НАБУ в цифрах
До судів надійшло понад півтори сотні справ НАБУ. Є тільки два вироки з реальним позбавленням волі. У Раді громадського контролю антикорупційного органу півроку моніторили судові засідання та аналізували причини повільного розгляду
Директор НАБУ Артем Ситник 3 жовтня прийшов до Верховної Ради для звіту про роботу бюро за перші півроку 2018-го. Подія привернула чимало уваги преси. Під будівлею комітетів Ради, де відбулися слухання, на Ситника чекав мітинг. Учасники вимагали відставки голови бюро, однак часто не могли пояснити, за що саме. За кілька днів до того в метро з’явилася реклама, у якій від імені Ситника обіцяють «викрити топ-корупціонерів» саме під час слухань.
Відповідальність за розміщення бордів узяв на себе голова ГО «Чесне слово» Володимир Омельчук, відомостей про якого небагато. За його словами, метою було примусити НАБУ звітувати перед парламентом та суспільством, адже керівництво відомства не пішло на діалог із громадськістю. З таким бекграундом сам звіт очікувано перетворився радше на політичне ток-шоу, де кожен з учасників воліє показати себе, а не послухати інших.
Варто зазначити, що доволі часто нові органи боротьби з корупцією самі дають опонентам приводи для критики та відвертих насміхань. Про конфлікти між Ситником і головою Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Назаром Холодницьким, які нібито мають виступати єдиним фронтом, широкій громадськості відомо в найменших деталях. Останній, наприклад, стався наприкінці вересня, коли відбулася вулична сутичка за участю спецпризначенців НАБУ, працівників САП та поліції. Однак головний закид і на адресу НАБУ, і на адресу САП можна висловити у двох словах: де посаджені?
НАБУ працює три роки. Рівно півтора року відомій події, пов’язаній із діяльністю бюро, — затриманню нинішнього голови Держфіскальної служби Романа Насірова. Тоді це стало першим резонансним затриманням посадовця найвищої ланки. Нині такими вже не здивуєш. НАБУ веде чимало справ, однак наступного етапу, якого очікує чимало громадян, — вироків, — досі немає.
За 10 днів після звіту Ситника в Раді відбулася інша подія, яка не викликала аж такого ажіотажу. Рада громадського контролю НАБУ презентувала результати моніторингу справ бюро в судах, яким активісти займалися півроку. Мета — проаналізувати причини повільного розгляду.
Активісти відвідували судові засідання в семи регіонах. Це Київ, Вінниця, Луцьк, Хмельницький, Черкаси, Одеса та Харків. Загалом моніторингом охопили близько третини всіх проваджень, які НАБУ та САП скерували до судів. Після відвідання процесів активісти заповнювали спеціальні анкети, а відео засідань публікували на сайті РГК. У звіті зосередилися на трьох характеристиках: доступність процесів для громадськості, періодичність засідань і статистична інформація щодо їх перебігу.
Головна сторінка сайта НАБУ інформує, що станом на кінець вересня за весь час роботи бюро до судів скерували 159 проваджень, у яких є 22 вироки. Остання цифра потребує уточнення. Лише у двох випадках ідеться про вироки, пов’язані з реальним позбавленням волі. Решта — угоди зі слідством. Окрім того, у САП і НАБУ заявляють про те, що немає виправдувальних вироків, але в дев’яти випадках фігурантів звільнили від кримінальної відповідальності.
Навіть ті дві справи, які закінчилися позбавленням волі трьох осіб, викривають наявність проблем із притягненням корупціонерів до відповідальності. В одній із них до трьох років позбавлення волі засудили посередника в дачі хабара судді на Луганщині. «Це було одне з перших кримінальних проваджень детективів НАБУ, зареєстрованих одразу після призначення керівника САП», — ідеться в повідомленні НАБУ про вирок від вересня 2017-го. Водночас сама суддя скористалася недоторканністю й утекла за межі України.
Друга справа пов’язана із засудженням двох екс-працівників Одеського управління СБУ. Їх засудили до п’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна. За інформацією САП, працівники вимагали хабар обсягом $70 тис. від вікарія Одеської єпархії Української православної церкви (МП) за знищення компрометуючої його інформації та невідкриття кримінального провадження. Хоч обох засудили, але суд кваліфікував злочин як замах на заволодіння чужим майном через обман, а не хабар. У САП оскаржили рішення першої інстанції.
Що ж до угод зі слідством, то йдеться про фігурантів кримінальних проваджень, які погоджуються дати необхідні свідчення проти організаторів злочинів. «Переважно це «фунти». Тобто люди, які щось підписували, на кого реєстрували підприємства. Угода зі слідством обов’язково передбачає визнання провини та дачу свідчень. Однак, крім цього, можуть бути також відшкодування в держбюджет або інші форми покарання», — каже Вадим Валько, який координує моніторинг справ у судах.
За його словами, такі фігуранти часто отримують умовне позбавлення волі й це свідчить про ефективність роботи антикорупційних органів, адже дає змогу зекономити ресурси, час й дістати додаткову інформацію стосовно основних підозрюваних. Відшкодування буває, але далеко не завжди. Наприклад, майже 5 млн грн до бюджету сплатив єдиний засуджений у справі «рюкзаків Авакова». Однак перед цим САП закрила справу щодо самого сина очільника МВС.
Якщо повернутися до моніторингу та основних цифр, то за шість місяців у його межах активісти відвідали 123 засідання. Половина з них відбулася в Києві. Варто додати, що судовий розгляд розпочато лише в понад 70 справах, переданих НАБУ і САП. Ще в півсотні випадків він узагалі не стартував. Із 123 відвіданих засідань слухання розпочалися тільки в 66 випадках (54%). Серед причин того, що засідання не відбулися, такі: відсутність складу суду (64%), перенесення за згодою сторін (18%), неявка прокурора (9%) та в 9% причина невідома.
Ще одним критерієм аналізу є тривалість судового засідання. Якщо воно відбувається менш як півгодини, то найімовірніше йдеться про відкриття слухань для негайного переносу. Із відвіданих активістами засідань 58% тривали понад 30 хв, що свідчить про нормальний розгляд, 32% — від 10 хв до півгодини, а ще 10% — менш ніж 10 хв.
Якщо поглянути на цифри, то видно, що головною причиною переносу засідань є відсутність складу суду. За даними моніторингу, у 36% випадків це пов’язано з відпусткою суддів, у 32% — участю їх в іншому процесі, у 12% — через лікарняний судді й стільки само через відрядження. Автори моніторингу стверджують, що ключова причина нинішнього стану речей — саме проблеми судової системи загалом. Ідеться про гострий дефіцит суддів і велику кількість справ, які випадають на чинних.
«На сьогодні в Україні близько 4,6 тис. суддів, і лише за минулий рік їм на розгляд надійшло майже 3 млн справ. Ми також маємо враховувати, що до справ, скерованих НАБУ і САП до першої інстанції, встановлено спеціальні вимоги. Їх повинна розглядати колегія з трьох суддів, кожен із яких має не менше як п’ять років досвіду суддівства», — каже Антон Марчук із Центру політико-правових реформ, який долучився до моніторингу.
Власне, про проблему дефіциту суддів кажуть уже три роки. Вона вирішується повільно, а справи лише накопичуються.
«Норма про те, що справи НАБУ і САП має розглядати колегія, нам необхідна саме для об’єктивного розгляду. Однак у судах першої інстанції не відпрацьовано механізм формування таких колегій. У судах в апеляції (де колегії існують давно. — Ред.) вони ті самі. Змінюється лише суддя, що головує, залежно від справи. У судах першої інстанції це не так. Там вони формуються за випадковим принципом. Виходить так, що один суддя може бути членом різних колегій або вони взагалі фізично перебувають у різних будівлях», — розповідає прокурор САП Віталій Кравець.
І активісти, і прокурори САП, і детективи НАБУ бачать один вихід із ситуації — створення Антикорупційного суду. Нині цей процес триває. Поява нової установи справді допоможе зменшити навантаження на суддів і теоретично має пришвидшити розгляд проваджень. Однак є інший ризик. Свого часу антикорупційні органи сприйняли як панацею в боротьбі з цим явищем. Час показав, що то не так, і нинішнє розчарування суспільства легко пояснити. Сьогодні великі сподівання покладені на Антикорупційний суд. І тут головне не наступити на нові граблі.
Автор: Андрій Голуб
Матеріал друкованого видання № 42 (570) від 18 жовтня
Матеріал у вільному доступі з 20-го жовтня
До судів надійшло понад півтори сотні справ НАБУ. Є тільки два вироки з реальним позбавленням волі. У Раді громадського контролю антикорупційного органу півроку моніторили судові засідання та аналізували причини повільного розгляду
Директор НАБУ Артем Ситник 3 жовтня прийшов до Верховної Ради для звіту про роботу бюро за перші півроку 2018-го. Подія привернула чимало уваги преси. Під будівлею комітетів Ради, де відбулися слухання, на Ситника чекав мітинг. Учасники вимагали відставки голови бюро, однак часто не могли пояснити, за що саме. За кілька днів до того в метро з’явилася реклама, у якій від імені Ситника обіцяють «викрити топ-корупціонерів» саме під час слухань.
Відповідальність за розміщення бордів узяв на себе голова ГО «Чесне слово» Володимир Омельчук, відомостей про якого небагато. За його словами, метою було примусити НАБУ звітувати перед парламентом та суспільством, адже керівництво відомства не пішло на діалог із громадськістю. З таким бекграундом сам звіт очікувано перетворився радше на політичне ток-шоу, де кожен з учасників воліє показати себе, а не послухати інших.
Варто зазначити, що доволі часто нові органи боротьби з корупцією самі дають опонентам приводи для критики та відвертих насміхань. Про конфлікти між Ситником і головою Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Назаром Холодницьким, які нібито мають виступати єдиним фронтом, широкій громадськості відомо в найменших деталях. Останній, наприклад, стався наприкінці вересня, коли відбулася вулична сутичка за участю спецпризначенців НАБУ, працівників САП та поліції. Однак головний закид і на адресу НАБУ, і на адресу САП можна висловити у двох словах: де посаджені?
НАБУ працює три роки. Рівно півтора року відомій події, пов’язаній із діяльністю бюро, — затриманню нинішнього голови Держфіскальної служби Романа Насірова. Тоді це стало першим резонансним затриманням посадовця найвищої ланки. Нині такими вже не здивуєш. НАБУ веде чимало справ, однак наступного етапу, якого очікує чимало громадян, — вироків, — досі немає.
За 10 днів після звіту Ситника в Раді відбулася інша подія, яка не викликала аж такого ажіотажу. Рада громадського контролю НАБУ презентувала результати моніторингу справ бюро в судах, яким активісти займалися півроку. Мета — проаналізувати причини повільного розгляду.
Активісти відвідували судові засідання в семи регіонах. Це Київ, Вінниця, Луцьк, Хмельницький, Черкаси, Одеса та Харків. Загалом моніторингом охопили близько третини всіх проваджень, які НАБУ та САП скерували до судів. Після відвідання процесів активісти заповнювали спеціальні анкети, а відео засідань публікували на сайті РГК. У звіті зосередилися на трьох характеристиках: доступність процесів для громадськості, періодичність засідань і статистична інформація щодо їх перебігу.
Головна сторінка сайта НАБУ інформує, що станом на кінець вересня за весь час роботи бюро до судів скерували 159 проваджень, у яких є 22 вироки. Остання цифра потребує уточнення. Лише у двох випадках ідеться про вироки, пов’язані з реальним позбавленням волі. Решта — угоди зі слідством. Окрім того, у САП і НАБУ заявляють про те, що немає виправдувальних вироків, але в дев’яти випадках фігурантів звільнили від кримінальної відповідальності.
Навіть ті дві справи, які закінчилися позбавленням волі трьох осіб, викривають наявність проблем із притягненням корупціонерів до відповідальності. В одній із них до трьох років позбавлення волі засудили посередника в дачі хабара судді на Луганщині. «Це було одне з перших кримінальних проваджень детективів НАБУ, зареєстрованих одразу після призначення керівника САП», — ідеться в повідомленні НАБУ про вирок від вересня 2017-го. Водночас сама суддя скористалася недоторканністю й утекла за межі України.
Друга справа пов’язана із засудженням двох екс-працівників Одеського управління СБУ. Їх засудили до п’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна. За інформацією САП, працівники вимагали хабар обсягом $70 тис. від вікарія Одеської єпархії Української православної церкви (МП) за знищення компрометуючої його інформації та невідкриття кримінального провадження. Хоч обох засудили, але суд кваліфікував злочин як замах на заволодіння чужим майном через обман, а не хабар. У САП оскаржили рішення першої інстанції.
Що ж до угод зі слідством, то йдеться про фігурантів кримінальних проваджень, які погоджуються дати необхідні свідчення проти організаторів злочинів. «Переважно це «фунти». Тобто люди, які щось підписували, на кого реєстрували підприємства. Угода зі слідством обов’язково передбачає визнання провини та дачу свідчень. Однак, крім цього, можуть бути також відшкодування в держбюджет або інші форми покарання», — каже Вадим Валько, який координує моніторинг справ у судах.
За його словами, такі фігуранти часто отримують умовне позбавлення волі й це свідчить про ефективність роботи антикорупційних органів, адже дає змогу зекономити ресурси, час й дістати додаткову інформацію стосовно основних підозрюваних. Відшкодування буває, але далеко не завжди. Наприклад, майже 5 млн грн до бюджету сплатив єдиний засуджений у справі «рюкзаків Авакова». Однак перед цим САП закрила справу щодо самого сина очільника МВС.
Якщо повернутися до моніторингу та основних цифр, то за шість місяців у його межах активісти відвідали 123 засідання. Половина з них відбулася в Києві. Варто додати, що судовий розгляд розпочато лише в понад 70 справах, переданих НАБУ і САП. Ще в півсотні випадків він узагалі не стартував. Із 123 відвіданих засідань слухання розпочалися тільки в 66 випадках (54%). Серед причин того, що засідання не відбулися, такі: відсутність складу суду (64%), перенесення за згодою сторін (18%), неявка прокурора (9%) та в 9% причина невідома.
Ще одним критерієм аналізу є тривалість судового засідання. Якщо воно відбувається менш як півгодини, то найімовірніше йдеться про відкриття слухань для негайного переносу. Із відвіданих активістами засідань 58% тривали понад 30 хв, що свідчить про нормальний розгляд, 32% — від 10 хв до півгодини, а ще 10% — менш ніж 10 хв.
Якщо поглянути на цифри, то видно, що головною причиною переносу засідань є відсутність складу суду. За даними моніторингу, у 36% випадків це пов’язано з відпусткою суддів, у 32% — участю їх в іншому процесі, у 12% — через лікарняний судді й стільки само через відрядження. Автори моніторингу стверджують, що ключова причина нинішнього стану речей — саме проблеми судової системи загалом. Ідеться про гострий дефіцит суддів і велику кількість справ, які випадають на чинних.
«На сьогодні в Україні близько 4,6 тис. суддів, і лише за минулий рік їм на розгляд надійшло майже 3 млн справ. Ми також маємо враховувати, що до справ, скерованих НАБУ і САП до першої інстанції, встановлено спеціальні вимоги. Їх повинна розглядати колегія з трьох суддів, кожен із яких має не менше як п’ять років досвіду суддівства», — каже Антон Марчук із Центру політико-правових реформ, який долучився до моніторингу.
Власне, про проблему дефіциту суддів кажуть уже три роки. Вона вирішується повільно, а справи лише накопичуються.
«Норма про те, що справи НАБУ і САП має розглядати колегія, нам необхідна саме для об’єктивного розгляду. Однак у судах першої інстанції не відпрацьовано механізм формування таких колегій. У судах в апеляції (де колегії існують давно. — Ред.) вони ті самі. Змінюється лише суддя, що головує, залежно від справи. У судах першої інстанції це не так. Там вони формуються за випадковим принципом. Виходить так, що один суддя може бути членом різних колегій або вони взагалі фізично перебувають у різних будівлях», — розповідає прокурор САП Віталій Кравець.
І активісти, і прокурори САП, і детективи НАБУ бачать один вихід із ситуації — створення Антикорупційного суду. Нині цей процес триває. Поява нової установи справді допоможе зменшити навантаження на суддів і теоретично має пришвидшити розгляд проваджень. Однак є інший ризик. Свого часу антикорупційні органи сприйняли як панацею в боротьбі з цим явищем. Час показав, що то не так, і нинішнє розчарування суспільства легко пояснити. Сьогодні великі сподівання покладені на Антикорупційний суд. І тут головне не наступити на нові граблі.
Автор: Андрій Голуб
Матеріал друкованого видання № 42 (570) від 18 жовтня
Матеріал у вільному доступі з 20-го жовтня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
