цілком занурюються у військову справу і за відсутності потреби припиняють купувати собі цивільний одяг. Таким чином зв’язок із довоєнною реальністю втрачається, а по поверненні до мирного життя раптом виявляється, що немає «мирного» вбрання...
Далі настає період вимушеної перерви. «Частково це було й через виснаження, бо коли ти чекаєш на близьких і чуєш стрілянину по телефону, то все це дається взнаки й суто психологічно. Був момент, коли просто хотілося малювати й ні про кого не думати, спати і не чекати дзвінка. Спати до посиніння, доки дозволяв мозок. Такі речі не є здорові, і рано чи пізно ресурс вичерпується. Організм потребує відновлення», — пояснює волонтерка. Пригнічений настрій, відчуття безвиході та замкненості не давали Анні змоги жити повноцінно близько двох років. Зміни на краще стали реальними, коли до рук дівчини потрапив «Щоденник» св. Фаустини: «Слово за словом він витягував мене із депресії. А повністю відпускати стало рівно в той момент, коли я відвідала санктуарій, де відбувалася частина подій зі «Щоденника».
Приблизно в той самий час благодійний фонд «Запорука» робить капітальний ремонт у дитячому відділенні онкології Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру й шукає волонтерів-художників, які розмалювали б стіни красивими оптимістичними малюнками. Анна зголошується, адже тут поєднується одразу дві справи її життя: допомога іншим і мистецтво. Малювати серйозні картини вона почала, вже коли вступила на акторську майстерність до ЛНУ імені Івана Франка.
«Творчість завжди була зі мною. Не пам’ятаю, з чого все почалося. Це, напевно, вплив сім’ї. У мене обоє батьків пишуть: тато прозу, мама вірші, раніше малювали обоє, мама також гарно співає. Великий вплив на моє формування мав дідусь. Усе моє дитинство ми мандрували: музеями, замками. Нам узагалі вдома не сиділося! Бабця з мамою починали дратуватися, у нас навіть були кодові фрази. «Де ви були, волоцюги?», а відповідь: «Ми не волоцюги, ми мандрівники». Це дуже розряджало атмосферу, особливо коли ми зникали надовго», — розповідає дівчина.
Влітку цього року любов до мистецтва привела волонтерку до іконописної школи в селі Лаврів Старосамбірського району. Впродовж тижня художниця, яка раніше ніколи не мала такого досвіду, вчилася самостійно здійснювати кожен з етапів написання сакрального твору. Результатом стала перша власноруч намальована ікона. Окрім цього здобутку під час навчання в школі у житті Ані трапилася ще одна важлива річ: вона познайомилася з головою інформаційної служби 8-го батальйону УДА Тетяною Черкашиною, яка чи не одразу запропонувала дівчині організовувати разом різні культурні акції задля допомоги добровольцям. І вже на початку осені дівчата створили благодійний фонд «Цеглинка». Першою його культурною акцією стала виставка ікон «Тихий ангел» у львівській церкві Святих Ольги і Єлизавети, що діє від 14 жовтня і до 18 листопада. Її метою є збір коштів для хронічно хворих добровольців 8-го батальйону УДА. «Зараз ми займаємося хронічно хворими, бо, скажімо, одноразовий збір на лікування завжди набагато легший: купили якусь річ або зібрали певну суму, прозвітували й видихнули. Справу зроблено. А тут може бути хронічно хвора людина, яка витрачає шалену кількість грошей щомісяця, — і без видимого результату. Це трохи демотивує, адже треба далі здавати гроші на ту саму потребу. Окрім того, ми взялися за мистецьку складову, за іконопис, бо мені, наприклад, приємно, що я можу бути корисною для іконописців і для тих, хто хоче ті сакральні твори побачити», — зазначає Анна. На виставці представлено близько 70 ікон, які можна поділити на три категорії: традиційні (написані жовтковою темперою на левкасі), ікони на склі й зовсім новітні роботи. Також можна побачити й придбати витинанки, сувеніри, вишивки, вироби із соломи.
Справжня любов Анни — це волонтерська діяльність у Центрі денного перебування людей із розумовою неповносправністю «Майстерня мрії». Її робота там теж має доволі творчий характер: валяння намиста з вовни, виготовлення ялинкових прикрас, орнаментальний розпис меблів. «Для мене було справжнім відкриттям, що можна щиро дружити з людиною, яка має певну ментальну особливість. Є дуже багато стереотипів стосовно таких людей, і я була ними нашпигована. Тому вперше, коли прийшла, не знала, як поводитися. Зараз це те середовище, де я можу сказати: «Народ, мені потрібні обійми, йдіть сюди». Народ підходить і обіймає».
Колись Анна дивилася інтерв’ю зі співорганізаторкою «Майстерні мрії» Анною Іванічевою, яка розповідала про свої давні плани стати волонтером і полетіти до Африки, щоб робити великі добрі справи. І вона сказала таку фразу: «Виявилося, що моя Африка тут, у Львові». Анна Вдовиковська, яка є волонтером не так через обставини, як через потребу душі, зізнається: «Колись я хотіла поїхати на передову, і така думка є досі, хоча розумію, що не зроблю цього з об’єктивних причин. Тому виходить, що мій Донбас також тут, адже, зрештою, будь-де можна реалізувати свої амбіції й змінити світ на краще, будь-де можна стати корисним».
Алла Пушкарчук
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
The Economist: Нечисті капітали
Фінансові потоки Лондона забруднені відмитими грошима
Британія хоче бачити себе лідером у боротьбі з *******ьними фінансами та корупцією. Останнім часом риторика уряду стала навіть жорсткішою, тому що погіршення відносин із Росією загострило увагу на олігархах, які мають інтерес у Лондоні. Кожен, хто хоче сховати свої брудні гроші, «повинен чітко знати, що ми його знайдемо», — застерігає міністр із питань безпеки та протидії економічній злочинності Бен Воллес. Насправді практика показує, що злочинці можуть спати спокійно. За підрахунками Національної агенції з боротьби зі злочинністю (National Crime Agency, NCA), щороку через британські банки відмивається багато сотень мільярдів фунтів з-за кордону, значна частина яких надходить від клептократів та їхнього найближчого оточення. Майже кожна значна транскордонна корупційна справа останніх років пов’язана зі Сполученим Королівством або однією з його численних заморських територій. Британські товариства з обмеженою відповідальністю були улюбленим вибором підозрілих клієнтів одного з провідних банків Данії Danske Bank, через який відмито аж €200 млрд.
Деякі представники владної Консервативної партії та Сіті заявляють, що велика зачистка завдасть лише шкоди, адже зараз через Brexit британська фінансова система може втратити свою привабливість. Але важливіше те, що в країні, яка пережила режим суворої економії та фінансової допомоги після кризи 2008 року, бездіяльність у питанні брудних грошових потоків може ще більше ********* легітимність капіталізму.
Темні справи на берегах Темзи
Лондон навряд чи можна назвати унікальним із цього погляду містом. Інші фінансові центри, зокрема Нью-Йорк, Дубаї та Сінгапур, також відмивають сумнівні капітали. Що більше чистих грошей плаває навколо, то легше приховати брудні. Але Лондон особливо привабливий. Через нього йдуть потужні транскордонні потоки капіталу. Тут є все: англійська мова, якісна освіта і, за іронією, авторитетна правова система (яка захищає магнатів від свавілля і грабунку в себе на батьківщині). Ліберальні правила, що стосуються власності, підлаштовані під багатих іноземців. Цілі армії юристів та піар-компаній спеціалізуються на відбілюванні репутацій. Суворі закони про наклеп допомагають тримати надміру допитливих журналістів і неурядові організації на відстані. До того ж Британія має власну мережу конфіденційних заморських територій, які антикорупціонери назвали її другою імперією. Одним словом, Лондон — ідеальне місце для відмивання грошей.
Лунають найрізноманітніші аргументи на користь того, чому не можна скрутити шию цій курці, яка несе золоті яйця. Не виключено, що постраждають допоміжні галузі, які залежать від усього цього багатства. Суворі заходи можуть обмежити легітимні інвестиції, особливо якщо їх розглядати як такі, що спрямовані проти цілої країни: багато росіян володіє нерухомістю в Лондоні через офшорні компанії з міркувань конфіденційності або сплати податків. Бояться, що це може завдати нищівного удару по ринку нерухомості та національній валюті в момент, коли Британії перед Brexit потрібно якомога більше інвестицій.
Але аргументи на користь боротьби з відмиванням сильніші. Прогнози щодо великих економічних збитків від неї перебільшені. Росіянам та українцям належить лише 0,2% усіх британських активів, якими володіють іноземці. Заходи проти сумнівного капіталу з РФ лише посилять бажання британців ставити в незручне становище розвідслужби Владіміра Путіна. Надання фінансового притулку корумпованим елітам підживлює корупцію в інших країнах.
Виклик не так у тому, щоб писати нові закони, як у дотриманні вже написаних, і для Британії то проблема. Цього місяця перший «ордер на багатство невстановленого походження» (вимога підтвердити законне походження статків) отримав позов дружини ув’язненого азербайджанського банкіра. Уряд цілком заслужено рекламує реформи, розпочаті після того, як колишній прем’єр-міністр Девід Кемерон заявив про пріоритетність боротьби з корупцією. У 2016 році Британія першою з країн Великої двадцятки відкрила державний реєстр бенефіціарних власників компаній, щоб отримати дані про компанії-оболонки, за якими часто ховаються порушники. Але ця система працює на засадах добровільного запису. Реєстраційна палата (Companies House) не має ані повноважень, ані ресурсів для перевірки наданої інформації. Нагляд за фірмами, які реєструють інші компанії, такий слабкий, а штрафи за порушення такі мізерні (зазвичай £1000–2000, а це $1310–2620), що порівняно з цим Британські Віргінські острови здаються зразком законослухняності. Тому закономірно, що чесні дотримують правил, а злочинці брешуть.
Ще гірше те, що в органів правопорядку бракує ресурсів для ведення справ. Невеликого бюджету NCA не вистачає. В агенції працює, мабуть, лише кілька десятків слідчих із кваліфікацією, яка дає змогу займатися складними справами. У США та Італії таких сотні. Це не та царина, де можна заощаджувати на правопорядку. Розслідування великої корупційної справи триває в середньому сім років. Органи обвинувачення повинні мати можливість оплачувати чималі рахунки, особливо коли програють, а позаяк олігархи наймають собі найкращих адвокатів, такий ризик є завжди. Британія вже не один рік не займає передових позицій у масштабних транскордонних справах.
Виділення більших ресурсів допомогло б змінити ситуацію на краще. Частину цих додаткових коштів слід було б спрямувати на збільшення винагороди слідчим, які отримують набагато менше за своїх американських колег. Посилення нагляду за фірмами-оболонками й компаніями, які їх відкривають, також було б дуже доречним, як і кошти для перевірки інформації про власників. Частину фінансування могло б забезпечити підвищення плати за реєстрацію компанії, яка на сьогодні становить лише £12. Допоміг би й закон про бездіяльність у запобіганні порушенням правових норм. Зокрема, полегшив би судове переслідування менеджерів вищої ланки або компаній, якщо ті не вжили адекватних заходів із протидії відмиванню грошей. Аналогічний закон про хабарництво виявився ефективним.
Чесна «квадратна миля»
Сіті для Британії має неабияке значення. Це великий працедавець (дві третини всіх робочих місць за межами Лондона). Він генерує позитивний торговий баланс 3% ВВП. На нього припадає близько десятої частини всіх сплачених у країні податків. Це осередок фінансових технологій, і схоже на те, що дрібнішим британським компаніям простіше знайти фінансування, ніж аналогічній середньостатистичній фірмі в ЄС. Опозиційна Лейбористська партія Джеремі Корбіна дивиться на все інакше. Вона не приховує своєї глибокої ворожості до світу фінансів. Якщо Сіті не покаже, що його ринки чисті й чесні, це розв’яже руки наступному лейбористському урядові, який діятиме грубо.
Поки що реакція Британії на загрозу від *******ьних фінансових потоків зводилася до гучних погроз, а осмислених кроків було мало. Час виправити це.
Фінансові потоки Лондона забруднені відмитими грошима
Британія хоче бачити себе лідером у боротьбі з *******ьними фінансами та корупцією. Останнім часом риторика уряду стала навіть жорсткішою, тому що погіршення відносин із Росією загострило увагу на олігархах, які мають інтерес у Лондоні. Кожен, хто хоче сховати свої брудні гроші, «повинен чітко знати, що ми його знайдемо», — застерігає міністр із питань безпеки та протидії економічній злочинності Бен Воллес. Насправді практика показує, що злочинці можуть спати спокійно. За підрахунками Національної агенції з боротьби зі злочинністю (National Crime Agency, NCA), щороку через британські банки відмивається багато сотень мільярдів фунтів з-за кордону, значна частина яких надходить від клептократів та їхнього найближчого оточення. Майже кожна значна транскордонна корупційна справа останніх років пов’язана зі Сполученим Королівством або однією з його численних заморських територій. Британські товариства з обмеженою відповідальністю були улюбленим вибором підозрілих клієнтів одного з провідних банків Данії Danske Bank, через який відмито аж €200 млрд.
Деякі представники владної Консервативної партії та Сіті заявляють, що велика зачистка завдасть лише шкоди, адже зараз через Brexit британська фінансова система може втратити свою привабливість. Але важливіше те, що в країні, яка пережила режим суворої економії та фінансової допомоги після кризи 2008 року, бездіяльність у питанні брудних грошових потоків може ще більше ********* легітимність капіталізму.
Темні справи на берегах Темзи
Лондон навряд чи можна назвати унікальним із цього погляду містом. Інші фінансові центри, зокрема Нью-Йорк, Дубаї та Сінгапур, також відмивають сумнівні капітали. Що більше чистих грошей плаває навколо, то легше приховати брудні. Але Лондон особливо привабливий. Через нього йдуть потужні транскордонні потоки капіталу. Тут є все: англійська мова, якісна освіта і, за іронією, авторитетна правова система (яка захищає магнатів від свавілля і грабунку в себе на батьківщині). Ліберальні правила, що стосуються власності, підлаштовані під багатих іноземців. Цілі армії юристів та піар-компаній спеціалізуються на відбілюванні репутацій. Суворі закони про наклеп допомагають тримати надміру допитливих журналістів і неурядові організації на відстані. До того ж Британія має власну мережу конфіденційних заморських територій, які антикорупціонери назвали її другою імперією. Одним словом, Лондон — ідеальне місце для відмивання грошей.
Лунають найрізноманітніші аргументи на користь того, чому не можна скрутити шию цій курці, яка несе золоті яйця. Не виключено, що постраждають допоміжні галузі, які залежать від усього цього багатства. Суворі заходи можуть обмежити легітимні інвестиції, особливо якщо їх розглядати як такі, що спрямовані проти цілої країни: багато росіян володіє нерухомістю в Лондоні через офшорні компанії з міркувань конфіденційності або сплати податків. Бояться, що це може завдати нищівного удару по ринку нерухомості та національній валюті в момент, коли Британії перед Brexit потрібно якомога більше інвестицій.
Але аргументи на користь боротьби з відмиванням сильніші. Прогнози щодо великих економічних збитків від неї перебільшені. Росіянам та українцям належить лише 0,2% усіх британських активів, якими володіють іноземці. Заходи проти сумнівного капіталу з РФ лише посилять бажання британців ставити в незручне становище розвідслужби Владіміра Путіна. Надання фінансового притулку корумпованим елітам підживлює корупцію в інших країнах.
Виклик не так у тому, щоб писати нові закони, як у дотриманні вже написаних, і для Британії то проблема. Цього місяця перший «ордер на багатство невстановленого походження» (вимога підтвердити законне походження статків) отримав позов дружини ув’язненого азербайджанського банкіра. Уряд цілком заслужено рекламує реформи, розпочаті після того, як колишній прем’єр-міністр Девід Кемерон заявив про пріоритетність боротьби з корупцією. У 2016 році Британія першою з країн Великої двадцятки відкрила державний реєстр бенефіціарних власників компаній, щоб отримати дані про компанії-оболонки, за якими часто ховаються порушники. Але ця система працює на засадах добровільного запису. Реєстраційна палата (Companies House) не має ані повноважень, ані ресурсів для перевірки наданої інформації. Нагляд за фірмами, які реєструють інші компанії, такий слабкий, а штрафи за порушення такі мізерні (зазвичай £1000–2000, а це $1310–2620), що порівняно з цим Британські Віргінські острови здаються зразком законослухняності. Тому закономірно, що чесні дотримують правил, а злочинці брешуть.
Ще гірше те, що в органів правопорядку бракує ресурсів для ведення справ. Невеликого бюджету NCA не вистачає. В агенції працює, мабуть, лише кілька десятків слідчих із кваліфікацією, яка дає змогу займатися складними справами. У США та Італії таких сотні. Це не та царина, де можна заощаджувати на правопорядку. Розслідування великої корупційної справи триває в середньому сім років. Органи обвинувачення повинні мати можливість оплачувати чималі рахунки, особливо коли програють, а позаяк олігархи наймають собі найкращих адвокатів, такий ризик є завжди. Британія вже не один рік не займає передових позицій у масштабних транскордонних справах.
Виділення більших ресурсів допомогло б змінити ситуацію на краще. Частину цих додаткових коштів слід було б спрямувати на збільшення винагороди слідчим, які отримують набагато менше за своїх американських колег. Посилення нагляду за фірмами-оболонками й компаніями, які їх відкривають, також було б дуже доречним, як і кошти для перевірки інформації про власників. Частину фінансування могло б забезпечити підвищення плати за реєстрацію компанії, яка на сьогодні становить лише £12. Допоміг би й закон про бездіяльність у запобіганні порушенням правових норм. Зокрема, полегшив би судове переслідування менеджерів вищої ланки або компаній, якщо ті не вжили адекватних заходів із протидії відмиванню грошей. Аналогічний закон про хабарництво виявився ефективним.
Чесна «квадратна миля»
Сіті для Британії має неабияке значення. Це великий працедавець (дві третини всіх робочих місць за межами Лондона). Він генерує позитивний торговий баланс 3% ВВП. На нього припадає близько десятої частини всіх сплачених у країні податків. Це осередок фінансових технологій, і схоже на те, що дрібнішим британським компаніям простіше знайти фінансування, ніж аналогічній середньостатистичній фірмі в ЄС. Опозиційна Лейбористська партія Джеремі Корбіна дивиться на все інакше. Вона не приховує своєї глибокої ворожості до світу фінансів. Якщо Сіті не покаже, що його ринки чисті й чесні, це розв’яже руки наступному лейбористському урядові, який діятиме грубо.
Поки що реакція Британії на загрозу від *******ьних фінансових потоків зводилася до гучних погроз, а осмислених кроків було мало. Час виправити це.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Пока РФ прокачивает молодняк на патриотизм, у нас по передовой регулярно ездит провокатор депутат
Роман Доник
Тем временем депутат от радикальной партии беспрепятственно ездит по передовой со свитой своих помощников и прихлебателей (вообще не понятных людей) и убеждает солдат в том, как все плохо и как у них ничего нет. Ездит и рассказывает, что ее отправил в поездку лично министр обороны Степан Полторак. Причем, когда бойцы отвечают ей, что у них все есть, в ответ впадает в истерику и с пеной у рта визжит, что они ничего не понимают. У них ничего нет. А если даже есть, то если бы злочинна влада не крала, то этого всего было бы в стопицот раз больше. Сегодня Юрий Бирюков у енотов гостит. Корчинская случайно нарвалась на него. Так она при Бирюкове принялась рассказать бойцам, как этот самый Бирюков врет по телевизору, а на самом деле они все голибосиголодні. На что бойцы вполне резонно отвечали, что у них как бы действительно все есть. Но Корчинская ж лучше знает.
В то время, когда российская федерация прокачивает молодняк на патриотизм, у нас по передовой регулярно и постоянно ездит провокатор депутат с предвыборным туром. Офигенчик. И да, за все что сделано для раненых раньше - за это низкий поклон. Но это не дает никакого право разлагать армию и работать на врага сегодня. Рубан тоже многим помог.
Роман Доник
Тем временем депутат от радикальной партии беспрепятственно ездит по передовой со свитой своих помощников и прихлебателей (вообще не понятных людей) и убеждает солдат в том, как все плохо и как у них ничего нет. Ездит и рассказывает, что ее отправил в поездку лично министр обороны Степан Полторак. Причем, когда бойцы отвечают ей, что у них все есть, в ответ впадает в истерику и с пеной у рта визжит, что они ничего не понимают. У них ничего нет. А если даже есть, то если бы злочинна влада не крала, то этого всего было бы в стопицот раз больше. Сегодня Юрий Бирюков у енотов гостит. Корчинская случайно нарвалась на него. Так она при Бирюкове принялась рассказать бойцам, как этот самый Бирюков врет по телевизору, а на самом деле они все голибосиголодні. На что бойцы вполне резонно отвечали, что у них как бы действительно все есть. Но Корчинская ж лучше знает.
В то время, когда российская федерация прокачивает молодняк на патриотизм, у нас по передовой регулярно и постоянно ездит провокатор депутат с предвыборным туром. Офигенчик. И да, за все что сделано для раненых раньше - за это низкий поклон. Но это не дает никакого право разлагать армию и работать на врага сегодня. Рубан тоже многим помог.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Таке розмежування Європи та Азії, звичайно, не може не тішити.
Проте причина, підозрюю, скоріше в необізнаності тих, хто цю мапу робив.
Бо там у них і Південна Америка підписана як Латинська, і Австралія "перехрещена" в Океанію...
Тю. Это у вас пробелы в школьной программе.
На англицком да, именно - Лэтин Эмерика. А Океания - это все в куче: острова + Австралия.
Так шо все правильно на карте написано.
ОБСЕ зафиксировала военные машины в российском «гумконвое» на Донбассе
На оккупированной территории Украины в Донецкой области обнаружили машины военного образца в российском «гумконвое».
Об этом заявила Украинская сторона Совместного центра контроля и координации (СЦКК), передает штаб ООС.
Отмечается, что наблюдатели СММ ОБСЕ передали информацию СЦКК о том, что на оккупированные территории Донбасса заехала колонна из 45 грузовиков с российскими номерными знаками и надписями «Гуманитарная помощь».
«Они двигались в западном направлении недалеко от Макеевки. 10 автомобилей в этой колонне — военного образца», — отметили в СЦКК.
Напомним, россия отправила на временно оккупированную территорию Украины уже 81 «гуманитарный конвой». В последнем, согласно заявлению страны-агрессора, находились детские продуктовые наборы и медицинские предметы.
На оккупированной территории Украины в Донецкой области обнаружили машины военного образца в российском «гумконвое».
Об этом заявила Украинская сторона Совместного центра контроля и координации (СЦКК), передает штаб ООС.
Отмечается, что наблюдатели СММ ОБСЕ передали информацию СЦКК о том, что на оккупированные территории Донбасса заехала колонна из 45 грузовиков с российскими номерными знаками и надписями «Гуманитарная помощь».
«Они двигались в западном направлении недалеко от Макеевки. 10 автомобилей в этой колонне — военного образца», — отметили в СЦКК.
Напомним, россия отправила на временно оккупированную территорию Украины уже 81 «гуманитарный конвой». В последнем, согласно заявлению страны-агрессора, находились детские продуктовые наборы и медицинские предметы.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Не понятно шоли, шо Бацька рванул к телефону доложить путину сразу же, как за Порохом закрылась дверь.
А может и не рванул. Может путин слушал все эти переговоры "тет-а-тет"
в режиме он-лайн. Шо скорее всего. О чем мы тут ваще базарим? Какой из Луки суверенный правитель? Он даже не губернатор Беларуской губернии. У губернаторов хотя бы есть законное право на обязательную "субвенцию из федерального бюджета". А бацьке свою "субвенцию" нужно каждый год зубами выгрызать. Бацька и.о. губернатора Беларуской губернии.
напомните мне повод, по которому путин оккупировал Крым.
Немного зрады )))
Как известно Порох был министром у Янкувича с марта по декабрь 2012.
по этому поводу ****омесы с русней затеяли совместный визг на тему: с Пороха подачи Азиров и к и набрались больше всех кредитов.
Глянул на даты, не увидал в 12 кредитов МВФ.
может быть, кто то поправит меня с фактами и датами других кредитов, набранных Порохом за 10 месяцев работы министром?
Аллё.... Андель, Тампакс, ФЖ и Фотомодель, вы же читаете внимательно, дайте ответ ))
рост долга Украины начался именно при Йули, во как)))
Как известно Порох был министром у Янкувича с марта по декабрь 2012.
по этому поводу ****омесы с русней затеяли совместный визг на тему: с Пороха подачи Азиров и к и набрались больше всех кредитов.
Глянул на даты, не увидал в 12 кредитов МВФ.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
может быть, кто то поправит меня с фактами и датами других кредитов, набранных Порохом за 10 месяцев работы министром?
Аллё.... Андель, Тампакс, ФЖ и Фотомодель, вы же читаете внимательно, дайте ответ ))
рост долга Украины начался именно при Йули, во как)))
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Кирилл Данильченко ака Ронин
16:00 27.10.2018
Доброе утро, Вьетнам! Октябрь 2018 года
Октябрьский #Ронин. Готовимся к возможному второму раунду
По поводу заявлений спецпредставителя Госдепа США Курта Волкера об окончательном снятии оружейного эмбарго с Украины. В общем-то, это было ясно ещё месяцы назад, когда на осень был заказан пакет дополнительных ПТРК для нашей страны, а в публичное поле начали попадать заявления о средствах ПВО и усилении ВМС Украине в свете продолжающейся агрессии РФ. Снятие эмбарго — это процесс, а не единое решение, просто уже глупо утверждать об успешном мирном процессе при полусотне убитых и раненых каждый месяц, на фоне передач широкой номенклатуры боеприпасов, вооружённых патрульных судов, снайперского и противотанкового вооружения. Оттуда же риторика о новых санкциях для РФ каждый месяц — за дело Скрипалей, кибернетические атаки, поддержку «оси зла» Тегеран — Пхеньян или Асада. Они и так вводились стабильно раз в квартал, а дошли до секторальных и действий против суверенного долга. Но даже во времена ожесточённых боёв зимой 2015 года никто не озвучивал, что новые пакеты будут вводиться со стабильностью метронома.
В США на уровне Госдепа и Сената, по-видимому, вызрело решение, что с РФ сегодня невозможно договориться. россияне подписывают договора, зная, что не будут их исполнять, берут на себя ответственность за перемирие и открывают огонь в эти же сутки, объявляют зоны деэскалации в Сирии и через 3 месяца от наступления на эти области их можно удержать только угрозами войсковой операции Альянса. Конфликт Запада с Россией сразу на нескольких уровнях будет продолжаться, подвижек по миссии ООН в Украине нет, союзники наращивают и поставки вооружений, и вводят новые санкции, к которым готов присоединиться ЕС, США вышли из договора о РСМД. Для украинцев это означает только одно — режим путина будет продолжать силовое, экономическое и политическое давление на нашу страну, НАТО будет усиливать свой восточный фланг и помощь Украине. На сегодня мы готовимся к возможному второму раунду в виде комбинации специальных действий, и к продолжению войны на истощение — надежды на сугубо дипломатическое решение мало пересекаются с новой гонкой вооружений и риторикой вокруг происходящего. Это та реальность, в которой мы будем жить в ближайшие несколько лет — нужно быть готовыми к ней политически, морально и финансово. Мантры перед выборами о скором окончании войны желанны и приятны, но они остаются мантрами — жертвы на востоке прекратятся, если противник сменит свою политику по отношению к Украине, либо ему будет критично дорого продолжать агрессию. Мы, не оставляя надежды на первое, по мере сил способствуем второму варианту.
Оставайтесь на связи и оставайтесь с нами. Нам нужно быть всего лишь на несколько часов более стойкими, чем противник. И мы победим, рано или поздно.
16:00 27.10.2018
Доброе утро, Вьетнам! Октябрь 2018 года
Октябрьский #Ронин. Готовимся к возможному второму раунду
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
По поводу заявлений спецпредставителя Госдепа США Курта Волкера об окончательном снятии оружейного эмбарго с Украины. В общем-то, это было ясно ещё месяцы назад, когда на осень был заказан пакет дополнительных ПТРК для нашей страны, а в публичное поле начали попадать заявления о средствах ПВО и усилении ВМС Украине в свете продолжающейся агрессии РФ. Снятие эмбарго — это процесс, а не единое решение, просто уже глупо утверждать об успешном мирном процессе при полусотне убитых и раненых каждый месяц, на фоне передач широкой номенклатуры боеприпасов, вооружённых патрульных судов, снайперского и противотанкового вооружения. Оттуда же риторика о новых санкциях для РФ каждый месяц — за дело Скрипалей, кибернетические атаки, поддержку «оси зла» Тегеран — Пхеньян или Асада. Они и так вводились стабильно раз в квартал, а дошли до секторальных и действий против суверенного долга. Но даже во времена ожесточённых боёв зимой 2015 года никто не озвучивал, что новые пакеты будут вводиться со стабильностью метронома.
В США на уровне Госдепа и Сената, по-видимому, вызрело решение, что с РФ сегодня невозможно договориться. россияне подписывают договора, зная, что не будут их исполнять, берут на себя ответственность за перемирие и открывают огонь в эти же сутки, объявляют зоны деэскалации в Сирии и через 3 месяца от наступления на эти области их можно удержать только угрозами войсковой операции Альянса. Конфликт Запада с Россией сразу на нескольких уровнях будет продолжаться, подвижек по миссии ООН в Украине нет, союзники наращивают и поставки вооружений, и вводят новые санкции, к которым готов присоединиться ЕС, США вышли из договора о РСМД. Для украинцев это означает только одно — режим путина будет продолжать силовое, экономическое и политическое давление на нашу страну, НАТО будет усиливать свой восточный фланг и помощь Украине. На сегодня мы готовимся к возможному второму раунду в виде комбинации специальных действий, и к продолжению войны на истощение — надежды на сугубо дипломатическое решение мало пересекаются с новой гонкой вооружений и риторикой вокруг происходящего. Это та реальность, в которой мы будем жить в ближайшие несколько лет — нужно быть готовыми к ней политически, морально и финансово. Мантры перед выборами о скором окончании войны желанны и приятны, но они остаются мантрами — жертвы на востоке прекратятся, если противник сменит свою политику по отношению к Украине, либо ему будет критично дорого продолжать агрессию. Мы, не оставляя надежды на первое, по мере сил способствуем второму варианту.
Оставайтесь на связи и оставайтесь с нами. Нам нужно быть всего лишь на несколько часов более стойкими, чем противник. И мы победим, рано или поздно.
Фильм «Позывной Бандерас» за первые прокатные выходные фильм с бюджетом почти 40 млн грн посмотрели всего 9 тысяч зрителей, он собрал 753 тысячи гривен. За вторую неделю сборы выросли еще на 917 тысяч гривен.
«Донбас» Лозниці за перший тиждень кінопрокату зібрав понад 1 млн грн
Стрічка «Донбас» режисера Сергія Лозниці за перший тиждень українського кінопрокату зібрав 1 млн 181 тис грн. Загалом фільм подивилися 13 тис. 846 глядачів
Про це повідомляє Бюро української кіножурналістики (БУК).
Фільм демонстрували на 81 екрані за середньої ціни квитка 85 грн.
За повідомленням БУКу, за перший вікенд широкого кінопрокату, з 18 по 21 жовтня, фільм подивилися 9 тис. 276 глядачів, які купили квитків на суму 829 тис. 963 грн. У середньому на один екран було продано 115 квитків.
Дзідзьо: «Якщо держава дає гроші на фільми, то нехай ці фільми будуть у безкоштовному доступі в інтернеті»
Михайло Хома – про зарплати в знімальній групі, непричесане кіно та бажання зняти містичну комедію
З Михайлом Хомою «Телекритика» поспілкувалася в дуже насичений для нього час – між написанням музики до фільму «DZIDZIO Перший раз», який вже зовсім скоро вийде на екрани, і черговою діловою зустріччю. Навіть за таких обставин Михайло (який, за власними словами, навіть ночує у студії), моментально прихиляє серце співрозмовника.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
«Донбас» Лозниці за перший тиждень кінопрокату зібрав понад 1 млн грн
Стрічка «Донбас» режисера Сергія Лозниці за перший тиждень українського кінопрокату зібрав 1 млн 181 тис грн. Загалом фільм подивилися 13 тис. 846 глядачів
Про це повідомляє Бюро української кіножурналістики (БУК).
Фільм демонстрували на 81 екрані за середньої ціни квитка 85 грн.
За повідомленням БУКу, за перший вікенд широкого кінопрокату, з 18 по 21 жовтня, фільм подивилися 9 тис. 276 глядачів, які купили квитків на суму 829 тис. 963 грн. У середньому на один екран було продано 115 квитків.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Дзідзьо: «Якщо держава дає гроші на фільми, то нехай ці фільми будуть у безкоштовному доступі в інтернеті»
Михайло Хома – про зарплати в знімальній групі, непричесане кіно та бажання зняти містичну комедію
З Михайлом Хомою «Телекритика» поспілкувалася в дуже насичений для нього час – між написанням музики до фільму «DZIDZIO Перший раз», який вже зовсім скоро вийде на екрани, і черговою діловою зустріччю. Навіть за таких обставин Михайло (який, за власними словами, навіть ночує у студії), моментально прихиляє серце співрозмовника.
Ми скористалися можливістю і вислухали щиру розповідь про підводні камені кінобізнесу. Чому Михайло Хома ніколи не зніматиме у фільмах дівчат-моделей? Чому «DZIDZIO Перший раз» вийшов дорожчим за «DZIDZIO Контрабас»? Що не так із чинним форматом держфінансування кінематографії? І нарешті – чи готовий Михайло вийти з амплуа Дзідзя?
Про рішення знімати фільм власними силами
Річ у тім, що у мене не було часу. Як каже моя мама – «Час не проходить, а минає». Треба було швидко набрати команду, бо «кінокомпанії» – це зараз тільки так називається, а в принципі люди є самі по собі: кличеш друзів, тих колєгів, яких ти назбирав за життя – оператора, помічника, фокус-пуллєра, – ти усіх вже напам’ять знаєш, бо мав із ними попередній досвід із відео в інтернеті. А в інтернеті було трішки простіше, бо тоді був єдиний страх – «Що скажуть люди?» А тепер єдиний страх – він не єдиний. (Сміється).
Фото: пресc-служба
Хотілося, щоб було так: один рік – один фільм, але цього року фільм мене трішки вибив з колії, тому що самому це важко робити, до того ж тур – 45 концертів, «Арена-Львів», підготовка. Я люблю цим займатися, але це все забирає час. Я відкритий до співпраці, але я хочу, щоб фільм мав успіх, щоб вийшло гарно і мало свій почерк. Мені не подобаються зйомки по-серіальному – я люблю документальність. Це важко в Україні, бо якщо розглядати це як бізнес, то тут треба знімати дешево і щоб була якась зірка.
Про амбіції та зарплати
Коли ми тільки починали і знімали короткометражки, я міг сказати: «Давай я тебе запишу, будеш художник-постановник». А у відповідь: «Та ти шо, це так принизливо, не пиши мені такого!» А зараз ця посада на рівні оператора, режисера. І деякі наші колеги по кіно вже навчилися брати гроші у євро і в доларах. Вони ще не розуміють до кінця, де вони працюють. Мають бути адекватні ******, бо нема ще навіть професіоналів, які б якісно це робили. (Хоча у нас є люди, які, наприклад, гарно знімають рекламу.)
«Я не можу заплатити операторові 70 тис. доларів. Йому заплачу, художникам заплачу, тобі заплачу – а де ж тоді бізнес? Поки що головна плата за зроблене – це моральне задоволення»
Зараз повискакували талановиті люди, які дуже дорого себе оцінюють – але ж кіно не продається, ми ще на початковому етапі, де я не можу заплатити операторові 70 тисяч доларів. Йому заплачу, художникам заплачу, тобі заплачу – а де ж тоді бізнес? Поки що головна плата за зроблене – це моральне задоволення. Молодим людям треба домовлятися, об’єднуватися – бо якщо бізнесу не буде, люди просто порозходяться або пороз’їзжаються працювати за кордон.
Про Dzidziofilm і бюджети
Dzidziofilm – це директор та виконавчий продюсер Діана Юраш, я, піар-менеджер Ліля Слюсар, звукорежисер Сергій Либа, продюсер Анатолій Безух… (загинає пальці). В офісі постійно працює приблизно 20 людей, але є ще ті, кого підключають додатково. І щоб перетворити це на бізнес, треба цих людей утримувати, платити зарплати. Бо не можна ж заробляти на концертах, і з того їх годувати. Я собі думав: «Боже, треба цю машину якось завести, щоб цей організм запрацював, бо зараз фільм закінчиться, і треба ж людям платити гроші». Але по всіх ресурсах, що я використовував – я розрахувався. Для цього треба позичати гроші, свої віддавати, ну і просто ночувати у студії кожного дня. Але це для мене плата за науку – жоден університет того не навчить.
Фото: прес-служба
«Dzidzio Перший раз» вийшов дорожчим за попередній фільм, тому що я захотів і ту анаморфну оптику, і правильну камеру. Цього разу я вирішив, що будемо знімати на dolly – по суті, це класичний стиль зйомки, але це важко, потрібно весь час переставляти камеру, це довго, це крани, це дрони. І ще була купа локацій – залізниця, лікарня…
Я потребую максимальної підтримки, і на кожному концерті розказую, як це важко. Що таке квиток у кінотеатр? 85 грн. Квиток на концерт – 500–700 грн, і при цьому повні зали. Це означає, що люди не навчені, не мають звички ходити розважатися в кіно. У нас ходить 500 тисяч, якщо один мільйон – то це феномен. Але ж може ходити два, три. Для цього треба більше кінотеатрів і якась фінансова стабільність, щоб люди могли собі це дозволити. Бо у нас ходять з дітьми, і це трохи коштує – поп-корн, кола, кава, чай, водичка, ось вже і є 500 гривень.
Про патріотичне кіно та держпідтримку
Я одразу казав: Діано, ні в кого (з держустанов) ми гроші просити не будемо. Я не був прихильником того, щоби просити, але DZIDZIOFILM підготував усі документи. І в нас кіно патріотичне, от у чому суть. Що таке патріотика – це що, тільки історичні факти і про синьо-жовтий прапор? Патріотичне кіно – це коли вся команда з українськими паспортами, коли фільм знімається українською мовою. Це коли я порушую тему: «Хто написав гімн України?» І я почув одну дуже дурну відповідь, яку навіть потім запхав сценкою у кіно: «Тарас Григорович Шевченко». (Сміється.) І я вигнав ту персонажку з хору. А ходити у вишиванці і кричати «Героям слава» – це не є патріотизм. Не треба це штучно нав’язувати. Патріотизм може бути різним. І якщо нам фінансування не дали, то я хотів би потім поглянути на ті фільми, яким дали. Скільки те кіно буде мати переглядів?
Фото: прес-служба
І якщо держава надає таку поміч, то, будь ласка, заливайте це в інтернет і показуйте безкоштовно, бо це й так людські податки. А ви йдете з цим кіном у кінотеатр?! Ви не розумієте, що ви зайшли на територію розваг для людей? Це не університет, де навчають за гроші. Я не хочу вчитися, я змучений прийшов із роботи. Заливайте і почитайте, що скаже публіка про ваш патріотичний фільм – отак треба робити. Так буде правильно.
Про маркетинг та графік прокату
Поки ми займаємося виключно проектами Dzidzio, тут є куди рухатись. Я б дуже хотів зробити фільм з дорослою компанією людей, які вміють це робити, вміють продавати. Бо я вмію писати, створювати, а продавати – тільки на концертах. Я знаю, як звернутися до людей, запросити їх. А от у більшому маштабі…
«Ми в Україні знімаємо фестивальне, артхаусне кіно за державні гроші. А потім дивишся те кіно – в ньому немає ніякої філософії, ніякої художності, все по-старечому»
Цього року, дякувати богу, з B&H згодились, і я пану Богдану Батруху казав (змовницьки): «А давайте зробимо, як у Голівуді». І він відповів: «Давай! Ти думай про фільм, а я буду думати, як його продати». Є ще питання дат, бо за півроку до виходу фільма треба знати дату початку прокату. У нас була проблема, бо я хотів випустити у листопаді, на день нарождення собі підігнати. Не вийшло, бо наш колєга, Сергій Лавренюк (продюсер фільму «DZIDZIO Контрабас». – Ред.), там стояв з фільмом «11 дітей з Моршина». Довелося посунутися, щоб не заважати один одному – треба навпаки допомагати, щоб у обох якісь касові збори були. Перенесли на 27 грудня, потім кажуть – теж не можна, бо тут людина передумала, теж хоче 27-го. Тоді я і пішов у B&H.
Фото: прес-служба
Але я думаю, що це тимчасова проблема, і через п’ять років взагалі буде по 3-5 українських прем’єр одночасно виходити, це нормально. Але дистриб’юторам і кінотеатрам треба відповідне кіно. Бо ми в Україні знімаємо фестивальне, артхаусне кіно за державні гроші. А потім дивишся те кіно – в ньому немає ніякої філософії, ніякої художності, все по-старечому. Так ніхто вже не знімає. У нас, по суті, і школи ще нема. І зараз – золотий час її започаткувати. Всі хочуть одразу робити, як американці – але пройдіться нашими вулицями: там не Америка.
Про кастинг
І немає ще зірки в українському кіно – всі лізуть або з естради, або з телебачення, а кіно – це зовсім інший стиль. І зараз є можливість молоді показати себе, що ми і зробили в нашому фільмі: я був проти кастингу якихось відомих людей, я хотів дати дорогу молодим і талановитим. На роль нашої Квітки, яку зіграла Анна Тихомирова, прийшли десь 600 дівчат, і вони всі не підходили, бо я собі накрутив одну, а потім не міг з нею домовитися, бо виявилося, що вона десь там у Америці…
Фото: прес-служба
Потім пролистав анкети, дивлюсь і кажу – а ну давайте, покажіть цю. На співбесіді Анна мені дуже сподобалася: вона відкрита, чесна, без всяких пафосів, природня, з помилками – а мені це дуже подобається. Бо в кіно не може бути все ідеально. Мені подобаються передусім люди симпатичні, а ідеальну людину, модель, я ніколи не буду знімати у своїх фільмах. Усі актори, яких ми зібрали, – вони трохи мультяшні. І у нас є люди зі всієї України – Харкова, Рівного, Дніпра. Вони не є відомими, але вони всі талановиті. Ці люди часто працюють не за фахом, вони просто люблять грати.
Про цензуру та обмеження за віком
Фільм вийшов дуже гарний, милий, для всіх – для тата, для мами, для дітей. Звісно, там трішки є грань, але не можна себе завжди підстригати під те, що говорять – оце не так, оце 16+, оце 18+… Це підножка собі. Треба бути сміливим, бо в Європі тільки зараз доходять до того, що цензура занадто все пригладжує. Подивіться, як люди в інтернеті спілкуються – скорочені слова, смайли, – а ми хочемо, щоб усе було причесане. Кіно – це не телебачення, в кіно треба робити помилки: люди вірять фільму, коли бачать у ньому свій побут. Бо в кіно треба надурити людину, ввести у той стан, в якому вона на півтори години забулася. І щоб вийшла ця магія, людина має вірити в те, що на екрані.
Фото: прес-служба
«Доросла тематика»? Та де там! Хто такий Дзідзьо – це по суті велика дитина, яка застрягла у 13-річному віці, відтоді як мама поїхала до Португалії. І от мама шукає йому подругу, і йому в перший раз трапляється дівчина. То якраз дітям буде дуже цікаво, це дитяча тематика. Але у нашому прокатному свідоцтві від Держкіно написано про глядацьку аудиторію 12+ .
Про сприйняття критики
Кіно треба зняти так, щоб і гроші повернути, і щоб людям сподобалося – а ті 20%, яким фільм не подобається, заважають розвитку – вони звикли до тебе і вже пишуть за тебе фільми, пишуть замість тебе пісні. Якби я слухався того, що мені підказують люди, то було б «стоп» вже давно. Треба мати сміливість витримувати критику та йти вперед. Як у мене було з «історіями»: мене Кузьма колись попросив разом написати пісню, історію. Я написав одну – боже, всі на ура сприйняли, залив в інтернет – всі тішаться. Каже, може ще одну? Написав – всі: «Фу, ну ти вже спустився, це вже не той Дзідзьо». Йолки-палки, я ж просто написав за п’ять хвилин історію, потім третю, четверту – комусь ліпша та, комусь інша.
Про зміну амплуа
Дзідзьо чим старший, тим дорожчий. Він як Миколай. Я не те що граюся у модного – я просто люблю спілкуватися з молоддю: вони підказують нові тенденції, напрямок руху. Коли мене не сприймали на телебаченні і радіо, я пішов у інтернет, і саме там здобув першу популярність. А тепер Дзідзьо як Миколай – скільки б йому років не було, він лишається популярним.
«Я б так зіграв плаксу, що люди б ревіли. А ви спробуйте зіграти так, щоб підняти людям настрій. У цьому фільмі я хочу знайти в людях такі нотки, про які вони забули. Згадайте про любов! Та ви ж любите!»
Можна і драми з ним знімати, і жахи, але воно все буде мати присмак комедії. І для України це добре, нам не треба плакати. Плакати найлегше: я б так зіграв плаксу, що люди б ревіли. А ви спробуйте зіграти так, щоб підняти людям настрій. У цьому фільмі я хочу знайти в людях такі нотки, про які вони забули. Згадайте про любов! Та ви ж любите! Будьте добрішими, не будьте такі вже черстві!
Я давно вже хочу зняти таку собі містичну комедію. Я ж наслуханий того, це у мене тягнеться з дитинства. У ті роки дуже модно було про інопланетян розказувати, парили людям оті всі страшилки, щоб вони не звертали уваги на те, що у державі відбувалося. А в селі моя баба Катерина (це її чоловіка Яна, поляка, назвали «Дзідзьо»), розказувала усілякі історії – про те, як цвіте папороть, що коли її знайдеш, то будеш розуміти мову звірів. Я всього цього нахватався, як зайчиків, і буду показувати у творчості.
Про рішення знімати фільм власними силами
Річ у тім, що у мене не було часу. Як каже моя мама – «Час не проходить, а минає». Треба було швидко набрати команду, бо «кінокомпанії» – це зараз тільки так називається, а в принципі люди є самі по собі: кличеш друзів, тих колєгів, яких ти назбирав за життя – оператора, помічника, фокус-пуллєра, – ти усіх вже напам’ять знаєш, бо мав із ними попередній досвід із відео в інтернеті. А в інтернеті було трішки простіше, бо тоді був єдиний страх – «Що скажуть люди?» А тепер єдиний страх – він не єдиний. (Сміється).
Фото: пресc-служба
Хотілося, щоб було так: один рік – один фільм, але цього року фільм мене трішки вибив з колії, тому що самому це важко робити, до того ж тур – 45 концертів, «Арена-Львів», підготовка. Я люблю цим займатися, але це все забирає час. Я відкритий до співпраці, але я хочу, щоб фільм мав успіх, щоб вийшло гарно і мало свій почерк. Мені не подобаються зйомки по-серіальному – я люблю документальність. Це важко в Україні, бо якщо розглядати це як бізнес, то тут треба знімати дешево і щоб була якась зірка.
Про амбіції та зарплати
Коли ми тільки починали і знімали короткометражки, я міг сказати: «Давай я тебе запишу, будеш художник-постановник». А у відповідь: «Та ти шо, це так принизливо, не пиши мені такого!» А зараз ця посада на рівні оператора, режисера. І деякі наші колеги по кіно вже навчилися брати гроші у євро і в доларах. Вони ще не розуміють до кінця, де вони працюють. Мають бути адекватні ******, бо нема ще навіть професіоналів, які б якісно це робили. (Хоча у нас є люди, які, наприклад, гарно знімають рекламу.)
«Я не можу заплатити операторові 70 тис. доларів. Йому заплачу, художникам заплачу, тобі заплачу – а де ж тоді бізнес? Поки що головна плата за зроблене – це моральне задоволення»
Зараз повискакували талановиті люди, які дуже дорого себе оцінюють – але ж кіно не продається, ми ще на початковому етапі, де я не можу заплатити операторові 70 тисяч доларів. Йому заплачу, художникам заплачу, тобі заплачу – а де ж тоді бізнес? Поки що головна плата за зроблене – це моральне задоволення. Молодим людям треба домовлятися, об’єднуватися – бо якщо бізнесу не буде, люди просто порозходяться або пороз’їзжаються працювати за кордон.
Про Dzidziofilm і бюджети
Dzidziofilm – це директор та виконавчий продюсер Діана Юраш, я, піар-менеджер Ліля Слюсар, звукорежисер Сергій Либа, продюсер Анатолій Безух… (загинає пальці). В офісі постійно працює приблизно 20 людей, але є ще ті, кого підключають додатково. І щоб перетворити це на бізнес, треба цих людей утримувати, платити зарплати. Бо не можна ж заробляти на концертах, і з того їх годувати. Я собі думав: «Боже, треба цю машину якось завести, щоб цей організм запрацював, бо зараз фільм закінчиться, і треба ж людям платити гроші». Але по всіх ресурсах, що я використовував – я розрахувався. Для цього треба позичати гроші, свої віддавати, ну і просто ночувати у студії кожного дня. Але це для мене плата за науку – жоден університет того не навчить.
Фото: прес-служба
«Dzidzio Перший раз» вийшов дорожчим за попередній фільм, тому що я захотів і ту анаморфну оптику, і правильну камеру. Цього разу я вирішив, що будемо знімати на dolly – по суті, це класичний стиль зйомки, але це важко, потрібно весь час переставляти камеру, це довго, це крани, це дрони. І ще була купа локацій – залізниця, лікарня…
Я потребую максимальної підтримки, і на кожному концерті розказую, як це важко. Що таке квиток у кінотеатр? 85 грн. Квиток на концерт – 500–700 грн, і при цьому повні зали. Це означає, що люди не навчені, не мають звички ходити розважатися в кіно. У нас ходить 500 тисяч, якщо один мільйон – то це феномен. Але ж може ходити два, три. Для цього треба більше кінотеатрів і якась фінансова стабільність, щоб люди могли собі це дозволити. Бо у нас ходять з дітьми, і це трохи коштує – поп-корн, кола, кава, чай, водичка, ось вже і є 500 гривень.
Про патріотичне кіно та держпідтримку
Я одразу казав: Діано, ні в кого (з держустанов) ми гроші просити не будемо. Я не був прихильником того, щоби просити, але DZIDZIOFILM підготував усі документи. І в нас кіно патріотичне, от у чому суть. Що таке патріотика – це що, тільки історичні факти і про синьо-жовтий прапор? Патріотичне кіно – це коли вся команда з українськими паспортами, коли фільм знімається українською мовою. Це коли я порушую тему: «Хто написав гімн України?» І я почув одну дуже дурну відповідь, яку навіть потім запхав сценкою у кіно: «Тарас Григорович Шевченко». (Сміється.) І я вигнав ту персонажку з хору. А ходити у вишиванці і кричати «Героям слава» – це не є патріотизм. Не треба це штучно нав’язувати. Патріотизм може бути різним. І якщо нам фінансування не дали, то я хотів би потім поглянути на ті фільми, яким дали. Скільки те кіно буде мати переглядів?
Фото: прес-служба
І якщо держава надає таку поміч, то, будь ласка, заливайте це в інтернет і показуйте безкоштовно, бо це й так людські податки. А ви йдете з цим кіном у кінотеатр?! Ви не розумієте, що ви зайшли на територію розваг для людей? Це не університет, де навчають за гроші. Я не хочу вчитися, я змучений прийшов із роботи. Заливайте і почитайте, що скаже публіка про ваш патріотичний фільм – отак треба робити. Так буде правильно.
Про маркетинг та графік прокату
Поки ми займаємося виключно проектами Dzidzio, тут є куди рухатись. Я б дуже хотів зробити фільм з дорослою компанією людей, які вміють це робити, вміють продавати. Бо я вмію писати, створювати, а продавати – тільки на концертах. Я знаю, як звернутися до людей, запросити їх. А от у більшому маштабі…
«Ми в Україні знімаємо фестивальне, артхаусне кіно за державні гроші. А потім дивишся те кіно – в ньому немає ніякої філософії, ніякої художності, все по-старечому»
Цього року, дякувати богу, з B&H згодились, і я пану Богдану Батруху казав (змовницьки): «А давайте зробимо, як у Голівуді». І він відповів: «Давай! Ти думай про фільм, а я буду думати, як його продати». Є ще питання дат, бо за півроку до виходу фільма треба знати дату початку прокату. У нас була проблема, бо я хотів випустити у листопаді, на день нарождення собі підігнати. Не вийшло, бо наш колєга, Сергій Лавренюк (продюсер фільму «DZIDZIO Контрабас». – Ред.), там стояв з фільмом «11 дітей з Моршина». Довелося посунутися, щоб не заважати один одному – треба навпаки допомагати, щоб у обох якісь касові збори були. Перенесли на 27 грудня, потім кажуть – теж не можна, бо тут людина передумала, теж хоче 27-го. Тоді я і пішов у B&H.
Фото: прес-служба
Але я думаю, що це тимчасова проблема, і через п’ять років взагалі буде по 3-5 українських прем’єр одночасно виходити, це нормально. Але дистриб’юторам і кінотеатрам треба відповідне кіно. Бо ми в Україні знімаємо фестивальне, артхаусне кіно за державні гроші. А потім дивишся те кіно – в ньому немає ніякої філософії, ніякої художності, все по-старечому. Так ніхто вже не знімає. У нас, по суті, і школи ще нема. І зараз – золотий час її започаткувати. Всі хочуть одразу робити, як американці – але пройдіться нашими вулицями: там не Америка.
Про кастинг
І немає ще зірки в українському кіно – всі лізуть або з естради, або з телебачення, а кіно – це зовсім інший стиль. І зараз є можливість молоді показати себе, що ми і зробили в нашому фільмі: я був проти кастингу якихось відомих людей, я хотів дати дорогу молодим і талановитим. На роль нашої Квітки, яку зіграла Анна Тихомирова, прийшли десь 600 дівчат, і вони всі не підходили, бо я собі накрутив одну, а потім не міг з нею домовитися, бо виявилося, що вона десь там у Америці…
Фото: прес-служба
Потім пролистав анкети, дивлюсь і кажу – а ну давайте, покажіть цю. На співбесіді Анна мені дуже сподобалася: вона відкрита, чесна, без всяких пафосів, природня, з помилками – а мені це дуже подобається. Бо в кіно не може бути все ідеально. Мені подобаються передусім люди симпатичні, а ідеальну людину, модель, я ніколи не буду знімати у своїх фільмах. Усі актори, яких ми зібрали, – вони трохи мультяшні. І у нас є люди зі всієї України – Харкова, Рівного, Дніпра. Вони не є відомими, але вони всі талановиті. Ці люди часто працюють не за фахом, вони просто люблять грати.
Про цензуру та обмеження за віком
Фільм вийшов дуже гарний, милий, для всіх – для тата, для мами, для дітей. Звісно, там трішки є грань, але не можна себе завжди підстригати під те, що говорять – оце не так, оце 16+, оце 18+… Це підножка собі. Треба бути сміливим, бо в Європі тільки зараз доходять до того, що цензура занадто все пригладжує. Подивіться, як люди в інтернеті спілкуються – скорочені слова, смайли, – а ми хочемо, щоб усе було причесане. Кіно – це не телебачення, в кіно треба робити помилки: люди вірять фільму, коли бачать у ньому свій побут. Бо в кіно треба надурити людину, ввести у той стан, в якому вона на півтори години забулася. І щоб вийшла ця магія, людина має вірити в те, що на екрані.
Фото: прес-служба
«Доросла тематика»? Та де там! Хто такий Дзідзьо – це по суті велика дитина, яка застрягла у 13-річному віці, відтоді як мама поїхала до Португалії. І от мама шукає йому подругу, і йому в перший раз трапляється дівчина. То якраз дітям буде дуже цікаво, це дитяча тематика. Але у нашому прокатному свідоцтві від Держкіно написано про глядацьку аудиторію 12+ .
Про сприйняття критики
Кіно треба зняти так, щоб і гроші повернути, і щоб людям сподобалося – а ті 20%, яким фільм не подобається, заважають розвитку – вони звикли до тебе і вже пишуть за тебе фільми, пишуть замість тебе пісні. Якби я слухався того, що мені підказують люди, то було б «стоп» вже давно. Треба мати сміливість витримувати критику та йти вперед. Як у мене було з «історіями»: мене Кузьма колись попросив разом написати пісню, історію. Я написав одну – боже, всі на ура сприйняли, залив в інтернет – всі тішаться. Каже, може ще одну? Написав – всі: «Фу, ну ти вже спустився, це вже не той Дзідзьо». Йолки-палки, я ж просто написав за п’ять хвилин історію, потім третю, четверту – комусь ліпша та, комусь інша.
Про зміну амплуа
Дзідзьо чим старший, тим дорожчий. Він як Миколай. Я не те що граюся у модного – я просто люблю спілкуватися з молоддю: вони підказують нові тенденції, напрямок руху. Коли мене не сприймали на телебаченні і радіо, я пішов у інтернет, і саме там здобув першу популярність. А тепер Дзідзьо як Миколай – скільки б йому років не було, він лишається популярним.
«Я б так зіграв плаксу, що люди б ревіли. А ви спробуйте зіграти так, щоб підняти людям настрій. У цьому фільмі я хочу знайти в людях такі нотки, про які вони забули. Згадайте про любов! Та ви ж любите!»
Можна і драми з ним знімати, і жахи, але воно все буде мати присмак комедії. І для України це добре, нам не треба плакати. Плакати найлегше: я б так зіграв плаксу, що люди б ревіли. А ви спробуйте зіграти так, щоб підняти людям настрій. У цьому фільмі я хочу знайти в людях такі нотки, про які вони забули. Згадайте про любов! Та ви ж любите! Будьте добрішими, не будьте такі вже черстві!
Я давно вже хочу зняти таку собі містичну комедію. Я ж наслуханий того, це у мене тягнеться з дитинства. У ті роки дуже модно було про інопланетян розказувати, парили людям оті всі страшилки, щоб вони не звертали уваги на те, що у державі відбувалося. А в селі моя баба Катерина (це її чоловіка Яна, поляка, назвали «Дзідзьо»), розказувала усілякі історії – про те, як цвіте папороть, що коли її знайдеш, то будеш розуміти мову звірів. Я всього цього нахватався, як зайчиків, і буду показувати у творчості.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 25.07.2009
Повідом.: 5498
Реєстрація: 25.07.2009
Повідом.: 5498
Тю. Это у вас пробелы в школьной программе.
На англицком да, именно - Лэтин Эмерика. А Океания - это все в куче: острова + Австралия.
Так шо все правильно на карте написано.
На ось, невігласе, вивчай матчастину:оце тобі South America -
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
а оце - Latin America:
Різницю сам відшукаєш - чи, може, розтлумачити як у 4-му класі?
Щодо "..+Австралия" - це, навпаки, Океанія скоріш додадок до неї.
Австралія - це материк\континент, а Океанія лише купка островів (Полінезія, Меланезія, Мікронозія тощо).
Хоча й - треба визнати - ця "купка" обіймає загальну територію майже як Євразія.
Втім, в англомовних країнах останнім часом цей географічний регіон дійсно звуть просто Oceania.
Але в моїх знаннях шкільної програми з географії немає лакун - адже я вчився не в англомовній країні, до того ж ще й досить-таки давно.
Тоді навіть Плутон ще вважали повноправною планетою Сонячної системи...
Доброе утро, Вьетнам! Октябрь 2018 года
Октябрь в зоне ООС проходит в нехитром ритме — в преддверии распутицы тыловые службы готовятся к каше на дорогах и геморрою с отоплением, бойцы в секретах одеваются в ночь потеплее и начинают считать недели до того, как ляжет «зелёнка» и станет проще дышать на передовых постах. В тылу октябрь отметился взрывом и мощным пожаром на 6 арсенале близ пгт Дружба, несколькими масштабными учениями, включая «Чистое небо» и противодействие возможным десантам на Азовском море, а также передачей техники в войска. Ошалевшие от пяти-шести месяцев на «ноле» и двух «восстановления боеспособности» на полигонах люди приходят в короткие отпуска между ротацией и слаживанием — с удивлением смотрят на толпы в торговых центрах, забитые рестораны, проводят несколько дней с семьями и снова уезжают в палатки, к душам из бутылок и местам для курения.
Время от времени вспыхивающая дискуссия о текучке в армии именно об этом — оторванности от семьи и неустроенном быте, эти вещи трудно компенсировать любыми деньгами. Да и четыре с половиной года — это четыре с половиной года. Просто покатайте на языке это время — 54 месяца. Много ли осталось на гражданской работе тех, с кем вы начинали 54 месяца назад? А ведь у ваших сотрудников был душ дома и семья под боком, а не влажные салфетки и телефонные разговоры вечером. И ещё они не теряли товарищей по отделу, и не лежали под коробками в заморозки, не копали и не слушали исходящие, не жили неделями в палатках. Поэтому время плюс тяготы и лишения равно регулярная проблема со штатом, как бы вы ни писали про совок или бумажную армию. Никакой совок не мешал в 2012 году привлечь в армию людей, и никакой совок не помешал людям уйти в 2013-м (например, в одном танковом батальоне уволились зампотех, два ротных и половина контрактников) когда инфляция сожрала их зарплату. Здесь, к сожалению, не всегда работает прямая зависимость по типу «поднял деньги и удержал персонал» ибо открытая сырьевая экономика — чемпион по обесцениванию доходов. Все помнят, что такое было 8 тысяч гривен в 2015-2016 году и что сейчас, то же случится и если просто механически повысить довольствие — через 2-3 года вернутся те же проблемы. Без доплат за ООС (а большая часть ВСУ не находится в красной зоне) с зарплатами военных на стартовых должностях уже конкурируют доходы грузчиков, охранников и поваров после ПТУ.
Что делается, чтобы изменить ситуацию с текучкой и повысить укомплектованность частей? На сегодня проведена большая работа с резервистами, трудно это отрицать. В ответ на бряцанье оружием россиян в «ЛДНР» и учения «Восток» Украина осенью провела сборы сразу нескольких бригад ТРО, призывался и ОР-1, и персонал в тыловые структуры. Причём не только в пограничных северных областях и с прицелом на зону ООС, но и на юге, например, в Херсоне в 124-й ТРО. Каждый год в целом по стране задействуется от 60-80 тысяч людей и в рамках переподготовки или слаживания, и в рамках обучения управления корпуса резерва. Основная проблема на начало войны — отсутствие структур, куда можно было призывать мобилизованных. Было либо раздувание численности за штатом в «кадровых» бригадах до 7-8 тысяч «штыков», либо призыв в наспех сформированные моторизованные части и первые территориальные батальоны с нехваткой транспорта и тяжёлого вооружения. Сейчас эта ситуация выравнивается — формируется вторая бригада морской пехоты, продолжается процесс создания бригад ТРО в каждой области, создают новые пограничные отряды на востоке. Укомплектован танками корпус резерва, каждый квартал идут передачи техники — танковой, автомобильной, ЗРК, бронемашин.
Правда, стоит быть откровенными, резервистов в обозримом будущем для участия в боевых действиях мы не увидим — массовый призыв будет только в случае обострения или критичного структурного некомплекта. Причин несколько: часть финансовых (сохранение рабочего места и среднемесячного заработка для десятков тысяч человек), часть лежит в области идеологии (мы хотим максимально уйти от риторики про насильно забранных из семей и гибнущих на фронте в бесконечном конфликте). Но основная причина — доведение до штатной численности подразделений на пике мобилизаций не повлекло за собой коренного перелома и выхода из позиционной фазы. россияне помимо 1 и 2 корпусов «ЛДНР» охотно задействуют кадровые подразделения на ключевых участках, привозят специальные части, снайперов и сапёров на деплоймент, наращивают в случае угрозы наступления ВСУ группировку в регионе, как было уже пару раз в Приазовье и близ Горловки. А терять сотни людей и миллиарды для призыва, чтобы овладеть пгт близ моря с населением полторы тысячи человек или посёлком в пригороде с 30 домами, такой ценой к счастью мы в ближайшем будущем не собираемся.
Поэтому это пока две параллельные ветки — подготовка солдат срочной службы и резервистов в случае расширения конфликта и набор контрактников в зону ООС. Работа идёт и во втором случае, для привлечения «контрабасов» — более 50 частей переводятся на новую систему питания, включая многострадальную Десну, 80 ДШВ, 72-ю, 30-ю и 28-ую омбр: в перспективе украинских военных ждёт более широкая раскладка продуктов, «модульная система» комплектации блюд с выбором из нескольких вариантов, соки, фрукты, выпечка, йогурты. Продолжается решение «квартирного вопроса» — началась сдача общежитий для солдат и строительство для сержантского состава, в перспективе у каждого в армии будет или ведомственное жилье, или компенсация живыми деньгами за наём. Потихоньку решаются бытовые вопросы в поле — мобильные душевые, бытовки для стирки, пункты обогрева, хотя там ещё 3-4 года до хорошего среднего уровня.
Ну и планируется рост довольствия — минимум на уровень инфляции за прошедшие месяцы от 10 тысяч гривен, как максимум на солдатской должности зарплата в 2019-2020 году будет от 15 тысяч гривен. Также скоро выкатят список частей обеспечения, учебных и боевых подразделений, где могут служить признанные ВЛК негодными или получившие инвалидность, это давно назревший момент в плане закрытия целого комплекса должностей. Так что вопросом комплектации занимаются, и достаточно плотно для нашего бюджета. Направление выбрано верное — при невозможности бесконечных индексаций и открытом рынке труда в Восточной Европе взялись подтягивать быт и давать дополнительные приятные бонусы. Выше среднего по рынку зарплата, вкусная еда, возможность постираться и не думать об аренде жилья, компенсации за довоз на место службы, лечение зубов, коммунальные платежи — все эти нюансы в перспективе должны будут привлекать персонал в структуру ВСУ. Насколько эффективно — покажут ближайшие месяцы. Естественно, что будет и отток разочаровавшихся, и списанные по болезням и ранениям, общее число мы увидим ближе к концу года.
На линии боевого соприкосновения идёт работа. С той стороны в открытых источниках всё больше всплывает информация о вылетах кустарных ударных беспилотных аппаратов со стороны ВСУ. Летают квадрокоптеры с гранатами или творчески переделанными ВОГ уже пару лет, но, видно, последнее время качество и количество начинают немного припекать, так что информация прорывается в эфир. Сожжена автомобильная цистерна с топливом в Горловке, накрыты автомобили снабжения, регулярно ложатся подарки на передовые позиции по фасу Донецка и на Светлодарской дуге — у боевиков есть убитые и раненые. Пока нет данных объективного контроля о применении локализованных польских БПЛА-камикадзе, но, судя по тому, что на выставках уже демонстрируется вторая модификация с боевой частью в 4,5 кг, то испытания в поле проводились, и есть необходимость в повышении мощности. Как минимум за октябрь у «гибридов» 11 подтверждённых открытыми источниками погибших, в реальности это число, конечно, больше — 22.10 было накрытие блиндажа севернее Саханки с тремя погибшими на месте, подрывы, снайперский огонь, осколочные ранения при прилётах. Все прелести позиционной войны вкушают обе стороны — если у нас павший от пули снайпера в 28-й или миномётчик в 1 отбр, то и у противника также бойцы гибнут от минно-взрывных травм, удачных попаданий снарядов и неосторожного обращения с оружием. С обеих сторон десятки раненных, получивших травмы, больных (у нас борта прибывают по мере стабилизации, поэтому раненых за текущий период будет всегда меньше, чем эвакуированных на госпитальный этап). Боевые действия сохраняют свой рисунок — разведка БПЛА в тактическом тылу, удары артиллерии «на подскоке» по складам на грунте, автомобилям снабжения и ротациям, контрбатарейная борьба и подавление миномётчиков. На передовых ВОП на цепочку передовых капониров выскакивают «коробки», чтобы пошатать огневые точки или ******* с закрытой позиции, регулярно прилетают ПТУР по амбразурам, идёт монотонное ночное противостояние с беспокоящим огнём и снайперской охотой по вскрытым точкам. В целом, ничего кардинально нового — столкновения продолжаются в Приморье у цепочки посёлков севернее Широкино, у Саханки, на плацдарме у Кальмиуса по направлению к Павлополю, по фасу у Красногоровки, Марьинки и Авдеевки, напротив Вольво-центра, близ Крутой Балки. Грохочет также Светлодарская дуга и посёлки у Горловки, особенно у Зайцево и руин шахты имени Гагарина и дальше на север у Бахмутки, Сокольников. Пользуясь осенними туманами и остатками «зелёнки», участилось движение в серой зоне малых групп, кочующих миномётов и АГС, сапёров, выставляющих сюрпризы или пытающихся проделать проходы в заграждениях противника. Ну и просто никуда не делись дуэли опорников или секретов в прямой видимости — «сапоги», АГС, крупнокалиберные пулемёты, так и набегает 20-30 обстрелов в сутки, о которых говорят в новостях. Это далеко не Курская дуга, но и никакое это не работающее перемирие.
По поводу заявлений спецпредставителя Госдепа США Курта Волкера об окончательном снятии оружейного эмбарго с Украины. В общем-то, это было ясно ещё месяцы назад, когда на осень был заказан пакет дополнительных ПТРК для нашей страны, а в публичное поле начали попадать заявления о средствах ПВО и усилении ВМС Украине в свете продолжающейся агрессии РФ. Снятие эмбарго — это процесс, а не единое решение, просто уже глупо утверждать об успешном мирном процессе при полусотне убитых и раненых каждый месяц, на фоне передач широкой номенклатуры боеприпасов, вооружённых патрульных судов, снайперского и противотанкового вооружения. Оттуда же риторика о новых санкциях для РФ каждый месяц — за дело Скрипалей, кибернетические атаки, поддержку «оси зла» Тегеран — Пхеньян или Асада. Они и так вводились стабильно раз в квартал, а дошли до секторальных и действий против суверенного долга. Но даже во времена ожесточённых боёв зимой 2015 года никто не озвучивал, что новые пакеты будут вводиться со стабильностью метронома.
В США на уровне Госдепа и Сената, по-видимому, вызрело решение, что с РФ сегодня невозможно договориться. россияне подписывают договора, зная, что не будут их исполнять, берут на себя ответственность за перемирие и открывают огонь в эти же сутки, объявляют зоны деэскалации в Сирии и через 3 месяца от наступления на эти области их можно удержать только угрозами войсковой операции Альянса. Конфликт Запада с Россией сразу на нескольких уровнях будет продолжаться, подвижек по миссии ООН в Украине нет, союзники наращивают и поставки вооружений, и вводят новые санкции, к которым готов присоединиться ЕС, США вышли из договора о РСМД. Для украинцев это означает только одно — режим путина будет продолжать силовое, экономическое и политическое давление на нашу страну, НАТО будет усиливать свой восточный фланг и помощь Украине. На сегодня мы готовимся к возможному второму раунду в виде комбинации специальных действий, и к продолжению войны на истощение — надежды на сугубо дипломатическое решение мало пересекаются с новой гонкой вооружений и риторикой вокруг происходящего. Это та реальность, в которой мы будем жить в ближайшие несколько лет — нужно быть готовыми к ней политически, морально и финансово. Мантры перед выборами о скором окончании войны желанны и приятны, но они остаются мантрами — жертвы на востоке прекратятся, если противник сменит свою политику по отношению к Украине, либо ему будет критично дорого продолжать агрессию. Мы, не оставляя надежды на первое, по мере сил способствуем второму варианту.
Оставайтесь на связи и оставайтесь с нами. Нам нужно быть всего лишь на несколько часов более стойкими, чем противник. И мы победим, рано или поздно.
Кирилл Данильченко ака Ронин
Октябрь в зоне ООС проходит в нехитром ритме — в преддверии распутицы тыловые службы готовятся к каше на дорогах и геморрою с отоплением, бойцы в секретах одеваются в ночь потеплее и начинают считать недели до того, как ляжет «зелёнка» и станет проще дышать на передовых постах. В тылу октябрь отметился взрывом и мощным пожаром на 6 арсенале близ пгт Дружба, несколькими масштабными учениями, включая «Чистое небо» и противодействие возможным десантам на Азовском море, а также передачей техники в войска. Ошалевшие от пяти-шести месяцев на «ноле» и двух «восстановления боеспособности» на полигонах люди приходят в короткие отпуска между ротацией и слаживанием — с удивлением смотрят на толпы в торговых центрах, забитые рестораны, проводят несколько дней с семьями и снова уезжают в палатки, к душам из бутылок и местам для курения.
Время от времени вспыхивающая дискуссия о текучке в армии именно об этом — оторванности от семьи и неустроенном быте, эти вещи трудно компенсировать любыми деньгами. Да и четыре с половиной года — это четыре с половиной года. Просто покатайте на языке это время — 54 месяца. Много ли осталось на гражданской работе тех, с кем вы начинали 54 месяца назад? А ведь у ваших сотрудников был душ дома и семья под боком, а не влажные салфетки и телефонные разговоры вечером. И ещё они не теряли товарищей по отделу, и не лежали под коробками в заморозки, не копали и не слушали исходящие, не жили неделями в палатках. Поэтому время плюс тяготы и лишения равно регулярная проблема со штатом, как бы вы ни писали про совок или бумажную армию. Никакой совок не мешал в 2012 году привлечь в армию людей, и никакой совок не помешал людям уйти в 2013-м (например, в одном танковом батальоне уволились зампотех, два ротных и половина контрактников) когда инфляция сожрала их зарплату. Здесь, к сожалению, не всегда работает прямая зависимость по типу «поднял деньги и удержал персонал» ибо открытая сырьевая экономика — чемпион по обесцениванию доходов. Все помнят, что такое было 8 тысяч гривен в 2015-2016 году и что сейчас, то же случится и если просто механически повысить довольствие — через 2-3 года вернутся те же проблемы. Без доплат за ООС (а большая часть ВСУ не находится в красной зоне) с зарплатами военных на стартовых должностях уже конкурируют доходы грузчиков, охранников и поваров после ПТУ.
Что делается, чтобы изменить ситуацию с текучкой и повысить укомплектованность частей? На сегодня проведена большая работа с резервистами, трудно это отрицать. В ответ на бряцанье оружием россиян в «ЛДНР» и учения «Восток» Украина осенью провела сборы сразу нескольких бригад ТРО, призывался и ОР-1, и персонал в тыловые структуры. Причём не только в пограничных северных областях и с прицелом на зону ООС, но и на юге, например, в Херсоне в 124-й ТРО. Каждый год в целом по стране задействуется от 60-80 тысяч людей и в рамках переподготовки или слаживания, и в рамках обучения управления корпуса резерва. Основная проблема на начало войны — отсутствие структур, куда можно было призывать мобилизованных. Было либо раздувание численности за штатом в «кадровых» бригадах до 7-8 тысяч «штыков», либо призыв в наспех сформированные моторизованные части и первые территориальные батальоны с нехваткой транспорта и тяжёлого вооружения. Сейчас эта ситуация выравнивается — формируется вторая бригада морской пехоты, продолжается процесс создания бригад ТРО в каждой области, создают новые пограничные отряды на востоке. Укомплектован танками корпус резерва, каждый квартал идут передачи техники — танковой, автомобильной, ЗРК, бронемашин.
Правда, стоит быть откровенными, резервистов в обозримом будущем для участия в боевых действиях мы не увидим — массовый призыв будет только в случае обострения или критичного структурного некомплекта. Причин несколько: часть финансовых (сохранение рабочего места и среднемесячного заработка для десятков тысяч человек), часть лежит в области идеологии (мы хотим максимально уйти от риторики про насильно забранных из семей и гибнущих на фронте в бесконечном конфликте). Но основная причина — доведение до штатной численности подразделений на пике мобилизаций не повлекло за собой коренного перелома и выхода из позиционной фазы. россияне помимо 1 и 2 корпусов «ЛДНР» охотно задействуют кадровые подразделения на ключевых участках, привозят специальные части, снайперов и сапёров на деплоймент, наращивают в случае угрозы наступления ВСУ группировку в регионе, как было уже пару раз в Приазовье и близ Горловки. А терять сотни людей и миллиарды для призыва, чтобы овладеть пгт близ моря с населением полторы тысячи человек или посёлком в пригороде с 30 домами, такой ценой к счастью мы в ближайшем будущем не собираемся.
Поэтому это пока две параллельные ветки — подготовка солдат срочной службы и резервистов в случае расширения конфликта и набор контрактников в зону ООС. Работа идёт и во втором случае, для привлечения «контрабасов» — более 50 частей переводятся на новую систему питания, включая многострадальную Десну, 80 ДШВ, 72-ю, 30-ю и 28-ую омбр: в перспективе украинских военных ждёт более широкая раскладка продуктов, «модульная система» комплектации блюд с выбором из нескольких вариантов, соки, фрукты, выпечка, йогурты. Продолжается решение «квартирного вопроса» — началась сдача общежитий для солдат и строительство для сержантского состава, в перспективе у каждого в армии будет или ведомственное жилье, или компенсация живыми деньгами за наём. Потихоньку решаются бытовые вопросы в поле — мобильные душевые, бытовки для стирки, пункты обогрева, хотя там ещё 3-4 года до хорошего среднего уровня.
Ну и планируется рост довольствия — минимум на уровень инфляции за прошедшие месяцы от 10 тысяч гривен, как максимум на солдатской должности зарплата в 2019-2020 году будет от 15 тысяч гривен. Также скоро выкатят список частей обеспечения, учебных и боевых подразделений, где могут служить признанные ВЛК негодными или получившие инвалидность, это давно назревший момент в плане закрытия целого комплекса должностей. Так что вопросом комплектации занимаются, и достаточно плотно для нашего бюджета. Направление выбрано верное — при невозможности бесконечных индексаций и открытом рынке труда в Восточной Европе взялись подтягивать быт и давать дополнительные приятные бонусы. Выше среднего по рынку зарплата, вкусная еда, возможность постираться и не думать об аренде жилья, компенсации за довоз на место службы, лечение зубов, коммунальные платежи — все эти нюансы в перспективе должны будут привлекать персонал в структуру ВСУ. Насколько эффективно — покажут ближайшие месяцы. Естественно, что будет и отток разочаровавшихся, и списанные по болезням и ранениям, общее число мы увидим ближе к концу года.
На линии боевого соприкосновения идёт работа. С той стороны в открытых источниках всё больше всплывает информация о вылетах кустарных ударных беспилотных аппаратов со стороны ВСУ. Летают квадрокоптеры с гранатами или творчески переделанными ВОГ уже пару лет, но, видно, последнее время качество и количество начинают немного припекать, так что информация прорывается в эфир. Сожжена автомобильная цистерна с топливом в Горловке, накрыты автомобили снабжения, регулярно ложатся подарки на передовые позиции по фасу Донецка и на Светлодарской дуге — у боевиков есть убитые и раненые. Пока нет данных объективного контроля о применении локализованных польских БПЛА-камикадзе, но, судя по тому, что на выставках уже демонстрируется вторая модификация с боевой частью в 4,5 кг, то испытания в поле проводились, и есть необходимость в повышении мощности. Как минимум за октябрь у «гибридов» 11 подтверждённых открытыми источниками погибших, в реальности это число, конечно, больше — 22.10 было накрытие блиндажа севернее Саханки с тремя погибшими на месте, подрывы, снайперский огонь, осколочные ранения при прилётах. Все прелести позиционной войны вкушают обе стороны — если у нас павший от пули снайпера в 28-й или миномётчик в 1 отбр, то и у противника также бойцы гибнут от минно-взрывных травм, удачных попаданий снарядов и неосторожного обращения с оружием. С обеих сторон десятки раненных, получивших травмы, больных (у нас борта прибывают по мере стабилизации, поэтому раненых за текущий период будет всегда меньше, чем эвакуированных на госпитальный этап). Боевые действия сохраняют свой рисунок — разведка БПЛА в тактическом тылу, удары артиллерии «на подскоке» по складам на грунте, автомобилям снабжения и ротациям, контрбатарейная борьба и подавление миномётчиков. На передовых ВОП на цепочку передовых капониров выскакивают «коробки», чтобы пошатать огневые точки или ******* с закрытой позиции, регулярно прилетают ПТУР по амбразурам, идёт монотонное ночное противостояние с беспокоящим огнём и снайперской охотой по вскрытым точкам. В целом, ничего кардинально нового — столкновения продолжаются в Приморье у цепочки посёлков севернее Широкино, у Саханки, на плацдарме у Кальмиуса по направлению к Павлополю, по фасу у Красногоровки, Марьинки и Авдеевки, напротив Вольво-центра, близ Крутой Балки. Грохочет также Светлодарская дуга и посёлки у Горловки, особенно у Зайцево и руин шахты имени Гагарина и дальше на север у Бахмутки, Сокольников. Пользуясь осенними туманами и остатками «зелёнки», участилось движение в серой зоне малых групп, кочующих миномётов и АГС, сапёров, выставляющих сюрпризы или пытающихся проделать проходы в заграждениях противника. Ну и просто никуда не делись дуэли опорников или секретов в прямой видимости — «сапоги», АГС, крупнокалиберные пулемёты, так и набегает 20-30 обстрелов в сутки, о которых говорят в новостях. Это далеко не Курская дуга, но и никакое это не работающее перемирие.
По поводу заявлений спецпредставителя Госдепа США Курта Волкера об окончательном снятии оружейного эмбарго с Украины. В общем-то, это было ясно ещё месяцы назад, когда на осень был заказан пакет дополнительных ПТРК для нашей страны, а в публичное поле начали попадать заявления о средствах ПВО и усилении ВМС Украине в свете продолжающейся агрессии РФ. Снятие эмбарго — это процесс, а не единое решение, просто уже глупо утверждать об успешном мирном процессе при полусотне убитых и раненых каждый месяц, на фоне передач широкой номенклатуры боеприпасов, вооружённых патрульных судов, снайперского и противотанкового вооружения. Оттуда же риторика о новых санкциях для РФ каждый месяц — за дело Скрипалей, кибернетические атаки, поддержку «оси зла» Тегеран — Пхеньян или Асада. Они и так вводились стабильно раз в квартал, а дошли до секторальных и действий против суверенного долга. Но даже во времена ожесточённых боёв зимой 2015 года никто не озвучивал, что новые пакеты будут вводиться со стабильностью метронома.
В США на уровне Госдепа и Сената, по-видимому, вызрело решение, что с РФ сегодня невозможно договориться. россияне подписывают договора, зная, что не будут их исполнять, берут на себя ответственность за перемирие и открывают огонь в эти же сутки, объявляют зоны деэскалации в Сирии и через 3 месяца от наступления на эти области их можно удержать только угрозами войсковой операции Альянса. Конфликт Запада с Россией сразу на нескольких уровнях будет продолжаться, подвижек по миссии ООН в Украине нет, союзники наращивают и поставки вооружений, и вводят новые санкции, к которым готов присоединиться ЕС, США вышли из договора о РСМД. Для украинцев это означает только одно — режим путина будет продолжать силовое, экономическое и политическое давление на нашу страну, НАТО будет усиливать свой восточный фланг и помощь Украине. На сегодня мы готовимся к возможному второму раунду в виде комбинации специальных действий, и к продолжению войны на истощение — надежды на сугубо дипломатическое решение мало пересекаются с новой гонкой вооружений и риторикой вокруг происходящего. Это та реальность, в которой мы будем жить в ближайшие несколько лет — нужно быть готовыми к ней политически, морально и финансово. Мантры перед выборами о скором окончании войны желанны и приятны, но они остаются мантрами — жертвы на востоке прекратятся, если противник сменит свою политику по отношению к Украине, либо ему будет критично дорого продолжать агрессию. Мы, не оставляя надежды на первое, по мере сил способствуем второму варианту.
Оставайтесь на связи и оставайтесь с нами. Нам нужно быть всего лишь на несколько часов более стойкими, чем противник. И мы победим, рано или поздно.
Кирилл Данильченко ака Ронин
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Бред Пітт і Даррен Аронофскі спродюсують фільм Мирослава Слабошпицького
Український режисер Мирослав Слабошпицький (Плем'я) зніме фільм Тигр за книгою канадського журналіста Джона Вейлланта. Продюсером стрічки стануть компанії режисера Даррена Аронофскі Protozoa і актора Бреда Пітта Plan B.
Як пише Variety, події книги відбуваються на Сибірській рівнині, де люди вторгаються в середовище проживання амурських тигрів, і один тигр дає відсіч непроханим гостям. У свою чергу люди відкривають на нього полювання.
Focus придбав права на екранізацію книги в 2010 році. Спочатку передбачалося, що режисером стане Даррен Аронофскі, а Бред Пітт зіграє в ньому головну роль. Однак Аронофскі та Пітт вирішили виступити продюсерами, а режисером став українець.
Тривалий час фільм був в підвішеному стані, але нещодавня презентація змусила студію та продюсерів задуматися про початок її виробництва.
Український режисер Мирослав Слабошпицький (Плем'я) зніме фільм Тигр за книгою канадського журналіста Джона Вейлланта. Продюсером стрічки стануть компанії режисера Даррена Аронофскі Protozoa і актора Бреда Пітта Plan B.
Як пише Variety, події книги відбуваються на Сибірській рівнині, де люди вторгаються в середовище проживання амурських тигрів, і один тигр дає відсіч непроханим гостям. У свою чергу люди відкривають на нього полювання.
Focus придбав права на екранізацію книги в 2010 році. Спочатку передбачалося, що режисером стане Даррен Аронофскі, а Бред Пітт зіграє в ньому головну роль. Однак Аронофскі та Пітт вирішили виступити продюсерами, а режисером став українець.
Тривалий час фільм був в підвішеному стані, але нещодавня презентація змусила студію та продюсерів задуматися про початок її виробництва.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.