Die Welt:Більше, ніж просто газопровід
Російський проект газопроводу «Північний Потік-2» розділяє Європу й обтяжує відносини зі США. Центральне питання: наскільки можна узалежнюватися від Москви, особливо зважаючи на кризу в Україні?
На нещодавній зустрічі Анґели Меркель із Владіміром Путіним у замку Мезеберг йшлося про Сирію та Східну Україну, але важливою була й тема «Північного потоку-2». Консорціум із Газпрому та корпорацій із Німеччини, Нідерландів і Франції має намір на додачу до вже наявного першого провести через Балтійське море другий трубопровід із Росії до Німеччини.
Проти планованого будівництва значні застереження має Україна, яка не хоче втрачати транзитні доходи від Росії. Польща та країни Балтії критикують цей проект, як і Дональд Трамп, бо бояться надмірної залежності ЄС від російського газу. Окрім того, президент США хоче продавати більше скрапленого газу до Європи.
Суперечка точиться довкола політичного та військового балансу, але не лише. Для Європи в ній ідеться передовсім про два варіанти: російський природний газ через магістральні трубопроводи із Західного Сибіру або з американських джерел морськими танкерами зі скрапленим газом, що значно дорожче, ніж у конкурентів зі Сходу. Вони обидва ще довго будуть потрібні Європі. І не лише вони, якщо з німецького енергетичного переходу має щось вийти. Наявні трубопроводи, як-от «Північний Потік-1», завантажені.
«Усе залежить від ціни на нафту», — це оригінальні слова Путіна. Новий цар розуміє нафтову економіку та нафтову політику. Його докторська дисертація в багатому традиціями Гірничому інституті в Санкт-Петербурзі ще в радянські часи була захищена на тему «Як нафта й газ формують політичну владу». Якщо «Північний потік-2» справді прокладуть через Балтійське море та підключать до мережі, то технічно Кремль зможе зменшити й обрізати необхідні Україні мільярдні доходи від транзитного бізнесу. Чого варті російські обіцянки про те, що цього не станеться?
Завжди можуть трапитися технічні збої, справжні та несправжні. Проте хроніки холодної війни показують, що Москва повсякчас розмежовувала політику та бізнес: газ, хоч би якими холодними були відносини, завжди доходив до замовників і грів не лише німецькі житла та електростанції, а й політичні зв’язки.
Тим часом сталося багато подій, але географія та геологія досі мають те саме значення. Назва гри «влада». За цим стоїть питання, виходячи далеко за межі кордонів 1991-го, про політичну та економічну структуру Східної Європи, а особливо про майбутнє України: частини російської зони впливу чи форпосту Європейського Союзу з підтримкою Америки?
Анексія Криму та локальна війна на Сході України доводять, що для Москви останнє слово ще не сказане. ЄС та НАТО за 30 років не спромоглися досягти загальної концепції з питання України та Росії. Перша завжди була складним партнером, тоді як російське керівництво не хотіло прийняти зміни й досі не хоче.
Але хіба ми не бачили такий фільм раніше, майже п’ять десятиліть тому, коли про німецько-радянський бізнес із газовими трубами вів переговори канцлер Гельмут Шмідт, а підписав канцлер Гельмут Коль? Вашингтон і тоді засуджував це як колаборацію з противником у холодній війні. Бонн хотів, особливо в змаганні на витривалість Сходу й Заходу довкола ракет середньої дальності, зберегти роль посередника в політичному заспокоєнні та розрядці, надаючи великого значення розширенню енергетичної бази та збереженню робочих місць у металургійній промисловості Рура.
На це працював Шмідт, а після нього Коль, скориставшись усім капіталом довіри, який він мав у Рональда Рейґана. Озираючись назад, бізнес із газопроводами виявився економічно вигідним та політично заспокійливим.
Чи можна з такого досвіду розробити напрями дій для майбутнього? Російська економіка, яка протистоїть санкціям a conto України, Криму та Сирії, потребує гарантованих доходів від нафтового бізнесу, що ведеться між Західним Сибіром та індустріально розвинутими європейськими країнами. Те саме стосується російської держави та її величезного апарату, який хоче бути добре змащеним. Також це важливо для виплат різним олігархам, що не бажають жити в злигоднях.
У справах нафти Путін прогнозований. Альтернатива Китай як ринок збуту для Західного Сибіру нині та ще на тривалу перспективу музика майбутнього вже лише з причин відстані й надзвичайних видатків. І коли західні європейці складні для переговорів партнери, особливо якщо знають позицію Америки, то це особливо стосується китайців, які закуповують енергію в усьому світі без жодних сентиментів. Коли йдеться про гроші, навіть серед азійських супердержав зникає добродушність.
Це складна матерія, і майже все пов’язано з майже усім. Американський СПГ конкурує на ринках із російською нафтою, але обидва проти багатств Перської затоки. Трамп вважає, що зростання ціни на нафту, дефіцит газу й подешевшання транспортувань сприятимуть його шансам на осінніх виборах до Конгресу. Для Заходу було б спокійніше спостерігати за грою ринкових сил і використовувати її, якби трубопроводи та географія природного газу постійно не спокушали Кремль демонструвати Україні її слабкість, залежність і географічне прокляття.
Не варто виключати того, що Путін може використати їх для коригування результатів великих змін 1989–1991 років (на його думку, найбільшої геополітичної катастрофи ХХ століття). Він часто натякав на це, кажучи про становище росіян за межами нинішніх кордонів. Не можна стверджувати також, що ЄС та НАТО, а саме США, змогли в цій бісовій ситуації вибороти довготривалу та спрямовану на досягнення миру стратегію щодо України.
Запит на мистецтво управління державою великий. Але як у Вашингтоні, Берліні та Брюсселі, так і в Москві цей товар у дефіциті.
Міхаель Штюрмер , Die Welt
▪ 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
