Зупинити чудовисько
Сплеск обурення з приводу антиукраїнської пропаганди, тиражованої низкою впливових і не дуже мас-медіа, нагадує волання про харасмент вельми дорослих голлівудських (і просто політичних) актрис.
Змістовно проблукавши років сорок по лос-анджелеській пустелі, вони раптово усвідомили, що увесь цей час жили в муках сорому і страху, які терміново потрібно монетизувати.
Більш як чверть століття наші претенденти на месіанство діловито топталися на місці зі своїми особистими скрижалями. За цей час кремлівське інформаційне сміття засіяло наш інформаційний ландшафт такими териконами брехні, що вони стали сприйматися так само природно, як Карпати. По цих пагорбах почали вигулювати дітей і садити "бурячки", не пропадати ж добру.
Майдан і війна не змінили свідомості людей, як здається багатьом романтикам. Свідомість — річ внутрішня, і змінюється через внутрішні обставини. Зовнішні впливи через сферу пізнання змінюють (в нашому разі — розширюють) систему координат. Цей новий погляд на світ стара свідомість перетворює на просте запитання на кшталт: "Це що ще за хрень тут завелася?"
Чи от був у людини нежить, і жодні сторонні неприємні запахи їй не дошкуляли через брак нюху. А потім нежить минув. І виявилося, що звідкись чимось добряче тхне.
Так воно все було й раніше. Та оскільки економіка України всі ці роки максимально прив'язувалася до запоребрикової, для багатьох, особливо бізнесменів і політиків, запах здавався практично рідним.
Російська пропаганда, пряма спадкоємиця радянської, — це величезний монстр із сотнями офіційних і тисячами неофіційних представництв по всьому світі, з мільйонами іммігрантів, вихованих у культурі хамства і зневаги до решти світу.
Є неодноразова екранізація класика наукової фантастики Джона Кемпбелла "Щось". Наукова експедиція в Антарктиці стикається з інопланетною істотою, здатною набувати вигляду будь-яких поглинених нею живих істот. Боротьба окремо з нібито "людьми" не дає результату, бо виявляється, що ця гігантська амеба заповнила собою все підпілля і підвали.
Російська пропаганда — це точно таке ж "щось" із дуже високим імунітетом і виживаністю. Зворотний бік медалі полягає в тому, що української пропаганди взагалі не існує. Унаслідок декількох обставин. По-перше, нам постійно втовкмачували (ті ж росіяни насамперед), що українська "пропаганда" — це за визначенням погано. Так само поганим є все те, що бодай найменшим чином нагадує пропаганду.
По-друге, політичне меню з демократичних цінностей, фактично безальтернативно пропоноване нам Заходом, складається переважно зі слабкостей демократії. Ці слабкості прихильно схвалювала Росія, і ці слабкості змушують нас вічно бути заручниками сильних демократій. Оскільки ці політичні властивості ставлять нас у залежність апелювати до сили доброзичливих сусідів, а не розвивати власну.
Отже, принаймні не обманюймо себе: ніхто у світі, крім Росії та її агентури, не бажає Україні розпаду та загибелі. Але точно так само ніхто не збирається насправді робити її сильним і конкурентоспроможним виразником власної політичної волі. Ми вже знаємо криваву ціну всім цим чудовим, з ораторського погляду, вираженням симпатії та занепокоєння, не підкріпленим ані грошима, ані зброєю.
І третій чинник — пропаганда можлива за наявності простої об'єднавчої ідеї. Демократичні критики пропаганди мають рацію в тому, що чим менше в пропаганді демократії, тим ефективніше вона працює. Просто вони нічого ефективного не в змозі протиставити — доведено багаторічними російськими інформаційними операціями, починаючи з 1949 р.
З ідеями у нас все гаразд. Кепсько з їхньою простотою і застосовністю до реальності. А однодумність взагалі якось не дуже фігурує в наборі рис національного характеру.
Повернімося до медіа. Одного не чудового дня всі побачили пару прокремлівських телеканалів, одного політичного ветерана антиукраїнської політики і ще так по дрібницях. Знову заговорили про цензуру на час війни й інші явища з минулого і позаминулого століть. Від щирого серця, але геть без мізків.
З естетичного погляду мені особисто дуже симпатичні такі пориви, як спроби дитини відчайдушно махати руками в надії злетіти, як птах. Але дитина колись зрозуміє, що земне тяжіння долається в інший спосіб, виросте і купить квиток на літак.
Технічно кажучи, всі інструменти антиукраїнської кремлівської пропаганди працюють дуже якісно. Добре фінансування, хороша техніка, кваліфікована режисура. Телеканали й газети, які починалися як експериментальні розширювачі свободи слова та демократизатори інших думок, — це інформаційні концтабори, в печах яких цілодобово спалюється все українське.
Нацистські табори, як відомо, починалися досить "ліберально" (Дахау), з невеликих строків примусових робіт власне для німецьких уркаганів і злодюг. Чим закінчилися, теж загальновідомо.
В інформаційному сенсі ми цілком уже європейці, адже пропаганда противника працює у нас так само довго й ефективно, як і десь у Німеччині або Франції. Обурення політиків цих країн з приводу втручання тощо, як і у нас, не конвертується ніяк у системні заборони й штрафи. Окремі заборони в'їзду так само ефективні, як збирання колорадських жуків колгоспниками вручну.
Споживачів інформації можна розподілити за типом трищаблевої піраміди. В її основі — масова аудиторія тих, кому ліньки навіть читати, вони раби телевізора. Середня частина — читають, зокрема й соціальні мережі. Верхня, нечисленна частина — ті, хто самі виробляють смисли або для себе, або на продаж нижнім щаблям споживання.
Ці шари не перетинаються між собою ніяк, окрім як у громадському транспорті. Політичні та громадянські нарікання на порушення — це для порушників пусті звуки. Патріотизм цей (раптово пильний) виник з однієї причини, — виявилося, що ворожі медіа активно впливають на майбутні президентські вибори. І зовсім не на користь державників.
Треба ж, яке приголомшливе відкриття.
Тобто поки попередні десятиріччя ці та їм подібні робили якісь ритуальні реверанси в бік верховної влади і ділилися доходами від реклами, все антиукраїнське в них подавалося як плюралізм. Ну, або як справедлива пропаганда людожерства, покликана збалансувати позицію вегетаріанців.
Прибічники цензури повинні пам'ятати, що в умовах плюралізму, відсутності не просто цехової солідарності, а й самого єдиного цеху журналістів, войовничого нав'язування словесного лібертаріанства цензура в підсумку матиме вигляд самокастрації і ніяк не торкнеться тих, про кого йдеться.
Прибічники заборон самих медіа мусять пам'ятати, що юридичний супровід цих контор так само якісний, як і їх загальне фінансування. А законодавче поле України оралося й оброблялося здебільшого політичними шахраями, особливо якщо йдеться про судову систему. Механізмів втілення судових рішень у життя часто просто не існує — рейдерські перестрілки свідчення того.
І головне. Ворожі медіа — це лише видима частина добре скоординованого диверсійно-розвідувального підрозділу, який за командою набуватиме таких видів і поз, яких накажуть. Невидима частина невидима не тому, що ховається, а тому, що зливається з громадянським суспільством.
Сьогоднішнє їхнє демаскування — це психологічний прийом, демонстрація сили. Найбільша помилка — недооцінка противника. Його завдання на Заході — приспати пильність, тут — підвищити градус істерії. Це різні актори з різними ролями. Одні нібито "дисиденти", які постійно читають безкоштовні лекції в невідомо ким орендованих великих залах про те, що Росія слабка і от-от розвалиться сама, тому не потрібно приділяти їй такої уваги. Ну, і що сепари — теж люди.
Інші, навпаки, біснуються про релігійний апокаліпсис після відомих подій (а вони ж тільки почалися). Тут слід пам'ятати класику: будь-яка інформаційна операція починається задовго до події, активно супроводжує її і довго працює з наслідками.
Ситуація з українською автокефалією — це не тільки потужний удар по імперському самолюбству. Це означає, що всі величезні гроші на створення та обслуговування концепції "русского мира", в основі якого був "православний талібан", мають шанс перетворитися на порох. Зусилля сотень і тисяч людей, які надійно спланувати особисті бюджети, виявилися марними.
Що ми бачимо зараз із вищезазначених медіа? Заклики до православного джихаду, до священної війни. Не має жодного значення, що для самих вірян ця ідея малоприваблива (бити ж будуть не по Фейсбуку, а по фейсу). Так само, як і реальним донецьким шахтарям усе це ідеологічне "денере" було спочатку до одного місця. Але їх ніхто і не питав. І вірян не спитають, у разі чого.
Джерело будь-якої системної діяльності — фінансування. Нинішній президент, можливо, розуміє це краще за інших. Пропагандист ІДІЛ отримує платню в 17 разів більшу за рядового бійця. У православних джихадистів справи точно не гірші.
Та може виявитися, що ця інформаційна складова Кремля настільки міцно і глибоко вросла в українські соціально-економічні механізми, що припинити її підживлення, не зачепивши при цьому кишенькові інтереси кишенькових друзів, виявиться неможливо. Кишенькових супротивників, до речі, це теж стосується, може навіть більшою мірою. Коли кошмарять твого супротивника, а ти при цьому отримуєш гроші просто за мовчання — це по-нашому.
Технічно лаври і церкви можуть бути новими "підпаленими рейхстагами". Організувати зіткнення людей досить непросто, зокрема й тому, що цю тему спецслужби давно моніторять. І всі потенційні заводії відомі. А от організувати диверсію (підпал, вибух), а вже потім, на цьому місці, зіткнення екзальтованих людей — більш реально.
Це відома терористична техніка подвійного теракту, коли на перший підрив з'їжджається допомога — поліція, спецслужби, родичі і просто солопії, і тоді відбувається другий вибух, потужніший.
Терористична загроза — достатній привід, аби з'явилася нарешті й українська пропаганда. І буде проголошено "Патріотичний акт" в ім'я безпеки країни з відповідними правовими наслідками.
Нас не привів до цього 2014-й, як американців — трагедія 9/11. Нас наполегливо переконували західні демократії, що не можна обмежувати негідників в їхніх конституційно рівних можливостях. Не можна робити покидьків обмежено дієздатними під час вчинення злочину. Тощо. Їм варто тільки більше читати просвітницьких лекцій (список тем і лекторів додавався), і вони самі прозріють. Потрібно замінити словник "мови ненависті" (список і кошторис додається) на багатозначне мукання і повітряні поцілунки.
Тим часом вдома у цих "корисних ідіотів" уже щосили мародерствували (і продовжують) ті ж самі негідники і покидьки. Гаразд, вони ніколи не зрозуміють, з чим мають справу, як їхні предки. Але ми-то розуміємо?
Автор: Олег Покальчук
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Когда ехать, куда, где селиться, где работать, на какой срок? Миллион вопросов и ни одного ответа. Понятное дело, что зачищать лучше пустой город. Но так, увы, не получится. Ситуация уже была сходной летом 2014г. Тогда весь город разъехался (в основном - на море). И в итоге досидели там до осени в пляжных тапках. А потом всё равно вернулись - деваться некуда.
