Благодійний фонд "Народна підтримка воїнів АТО"
Вчера в 00:02 ·
#AirportLuhansk
«Танки в аеропорту! Викликаємо вогонь на себе!»
Оскільки аеропорт був стратегічно важливим об’єктом, загроза штурму була постійною – військовослужбовці очікували його з дня на день. Фактично штурм розпочався 30 серпня.
«Десь з шостої години ранку була серйозна артилерійська підготовка – нас десь години дві бомбили, тобто артилерія дві години працювала безперестанку. Весь аеропорт практично горів. Станом на 30 серпня ми могли ще відбиватися – була ще техніка, артилерія своя. О 17-й годині вони відійшли. Отже, ми успішно відбили цей наступ росіян. І я розумів, що завтра буде дуже важко».
Андрій Ковальчук, полковник, 80 ОАЕМБр […]
«Нас 30-го числа «кошмарила» їхня батальйонна арта, дуже сильно «кошмарила». І на карті ми знайшли цей район і нанесли удар по ворожій артилерії в цьому районі. 31-го числа ні одної «Нони» не було чути звідти. А на тому місці ще рвалися боєприпаси, тобто ми практично знищили батарею «Нон»».
Андрій Ковальчук, полковник, 80 ОАЕМБр
У ніч з 30 на 31 серпня територію аеропорту продовжували посипати снарядами.
«31 серпня – це, звичайно, найбільш яскравий день, який там був, насичений подіями, починаючи з 2-ї ночі. Це якраз моя зміна була – до 4-ї ночі. Наш 6-й пост розміщався строго на південь від терміналу. […]
Вже почались такі спрямовані обстріли, вже прицільно велись саме по аеропорту, і бомбили в першу чергу термінали, тільки термінали, бо вони більш крупні, їх було видно здалеку і було зрозуміло, що там найбільша кількість особового складу. У Луганському аеропорту також були три термінали, такі сховища як атомне бомбосховище, як і в будь-якому аеропорту, бункер «Ромашка» те, що колишнє овочесховище, інженерний будинок дво- чи триповерховий. І звичайно, поступово по цих місцях вони почали бомбити вже спрямовано. […]
Після цього, рівно о 4.03 по моєму годиннику, фактично навколо аеропорту почався дуже масований артобстріл, по всьому периметру. Це фактично почали розстрілювати з мінометів 2-й пост, на якому вже нікого не було, 3-й, 4-й і 5-й пост – сипали там починаючи з Д-30 і закінчуючи 82-мм мінометами. Стало ясно, що цей день буде наш останній день там».
Сергій Грицюк, лейтенант, 80 ОАЕМБр
Напередодні противник за допомогою безпілотних апаратів здійснив розвідку розташування сил українських військових. Оборонці аеропорту тоді вперше побачили безпілотники.
«Як я і очікував, десь о шостій ранку почалась знову артилерійська підготовка. Крили дуже серйозно. Були вже розвідані цілі – безпілотники вночі політали, нас познімали. Навіть не ті безпілотні літальні апарати, які зараз є. Були більш серйозні – регулярних збройних сил. Вони і зараз є звичайно, але на той час для нас це було дико. Бо ми тільки перший раз взнали і побачили, що таке безпілотник. Ми їх не тільки не використовували, а в нас їх просто не було, ми їх не бачили взагалі. А тут, в аеропорту, ми зустрілися з ними безпосередньо – з цими летальними апаратами».
Андрій Ковальчук, полковник, 80 ОАЕМБр
Тоді ж, рано вранці, російські танки почали рух в бік аеропорту.
«С самого раннего утра наши посты начали докладывать, что наши танки ушли. На их место приехали русские танки. Почему русские? Мы видели, что там колонны идут – с краснодонской трассы начали ехать танки. У нас была «Стугна» – есть такая противотанковая установочка («Стугна-П», протитанковий ракетний комплекс – ред.). На ней камера стояла. Сама «Стугна» стояла на крыше, и мы через ее камеру наблюдали, как по посадочкам начинают подъезжать танчики, начинают БМП подъезжать с людьми – было явно видно, что люди сидят сверху. И 31-го числа собрали все РПГ, думали, что танки сейчас пойдут на прорыв».
Роман Тихий, капітан, 80 ОАЕМБр
«З півночі (1-й пост) наступало 8 танків з батальйону «Амур», 2 БМП-2 та 2 транспортера МТ-ЛБ. З ними також рухалися3танки Т-72Б3 з 200 окремої мотострілецької бригади ЗС РФ. В цьому ж районі діяли і російські Т-90А зі складу 136 окремої мотострілецької бригади ЗС РФ, а також 104 десантно-штурмовий полк псковської76 десантно-штурмової дивізії.
У штурмі аеропорту брали участь також представники ПВК «Вагнер» та піхотинці 200 окремої мотострілецької бригади. На підхваті були 2 танки, 2 БТР-80 і 1 БМП-2 з батальйону «Заря».
«Тоді вже почався штурм: пішла піхота, пішли танки, пішли ПЗРК, пішли БТР. З трьох напрямків. З Луганська пішли, наскільки я знаю. Сепаратисти були прямо перед нами. Якщо дивитися прямо на аеропорт: 3-й блокпост, 1-й і 6-й – то з 1-го блокпоста пішли сепаратисти, зі сторони 3-го блокпоста пішли регулярні війська і з правого також регулярні війська».
Олег Гільжинський, капітан, 80 ОАЕМБр
Українські підрозділи отримали накази розподілитися по різних точках летовища. Командири рот розділяли особовий склад на окремі групи. 1 роті 1 батальйону 80 ОАЕМБр надійшла команда зайняти позиції у північній частині аеропорту.
«31 серпня зранку дехто на чергуванні був, дехто спав. Я особисто спав. Й забіг Ковальчук, командує: «Танки в аеропорту!» Багато хто не зрозумів, що це була команда. Дехто сів, почало трясти, але небагато таких людей було. Я, наприклад, спочатку не зрозумів. Я не вірив спочатку, що їхні танки зайшли. І вже тоді зрозумів, коли мене викликав Ковальчук і сказав: «Ти займаєш позиції біля бліндажа. Охорона північної частини аеропорту». Іншій роті – іншу точку. Зрозуміло, питань не було, почали виходити з аеропорту.
Я підхожу до виходу з бункера. Стоять мої хлопці, резервна група. Я спочатку хотів сам вибігти. Стріляли з танка, артилерія обстрілювала. Стрілецька зброя, бо вже тоді був вогневий контакт. На відстані вже було видно ворожу піхоту.[…]
Я почав випускати людей – по два чоловіка. Кожному визначав, хто де займає позиції. Вони вибігали. Я зараз багато згадую той момент. З одного боку злякався, а з другого – нормально зробив. Бо люди би бігли всі в одну кучу й куди б хто позабігав? А так я кожного розподілив – кому направо, кому наліво, кому прямо бігти. Кому за те дерево, кому за те – кожен вибігав в свою точку».
Юрій Руденко, старший лейтенант, 80 ОАЕМБр
У той же час 2 рота отримала команду зайняти південну частину аеропорту.
«Спостерігачі доповідали, що бачили танки з обох сторін: зі сторони Луганська і зі сторони Переможного. Вони з двох сторін заходили – танки, техніка, масовані обстріли. Коли дві години потужні артобстріли, то це зрозуміло, що йде підготовка атаки. І вони вривались до аеропорту.
Вже передали по радіо, що танки в аеропорту. Я отримав завдання зайняти позиції. Зібрав своїх командирів, поставив завдання обороняти позиції та діяти за моїми розпорядженнями. Єдине укриття в нас було – окоп і великий бункер. Танків у нас, можна сказати, не було, вони всі були підбиті. Тому протистояти таким силам, якими вони наступали на нас, ми не мали просто можливості. У них близько 30 танків було».
Павло Ільців, капітан, 80 ОАЕМБр
«У той день зранку почули крики: «Танки в аеропорту». Ми знали, що це вже не наші танки. Нас взяли в кільце. Ми були, в принципі, готові до цього, але не зовсім. Ми ще надіялись, може, яка підмога прийде чи щось. Може, старше начальство щось вирішить. Вже доповідають, що ми в кільці – нічого не відбувається, ніхто не помагає.
Танки заїхали зі сторони терміналу, зі сторони 1-го поста, зі сторони Новосвітлівки, зі сторони 3-го поста. Півкільцем вони йшли на нас. Вони виставили по посадках заградотряди – щоб ми не могли вийти».
Віталій Кобрин, солдат, 80 ОАЕМБр
Термінал на той момент уже перетворився на руїни. При обстрілах Луганського аеропорту, серед іншого, використовувався 240-мм самохідний міномет 2С4 «Тюльпан»,призначений для знищення найбільш укріплених фортифікаційних споруд.
«З 30 серпня почалися масовані артобстріли, в тому числі вже працював по нам «Тюльпан» радянського виробництва. Десь на 19,5 кілометри він стріляє (активно-реактивні міни 3Ф2, вага яких становить 228 кілограм – ред.) – спеціально іде для руйнування всяких укріплень, бліндажів. Воронки були від вибуху досить серйозних розмірів: глибина ями була, десь, метр шістдесят, напевно – це в асфальт він попадав, то ось мені – по шию десь. Яма була – так ми вп’ятьох могли сховаться в ту яму. […]
Пам’ятаю, 31 серпня зранку все було в воронках і розвалинах – пів-терміналу було завалено. Осталась наша ціла ця половина – якщо взяти до Георгіївки оця половина ще була ціла, а ту половину він завалило тоді – «Тюльпан» попав туда прямим попаданієм. Земля вокруг термінала виглядала так, ніби то хтось плугом переорав асфальт. Наші гаубиці якраз вокруг термінала стояли, і було все перепахане. […] Ми 30-31 серпня броніки вже з себе не знімали, зброю, всьо, щоб було всьо напоготові. Все було в пилу, були брудні повністю».
Дмитро Савон, прапорщик, 80 ОАЕМБр
«Коли ми вже покинули той термінал, він взагалі не виглядав як термінал. Повністю всьо було знищено. Я навіть коли приїхав [у середині серпня], воно вже не виглядало і близько так як на картинках до війни, то була сполошна руїна. А вже тоді, коли ми виходили, то вже нічого не було – купа металу».
Позивний «Француз», доброволець спецпідрозділу СБУ «Альфа»
Приблизно об 11-й годинівід потужного удару «Тюльпану» тріснула стіна і завалило один з виходів у головному бункері, який мав би витримати ядерний вибух. Це було останнє укріплення, де могли тримати оборону захисники аеропорту.
«[Бункер був] такий: два входи, на кожному вході дві двері по 1,5 тонни, які герметично закриваються. У бункері автономка, очистка повітря, вода, генератор.Там стіни були в товщину бетонного блоку, з таких роблять фундамент. Сама суть міцності бункера була у тому, що він був глибоко під землею – зверху був великий насип землі.І від попадання снаряду стіна просто розкололась, всі бетонні блоки лопнули, і стіна просунулась у цьому місці на півметра. Це було одне таке попадання».
Олег Гільжинський, капітан, 80 ОАЕМБр
Далі почалася ворожа артпідготовка. Артилерія, що залишалася на летовищі, стала небоєздатною. Танковий підрозділ покинув межі аеропорту. Серед руїн залишилися трохи більше сотні військових.
«Приходить до мене начальник артилерії, брудний, чумазий, весь в диму і доповідає: «Товаришу полковник, артилерії більше немає». Далі підрозділи, які оборонялися на опорних пунктах, зі сторони Переможного, 3-й опорний пункт (це ближній привод) – вони відійшли в адміністративну зону, зайняли оборону в головному корпусі, в адміністративних будівлях. Частина, а саме танковий підрозділ, десь напевно скористалася тим, що була команда відійти в адміністративну зону – відійшли трошки задалеко, зупинились десь там, за Щастям. Тому нас залишилось десь порядку 130 осіб з автоматами і з гранатометами. Все. Протитанкових засобів та артилерії ніякої не було вже. Техніки не було – вона була просто спалена, знищена.
І тоді, десь о 9-й годині, мене викликає на зв'язок генерал Колесник. Питає: «Андрюха, рішення?» Я кажу, що рішення – то є перше: триматися до ночі, до темноти, щоб можна було відійти. Вдень відійти не можу, бо навкруги поля – це кожному буде по снаряду в спину. Другий варіант – можуть взяти в полон, але це… Хіба що самому застрелитись. Бо далі ти вже не командир, далі це позор на все життя, позор для всього роду. Бо як командир, то вже не жилець, однозначно. Тобто не просто не жилець, як військовий, а не жилець, як громадянин своєї держави. Але ти можеш спасти людей. А це не одну людину – це сотня людей. Тому говорю [генералу Колеснику]: «Якщо не кинете, якщо будете підтримувати артилерією, то буду триматися. До темноти». І ми відразу давали координати цілей поза межами аеропорту».
Андрій Ковальчук, полковник, 80 ОАЕМБр
Ситуація більш-менш контролювалася до того моменту, поки ворожі танки не почали рухатися на термінал з різних боків. Тоді як десантники продовжували утримувати північну сторону, зі східної сторони ворог розвернувся в одну лінію, південна сторона виявилася оголеною, з того напрямку почали заїжджати російські танки – незабаром вони вже їздили по злітній смузі.
«З нашого боку, де ми були, ситуація більш контрольована була. Ми побачили танк, вистрілили з РПГ і одного танка знищили. Потім обстріляли БМП – не давали їм так просто підійти.
А ось з боку східної частини аеропорту була трошки не така ситуація. Там більше поля було. Вони просто розгорнулися в одну лінію – і почали просто все знищувати, стирати з лиця землі. І там на блокпості було п’ять чоловік, по-моєму, які просто вже не могли там сидіти і відійшли.
І вийшло так, що вони зайшли зі східноїсторони. І почали по взльотці їздить. Танки почали їздить, буквально, за 50-100 метрів від бліндажа. І така ситуація: одну сторону держимо – північну, а що робиться з південної сторони – не знаємо. Південна сторона трохи «провалилася». І танки з південної сторони почали їздити. Але нам добре, що північно-східна частина аеропорту теж трималася. Тобто, за рахунок цих двох сторін ми тримали більш-менш аеропорт. І навіть те, що вони прорвалися – їм прийшлося відійти потім. Бо як ніяк, але ми їх по чуть-чуть обстрілювали. Входили в вогневий контакт, в ближній контакт – там 60 метрів, перестрілювалися один з одним».
Юрій Руденко, старший лейтенант, 80 ОАЕМБр
«Посты начали отходить к 8-му посту – это противоположная сторона взлетки (напрямок Георгіївки – ред.). Отошли остатки минометной батареи, остатки 2 и 3 рот (1 батальйону 80ОАЕМБр – ред.) – там по пару человек оставалось, которые не успели отойти со своими – они попали в плен или отошли к нам – к бункеру, где мы их уже забрали и выводили. То есть весь день, когда шел бой, первая рота знала, хотя бы надеялась, что вокруг есть люди, потому что связи ни с кем не было. […] Мы по сторонам не смотрели – смотрели только по своим секторам – терминал и дорога к терминалу, по которой заходили колонны, по которым работали наши ПКМ, РПГ… так неплохо работали – было сожжено полностью несколько единиц техники. Там еще пару человек, которые в терминале остались, оттуда работали.
У нашего РПГ-шника получилось подбить танк, БМД. После второго выстрела в него попал снайпер, и мы его эвакуировали в бункер для перевязки. Целый день мы находились в траншее. Мы заходили в бункер только для того, чтобы отнести раненых, которые были в этой траншее, или за патронами. Всё».
Позивний «Сухой», солдат, 80 ОАЕМБр
Через відсіч, що її дали українські військові, нападники на деякий час відступили.
«І в один прекрасний момент хлопці доповідають, що почули, як росіяни кажуть, мовляв: «Ну їх на х..й!» Почали від’їжджати вже по чуть-чуть. Хлопці зрозуміли, що не так просто сказані ці слова. І це нас трошки підбадьорило і надало сили, що ми можемо ще триматися. Ми почали потроху відтягуватися від аеропорту. Але в цей же час наш бік не замовкав. Тому що весь час бій був. Намагалися пройти, а у нас не виходить. Противник знав, що їхні сили з південної сторони зайшли вже. А вони не можуть прорватися – і вони все більше і більше наганяли ситуацію.
Боєприпаси тупо передавалися, перекидувалися. Накидали їх в рюкзачок і обкидувалися з окопу в окоп. Брали підсумки з протигазів, туди насипали, сумки розкручували і кидали один одному. Отак і забезпечували хлопців боєприпасами. Артилерія, що наша, що їхня, весь час працювала. Коли вони вже зайшли в аеропорт – затихло. Почався стрілковий бій. Танками працювали за 200 метрів. От вони побачили, що там бахнуло – і відразу туди. І все туди летіло.
Прилітали вертольоти. Старалися накрити їх. Все летіло, зупинки не було. Аж поки ми не почули ці слова і не зрозуміли, що вони відійдуть. І якщо вони відходять, значить, вони на цьому не зупиняться. Вони зараз перегрупуються – вже побачили місцевість».
Юрій Руденко, старший лейтенант, 80 ОАЕМБр
«Одна из групп вышла на территорию котельной, там была блокирована российским войсками, но русские не знали, что они окружили нашу группу. Они ее просто не видели. Наши там просто тихонько сели и ждали, когда те отойдут, чтобы смочь прорваться к нам. […] [И эта группа] слышала, как те в радиостанцию кричали: «Что мы здесь делаем? У нас куча убитых». Начали спрашивать – а тот убит, а этот убит, а тот убит? Он говорит: «Да, и тот убитый, и тот убитый». Понятно, что они спрашивали не за рядовых солдат, а за каких-то своих офицеров высоких чинов. То есть было понятно, что мы хорошо поработали».
Позивний «Сухой», солдат, 80 ОАЕМБр
Медики в аеропорту в той пекельний день мали особливо багато роботи.
«Коли почався штурм, було дуже багато поранених, складали їх всюди… Декого вже навіть в той бункер і не дотягували… Загиблих вивозили. До того складали їх в коридорі (бункеру – ред.). В туалет навіть не ходили, бо вийти неможливо було.
До мене спускали з тієї лінії, я в бункері на сходах стояв, інколи піднімався, мені казали: «Док! Не піднімайся туди!» Поранених приносили на сходи. Якщо легке поранення, то знеболююче, перев’язка – і на позиції! Були такі, що от його контузило, він кричить: «Голова болить! Голова болить!» Я його там прокапав, хвилин 40, все – він відійшов, каже: «Все! Я іду! Там мої хлопці!» Повертались на свої позиції.
Андрій Кавф, солдат, фельдшер медичної роти 80 ОАЕМБр
«Було багато поранених, травмованих. І було дуже гостре відчуття того, що ти сам можеш стати «трьохсотим» чи «двохсотим». Особливо коли ворожий танк стріляв просто у вхід, в пройом бункера. І він стріляв просто по нас, ми стояли і бачили, як штукатурка залітає до нас всередину. Коли я на це дивився, думав: «Ну, зараз просто завалить цей вхід – ми вийти не зможем. І наші рідні навіть не будуть знати, де ми поховані». Але, слава Богу, той танк був підбитий нашими хлопцями. Це дало нам змогу потім вийти з бункера нормально без втрат.
Ростислав Іваник, полковник медичної служби
****
Останній бій, який оборонці Луганського аеропорту дали штурмувальникам на підступах до летовища і на самій його території 31 серпня 2014 року, напевно, був одним з найзапекліших в історії російсько-української війни. Кількість противника у багато разів перевищувала число останніх захисників аеропорту.За оцінкою українських військовослужбовців, противник мав велику кількість поранених, айого втрати сягали до 200 осіб загиблими.
«То, что завязались там очень сильные бои, когда численность пацанов, которые оставались на тот момент в Луганском аэропорту и которые приняли бой… – я не могу назвать цифры, но в соотношении с противником – это была колоссальная разница.
Бой, который пацаны дали в последний день – я думаю, россиянам никто так по морде не давал, как в Луганском аэропорте. Нагорный Карабах, Грузия, Чечня… ну разве что Чечня. И когда они узнали нашу реальную численность, которая была в аэропорте на момент штурма, они были в шоке! С учетом тех огромных потерь, которые они там понесли».
Олексій Стафиняк, волонтер, доброволець, 80 ОАЕМБр
«То количество раненных и убитых, которое у них было, – просто колоссальное. Один из их сепарских командиров (он уже погиб) после взятия аэропорта в интервью (есть видео в Youtube) сказал касательно событий возле бункера: «Там находилось около 17 человек… и это - не люди, это – звери! Если бы у меня они были, я был бы уже во Львове!» Он понимал, что то количество людей, которое у него, ничего не может противопоставить тем, которые были вокруг бункера. […]
Когда мы были в Новосветловке, уже никто не надеялся оттуда выйти живым. Но когда мы попали в аэропорт в крайний день… я сжег свой паспорт, поломал и закопал свои права. Особенно, когда вызвали артиллерию на себя, надежды вообще никакой не было. Хотели приложить как можно больше усилий, чтоб как можно больше с собой русских «забрать»!»
Позивний «Сухой», солдат, 80 ОАЕМБр
«[Втрати противника становили] десь порядка 200 чоловік «двохсотими». Бо дуже багато загинуло їх під час обстрілу нашої артилерії. […][В одному інтерв’ю росіяни зазначали:] «У нас потерибольшие. Мы целую ночь вывозили только «трехсотых»».
Андрій Ковальчук, полковник, 80 ОАЕМБр
«У них втрати були дуже великі, і, дивлячись з досвіду Афганської та Чеченської першої і другої війни – там їх ніхто не рахує. […]Втрати в них були набагато більші, [ніж в нас]. Як то кажуть, оборонятися легше, ніж наступати. Але та оборона дуже тяжка була. Втратили дуже багато друзів своїх. Я не можу сказати, [скільки у нас було втрат], але багато хлопців загинуло. Один солдат – це вже багато. Поранених багато було».
Олег Гільжинський, капітан, 80 ОАЕМБр
Ще впродовж двох днів після виходу російські війська продовжували обстрілювати аеропорт, вважаючи, що там ще залишилися українські бійці. А коли за кілька днів українська сторона домовилася про вивіз військовослужбовців, які залишилися на території аеропорту після виходу, росіяни були вражені їхньою малою кількістю, так само як і невеликою кількістю загальних втрат з нашої сторони.
«Коли ми [після виходу] домовилися вже на рівні генеральних штабів Росії і нашого про відправку конвою в Луганський аеропорт […], від нас прийшла одна медичка і один ЗІЛ. Росіяни там зустрічають і кажуть: «А чого ви так мало техніки для евакуації набрали?»– «А нас там не так много».
Першим зайшов на територію Луганського аеропорту начальник інженерної служби 3 батальйонної тактичної групи 80 бригади, а за ним вже пішли росіяни, пішли сепари. А там вже ні одного воїна не було. Тільки восьмеро загиблихта один поранений, який був там ще два дні (Тарас Л. – ред.). А вони бомбили, штурмували. Думали, що ми ще там. […]
А полковник військової служби правопорядку Отрощенко, який також їздив, коли його росіянин запитав: «Скільки у вас загинуло?», сказав: «Та не знаю – може, чоловік тридцять». У нас за два дні штурму13 чоловік загинуло і було безвісті зниклих 21 військовослужбовець. А той [росіянин] не просто побліднів – він чуть з розуму не зійшов, почувши цю цифру. Вони вважали, що нас поховали там тисячі!.. Там була версія, що вали, які ми там нагорнули навкруги штабу, що ми туди загорнули трупи. Вони розраховували на чоловік 300-400 вбитими. […]
Нам потім, коли ми були вже в Лутугиному, СМС слали. На той час росіяни сказали, що за час війни це найбільш «достойный бой». І нам псковські десантники «набивали стрілки» – СМС відправляли: «Надовстретиться, отдать вам должное». Типу, має бути десь реванш...»
Андрій Ковальчук, полковник, 80 ОАЕМБр
««Восьмидесятка» первой заходила, «восьмидесятка» последней и уходила. Донецкий аэропорт был частью под сепарами, частью под 95-й бригадой… А в Луганский аэропорт сепары зашли только в последний день. До этого у них таких возможностей не было вообще!»
Позивний «Сухой», солдат, 80 ОАЕМБр
*****
«Так хочеться повернутись туди. Проїхатись по тим дорогам, по яким під обстрілами їздили, прийти на ці руїни.І спочатку зкропити їх кровю ворога, а пізніше, коли звільним цю землю, покласти квіти на це місце, де був термінал,запалити свічку.Встати на коліна, зняти шолом і помолитись за тих, хто там залишився назавжди.Я майже кожну ніч бачу уві сні ці бої.Мене ще ніколи нікуди так не тягнуло, як тягне назадв аеропорт…»
Олег Гільжинський, капітан, 80 ОАЕМБр
Перед виходом бійці залишили в Луганському аеропорту напис «Ми повернемося».
Уривок з книги «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»
***************************************
ЯК ЗАМОВИТИ КНИГУ "У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»?
Напишіть повідомлення на нашу сторінку Благодійний фонд «Народна підтримка воїнів АТО», після чого з вами зв‘яжеться наш координатор.
