Статус: Офлайн
Реєстрація: 22.08.2013
Повідом.: 7183
Реєстрація: 22.08.2013
Повідом.: 7183
тщательнее формулировать желания надо)))
27.08.14 вторжение войск РФ
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
тщательнее формулировать желания надо)))
«Інтер» щотижня протягом року випускав «чорнуху» про Вадима Рабіновича, а тепер раптом перестав.
Згідно із травневим моніторингом «Детектора медіа», телеканал «Інтер» самостійно відповідає за 60 % усього чорного піару на телебаченні. «Подробности» та близькі до каналу політики атакують чимало цілей: парламентську коаліцію, реформи, соціальну політику влади. Класична риторика. Але є в «журналістів» і фірмові цілі, сюжети про які виходить щотижня протягом місяців і у своїй «чорнушності» переходять будь-які межі добра й зла. Як-от історія про шизофренію Іллі Киви з документами із сайту «Русская весна».
Та є в «Інтера» й проблема. Із невідомих глядачам причин тутешні кампанії закінчуються так само раптово, як і починаються. Взірцевий приклад — історія Арсена Авакова, із критикою якого на «Інтері» ми навіть зробили окрему нарізку. В ефірі «Подробностей» міністра називали «сукою» та «вбивцею», а потім просто проігнорували «справу рюкзаків» його сина й відтоді жодного разу більше «не ображали фронтовика». Про Олега Ляшка «журналісти» випустили протягом 2017 року 49 «чорнушних» сюжетів із ознаками замовності. А потім 13 січня 2018-го раптом розповіли, як він приймає щедрувальників, і відтоді регулярно піарять народного депутата.
Здається, схожа доля спіткала й поки що останнього «улюбленця» місцевих новин — Вадима Рабіновича. Політика поливали брудом практично щотижня із серпня минулого року. Тоді «Подробности» прогнозували розкол у партії «За життя». Як бачимо, не склалося. Розповідали «журналісти» й про буцімто фейковий замах на життя Рабіновича. І про вимоги до народного депутата пройти перевірку на наркотики. І про буцімто проплачені акції політика (кілька тижнів). І про те, який він прогульник (кілька місяців). І про подвійне громадянство (півроку). А ще були приховувані статки. І всі ці теми повторювалися з тижня у тиждень, з’являючись якщо не у формі самостійних «інформаційних приводів», то як бекґраунди до нових звершень.
А ось лише кілька прикладів того, як в ефірі «журналісти», експерти й політики могли виражати про Рабіновича свої думки: «Лидеры толкают пламенные речи исключительно для своих камер», «Риторика — как у совдеповского пропагандиста. Перевирая факты, нардеп только в конце, наконец-то, вспомнил...», «Это если 6 тысяч, а не 400 человек, как он клянется спонсорам», «Партія "Ле Хаим", або "За жизнь", вона сконцентрувала в собі таку кількість фріків політичних», «Клялся, что у него только лысина и ни гроша», «Давид-Вадим Рабинович не боится и плюет на закон и украинцев, потому что уверен, что всегда сможет убежать на свою вторую родину».
І от 3 липня про Вадима Рабіновича вийшов черговий сюжет — про депозит в ізраїльському банку, який народний депутат буцімто мав і не задекларував. Це було останнє повідомлення про політика на «Інтері». Після цього до 28 липня включно ми не помітили жодної звичної «чорнухи».
Можливо, тому що вже 4 липня Вадим Рабінович написав у Фейсбуку: «Я обращаюсь к руководителям оппозиционных политических партий с предложением НЕМЕДЛЕННО начать переговоры о едином кандидате на президентских выборах и совместной деятельности всех оппозиционных сил на парламентских выборах!»
Це може здатися невинним закликом до об’єднання опозиціонерів. Але що, якщо йдеться про конкретних «опозиціонерів», яких Рабінович раніше покинув? Цього ж дня ведуча «Інтера» Катерина Лисенко розповідала про електоральні шанси політиків і заявила: «Если Юрия Бойко, как единого кандидата, поддержит, кроме "Оппозиционного блока", также и партия "За життя", то ситуация меняется. В этом случае за Тимошенко проголосуют почти 13 % избирателей, за Юрия Бойко — чуть больше 12 %».
Щоб ви розуміли, як часто «Інтер» згадував до цього про «За життя» в подібних рейтингах, знайте: описуючи виборчі показники в Харківській області, «Подробности» озвучили першого, другого й четвертого політиків у списку. Бо третім був Вадим Рабінович. Партія «За життя» — друга в Харкові, але «журналісти» й про це не розповіли, обмежившись першим місцем.
Крім того, з актуального: до партії «За життя» приєднався Віктор Медведчук. Тож Вадим Рабінович, і так активний на каналах «112» та NewsOne, 26 липня зайшов ще й на студійний піар каналу «Україна», де полюбляють Медведчука. До речі, сам Медведчук теж був пов’язаний із «Опозиційним блоком», хоч їхні стосунки й зіпсувалися. Але тепер, за даними «Української правди», власники «Інтера» пропонують власнику «України» та самому Медведчуку новий союз.
Та облишмо теорії змови та розслідування професіоналам. Факт залишається фактом — новини «Інтера» функціюють без Вадима Рабіновича вже три тижні. І щось нам підказує: якщо народний депутат і повернеться в ефір одного дня, то лише в сюжеті, де він зустрічає щедрувальників.
Згідно із травневим моніторингом «Детектора медіа», телеканал «Інтер» самостійно відповідає за 60 % усього чорного піару на телебаченні. «Подробности» та близькі до каналу політики атакують чимало цілей: парламентську коаліцію, реформи, соціальну політику влади. Класична риторика. Але є в «журналістів» і фірмові цілі, сюжети про які виходить щотижня протягом місяців і у своїй «чорнушності» переходять будь-які межі добра й зла. Як-от історія про шизофренію Іллі Киви з документами із сайту «Русская весна».
Та є в «Інтера» й проблема. Із невідомих глядачам причин тутешні кампанії закінчуються так само раптово, як і починаються. Взірцевий приклад — історія Арсена Авакова, із критикою якого на «Інтері» ми навіть зробили окрему нарізку. В ефірі «Подробностей» міністра називали «сукою» та «вбивцею», а потім просто проігнорували «справу рюкзаків» його сина й відтоді жодного разу більше «не ображали фронтовика». Про Олега Ляшка «журналісти» випустили протягом 2017 року 49 «чорнушних» сюжетів із ознаками замовності. А потім 13 січня 2018-го раптом розповіли, як він приймає щедрувальників, і відтоді регулярно піарять народного депутата.
Здається, схожа доля спіткала й поки що останнього «улюбленця» місцевих новин — Вадима Рабіновича. Політика поливали брудом практично щотижня із серпня минулого року. Тоді «Подробности» прогнозували розкол у партії «За життя». Як бачимо, не склалося. Розповідали «журналісти» й про буцімто фейковий замах на життя Рабіновича. І про вимоги до народного депутата пройти перевірку на наркотики. І про буцімто проплачені акції політика (кілька тижнів). І про те, який він прогульник (кілька місяців). І про подвійне громадянство (півроку). А ще були приховувані статки. І всі ці теми повторювалися з тижня у тиждень, з’являючись якщо не у формі самостійних «інформаційних приводів», то як бекґраунди до нових звершень.
А ось лише кілька прикладів того, як в ефірі «журналісти», експерти й політики могли виражати про Рабіновича свої думки: «Лидеры толкают пламенные речи исключительно для своих камер», «Риторика — как у совдеповского пропагандиста. Перевирая факты, нардеп только в конце, наконец-то, вспомнил...», «Это если 6 тысяч, а не 400 человек, как он клянется спонсорам», «Партія "Ле Хаим", або "За жизнь", вона сконцентрувала в собі таку кількість фріків політичних», «Клялся, что у него только лысина и ни гроша», «Давид-Вадим Рабинович не боится и плюет на закон и украинцев, потому что уверен, что всегда сможет убежать на свою вторую родину».
І от 3 липня про Вадима Рабіновича вийшов черговий сюжет — про депозит в ізраїльському банку, який народний депутат буцімто мав і не задекларував. Це було останнє повідомлення про політика на «Інтері». Після цього до 28 липня включно ми не помітили жодної звичної «чорнухи».
Можливо, тому що вже 4 липня Вадим Рабінович написав у Фейсбуку: «Я обращаюсь к руководителям оппозиционных политических партий с предложением НЕМЕДЛЕННО начать переговоры о едином кандидате на президентских выборах и совместной деятельности всех оппозиционных сил на парламентских выборах!»
Це може здатися невинним закликом до об’єднання опозиціонерів. Але що, якщо йдеться про конкретних «опозиціонерів», яких Рабінович раніше покинув? Цього ж дня ведуча «Інтера» Катерина Лисенко розповідала про електоральні шанси політиків і заявила: «Если Юрия Бойко, как единого кандидата, поддержит, кроме "Оппозиционного блока", также и партия "За життя", то ситуация меняется. В этом случае за Тимошенко проголосуют почти 13 % избирателей, за Юрия Бойко — чуть больше 12 %».
Щоб ви розуміли, як часто «Інтер» згадував до цього про «За життя» в подібних рейтингах, знайте: описуючи виборчі показники в Харківській області, «Подробности» озвучили першого, другого й четвертого політиків у списку. Бо третім був Вадим Рабінович. Партія «За життя» — друга в Харкові, але «журналісти» й про це не розповіли, обмежившись першим місцем.
Крім того, з актуального: до партії «За життя» приєднався Віктор Медведчук. Тож Вадим Рабінович, і так активний на каналах «112» та NewsOne, 26 липня зайшов ще й на студійний піар каналу «Україна», де полюбляють Медведчука. До речі, сам Медведчук теж був пов’язаний із «Опозиційним блоком», хоч їхні стосунки й зіпсувалися. Але тепер, за даними «Української правди», власники «Інтера» пропонують власнику «України» та самому Медведчуку новий союз.
Та облишмо теорії змови та розслідування професіоналам. Факт залишається фактом — новини «Інтера» функціюють без Вадима Рабіновича вже три тижні. І щось нам підказує: якщо народний депутат і повернеться в ефір одного дня, то лише в сюжеті, де він зустрічає щедрувальників.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Українські "друзі" Манафорта: хто, коли і за які гроші наймав політтехнолога
МАТЕРІАЛИ СПРАВИ
Фото роботи над рекламою Віктора Януковича з документів Пола Манафорта
За кілька днів до початку судових слухань у справі Пола Манафорта в американському штаті Вірджинія, сторона обвинувачення надала суду кілька сотень сторінок зібраних проти політтехнолога доказів.
Частина з них стосується його українського періоду життя, з 2005 по 2014 рік, коли він працював на Партію Регіонів і уряд Віктора Януковича. Інша частина - фінансові документи, що свідчать про те, як Манафорт розпоряджався коштами, отриманими в результаті цих та інших проектів.
Один з важливих документів - окрема заява слідчих про електронні листи Манафорта, надісланих українським політикам, американським колегам і підрядникам.
Всі вони справжні, їхня автентичність доведена і не вимагає додаткової експертизи - вони були відновлені офісом Мюллера з електронних скриньок Пола Манафорта.
ВВС вивчила доказову базу, зібрану офісом спецпрокурора Мюллера у справі політтехнолога і з'ясувала, якому київському меру Манафорт давав практичні рекомендації в 2014 році, як саме він радив поводитись з політикою антисемітизму, скільки коштували послуги найнятих команд американців, як саме він рекомендував відповідати Януковичу на питання про дружину і кого радив зробити послом України у США.
Прибрати Януковича
Влітку 2005 року, через кілька місяців після Помаранчевої революції, команда Манафорта провела всеукраїнське опитування громадської думки, про результати і висновки якого політтехнолог написав звіт. Документ відправили Рінату Ахметову.
За даними опитування, що проводилося у квітні і травні 2005 року, 60% представників середнього і робітничого класу і 49% найбідніших верств населення, а також 36% етнічних росіян по всій Україні вірили в те, що країна рухається в правильному напрямку.
Команда Манафорта радила змінити Віктора Януковича на посаді голови партії після Помаранчевої революції
Основними пріоритетами змін для опитаних були єдність країни і верховенство права, вони не концентрувалися на макроекономічних показниках - реприватизації, торгівельній і фіскальній політиці - а більше концентрувалися на стабілізації цін, боротьбі з корупцією.
У своїх висновках Манафорт не менше десятка разів рекомендує Ахметову будь-якою ціною негайно позбутися Віктора Януковича, відзначаючи, що рейтинг непопулярності політика набагато вищий, ніж рейтинг Партії Регіонів, а будь-яка критика з його вуст не буде почута через несприйняття його особистості в цілому і дискредитацію його іміджу під час подій Помаранчевої революції.
За даними опитування, 60% респондентів негативно ставилися до Януковича, 37% - відчували категоричну неприязнь, 70% з них жили у сільській місцевості, 87% жителів України категорично негативно поставилися до ідеї його можливого прем'єрства у 2006 році.
Манафорт наполягає: наступний лідер Партії Регіонів, на якого треба робити ставку під час парламентської виборчої кампанії, не має асоціюватися з Януковичем або Кучмою. Як потенційних кандидатів політтехнолог рекомендує розглядати вихідців з Півдня або Південного Сходу України.
Він також звертає увагу на необхідність реформи всередині самої Партії Регіонів, створення загальної філософії для всіх її членів і пропонує кілька можливих альянсів для повернення колишніх позицій у владі.
Як варіанти він пропонує зіграти на розбіжностях всередині правлячої в той час "помаранчевої" коаліції, відзначаючи, що основні політичні дивіденди отримує тодішній президент Віктор Ющенко, а Юлія Тимошенко, на думку Манафорта, займається популяризацією власних обіцянок і, можливо, очікує, коли розбіжності між нею і президентом дійдуть до краю.
Пол Манафорт працював в Україні з 2005 до 2014 року
Політтехнолог зазначає: це цілком може бути непоганим політичним розрахунком колишньої прем'єрки, яка у випадку помітних розбіжностей з главою держави піде сама чи буде відправлена у відставку і проголосить себе єдиною "берегинею" ідей Помаранчевої революції.
Серед можливих варіантів повернення Партії Регіонів у владу після парламентських виборів 2006 року Манафорт розглядав три: побудова міноритарної коаліції, боротьба поодинці або створення так званої "широкої" коаліції, яка передбачає співпрацю з "Нашою Україною". Саме останній варіант, як зазначав Манафорт, є найбільш довгостроковим, але й найреальнішим шляхом до повернення до влади.
З'їзд Партії Регіонів у грудні 2005 року - розцінки, послуги і рекомендації
До початку з'їзду Партії Регіонів, запланованого на 3 грудня 2005 року, Манафорт і його заступник Філ Гріффін з самого початку листопада обговорювали з Василем Джарти (помер у 2011 році), першим заступником політвиконкому Партії Регіонів і бізнесменом Едуардом Прутніком, що саме потрібно для проведення з'їзду, і пропонували бюджети.
Так, витрати на дизайн, світло, прапори, технічних консультантів і обладнання мали скласти 565 тисяч доларів. Команда стратегів, яка написала докладні тези, витрати на друк і саме проведення тренінгів - 47 тисяч 250 доларів.
У 2005 році команда Манафорта обговорювала організацію з'їзду ПР з Василем Джарти (він помер 2011 року)
Бюджет на тур Януковича з 120-ма заходами, а також витрати на три спеціальні команди радників, транспорт, світло, звук, гонорар тур-директора - 1 мільйон 562 тисячі 500 доларів.
Команда Манафорта випустила спеціальний посібник для учасників з'їзду, який спершу відправила на той час першому заступнику політвиконкому Партії Регіонів Василю Джарти і бізнесменові Едуарду Прутніку.
У ньому були прописані основи спілкування з пресою, поведінки під час публічних заходів і перед камерами.
Пола Манафорта до України вперше привіз Рінат Ахметов, розповідав ВВС News Україна колишній фронтмен Партії Регіонів Тарас Чорновіл
Так, рекомендувалося не стояти на подіумі, а рухатися і закликати до дії, і вказувалося, як працювати з майбутнім розкладом: не більше трьох зустрічей на добу, основні повинні призначатися на ранково-денний час, у Лідера має бути час на особисту трапезу. Він сам не мав з'являтися на публіці до заходу, його контакти з пресою не мали бути спонтанними, а зведеними до заздалегідь призначених інтерв'ю і прес-конференцій.
У наступних листах політтехнолог рекомендує почати 8-й з'їзд Партії Регіонів (грудень 2005 року) з виступу Януковича перед шахтарями на площі перед київським вокзалом. На думку Манафорта, цей емоційний момент мав нагадати учасникам про події Помаранчевої революції 2004 року, яка, попри масові протести, обійшлася без кровопролиття.
Як соратники Януковича згадують роботу з Манафортом
Там же, за задумом політтехнолога, мав відбутися концерт, за телевізійну трансляцію якого мала взятися ТРК "Україна" (її основним акціонером є холдинг СКМ Ріната Ахметова).
Серед представлених обвинуваченням документів є розклад виходів спікерів Партії Регіонів і чернетки виступів Анни Герман, Тараса Чорновола, самого пана Януковича, написані англійською мовою. А також - пам'ятка агітатора Партії Регіонів про те, як поводитися з пресою, якими є ключові методики агітації та ключові економічні тези Помаранчевої революції.
Де дружина?
Команда пана Манафорта активно готувалася до прес-конференції Віктора Януковича на честь 100 днів його президентства. Серед очікуваних питань: його головні досягнення за цей термін, що він думає про наступ на свободу преси, програму реформ й урізання субсидій для населення, роботу уряду Азарова й можливість звільнення міністрів, які не подобаються суспільству (міністра освіти Дмитра Табачника і віце-прем'єра Володимира Семиноженка).
Одне з очікуваних питань: підписання харківських угод з Росією. Цей договір, також відомий як пакт Януковича-Медведєва, був підписаний 21 квітня 2010 року. Він регламентував зниження ціни на російський газ на 30%, з газового контракту виключався пункт, що передбачає штрафні санкції за недостатню місячну купівлю газу і припускав пролонгацію перебування Чорноморського флоту Росії в Криму на 25 років з 2017 року.
Договір став причиною численних протестів, критики з боку української опозиції, яка назвала пакт таким, що суперечить Конституції України. 31 березня 2014 року угоду в односторонньому порядку розірвала Держдума РФ.
Питання:Опозиція звинувачує вас у зраді національних інтересів під час підписання харківської і київської угод з президентом Росії. Чи вважаєте ви, що підписавши ці договори, Україна втратила свій національний суверенітет?
Відповідь:Повна нісенітниця. Харківські угоди були критичними для відновлення нашої економіки і початку реальних реформ. Як результат цих угод, ми досягли зниження цін на газ на 30%, що дозволило нам закрити наш бюджетний дефіцит і досягти відповідності умовам МВФ для отримання (фінансової) допомоги.
Команда Манафорта пояснювала, як відповідати на питання про відсутність у публічному просторі дружини Віктора Януковича Людмили
Ми продовжили нашу угоду щодо розташування (Чорноморського флоту) з Росією - Японія вчинила так само, продовживши угоду про розміщення (американських військових баз) зі США, тому що обидві пролонгації приносять стабільність в регіон, покращують відносини між сторонами, пропонують місцевому населенню перехідний період для нових робочих місць і можливостей.
В інших сферах, таких як виробництво електроенергії і загальний розвиток авіабудування, як і кожна інша країна в Європі, ми розглядаємо міждержавні проекти, (пошук) регіональних партнерів і економічні можливості. Все, чого ми досягли, на даному етапі зміцнює Україну як націю.
У списку підготовлених питань були і каверзні: чи плануються заходи за участю першої леді, яка останнього разу з'являлася на публіці під час інавгурації? Запропонована відповідь: "президентство - це дуже могутній мандат, але більша влада - у першої леді".
На питання про оприлюднення податкової декларації Янукович мав відповісти так: це тривалий і набагато складніший процес, ніж я припускав, але я маю намір відповідати стандартам оприлюднення інформації та сподіваюся зробити це до літніх канікул.
Серед питань, відповіді на які так і не знайшла команда Манафорта - нерухомість Януковича, Межигір'я, перекриття київський вулиць через рух його кортежу, можливе скасування указу президента Ющенка про нагородження Степана Бандери званням "Герой України". У списку також було питання про вінок, який впав на Януковича під час покладання квітів до могили Невідомого солдата в травні 2010 року.
Питання: Що ви відчували, коли на вас впав вінок біля могили Невідомого солдата?
Відповідь: Для мене цей день був дуже емоційним. Я думав про чоловіків і жінок, які загинули у Другій світовій війні, я думав про мого друга - президента Качинського - який загинув на шляху до Катині, де він збирався згадати польських загиблих. Я правда не помітив ані вітру, ані дощу. Дістати удар вінком по голові в той день - це, ймовірно, єдине, що не дало мені тоді заплакати.
Серед по-справжньому гострих питань: створення суспільного телебачення і статус російської мови в Україні.
Питання: Україна, напевно, єдина країна в Європі, яка не має суспільного телебачення. Чи з'являться в Україні під час вашого президентського терміну суспільні радіо і телебачення?
Відповідь: Ми б хотіли мати в Україні суспільні радіо і телебачення. Але я не хочу бути єдиним, хто пропонує дорогі нові програми у період економічних труднощів. Ми просимо всіх українців прийняти зменшення кількості нових робочих місць, зарплат, пенсій, всі види особистих жертв.
Відомий епізод з вінком та Віктором Януковичем також став предметов порад команди Манафорта
Якщо національний дохід зросте, кошти звідти будуть відправлені на допомогу найбільш незахищеним верствам населення: пенсіонерам, людям похилого віку, медичну допомогу, освіту для молоді. Коли Україна знову підніметься - можемо влаштувати національне обговорення щодо того, як інвестувати наш профіцит бюджету в майбутнє України. Я був би щасливий, якби моєю проблемою було те, що робити з профіцитом держбюджету.
Питання: Як ви бачите статус російської мови в Україні? Чи ініціюєте надання російській мові статусу другої державної?
Відповідь: Багато демократій в Європі і Північній Америці використовують дві і більше мов, зокрема Канада і Швейцарія. Жоден українець не має бути дискримінований, тому що він розмовляє російською або українською, він не повинен обирати місце роботи чи місце для життя, ґрунтуючись на мові. Я за те, щоб місцеві громади встановлювали свої стандарти. Моя загальна позиція: не повинно бути дискримінації.
Що говорити Обамі у США?
9 квітня 2010 року Манафорт написав листа Віктору Януковичу щодо його поїздки до Вашингтона на саміт з ядерної безпеки, позначивши три ключові мети поїздки. Головна з них - встановити особисті стосунки з президентом США Бараком Обамою.
Політтехнолог звертає увагу на те, що у Януковича, на відміну від багатьох інших світових лідерів, буде 30-хвилинна зустріч з американським президентом віч-на-віч. Він також акцентує увагу на тому, що Обама цінує особисту "хімію" й інтелект.
Під час зустрічі йтиметься про відносини з Євросоюзом і МВФ, але пан Янукович повинен зробити акцент на своїй прихильності реформам, ідеї зробити Україну повноправним членом європейської спільноти і бажанні побудувати стабільну демократію.
Головна порада Манафорта Януковичу на зустріч зБараком Обамою у 2010 році - переконати у відданості реформам
Наступна мета - що саме тодішній український президент привезе додому. Манафорт наполягає: важливо показати, що Янукович - такий же світовий лідер, як і решта присутніх, і він працює разом з ними над тим, щоб привести в Україну нові економічні можливості.
Третя - переговори з керівництвом Міжнародного валютного фонду, про які політтехнолог у своїй записці особливо підкреслив: ви повинні залишити керівництво МВФ з відчуттям, що ви цілком віддані ідеї проведення реальних економічних реформ, а не ідеям популізму попереднього уряду.
Скільки коштували передвиборчі ролики?
Манафорт і його американський підрядник Тед Дівайн домовилися про ціну в 40 тисяч доларів на місяць для президентської кампанії 2010 року і бонус в разі успішності кампанії в розмірі 40 тисяч доларів, за умови п'ятиденної поїздки в Україну.
Як варіант, Манафорт міг заплатити компанії-виконавцю "Дівайн-Малві" 25 тисяч доларів за роботу і 25 тисяч доларів бонусу в разі успішності кампанії, але без особистих консультацій на українській території.
У 2012 році при плануванні медіа активності для парламентської виборчої кампанії керівник київського офісу Манафорта, Костянтин Килимник, отримав лист американських медіаконсультантів, компанії Rabin Strasber Media, що традиційно консультує демократів, в якому один з підрядників вказує на "успішний досвід роботи під час двох попередніх кампаній" з Дмитром Даниловим, який представляє продакшн-компанію Coffee House Post.
Пізніше пан Килимник напише Манафорту про продуктивний день, зустрічі, проведені в офісі однієї з ключових фігур Партії Регіонів, Олени Бондаренко, та відзначить, що Максим Денк (заступник керівника інформаційної служби телеканалу "Інтер"), готовий усіма силами допомогти.
А Ігор Шувалов (російський політтехнолог, консультант голови адміністрації президента часів Віктора Януковича Сергія Льовочкіна, який курирував у 2010-2014 роках інформаційну політику "Інтера". За даними відритих джерел, пану Льовочкіну належать 20% акцій компанії, що володіє телеканалом "Інтер") запропонував весь свій продакшн-арсенал послуг.
Як Україну лобіювали в ЄС
Згідно зі звітом пана Манафорта, у 2012-2013 роках члени так званої Габсбурзької групи проводили активні переговори з ключовими європейськими політиками - верховним представником Європейського Союзу із закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон, тодішнім главою Єврокомісії Жозе-Мануелем Баррозу, головою Європарламенту Мартіном Шульцем, наполягаючи на важливості співпраці з Україною.
Манафорт також наполягає - члени Габсбурзької групи невпинно трудяться, щоб згладжувати шорсткості і негативні новини про українську політичну та економічну ситуації.
Вони також обговорювали з керівництвом Євросоюзу українські відносини з МВФ, проводили "виховні" бесіди з президентом Франції Франсуа Олландом, міністром закордонних справ Франції Лораном Фабіусом і прем'єр-міністром Італії Маріо Монті.
У документах Манафорта багато інформації про роботу із європейськими політиками для успішної євроінтеграції
Манафорт називає це тіньовою дипломатією, стверджуючи, що група продовжить свою роботу з ПАРЄ і Європарламентом, щоб ті розуміли ситуацію в Україні і орієнтувалися у політичних питаннях.
Манафорт також доповів: восени 2012 року група організувала в Парижі конференцію, яка мала на меті донести до присутніх позитивні меседжі щодо української євроінтеграції - подія отримала хороші відгуки в основних французьких медіа (Le Monde, France 24, Marianne).
Члени Габсбурзької групи також планували шість проукраїнських конференцій в європейських столицях та Вашингтоні, зустрічі з американським керівництвом на високому рівні. Манафорт називає роботу Габсбурзької групи ефективною та потрібною - особливо, перед самітом у Вільнюсі.
МАТЕРІАЛИ СПРАВИ
Фото роботи над рекламою Віктора Януковича з документів Пола Манафорта
За кілька днів до початку судових слухань у справі Пола Манафорта в американському штаті Вірджинія, сторона обвинувачення надала суду кілька сотень сторінок зібраних проти політтехнолога доказів.
Частина з них стосується його українського періоду життя, з 2005 по 2014 рік, коли він працював на Партію Регіонів і уряд Віктора Януковича. Інша частина - фінансові документи, що свідчать про те, як Манафорт розпоряджався коштами, отриманими в результаті цих та інших проектів.
Один з важливих документів - окрема заява слідчих про електронні листи Манафорта, надісланих українським політикам, американським колегам і підрядникам.
Всі вони справжні, їхня автентичність доведена і не вимагає додаткової експертизи - вони були відновлені офісом Мюллера з електронних скриньок Пола Манафорта.
ВВС вивчила доказову базу, зібрану офісом спецпрокурора Мюллера у справі політтехнолога і з'ясувала, якому київському меру Манафорт давав практичні рекомендації в 2014 році, як саме він радив поводитись з політикою антисемітизму, скільки коштували послуги найнятих команд американців, як саме він рекомендував відповідати Януковичу на питання про дружину і кого радив зробити послом України у США.
Прибрати Януковича
Влітку 2005 року, через кілька місяців після Помаранчевої революції, команда Манафорта провела всеукраїнське опитування громадської думки, про результати і висновки якого політтехнолог написав звіт. Документ відправили Рінату Ахметову.
За даними опитування, що проводилося у квітні і травні 2005 року, 60% представників середнього і робітничого класу і 49% найбідніших верств населення, а також 36% етнічних росіян по всій Україні вірили в те, що країна рухається в правильному напрямку.
Команда Манафорта радила змінити Віктора Януковича на посаді голови партії після Помаранчевої революції
Основними пріоритетами змін для опитаних були єдність країни і верховенство права, вони не концентрувалися на макроекономічних показниках - реприватизації, торгівельній і фіскальній політиці - а більше концентрувалися на стабілізації цін, боротьбі з корупцією.
У своїх висновках Манафорт не менше десятка разів рекомендує Ахметову будь-якою ціною негайно позбутися Віктора Януковича, відзначаючи, що рейтинг непопулярності політика набагато вищий, ніж рейтинг Партії Регіонів, а будь-яка критика з його вуст не буде почута через несприйняття його особистості в цілому і дискредитацію його іміджу під час подій Помаранчевої революції.
За даними опитування, 60% респондентів негативно ставилися до Януковича, 37% - відчували категоричну неприязнь, 70% з них жили у сільській місцевості, 87% жителів України категорично негативно поставилися до ідеї його можливого прем'єрства у 2006 році.
Манафорт наполягає: наступний лідер Партії Регіонів, на якого треба робити ставку під час парламентської виборчої кампанії, не має асоціюватися з Януковичем або Кучмою. Як потенційних кандидатів політтехнолог рекомендує розглядати вихідців з Півдня або Південного Сходу України.
Він також звертає увагу на необхідність реформи всередині самої Партії Регіонів, створення загальної філософії для всіх її членів і пропонує кілька можливих альянсів для повернення колишніх позицій у владі.
Як варіанти він пропонує зіграти на розбіжностях всередині правлячої в той час "помаранчевої" коаліції, відзначаючи, що основні політичні дивіденди отримує тодішній президент Віктор Ющенко, а Юлія Тимошенко, на думку Манафорта, займається популяризацією власних обіцянок і, можливо, очікує, коли розбіжності між нею і президентом дійдуть до краю.
Пол Манафорт працював в Україні з 2005 до 2014 року
Політтехнолог зазначає: це цілком може бути непоганим політичним розрахунком колишньої прем'єрки, яка у випадку помітних розбіжностей з главою держави піде сама чи буде відправлена у відставку і проголосить себе єдиною "берегинею" ідей Помаранчевої революції.
Серед можливих варіантів повернення Партії Регіонів у владу після парламентських виборів 2006 року Манафорт розглядав три: побудова міноритарної коаліції, боротьба поодинці або створення так званої "широкої" коаліції, яка передбачає співпрацю з "Нашою Україною". Саме останній варіант, як зазначав Манафорт, є найбільш довгостроковим, але й найреальнішим шляхом до повернення до влади.
З'їзд Партії Регіонів у грудні 2005 року - розцінки, послуги і рекомендації
До початку з'їзду Партії Регіонів, запланованого на 3 грудня 2005 року, Манафорт і його заступник Філ Гріффін з самого початку листопада обговорювали з Василем Джарти (помер у 2011 році), першим заступником політвиконкому Партії Регіонів і бізнесменом Едуардом Прутніком, що саме потрібно для проведення з'їзду, і пропонували бюджети.
Так, витрати на дизайн, світло, прапори, технічних консультантів і обладнання мали скласти 565 тисяч доларів. Команда стратегів, яка написала докладні тези, витрати на друк і саме проведення тренінгів - 47 тисяч 250 доларів.
У 2005 році команда Манафорта обговорювала організацію з'їзду ПР з Василем Джарти (він помер 2011 року)
Бюджет на тур Януковича з 120-ма заходами, а також витрати на три спеціальні команди радників, транспорт, світло, звук, гонорар тур-директора - 1 мільйон 562 тисячі 500 доларів.
Команда Манафорта випустила спеціальний посібник для учасників з'їзду, який спершу відправила на той час першому заступнику політвиконкому Партії Регіонів Василю Джарти і бізнесменові Едуарду Прутніку.
У ньому були прописані основи спілкування з пресою, поведінки під час публічних заходів і перед камерами.
Пола Манафорта до України вперше привіз Рінат Ахметов, розповідав ВВС News Україна колишній фронтмен Партії Регіонів Тарас Чорновіл
Так, рекомендувалося не стояти на подіумі, а рухатися і закликати до дії, і вказувалося, як працювати з майбутнім розкладом: не більше трьох зустрічей на добу, основні повинні призначатися на ранково-денний час, у Лідера має бути час на особисту трапезу. Він сам не мав з'являтися на публіці до заходу, його контакти з пресою не мали бути спонтанними, а зведеними до заздалегідь призначених інтерв'ю і прес-конференцій.
У наступних листах політтехнолог рекомендує почати 8-й з'їзд Партії Регіонів (грудень 2005 року) з виступу Януковича перед шахтарями на площі перед київським вокзалом. На думку Манафорта, цей емоційний момент мав нагадати учасникам про події Помаранчевої революції 2004 року, яка, попри масові протести, обійшлася без кровопролиття.
Як соратники Януковича згадують роботу з Манафортом
Там же, за задумом політтехнолога, мав відбутися концерт, за телевізійну трансляцію якого мала взятися ТРК "Україна" (її основним акціонером є холдинг СКМ Ріната Ахметова).
Серед представлених обвинуваченням документів є розклад виходів спікерів Партії Регіонів і чернетки виступів Анни Герман, Тараса Чорновола, самого пана Януковича, написані англійською мовою. А також - пам'ятка агітатора Партії Регіонів про те, як поводитися з пресою, якими є ключові методики агітації та ключові економічні тези Помаранчевої революції.
Де дружина?
Команда пана Манафорта активно готувалася до прес-конференції Віктора Януковича на честь 100 днів його президентства. Серед очікуваних питань: його головні досягнення за цей термін, що він думає про наступ на свободу преси, програму реформ й урізання субсидій для населення, роботу уряду Азарова й можливість звільнення міністрів, які не подобаються суспільству (міністра освіти Дмитра Табачника і віце-прем'єра Володимира Семиноженка).
Одне з очікуваних питань: підписання харківських угод з Росією. Цей договір, також відомий як пакт Януковича-Медведєва, був підписаний 21 квітня 2010 року. Він регламентував зниження ціни на російський газ на 30%, з газового контракту виключався пункт, що передбачає штрафні санкції за недостатню місячну купівлю газу і припускав пролонгацію перебування Чорноморського флоту Росії в Криму на 25 років з 2017 року.
Договір став причиною численних протестів, критики з боку української опозиції, яка назвала пакт таким, що суперечить Конституції України. 31 березня 2014 року угоду в односторонньому порядку розірвала Держдума РФ.
Питання:Опозиція звинувачує вас у зраді національних інтересів під час підписання харківської і київської угод з президентом Росії. Чи вважаєте ви, що підписавши ці договори, Україна втратила свій національний суверенітет?
Відповідь:Повна нісенітниця. Харківські угоди були критичними для відновлення нашої економіки і початку реальних реформ. Як результат цих угод, ми досягли зниження цін на газ на 30%, що дозволило нам закрити наш бюджетний дефіцит і досягти відповідності умовам МВФ для отримання (фінансової) допомоги.
Команда Манафорта пояснювала, як відповідати на питання про відсутність у публічному просторі дружини Віктора Януковича Людмили
Ми продовжили нашу угоду щодо розташування (Чорноморського флоту) з Росією - Японія вчинила так само, продовживши угоду про розміщення (американських військових баз) зі США, тому що обидві пролонгації приносять стабільність в регіон, покращують відносини між сторонами, пропонують місцевому населенню перехідний період для нових робочих місць і можливостей.
В інших сферах, таких як виробництво електроенергії і загальний розвиток авіабудування, як і кожна інша країна в Європі, ми розглядаємо міждержавні проекти, (пошук) регіональних партнерів і економічні можливості. Все, чого ми досягли, на даному етапі зміцнює Україну як націю.
У списку підготовлених питань були і каверзні: чи плануються заходи за участю першої леді, яка останнього разу з'являлася на публіці під час інавгурації? Запропонована відповідь: "президентство - це дуже могутній мандат, але більша влада - у першої леді".
На питання про оприлюднення податкової декларації Янукович мав відповісти так: це тривалий і набагато складніший процес, ніж я припускав, але я маю намір відповідати стандартам оприлюднення інформації та сподіваюся зробити це до літніх канікул.
Серед питань, відповіді на які так і не знайшла команда Манафорта - нерухомість Януковича, Межигір'я, перекриття київський вулиць через рух його кортежу, можливе скасування указу президента Ющенка про нагородження Степана Бандери званням "Герой України". У списку також було питання про вінок, який впав на Януковича під час покладання квітів до могили Невідомого солдата в травні 2010 року.
Питання: Що ви відчували, коли на вас впав вінок біля могили Невідомого солдата?
Відповідь: Для мене цей день був дуже емоційним. Я думав про чоловіків і жінок, які загинули у Другій світовій війні, я думав про мого друга - президента Качинського - який загинув на шляху до Катині, де він збирався згадати польських загиблих. Я правда не помітив ані вітру, ані дощу. Дістати удар вінком по голові в той день - це, ймовірно, єдине, що не дало мені тоді заплакати.
Серед по-справжньому гострих питань: створення суспільного телебачення і статус російської мови в Україні.
Питання: Україна, напевно, єдина країна в Європі, яка не має суспільного телебачення. Чи з'являться в Україні під час вашого президентського терміну суспільні радіо і телебачення?
Відповідь: Ми б хотіли мати в Україні суспільні радіо і телебачення. Але я не хочу бути єдиним, хто пропонує дорогі нові програми у період економічних труднощів. Ми просимо всіх українців прийняти зменшення кількості нових робочих місць, зарплат, пенсій, всі види особистих жертв.
Відомий епізод з вінком та Віктором Януковичем також став предметов порад команди Манафорта
Якщо національний дохід зросте, кошти звідти будуть відправлені на допомогу найбільш незахищеним верствам населення: пенсіонерам, людям похилого віку, медичну допомогу, освіту для молоді. Коли Україна знову підніметься - можемо влаштувати національне обговорення щодо того, як інвестувати наш профіцит бюджету в майбутнє України. Я був би щасливий, якби моєю проблемою було те, що робити з профіцитом держбюджету.
Питання: Як ви бачите статус російської мови в Україні? Чи ініціюєте надання російській мові статусу другої державної?
Відповідь: Багато демократій в Європі і Північній Америці використовують дві і більше мов, зокрема Канада і Швейцарія. Жоден українець не має бути дискримінований, тому що він розмовляє російською або українською, він не повинен обирати місце роботи чи місце для життя, ґрунтуючись на мові. Я за те, щоб місцеві громади встановлювали свої стандарти. Моя загальна позиція: не повинно бути дискримінації.
Що говорити Обамі у США?
9 квітня 2010 року Манафорт написав листа Віктору Януковичу щодо його поїздки до Вашингтона на саміт з ядерної безпеки, позначивши три ключові мети поїздки. Головна з них - встановити особисті стосунки з президентом США Бараком Обамою.
Політтехнолог звертає увагу на те, що у Януковича, на відміну від багатьох інших світових лідерів, буде 30-хвилинна зустріч з американським президентом віч-на-віч. Він також акцентує увагу на тому, що Обама цінує особисту "хімію" й інтелект.
Під час зустрічі йтиметься про відносини з Євросоюзом і МВФ, але пан Янукович повинен зробити акцент на своїй прихильності реформам, ідеї зробити Україну повноправним членом європейської спільноти і бажанні побудувати стабільну демократію.
Головна порада Манафорта Януковичу на зустріч зБараком Обамою у 2010 році - переконати у відданості реформам
Наступна мета - що саме тодішній український президент привезе додому. Манафорт наполягає: важливо показати, що Янукович - такий же світовий лідер, як і решта присутніх, і він працює разом з ними над тим, щоб привести в Україну нові економічні можливості.
Третя - переговори з керівництвом Міжнародного валютного фонду, про які політтехнолог у своїй записці особливо підкреслив: ви повинні залишити керівництво МВФ з відчуттям, що ви цілком віддані ідеї проведення реальних економічних реформ, а не ідеям популізму попереднього уряду.
Скільки коштували передвиборчі ролики?
Манафорт і його американський підрядник Тед Дівайн домовилися про ціну в 40 тисяч доларів на місяць для президентської кампанії 2010 року і бонус в разі успішності кампанії в розмірі 40 тисяч доларів, за умови п'ятиденної поїздки в Україну.
Як варіант, Манафорт міг заплатити компанії-виконавцю "Дівайн-Малві" 25 тисяч доларів за роботу і 25 тисяч доларів бонусу в разі успішності кампанії, але без особистих консультацій на українській території.
У 2012 році при плануванні медіа активності для парламентської виборчої кампанії керівник київського офісу Манафорта, Костянтин Килимник, отримав лист американських медіаконсультантів, компанії Rabin Strasber Media, що традиційно консультує демократів, в якому один з підрядників вказує на "успішний досвід роботи під час двох попередніх кампаній" з Дмитром Даниловим, який представляє продакшн-компанію Coffee House Post.
Пізніше пан Килимник напише Манафорту про продуктивний день, зустрічі, проведені в офісі однієї з ключових фігур Партії Регіонів, Олени Бондаренко, та відзначить, що Максим Денк (заступник керівника інформаційної служби телеканалу "Інтер"), готовий усіма силами допомогти.
А Ігор Шувалов (російський політтехнолог, консультант голови адміністрації президента часів Віктора Януковича Сергія Льовочкіна, який курирував у 2010-2014 роках інформаційну політику "Інтера". За даними відритих джерел, пану Льовочкіну належать 20% акцій компанії, що володіє телеканалом "Інтер") запропонував весь свій продакшн-арсенал послуг.
Як Україну лобіювали в ЄС
Згідно зі звітом пана Манафорта, у 2012-2013 роках члени так званої Габсбурзької групи проводили активні переговори з ключовими європейськими політиками - верховним представником Європейського Союзу із закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон, тодішнім главою Єврокомісії Жозе-Мануелем Баррозу, головою Європарламенту Мартіном Шульцем, наполягаючи на важливості співпраці з Україною.
Манафорт також наполягає - члени Габсбурзької групи невпинно трудяться, щоб згладжувати шорсткості і негативні новини про українську політичну та економічну ситуації.
Вони також обговорювали з керівництвом Євросоюзу українські відносини з МВФ, проводили "виховні" бесіди з президентом Франції Франсуа Олландом, міністром закордонних справ Франції Лораном Фабіусом і прем'єр-міністром Італії Маріо Монті.
У документах Манафорта багато інформації про роботу із європейськими політиками для успішної євроінтеграції
Манафорт називає це тіньовою дипломатією, стверджуючи, що група продовжить свою роботу з ПАРЄ і Європарламентом, щоб ті розуміли ситуацію в Україні і орієнтувалися у політичних питаннях.
Манафорт також доповів: восени 2012 року група організувала в Парижі конференцію, яка мала на меті донести до присутніх позитивні меседжі щодо української євроінтеграції - подія отримала хороші відгуки в основних французьких медіа (Le Monde, France 24, Marianne).
Члени Габсбурзької групи також планували шість проукраїнських конференцій в європейських столицях та Вашингтоні, зустрічі з американським керівництвом на високому рівні. Манафорт називає роботу Габсбурзької групи ефективною та потрібною - особливо, перед самітом у Вільнюсі.
"Антисемітизм" опозиції і Ганна Герман як посол у США
Після американських виборів 2012 року і подальшої інавгурації та зміни керівників комітетів сенату і палати представників, Манафорт написав Віктору Януковичу детальну записку з поясненнями, на чому і кому потрібно фокусувати увагу щодо США.
В першу чергу, звертати увагу на найнятих Юлією Тимошенко, яка на той час була під вартою, професійних лобістів, які проводили активну роботу з сенаторами і конгресменами щодо запровадження санкцій проти представників українського уряду.
Пол Манафорт у 2012 році рекомендував призначити послом України у США Ганну Герман. Фото з документів пана Манафорта
Особливу увагу звертали на ініціативи сенатора Джона Маккейна і конгресвумен Марсі Каптур. При спілкуванні з представниками Білого дому рекомендувалося звертати увагу на геополітичний фактор, близькість і тиск з боку Росії, на орієнтири Саміту з ядерної безпеки та переговорів у Вільнюсі, енергетичну безпеку.
Особливу увагу приділяли політиці антисемітизму. Пан Манафорт у своїх рекомендаціях пану Януковичу без сорому зазначає:
"Ми маємо активно рекламувати концепцію антисемітизму як частину політики (української) опозиції. Ми робили це з часів укладення пакту між Об'єднаною опозицією і ГО "Свобода". Це - наша ключова стратегія у Вашингтоні.
Ми будуємо все на заявах, які з'явилися ще за часів виборів у Тель-Авіві, зокрема і на тих думках, які доносили єврейські лобісти і представники уряду Ізраїлю у Вашингтоні ключовим представникам конгресу США, які, в свою чергу, є єврейським лобі.
У нас також є набір ініціатив, які ми обговорили з важливими членами конгресу - євреями за походженням (наприклад, Еріком Кантором, лідером номер 2 у палаті представників і євреєм за походженням). Важливо, щоб президент Янукович робив проізраїльські заяви, засуджував "Свободу" та антисемітські дії опозиції".
Манафорт також зазначає, що українська діаспора налаштована категорично проти Віктора Януковича, її представники виступають з численними ініціативами, активні і здатні зібрати кошти на заходи, спрямовані проти тодішнього президента України.
Політтехнолог зазначає, що посол України в США - це ключова фігура, яка зможе контролювати і нейтралізувати діаспору і пропонує на цю роль Ганну Герман, на той час радника президента Януковича.
За словами пана Манафорта, її добре приймали під час її приїзду на щорічний молитовний сніданок у Вашингтоні, до неї непогано ставляться у конгресі і бачать у ній близьку до Януковича людину, яка розуміє суть питань, ключових гравців і здатна вирішувати питання.
Призначення Герман послом могло знизити градус звинувачень жінок на адресу пана Януковича, вважали піарщики
Важливу роль також мала зіграти її стать - політтехнолог вказує, що призначення Герман послом може знизити градус звинувачень жінок на адресу пана Януковича.
Пан Манафорт також пояснює, як зміниться рольовий малюнок у американському конгресі, відзначаючи основних друзів, потенційних ворогів, нових нейтральних законодавців та їхнє ставлення до України, ключові питання, які будуть обговорювати в першу чергу і на які Київ має звертати увагу, - Росія, ЄС, НАТО, права людини.
Політтехнолог також звертає увагу на активність найнятих ним членів Габсбурзької групи, які незабаром зможуть на особистому рівні дати українському уряду Януковича позитивні оцінки і провести низку особистих зустрічей.
BVK, IA, AG, SL, AK - хто стоїть за цими ініціалами?
Як випливає з електронного листування команди Манафорта і найнятих ними підрядників, BVK - це Борис Вікторович Колесніков, близький соратник Ріната Ахметова, колишній народний депутат України кількох скликань, віце-прем'єр-міністр України з питань інфраструктури, особисто відповідав за проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 року .
IA - Ірина Акімова, колишній народний депутат України, у 2010 році - перший заступник голови адміністрації президента України, пізніше - постійний представник президента України в Кабінеті міністрів, в 2014 році була радником Януковича.
SL - Сергій Льовочкін, колишній народний депутат кількох скликань, керівник апарату прем'єр-міністра України (кабінет Віктора Януковича), у 2010-2014 роках - керівник адміністрації президента Януковича. У 2014 році увійшов до списку найбагатших українців за версією журналу "Новое время", його статки оцінювалися у 258 мільйонів доларів. За інформацією відкритих джерел, пану Льовочкіну належать 20% акцій компанії, що володіє телеканалом "Інтер".
AG - Андрій Гончарук, в різний час обіймав посади міністра зовнішньоекономічних зв'язків, був радником прем'єр-міністра Януковича, працював в адміністраціях часів Віктора Ющенка і Віктора Януковича, де керував головним управлінням з питань міжнародних відносин АП.
Ганна Герман та Борис Колесніков у розмові з ВВС News Україна охоче ділились спогадами співпраці з паном Манафортом
YL - Юрій Левенець, політтехнолог, історик, на виборах 2006 і 2007 років проводив роботу з Партією Регіонів, Блоком Юлії Тимошенко, секретаріатом президента Ющенка.
На виборах 2010 року паралельно консультував конкуруючі штаби - Віктора Януковича і Юлії Тимошенко. Пізніше координував синхронізацію дій президента Януковича і Партії Регіонів. Помер у 2013 році.
IS- Ігор Шувалов, російський політтехнолог, який консультував Сергія Льовочкіна, в 2010-2014 роках був неформальним керівником інформаційної політики телеканалу "Інтер". У 2014 році Служба Безпеки України заборонила Шувалову в'їзд до України.
Згідно зі звітами керівника київського офісу Пола Манафорта Костянтина Килимника, всі ці люди були учасниками регулярних зустрічей з командою політтехнолога.
Їх також відвідували радник президента Януковича Ганна Герман, заступник голови адміністрації Януковича Андрій Портнов, тодішній директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв, заступник голови адміністрації президента Януковича Олег Рафальський, представник президента Януковича у Верховній Раді Юрій Мірошниченко, радник Януковича Віталій Грамотнєв, колишній заступник голови адміністрації Януковича з питань кадрової та регіональної політики Станіслав Скубашевський.
Практичні поради меру Києва з ініціалами "В.К."
Через три місяці після розстрілів на київському Майдані Незалежності, Пол Манафорт відправив своєму помічнику Костянтину Килимнику багатосторінкову презентацію і план реструктуризації Київміськадміністрації. Вона була призначена для презентації меру з ініціалами VK.
Місцеві київські вибори відбулися 25 травня 2014 року. Їх виграв Віталій Кличко.
Тобто, як випливає із документів, пан Манафорт міг консультувати Віталія Кличка і під час його мерської передвиборчої кампанії, і вже на посаді мера.
За планом Манафорта, в столичній адміністрації мали працювати дві команди: політтехнолога і самого мера.
Перша фаза роботи обох команд, згідно з документом, мала тривати 20-24 травня. 24 травня політтехнолог відправив електронний лист з презентацією, планами на перші сто днів і реструктуризацію.
Першими кроками мера мали бути: робота з пресою, створення медіабази, встановлення стосунків з власниками ключових ЗМІ, які будуть доносити тези мера VK.
Також в планах - підготовка меседжів та виступів мера, створення для нього "військової кімнати", кампанія в соцмережах, блогінг та інше.
Віталій Кличко стверджує, що співпраця з командою Манафорта не вдалась
Друга фаза плану охоплювала період з 26 травня по 21 червня. Вона включала прес-конференції, дзвінки європейським лідерам та графік подій, роботу з соцмережами, щоденне оновлення статусів у Facebook і Twitter, публічну розповідь про кроки у перші сто днів правління мера.
Манафорт також пропонував меру Києва такі ініціативи:
100% повернення податку на дохід, сплачений у Києві, до міського бюджету,
посилення штрафів за порушення правил паркування,
підпорядкування голів райадміністрацій столиці меру,
провести аудит комунальних підприємств,
звільнити і відремонтувати будівлю мерії,
міськраду перенести в один з офісних центрів або розмістити її в одній з райадміністрацій.
Також політтехнолог пропонував чітко розділити повноваження між департаментами по боротьбі з корупцією, зменшити бюрократичні процедури, об'єднати посади мера та керівника КМДА та зменшити кількість заступників.
Віталій Кличко у коментарі ВВС News Україна
, що домовлявся з командою Манафорта щодо співпраці, але вона "закінчилася, так і не розпочавшись".
Опозиційний блок - ребрендинг 2014 року
Згідно зі стратегічним планом ребрендингу, представленим Манафортом у вересні 2014 року, жителі Східної України не вірять у легітимність уряду Яценюка і Порошенка, і вибори до Верховної Ради мають змусити їх повірити в те, що у них є голоси в українському парламенті: Опоблок може стати справжнім "чемпіоном" за голосами, зібраними в цьому регіоні.
Для досягнення цієї мети політтехнолог пропонував таку стратегію: окреслити чіткі рамки вибору між урядовим блоком і ОБ, наголошувати на тому, що для збереження єдиної держави Східна Україна має бути представлена політсилою, якій довіряють в регіоні, політичні лідери Опоблоку - люди з розумінням і зв'язком зі Східною Україною, саме вони в Києві і займатимуться відновленням інфраструктури та економіки регіону.
Вони також мають обіцяти виборцям негайне закінчення війни, економічне відновлення, гуманітарну допомогу та відновлення медичної та освітньої інфраструктур. Представники Опоблоку мають акцентувати увагу на тому, що уряд (Яценюка) не в змозі виконати свої ключові обіцянки, натомість ОБ захистить українські інтереси в сфері євроінтеграції.
Пан Манафорт, крім щотижневого плану кампанії, також вказує на необхідність співпраці з сепаратистами для її проведення.
У жовтні 2014 року пан Манафорт також відправив листа адресатам SL і RA, в яких описав "дорожню карту" "Опозиційного Блоку" і план ребрендингу.
Згідно з його планом, представники Опоблоку мали демонструвати виборцям, що вони є їхніми "народними голосами в Києві". Пан Манафорт також зазначає: потрібно збільшити можливості, які надає нам невблаганний параліч нинішнього уряду (Арсенія Яценюка) і постійно відзначати той вплив, який все це має на простих людей, одночасно згадуючи, що є і кращий шлях.
Опоблок має постійно показувати - краще через ухвалення законів - що його члени активно просувають реформи і приділяють увагу соціальній політиці.
Політтехнолог радить Опозиційному блоку відмовитися від переговорів щодо формування нового уряду - інакше члени ОБ будуть виглядати брехунами і лицемірами в очах виборців. Потрібно також відмовлятися від будь-яких пропозицій співпраці з коаліцією.
Пан Манафорт радить надавати українським представникам еліти, бізнесу, дипломатам, представникам міжнародної спільноти аналітичні записки щодо поточного стану справ у законодавчій сфері, позиціях ОБ з тих чи інших ключових питань. Ці дані не те, щоб популістські, пише пан Манафорт, але дозволять зробити подачу під потрібним кутом.
У розмові з ВВС News Україна співголова "Опозиційного блоку" Борис Колесніков визнав, що Манафорт допоміг отримати партії на виборах 10%
Він також розписує, хто з представників Опоблоку має відповідати за ті чи інші сфери впливу.
Юрій Бойко, голова ОБ - за будівництво енергетично незалежної України. За реформу податкового законодавства - Сергій Льовочкін. За децентралізацію (з філософської точки зору зі згадуванням західних прикладів) - Олександр Вілкул. За реконструкцію Донбасу - Борис Колесніков, співголова ОБ. За українську боргову кризу - Ірина Акімова. За захист нужденних груп населення - Наталія Королевська та Ірина Бахтєєва.
Кандидатур для спікерів щодо судової, виборчої, урядової реформ, а також з питань торгової інтеграції у Манафорта не знайшлося.
Він також радить регулярно проводити дослідження щодо боргової ситуації й активності у зв'язку з цим українського уряду, провести відповідні зміни в законодавстві, поліпшити відеобазу керівництва Опоблоку. На думку політтехнолога, потрібно активно зайнятися місцевими виборами і підібрати відповідних кандидатів на місцях.
Прайс-лист послуг
Компанія-підрядник Дівайн-Малві, з якою Манафорт працював під час українських президентських і парламентських компаній, відправила йому і Ріку Гейтсу варіант договору.
Там вказувалося, що їхня вартість під час кампанії обійдеться у 100 тисяч доларів на місяць, починаючи з квітня 2014 року, кожен додатковий тиждень - 25 тисяч доларів.
До червня ситуація змінилася: Тед Дівайн підняв вартість до 10 тисяч доларів на день, без урахування вартості його перельоту в бізнес-класі, проживання та транспорту. Він брав участь в організації та проведенні з'їзду Опоблоку і написання тез для учасників заходу.
Наталка Пісня
ВВС, Вашингтон
Після американських виборів 2012 року і подальшої інавгурації та зміни керівників комітетів сенату і палати представників, Манафорт написав Віктору Януковичу детальну записку з поясненнями, на чому і кому потрібно фокусувати увагу щодо США.
В першу чергу, звертати увагу на найнятих Юлією Тимошенко, яка на той час була під вартою, професійних лобістів, які проводили активну роботу з сенаторами і конгресменами щодо запровадження санкцій проти представників українського уряду.
Пол Манафорт у 2012 році рекомендував призначити послом України у США Ганну Герман. Фото з документів пана Манафорта
Особливу увагу звертали на ініціативи сенатора Джона Маккейна і конгресвумен Марсі Каптур. При спілкуванні з представниками Білого дому рекомендувалося звертати увагу на геополітичний фактор, близькість і тиск з боку Росії, на орієнтири Саміту з ядерної безпеки та переговорів у Вільнюсі, енергетичну безпеку.
Особливу увагу приділяли політиці антисемітизму. Пан Манафорт у своїх рекомендаціях пану Януковичу без сорому зазначає:
"Ми маємо активно рекламувати концепцію антисемітизму як частину політики (української) опозиції. Ми робили це з часів укладення пакту між Об'єднаною опозицією і ГО "Свобода". Це - наша ключова стратегія у Вашингтоні.
Ми будуємо все на заявах, які з'явилися ще за часів виборів у Тель-Авіві, зокрема і на тих думках, які доносили єврейські лобісти і представники уряду Ізраїлю у Вашингтоні ключовим представникам конгресу США, які, в свою чергу, є єврейським лобі.
У нас також є набір ініціатив, які ми обговорили з важливими членами конгресу - євреями за походженням (наприклад, Еріком Кантором, лідером номер 2 у палаті представників і євреєм за походженням). Важливо, щоб президент Янукович робив проізраїльські заяви, засуджував "Свободу" та антисемітські дії опозиції".
Манафорт також зазначає, що українська діаспора налаштована категорично проти Віктора Януковича, її представники виступають з численними ініціативами, активні і здатні зібрати кошти на заходи, спрямовані проти тодішнього президента України.
Політтехнолог зазначає, що посол України в США - це ключова фігура, яка зможе контролювати і нейтралізувати діаспору і пропонує на цю роль Ганну Герман, на той час радника президента Януковича.
За словами пана Манафорта, її добре приймали під час її приїзду на щорічний молитовний сніданок у Вашингтоні, до неї непогано ставляться у конгресі і бачать у ній близьку до Януковича людину, яка розуміє суть питань, ключових гравців і здатна вирішувати питання.
Призначення Герман послом могло знизити градус звинувачень жінок на адресу пана Януковича, вважали піарщики
Важливу роль також мала зіграти її стать - політтехнолог вказує, що призначення Герман послом може знизити градус звинувачень жінок на адресу пана Януковича.
Пан Манафорт також пояснює, як зміниться рольовий малюнок у американському конгресі, відзначаючи основних друзів, потенційних ворогів, нових нейтральних законодавців та їхнє ставлення до України, ключові питання, які будуть обговорювати в першу чергу і на які Київ має звертати увагу, - Росія, ЄС, НАТО, права людини.
Політтехнолог також звертає увагу на активність найнятих ним членів Габсбурзької групи, які незабаром зможуть на особистому рівні дати українському уряду Януковича позитивні оцінки і провести низку особистих зустрічей.
BVK, IA, AG, SL, AK - хто стоїть за цими ініціалами?
Як випливає з електронного листування команди Манафорта і найнятих ними підрядників, BVK - це Борис Вікторович Колесніков, близький соратник Ріната Ахметова, колишній народний депутат України кількох скликань, віце-прем'єр-міністр України з питань інфраструктури, особисто відповідав за проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 року .
IA - Ірина Акімова, колишній народний депутат України, у 2010 році - перший заступник голови адміністрації президента України, пізніше - постійний представник президента України в Кабінеті міністрів, в 2014 році була радником Януковича.
SL - Сергій Льовочкін, колишній народний депутат кількох скликань, керівник апарату прем'єр-міністра України (кабінет Віктора Януковича), у 2010-2014 роках - керівник адміністрації президента Януковича. У 2014 році увійшов до списку найбагатших українців за версією журналу "Новое время", його статки оцінювалися у 258 мільйонів доларів. За інформацією відкритих джерел, пану Льовочкіну належать 20% акцій компанії, що володіє телеканалом "Інтер".
AG - Андрій Гончарук, в різний час обіймав посади міністра зовнішньоекономічних зв'язків, був радником прем'єр-міністра Януковича, працював в адміністраціях часів Віктора Ющенка і Віктора Януковича, де керував головним управлінням з питань міжнародних відносин АП.
Ганна Герман та Борис Колесніков у розмові з ВВС News Україна охоче ділились спогадами співпраці з паном Манафортом
YL - Юрій Левенець, політтехнолог, історик, на виборах 2006 і 2007 років проводив роботу з Партією Регіонів, Блоком Юлії Тимошенко, секретаріатом президента Ющенка.
На виборах 2010 року паралельно консультував конкуруючі штаби - Віктора Януковича і Юлії Тимошенко. Пізніше координував синхронізацію дій президента Януковича і Партії Регіонів. Помер у 2013 році.
IS- Ігор Шувалов, російський політтехнолог, який консультував Сергія Льовочкіна, в 2010-2014 роках був неформальним керівником інформаційної політики телеканалу "Інтер". У 2014 році Служба Безпеки України заборонила Шувалову в'їзд до України.
Згідно зі звітами керівника київського офісу Пола Манафорта Костянтина Килимника, всі ці люди були учасниками регулярних зустрічей з командою політтехнолога.
Їх також відвідували радник президента Януковича Ганна Герман, заступник голови адміністрації Януковича Андрій Портнов, тодішній директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв, заступник голови адміністрації президента Януковича Олег Рафальський, представник президента Януковича у Верховній Раді Юрій Мірошниченко, радник Януковича Віталій Грамотнєв, колишній заступник голови адміністрації Януковича з питань кадрової та регіональної політики Станіслав Скубашевський.
Практичні поради меру Києва з ініціалами "В.К."
Через три місяці після розстрілів на київському Майдані Незалежності, Пол Манафорт відправив своєму помічнику Костянтину Килимнику багатосторінкову презентацію і план реструктуризації Київміськадміністрації. Вона була призначена для презентації меру з ініціалами VK.
Місцеві київські вибори відбулися 25 травня 2014 року. Їх виграв Віталій Кличко.
Тобто, як випливає із документів, пан Манафорт міг консультувати Віталія Кличка і під час його мерської передвиборчої кампанії, і вже на посаді мера.
За планом Манафорта, в столичній адміністрації мали працювати дві команди: політтехнолога і самого мера.
Перша фаза роботи обох команд, згідно з документом, мала тривати 20-24 травня. 24 травня політтехнолог відправив електронний лист з презентацією, планами на перші сто днів і реструктуризацію.
Першими кроками мера мали бути: робота з пресою, створення медіабази, встановлення стосунків з власниками ключових ЗМІ, які будуть доносити тези мера VK.
Також в планах - підготовка меседжів та виступів мера, створення для нього "військової кімнати", кампанія в соцмережах, блогінг та інше.
Віталій Кличко стверджує, що співпраця з командою Манафорта не вдалась
Друга фаза плану охоплювала період з 26 травня по 21 червня. Вона включала прес-конференції, дзвінки європейським лідерам та графік подій, роботу з соцмережами, щоденне оновлення статусів у Facebook і Twitter, публічну розповідь про кроки у перші сто днів правління мера.
Манафорт також пропонував меру Києва такі ініціативи:
100% повернення податку на дохід, сплачений у Києві, до міського бюджету,
посилення штрафів за порушення правил паркування,
підпорядкування голів райадміністрацій столиці меру,
провести аудит комунальних підприємств,
звільнити і відремонтувати будівлю мерії,
міськраду перенести в один з офісних центрів або розмістити її в одній з райадміністрацій.
Також політтехнолог пропонував чітко розділити повноваження між департаментами по боротьбі з корупцією, зменшити бюрократичні процедури, об'єднати посади мера та керівника КМДА та зменшити кількість заступників.
Віталій Кличко у коментарі ВВС News Україна
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Опозиційний блок - ребрендинг 2014 року
Згідно зі стратегічним планом ребрендингу, представленим Манафортом у вересні 2014 року, жителі Східної України не вірять у легітимність уряду Яценюка і Порошенка, і вибори до Верховної Ради мають змусити їх повірити в те, що у них є голоси в українському парламенті: Опоблок може стати справжнім "чемпіоном" за голосами, зібраними в цьому регіоні.
Для досягнення цієї мети політтехнолог пропонував таку стратегію: окреслити чіткі рамки вибору між урядовим блоком і ОБ, наголошувати на тому, що для збереження єдиної держави Східна Україна має бути представлена політсилою, якій довіряють в регіоні, політичні лідери Опоблоку - люди з розумінням і зв'язком зі Східною Україною, саме вони в Києві і займатимуться відновленням інфраструктури та економіки регіону.
Вони також мають обіцяти виборцям негайне закінчення війни, економічне відновлення, гуманітарну допомогу та відновлення медичної та освітньої інфраструктур. Представники Опоблоку мають акцентувати увагу на тому, що уряд (Яценюка) не в змозі виконати свої ключові обіцянки, натомість ОБ захистить українські інтереси в сфері євроінтеграції.
Пан Манафорт, крім щотижневого плану кампанії, також вказує на необхідність співпраці з сепаратистами для її проведення.
У жовтні 2014 року пан Манафорт також відправив листа адресатам SL і RA, в яких описав "дорожню карту" "Опозиційного Блоку" і план ребрендингу.
Згідно з його планом, представники Опоблоку мали демонструвати виборцям, що вони є їхніми "народними голосами в Києві". Пан Манафорт також зазначає: потрібно збільшити можливості, які надає нам невблаганний параліч нинішнього уряду (Арсенія Яценюка) і постійно відзначати той вплив, який все це має на простих людей, одночасно згадуючи, що є і кращий шлях.
Опоблок має постійно показувати - краще через ухвалення законів - що його члени активно просувають реформи і приділяють увагу соціальній політиці.
Політтехнолог радить Опозиційному блоку відмовитися від переговорів щодо формування нового уряду - інакше члени ОБ будуть виглядати брехунами і лицемірами в очах виборців. Потрібно також відмовлятися від будь-яких пропозицій співпраці з коаліцією.
Пан Манафорт радить надавати українським представникам еліти, бізнесу, дипломатам, представникам міжнародної спільноти аналітичні записки щодо поточного стану справ у законодавчій сфері, позиціях ОБ з тих чи інших ключових питань. Ці дані не те, щоб популістські, пише пан Манафорт, але дозволять зробити подачу під потрібним кутом.
У розмові з ВВС News Україна співголова "Опозиційного блоку" Борис Колесніков визнав, що Манафорт допоміг отримати партії на виборах 10%
Він також розписує, хто з представників Опоблоку має відповідати за ті чи інші сфери впливу.
Юрій Бойко, голова ОБ - за будівництво енергетично незалежної України. За реформу податкового законодавства - Сергій Льовочкін. За децентралізацію (з філософської точки зору зі згадуванням західних прикладів) - Олександр Вілкул. За реконструкцію Донбасу - Борис Колесніков, співголова ОБ. За українську боргову кризу - Ірина Акімова. За захист нужденних груп населення - Наталія Королевська та Ірина Бахтєєва.
Кандидатур для спікерів щодо судової, виборчої, урядової реформ, а також з питань торгової інтеграції у Манафорта не знайшлося.
Він також радить регулярно проводити дослідження щодо боргової ситуації й активності у зв'язку з цим українського уряду, провести відповідні зміни в законодавстві, поліпшити відеобазу керівництва Опоблоку. На думку політтехнолога, потрібно активно зайнятися місцевими виборами і підібрати відповідних кандидатів на місцях.
Прайс-лист послуг
Компанія-підрядник Дівайн-Малві, з якою Манафорт працював під час українських президентських і парламентських компаній, відправила йому і Ріку Гейтсу варіант договору.
Там вказувалося, що їхня вартість під час кампанії обійдеться у 100 тисяч доларів на місяць, починаючи з квітня 2014 року, кожен додатковий тиждень - 25 тисяч доларів.
До червня ситуація змінилася: Тед Дівайн підняв вартість до 10 тисяч доларів на день, без урахування вартості його перельоту в бізнес-класі, проживання та транспорту. Він брав участь в організації та проведенні з'їзду Опоблоку і написання тез для учасників заходу.
Наталка Пісня
ВВС, Вашингтон
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Ukrainian Antifa:
Предисловие
В нескольких районах моего города на тротуарах возникли стихийные рынки, где бизнесмены и жители пригородов торгуют разной мелочью, химией и продуктами питания.
Я возмущался властью, которая не разбирается со стихийными торговцами, но затем понял, что не меньшая ответственность лежит на покупателях. Если бы люди, проживающие в данном конкретном районе, не покупали бы у торговцев их товары, то и им (торговцам) не выгодно было бы создавать стихийный рынок.
Вот так и все мы своими действиями (или бездействием) пособничаем нарушению наших прав, свинству в подъезде, безнаказанности соседей и многому прочему, в частности — культурному «захламлению» и оккупации Украины нашим северо-восточным бывшим «братом».
Но решение есть, достаточно предпринимать небольшие усилия и выходить из «российской матрицы» шаг за шагом.
Описание проблемы
Ваш покорный слуга, как и все жители пост-СССР, испытывал и до сих пор ощущает мощное влияние московского культурно-информационного пространства.
Дело не в языке, а в культуре, в мировоззрении!
Давайте признаем правду и не будем себя обманывать:
Российская Федерация — наш влиятельный сосед, региональный лидер.
Культура, история и литература Московско-Российской империи действительно значима (Чехова, Толстого, Достоевского, Лукьяненко, Пелевина и Акунина переводят на английский, немецкий и французский языки). Некоторые иностранцы пытаются понять «загадочную» русскую душу.
На территории 1/6 части суши всё-таки существует общее культурное пространство.
И вот в этом-то и сложность отрыва Украины, Казахстана, Беларуси, стран Балтии, Кавказа и Средней Азии от Московско-Российской империи.
Российским пропагандистам облегчена работа, им даже не нужно приспосабливать свои тексты и свою пропаганду для разных республик пост-СССР.
До 2014 года ворота Украины были широко открыты для российской пропаганды.
Советские «memes» (мемы) созданные в 50-90-е годы ХХ века (социализм, Победа, красный флаг, Октябрь, Гагарин, Ленин, Маркс, Сталин, ДнепроГЭС, атомная бомба, «нас боятся», красная звезда etc.) и российские «memes», создаваемые сейчас в Москве («деды», «фашизм», Задорнов, «тупые» США, «общая история», георгиевско-власовская лента, Крым, православие, «вместе мы едины – мы непобедимы» etc.), понятны как для жителей Калуги, Владивостока и Омска, так и для жителей Херсона, Риги и Астаны. Мы понимаем анекдоты, шутки и демотиваторы, возникающие где-то в РФ.
Парадокс, но чем лучше культурный продукт, создаваемый в РФ, тем он ОПАСНЕЕ для Украины и прочих республик бывшего СССР, стремящихся вырваться из культурной орбиты Москвы.
Низкопробная российская поп-«культура» вроде Comedy-Club, Сергей Зверев & Борис Моисеев, российско-криминальный «шансон», АУЕ и «попса» не так страшны для республик пост-СССР.
Опасны именно проверенные временем произведения (стандартный набор —1 Пушкин, Лермонтов, Чехов, Достоевский, Лев Толстой, Алексей Толстой) либо современная качественная российская культура наподобие музыкальных групп «Биопсихоз», «Ария», разных Макаревичей, Гребенщиковых, Кипеловых и прочих (делающей реально качественную музыку и видеоклипы). Опасны писатели вроде Бориса Акунина, Сергея Лукьяненко, Виктора Пелевина, братьев Стругацких.
Слушаешь Макаревича, ходишь на концерты Гребенщикова, читаешь Акунина и Пелевина, после чего начинаешь воспринимать россиян как «братьев», «это всё политики нас поссорили» и т.д., а в это время россияне готовятся тебя «освобождать».
Одиозные российские политики и деятели вроде Жириновского, Гиркина, Моторолы, Просвирина, Прилепина своими действиями больше отталкивают от себя.
Опаснее такие прогрессивные, либеральные деятели, как Алексей Навальный, Ксения Собчак, Саша Сотник. Да, они оппозиционны Кремлю, но они любят свою российскую родину. Только любят по-своему. Но все они пророссийские. И отколовшиеся от СССР республики рассматриваются ими как будущие провинции нового Союза под эгидой Москвы!
Вдумайтесь, благодаря своей «великодержавной» политике сейчас РФ под какими-никакими санкциями и имеет таких «мощных» геополитических союзников, как Венесуэла, Сирия, Центральная Африка. Теперешние российские деятели так или иначе ведут общество РФ к закрытости, отсталости и «закостенению» из-за ограничений и запретов и из-за противопоставления себя Западу и бывшим союзным республикам.
А теперь представьте, что будет, если к власти в РФ придут прозападные силы и начнут либерализацию и «перезагрузку»!?
Да Запад выдаст этому новому российскому прозападному правительству «карт-бланш» и будет закрывать глаза на его «мелкие» огрехи, как до этого европейцы уже закрывали глаза на российские войны в Чечне и Грузии.
Европейские производители только и ждут, чтобы санкции с РФ были сняты и европейская высокотехнологичная продукция вроде труб, запорной арматуры, турбин, генераторов, станков и прочей продукции на миллиарды евро поставлялась в Россию без ограничений.
Иностранцы рассматривают РФ как «страну возможностей», где можно делать «большие обороты». Когда многие рвутся менять страну проживания и уезжают на Запад ради улучшения жизни, жители же метрополии (Запада), которые поактивнее, наоборот, едут жить и сколачивать капитал в колонии (Россию, Африку, Азию).
Выводы
Что же делать гражданам Украины и прочих республик бывшего СССР, желающим вырваться из российской информационной матрицы?
Лично я поступаю и советую так:
1) Перестать испытывать иллюзии о «братстве» по отношению к российским либералам и вообще россиянам.
2) Учить английский язык до уровня Advanced или хотя бы Upper Intermediate (это поможет и в личной жизни и карьере, а не только в расширении кругозора).
3) По максимуму отказаться от спонсирования российского книгопечатания и чтения российских авторов.
4) Если невмоготу без чтения печатаемой в РФ литературы, то можно скачивать пиратские копии книг в интернете, а не покупать бумажные.
5) Сознательно блокировать либо игнорировать российские/пророссийские веб-сайты и новостные источники.
6) Интересуйся «чё там в Нью-Йорке», подключись к западному информационному продукту, минуя посредников (ты можешь следить за такими людьми, как Elon Musk, Arnold Schwarzenegger, Donald Trump, Dwayne Johnson, Nicole Kidman, Emmanuelle Macrone и прочих напрямую, в оригинале. И всё это без перевода и искажения информации.
7) Если и искать себе виртуальных друзей и собеседников, то лучше пусть это будут друзья из Пакистана и Мавритании, чем из Москвы или Владивостока.
8) Переключиться на европейские и американские новостные сайты.
9) Смотреть голливудские фильмы в англоязычном оригинале, а не в переводе на русский язык (понять, что просмотр голливудского фильма на русском языке — это трата времени).
Некоторые скажут — так ведь этот сайт написан по-русски, эта статья написана по-русски, вы говорите и пишете по-русски и вообще...
Отвечу — русский язык уже не принадлежит Российской Федерации, так же как английский язык уже не принадлежит Англии (как и португальский язык перестал быть достоянием одной лишь Португалии, или французский — Франции).
Сайты патриотов Африки используют английский язык, если что. Для многих жителей Пакистана, Новой Зеландии, Арабских Эмиратов, Ямайки, Канады английский язык родной от рождения, хотя это никак не связывает их с Англией.
Так что можно с облегчением «закопать топор» языкового срача. Это не означает, что, вырвавшись из информационной зависимости от Москвы, мы попадаем в информационную зависимость от Вашингтона и Лондона.
Всё-таки ты человек и можешь сознательно формировать своё культурное пространство (во многом переместившееся в интернет), чем просто плестись, следуя трендам толпы.
Да, это работа над собой, но это принесёт свои плоды.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 14.01.2008
Повідом.: 14637
Реєстрація: 14.01.2008
Повідом.: 14637
Шо за текст идиота, смешавшего Макара и БГ с Кипеловым, Сотника с Навальным? Совсем ебнулись.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 19.12.2011
Повідом.: 15404
Реєстрація: 19.12.2011
Повідом.: 15404
А от самого овоща?
Да и вообще от идеи тащить такое в президенты
Та падла, которая, вытащила ЭТО, и виновна во всех нынешних бедах
Статус: Офлайн
Реєстрація: 29.11.2008
Повідом.: 2099
Реєстрація: 29.11.2008
Повідом.: 2099
Та падла, которая его вытащила, того же поля ягода...
Чернівці. «Тікаючи від сенсу»
Простіше не знати Чернівці. Значно легше жити в Чернівцях як у невеличкому місті Західної України, котре має якусь там довгу історію та красивий університет. Але якщо вже трішки відчув його серцем, то не вирвешся з нього ніколи. Ти влип. Як і я.
Свій перший поцілунок із жінкою я вимріяла, читаючи «Valse melancolique» на сходах драмтеатру. Знала, що теж хочу заховатися між прохідними кімнатами якогось старого фонду з величезними стелями та пічками й так само притулитися до подруги, яка буде у фартуху від масляних фарб, пахнутиме розчинниками та сикативами. Але саме тоді я так потребуватиму тепла й щоб її чілка впала на мої груди.
Я дивилася на фото Лесі Українки та Ольги Кобилянської, яке було зроблене в Чернівцях в один із тих небагатьох разів, коли вони могли побачитися. Я уявляла, як ці дві високі та стрункі панни в шурхотливих спідницях повільно й граційно шпацерували бруківкою в мереживних рукавичках і так ледь-ледь торкалися пальчиками одна одну. Невинно. Дитинно зовсім. У свої шкільні та студентські роки я безумно хотіла жити «тоді», так і не навчившись жити «тепер». Це все Чернівці. Це вони винні. У них надто багато спокус, таких кінематографічних і таких муратівських навіть. Коли ти стоїш під вікнами квартири на вулиці 28 червня і чуєш, як стара полячка в окулярах, скельця яких грубші за мізинець, грає на фортепіано Шопена, то провисаєш на години, доки не починається дощ. Перший квітневий дощ, більше схожий на літню зливу. Фортепіано замовкає, наче знає, що треба спинитися, аби я пішла й не змокла геть до нитки, не застудилася.
А далі, наче крик серед ночі, з’явився в моєму житті Пауль Целан зі своєю «Фугою», і я перестала відчувати, що час у Чернівцях іде. Для мене все стало лише післявоєнними роками зі смертельним болем за Голокост (гетто, до речі, також було й у Чернівцях) і з Його віршами на вустах.
«Целан жив тут», — кажу я собі, дивлячись на його будинок, і моїми щоками стікають гарячі сльози, я досі не можу в це повірити. Він! Геній поезії та любові жив тут! У цих Чернівцях! Де люди мордуються за гроші на брудних базарах, де шиють під шаблони весільні сукні й де така чорноротість і безсердечність можновладців, що це все просто ніяк не міксується, ніяк не може бути тими самими Чернівцями.
Я тримаю за долоню отця Станіслава, який приїхав із Польщі й уже роками намагається оживити костел «Серце Ісуса», де ще сто років тому служби правились і польською, і німецькою, і румунською та українською мовами, а за часів радянської влади його перетворили на архів. Надзвичайна краса історії й топосу почала просто гнити та руйнуватися.
Але останніми роками отець і парафія відбудовують його, реставрується, оживає пам’ятка. Бачиш, із яким трепетом отець із Польщі ставиться до костелу, як добре вивчив нашу мову, як щиро віддається покликанню від Господа, а на відстані трьох хвилин від «Серця Ісусового» чуєш дзвони найголовнішої російської церкви міста з усіма її жахіттями й прокльонами.
Часом думаю, а що Главка сьогодні сказав би про свій витвір? Про резиденцію митрополитів, яка тепер є університетом. Стоїш навпроти нього й певен, що готовий усе віддати заради можливості бути одним із тих, хто сидить за старовинними лавицями й вчиться. І таки стаєш одним із них, одним із найкращих, і саме тоді найвиразніше бачиш дисонанс між зовнішньою красою споруди та її внутрішньою убогістю.
Як і місто: з однієї сторони воно фантастичне, а з іншої гидке. Особливо тоді, коли політичні неуки ніколи його не відчували, але намагалися робити щось для нього, але ж насправді лише для себе. Бо Чернівці — це не про троянди, якими підмітали бруківку, і не про атлантів, що тримають дахи, не про будинки-кораблі. Чернівці якось у серці. Отак раз і назавжди.
Мені дуже важко покидати місто, коли мушу їхати, але іноді я тікаю. Це як тікати від єдиної величезної любові, яка колись була бездоганною, а тепер у рутині та реальності обшарпалась і стала вивітрюватися. Така прокрастинація в минулому є нічим більшим, ніж обсесією від мрії. Я ж насправді розумію, що тих Чернівців не повернути. Що ніколи тут більше не буде восьми різних національностей, які спокійно жили одна з одною, не буде тієї глибинної літератури, хоч би яким жвавим видавався сучасний цей процес на Буковині, не буде ще одного Траяна Поповича, і не лише тому, що історію світу, України та Чернівців не повторити, а через багато-багато інших внутрішньолюдських метаморфоз і реалій.
Мій особистий зв’язок із містом неймовірно сакральний і потужний, я вважаю великим символізмом для самої себе, що народилася саме тут. Така собі провінція з неймовірним корінням, із джерелами та оазами. Це бермудський трикутник, у якому ні померти, ні вижити нереально, але й вибратися несила. І лиш так, словами Целана, «знесилені табу, / і поміж нами ходіння через кордон, / світлопросякнуто, / полюючи на сенс, / тікаючи від сенсу» («Світлотиск», переклад Сергія Жадана) іти собі далі містом, проживаючи його років на сто раніше.
Христя Венгринюк
Простіше не знати Чернівці. Значно легше жити в Чернівцях як у невеличкому місті Західної України, котре має якусь там довгу історію та красивий університет. Але якщо вже трішки відчув його серцем, то не вирвешся з нього ніколи. Ти влип. Як і я.
Свій перший поцілунок із жінкою я вимріяла, читаючи «Valse melancolique» на сходах драмтеатру. Знала, що теж хочу заховатися між прохідними кімнатами якогось старого фонду з величезними стелями та пічками й так само притулитися до подруги, яка буде у фартуху від масляних фарб, пахнутиме розчинниками та сикативами. Але саме тоді я так потребуватиму тепла й щоб її чілка впала на мої груди.
Я дивилася на фото Лесі Українки та Ольги Кобилянської, яке було зроблене в Чернівцях в один із тих небагатьох разів, коли вони могли побачитися. Я уявляла, як ці дві високі та стрункі панни в шурхотливих спідницях повільно й граційно шпацерували бруківкою в мереживних рукавичках і так ледь-ледь торкалися пальчиками одна одну. Невинно. Дитинно зовсім. У свої шкільні та студентські роки я безумно хотіла жити «тоді», так і не навчившись жити «тепер». Це все Чернівці. Це вони винні. У них надто багато спокус, таких кінематографічних і таких муратівських навіть. Коли ти стоїш під вікнами квартири на вулиці 28 червня і чуєш, як стара полячка в окулярах, скельця яких грубші за мізинець, грає на фортепіано Шопена, то провисаєш на години, доки не починається дощ. Перший квітневий дощ, більше схожий на літню зливу. Фортепіано замовкає, наче знає, що треба спинитися, аби я пішла й не змокла геть до нитки, не застудилася.
А далі, наче крик серед ночі, з’явився в моєму житті Пауль Целан зі своєю «Фугою», і я перестала відчувати, що час у Чернівцях іде. Для мене все стало лише післявоєнними роками зі смертельним болем за Голокост (гетто, до речі, також було й у Чернівцях) і з Його віршами на вустах.
«Целан жив тут», — кажу я собі, дивлячись на його будинок, і моїми щоками стікають гарячі сльози, я досі не можу в це повірити. Він! Геній поезії та любові жив тут! У цих Чернівцях! Де люди мордуються за гроші на брудних базарах, де шиють під шаблони весільні сукні й де така чорноротість і безсердечність можновладців, що це все просто ніяк не міксується, ніяк не може бути тими самими Чернівцями.
Я тримаю за долоню отця Станіслава, який приїхав із Польщі й уже роками намагається оживити костел «Серце Ісуса», де ще сто років тому служби правились і польською, і німецькою, і румунською та українською мовами, а за часів радянської влади його перетворили на архів. Надзвичайна краса історії й топосу почала просто гнити та руйнуватися.
Але останніми роками отець і парафія відбудовують його, реставрується, оживає пам’ятка. Бачиш, із яким трепетом отець із Польщі ставиться до костелу, як добре вивчив нашу мову, як щиро віддається покликанню від Господа, а на відстані трьох хвилин від «Серця Ісусового» чуєш дзвони найголовнішої російської церкви міста з усіма її жахіттями й прокльонами.
Часом думаю, а що Главка сьогодні сказав би про свій витвір? Про резиденцію митрополитів, яка тепер є університетом. Стоїш навпроти нього й певен, що готовий усе віддати заради можливості бути одним із тих, хто сидить за старовинними лавицями й вчиться. І таки стаєш одним із них, одним із найкращих, і саме тоді найвиразніше бачиш дисонанс між зовнішньою красою споруди та її внутрішньою убогістю.
Як і місто: з однієї сторони воно фантастичне, а з іншої гидке. Особливо тоді, коли політичні неуки ніколи його не відчували, але намагалися робити щось для нього, але ж насправді лише для себе. Бо Чернівці — це не про троянди, якими підмітали бруківку, і не про атлантів, що тримають дахи, не про будинки-кораблі. Чернівці якось у серці. Отак раз і назавжди.
Мені дуже важко покидати місто, коли мушу їхати, але іноді я тікаю. Це як тікати від єдиної величезної любові, яка колись була бездоганною, а тепер у рутині та реальності обшарпалась і стала вивітрюватися. Така прокрастинація в минулому є нічим більшим, ніж обсесією від мрії. Я ж насправді розумію, що тих Чернівців не повернути. Що ніколи тут більше не буде восьми різних національностей, які спокійно жили одна з одною, не буде тієї глибинної літератури, хоч би яким жвавим видавався сучасний цей процес на Буковині, не буде ще одного Траяна Поповича, і не лише тому, що історію світу, України та Чернівців не повторити, а через багато-багато інших внутрішньолюдських метаморфоз і реалій.
Мій особистий зв’язок із містом неймовірно сакральний і потужний, я вважаю великим символізмом для самої себе, що народилася саме тут. Така собі провінція з неймовірним корінням, із джерелами та оазами. Це бермудський трикутник, у якому ні померти, ні вижити нереально, але й вибратися несила. І лиш так, словами Целана, «знесилені табу, / і поміж нами ходіння через кордон, / світлопросякнуто, / полюючи на сенс, / тікаючи від сенсу» («Світлотиск», переклад Сергія Жадана) іти собі далі містом, проживаючи його років на сто раніше.
Христя Венгринюк
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
ОРДіЛО: кероване падіння
Максим Віхров
Що змінилося в ОРДіЛО від початку Операції об’єднаних сил
Операцію об’єднаних сил (ООС) окупанти сприйняли нервово ще до її початку. «Цей закон докорінно ламає логіку мінського процесу й намагається його перекреслити», — заявив «в. о. міністра іноземних справ ЛНР» Владислав Дейнего, щойно Петро Порошенко підписав закон про реінтеграцію Донбасу. Очільник «ДНР» Олександр Захарченко сказав, що документ «розв’язує руки українській воєнщині», й пообіцяв у відповідь створити «Народний трибунал», який дасть оцінку «воєнним злочинам», скоєним силами АТО та керівництвом України. Напередодні ухвалення закону про реінтеграцію окупанти залякували мешканців ОРДіЛО тим, що мінські угоди будуть скасовані й знову розпочнуться масштабні бойові дії. Однак, використавши інформпривід по максимуму, окупанти переключилися на інші питання, тож фактичний початок ООС 30 квітня 2018-го минув у «республіках» майже непомітно. Щоправда, «Народний трибунал» окупанти таки провели. 22 червня, зібравши в Луганську вуличний «схід» бюжетників, «судді» принародно винесли вироки Петрові Порошенку, Олександрові Турчинову, Арсенові Авакову, Степанові Полтораку та ще низці українських високопосадовців. Потім «трибунал» став працювати на регулярній основі. Прикметно, що «офіційно» ця інституція називається «Українським (!) народним трибуналом», хоча керівники «республік» постійно наголошують на окремішності «ЛНР» і «ДНР».
А загалом ситуація в ОРДіЛО впродовж останніх трьох місяців досить стабільна й описується двома словами: стагнація і розпад. Маріонеткові режими «ЛНР» і «ДНР» почуваються цілком упевнено: переворот у Луганську, який тамтешні «силовики» здійснили спільно з донецькими колегами в листопаді 2017-го, минув для них без наслідків. На своєму місці лишився й Владіслав Сурков, радник Владіміра Путіна та куратор «українського напряму» в Москві. Користуючись затишшям, вожді «ЛНР» і «ДНР» готуються до «виборів», які мають відбутися в «республіках» цієї осені. Вочевидь, переворот у Луганську став для них уроком, тож гайки закручують ретельно, перестраховуючись від будь-яких несподіванок. Так, у Луганську Пасічник і далі розправляється з кадрами Плотницького, діставшись навіть «центрвиборчкому» — установи суто декоративної. Крім того, у межах підвищення дисципліни з початку 2018-го «прокуратура ЛНР» порушила 982 справи проти «посадовців» різних рівнів, яким інкримінують розкрадання «державних» коштів та інші злочини. Також тут заборонили «Луганську гвардію» — сепаратистську організацію, якій із 2014 року так і не вдалося влитися до структур окупаційного режиму і яка відтоді балансувала на межі опозиційності. Найгучнішим успіхом «гвардійців» є скасування показу російського фільму «Матільда» в Луганську — він нібито паплюжив образ «святого» імператора Ніколая ІІ. Сам Пасічник очолює успадкований від попередника ГР «Мир Луганщині», аналог правлячої партії в «ЛНР».
У «ДНР» Захарченко намагається приборкати амбітного Олександра Тімофєєва, який донедавна вважався його правою рукою й очолював «мінсдох». Цього року в Донецьку арештували двох його протеже: «міністрів» транспорту та енергетики. А самого Тімофєєва відсторонили від керівництва громадською організацією «Оплот Донбасу», яку очолив сам Захарченко. Вочевидь, готуючись до силового протистояння, Тімофєєв заповнює штат свого «міністерства» бійцями силових структур. Нагадаємо, Захарченко також є очільником громадського руху «Донецька республіка», правлячої в «ДНР» партії. Тоді як опозицію уособлює «Вільний Донбас», яким керує подружжя Губарєвих (Павло — колишній «народний губернатор» Донеччини, Катерина — депутат «парламенту ДНР»). «Утім, цей «плюралізм» не заважає Захарченку створювати культ власної особи в найкращих північнокорейських традиціях. Приміром, до річниці «референдуму» на стадіон зігнали бюджетників, які виклали з папірців гігантський портрет «вождя». Щоправда, пропагандистську ідилію трохи зіпсувала втеча з «ДНР» Захара Прілєпіна — російського письменника, який був радником Захарченка і вдавав, що очолює цілий батальйон.
Крім того, останніми місяцями стало очевидно, що об’єднання «республік» не входить у плани ані донецьких, ані луганських. Розмови про це активізувались у квітні 2018-го, коли Пасічник заявив про одностороннє скасування «митних кордонів» із «ДНР». У Захарченка тоді зробили симетричну заяву, але до реалізації справа не дійшла. Понад те, у травні 2018-го останній заявив, що в «ЛНР» і «ДНР» живуть два різні, хоч і «братерські» народи. У Пасічника на цю тезу відреагували своєрідним чином, запровадивши мито на зварене в «ДНР» пиво. А поки Олександр Захарченко та Леонід Пасічник вдають із себе державників і ділять ріденькі податкові потоки, ОРДіЛО й далі перетворюється на депресивну зону. Як виявилося, скористатися повною мірою «націоналізованими» підприємствами окупанти не здатні, зокрема через недостатню кваліфікацію. Брак знань і відповідальності позначаються й на стані інфраструктури та навіть на екології регіону. Поки що падіння є більш-менш керованим, але якщо нинішні тенденції зберігатимуться, гуманітарна криза в ОРДіЛО ризикує вийти на інший, загрозливіший рівень, а завдання відбудови Донбасу значно ускладниться.
Найбільшим економічним «досягненням» окупантів за останні три місяці став запуск «націоналізованих» вітрогенераторів біля Сорокиного та Лутугиного (територія «ЛНР»). За словами окупантів, із 20 вітряних станцій вдалося запустити половину. Але енергетичних потреб «республіки» це не покриє: проект вітропарку, який почали реалізовувати у 2013-му, так і лишився незавершеним і його загальна потужність становить тільки 50 МВт. Що стосується енергетики, то в липні 2018-го Пасічник несподівано заговорив про готовність продавати вугілля Україні за умови, якщо український уряд зробить таку пропозицію. Але в недалекій перспективі розмови про вугілля ОРДіЛО стануть беззмістовними, оскільки в умовах окупації деградація вугільної галузі стрімко пришвидшується. Місцева вугільна галузь так і не оговталася після того, як Україна припинила закуповувати вугілля в ОРДіЛО. За наявною інформацією, низка шахт уже перейшла на скорочений робочий графік, оскільки видобуте вугілля нікуди збувати. За даними Міністерства екології України, 36 шахт на території ОРДіЛО перебувають у процесі затоплення, а з деяких бойовики вже вивезли устаткування. «Шахтне обладнання пустили на метал. Туди ж пішли шахтні кабелі, головні вентиляційні установки, глибинні насоси для відкачки ґрунтових вод, ріжуться копри» — розповідає про ситуацію в «ДНР» колишній польовий командир Ігор Безлер, який давно критикує керівництво «республіки». Підтверджують це й інші джерела. На території «ЛНР» відбуваються аналогічні процеси. Так рішуче з вугільною галуззю не розправлялася навіть Марґарет Тетчер. Унаслідок безконтрольного закриття й затоплення шахт на Донбасі починається просідання ґрунтів. За даними МінТОТ, подекуди воно сягає 92 см.
Що стосується промисловості, то головним драйвером економіки «республік» залишається олігарх-утікач Сергій Курченко, чия структура ЗАТ «Внешторгсервис» заволоділа низкою «націоналізованих» підприємств. Однак тут на заваді стає не лише розрив економічних зв’язків і технологічних ланцюжків унаслідок окупації, а й елементарний брак кваліфікованих кадрів, здатних організувати складні виробничі процеси. Приміром, у липні спроба запустити «націоналізований» Єнакіївський металургійний комбінат закінчилась аварією та пожежею, після чого підприємство довелося зупинити. Намагання керівників «Внешторгсервиса» повернути до життя Алчевський меткомбінат також не надто успішні. Взимку — навесні 2018-го там виплавляли по 8 тис. т чавуну на місяць — це менше, ніж раніше за дві доби, а в квітні там також сталася аварія. У червні Пасічник пообіцяв запустити завод на повну потужність і заявив, що на алчевському металі працюватиме Харцизький трубний завод, який міститься на території «ДНР» (його також контролюють структури Курченка). Чи вдасться бойовикам налагодити виробництво й знайти ринок збуту, невідомо, але навіть за найсприятливішого розвитку подій алчевсько-харцизького тандему для порятунку економіки «ЛНР» і «ДНР» явно бракуватиме.
Звичайно, керівники «республік» роблять хорошу міну й генерують «позитивні інформприводи», але навіть «республіканська» статистика свідчить про те, що економіка на окупованих територіях перебуває в глибокій комі. За «офіційними» даними, середня зарплата в Луганську за тамтешнім курсом становить близько 3800 грн, у Донецьку — близько 4200 грн. Для порівняння: середня зарплата на підконтрольній Україні Луганщині в травні 2018‑го дорівнювала 7334 грн, на Донеччині — 10 166 грн, у середньому по Україні — 8725 грн (дані Держстатистики). Тоді як вартість споживчого кошика в ОРДіЛО не менша, ніж на підконтрольних територіях, а певні категорії товарів (медикаменти, одяг, побутова техніка тощо) значно дорожчі. Тим часом Росія, попри військову та політичну підтримку «республік», з економічною інтеграцією не поспішає. У липні «еленерівські» ЗМІ широко розтиражували повідомлення про початок співпраці «республіки» з Орловською областю РФ та відповідний указ, підписаний тамтешнім губернатором. Але до економіки це має вельми опосередкований стосунок: із російського боку до складу робочої групи «з інтеграційної взаємодії» увійшли лише чиновники, які курирують фізкультуру, освіту, соціальну політику та охорону здоров’я.
Керувати інфраструктурою окупантам також вдається гірше, ніж можна було очікувати. Приміром, у липні через прорив магістрального водогону частково або повністю без води лишилися п’ять міст «ЛНР»: Антрацит, Хрустальний (колишній Красний Луч), Петровське, Перевальськ, Алчевськ. Незадовго до того після аварії на газорозподільчій станції припинилося газопостачання для 5618 абонентів у Новоазовському районі, що перебуває під контролем «ДНР». У липні в Єнакієвому через викид газу на каналізаційно-насосній станції загинуло четверо працівників водоканалу. Звичайно, наслідки таких аварій вдається усувати, але стаються вони надто часто. Окрему загрозу для інфраструктури ОРДіЛО створюють бойові дії, які продовжують окупанти, незважаючи на перемир’я та режим тиші. Зокрема, через пошкодження Південно-Донбаського водогону поблизу Ясинуватої є ризик того, що без питної води залишаться 1,3 млн мешканців окупованих та підконтрольних районів Донеччини, а чимала територія перетвориться на болото. Загострює ситуацію й загальне погіршення екології в регіоні, спровоковане безладним затопленням шахт і руйнуванням промислових об’єктів. За даними Міністерства тимчасово окупованих територій, уже сьогодні вода на Донбасі належить до категорій «брудна» або «дуже брудна». Загалом, за оцінками експертів ООН, загальна площа зруйнованих або пошкоджених за час війни екосистем Донбасу сягає 530 тис. га, до яких належать і 18 заповідників.
Усі ці тенденції перетворюють ОРДіЛО на дуже проблемну територію. Вочевидь, такий сценарій прораховується не лише в Києві, а й у Москві. Принаймні, поки моніторингова комісія ОБСЄ скаржиться, що не в змозі відстежувати східний кордон «республік», російські прикордонники зводять там двометровий паркан із колючим дротом, копають протитранспортні рови й прокладають контрольно-слідові смуги. Власне, ці роботи ведуться від 2015 року, але, за даними Держприкордонслужби України, у 2018-му вони значно пришвидшились. У прикордонному управлінні ФСБ РФ заявляють про намір звести 400-кілометровий бар’єр, що приблизно відповідає протяжності ділянки кордону між РФ та «республіками». Крім того, за повідомленням Міноборони України, біля пунктів пропуску «Довжанський», «Вознесенівка» та «Гукове» російські інженерні війська будують справжні фортифікації (окопи, бліндажі). Вочевидь, Москва готується ізолювати «республіки» від прилеглих територій РФ. Причин для цього чимало: контрабанда, трафік зброї, незаконна міграція. У тому, що Кремль уже сьогодні розглядає ОРДіЛО як загрозу для Росії, сумнівів немає. Приміром, під час проведення чемпіонату світу з футболу в’їзд автобусів із території «республік» обмежили. Цілком очевидно, що РФ побоюється масового припливу в перспективі колишніх бойовиків, а тому й далі розбудовуватиме «санітарний кордон». На відміну від Росії Україна відмовлятися від цих територій не збирається, але з кожним роком окупації їх відновлення стає дорожчим.
Матеріал друкованого видання № 31 (559) від 2 серпня
Максим Віхров
Що змінилося в ОРДіЛО від початку Операції об’єднаних сил
Операцію об’єднаних сил (ООС) окупанти сприйняли нервово ще до її початку. «Цей закон докорінно ламає логіку мінського процесу й намагається його перекреслити», — заявив «в. о. міністра іноземних справ ЛНР» Владислав Дейнего, щойно Петро Порошенко підписав закон про реінтеграцію Донбасу. Очільник «ДНР» Олександр Захарченко сказав, що документ «розв’язує руки українській воєнщині», й пообіцяв у відповідь створити «Народний трибунал», який дасть оцінку «воєнним злочинам», скоєним силами АТО та керівництвом України. Напередодні ухвалення закону про реінтеграцію окупанти залякували мешканців ОРДіЛО тим, що мінські угоди будуть скасовані й знову розпочнуться масштабні бойові дії. Однак, використавши інформпривід по максимуму, окупанти переключилися на інші питання, тож фактичний початок ООС 30 квітня 2018-го минув у «республіках» майже непомітно. Щоправда, «Народний трибунал» окупанти таки провели. 22 червня, зібравши в Луганську вуличний «схід» бюжетників, «судді» принародно винесли вироки Петрові Порошенку, Олександрові Турчинову, Арсенові Авакову, Степанові Полтораку та ще низці українських високопосадовців. Потім «трибунал» став працювати на регулярній основі. Прикметно, що «офіційно» ця інституція називається «Українським (!) народним трибуналом», хоча керівники «республік» постійно наголошують на окремішності «ЛНР» і «ДНР».
А загалом ситуація в ОРДіЛО впродовж останніх трьох місяців досить стабільна й описується двома словами: стагнація і розпад. Маріонеткові режими «ЛНР» і «ДНР» почуваються цілком упевнено: переворот у Луганську, який тамтешні «силовики» здійснили спільно з донецькими колегами в листопаді 2017-го, минув для них без наслідків. На своєму місці лишився й Владіслав Сурков, радник Владіміра Путіна та куратор «українського напряму» в Москві. Користуючись затишшям, вожді «ЛНР» і «ДНР» готуються до «виборів», які мають відбутися в «республіках» цієї осені. Вочевидь, переворот у Луганську став для них уроком, тож гайки закручують ретельно, перестраховуючись від будь-яких несподіванок. Так, у Луганську Пасічник і далі розправляється з кадрами Плотницького, діставшись навіть «центрвиборчкому» — установи суто декоративної. Крім того, у межах підвищення дисципліни з початку 2018-го «прокуратура ЛНР» порушила 982 справи проти «посадовців» різних рівнів, яким інкримінують розкрадання «державних» коштів та інші злочини. Також тут заборонили «Луганську гвардію» — сепаратистську організацію, якій із 2014 року так і не вдалося влитися до структур окупаційного режиму і яка відтоді балансувала на межі опозиційності. Найгучнішим успіхом «гвардійців» є скасування показу російського фільму «Матільда» в Луганську — він нібито паплюжив образ «святого» імператора Ніколая ІІ. Сам Пасічник очолює успадкований від попередника ГР «Мир Луганщині», аналог правлячої партії в «ЛНР».
У «ДНР» Захарченко намагається приборкати амбітного Олександра Тімофєєва, який донедавна вважався його правою рукою й очолював «мінсдох». Цього року в Донецьку арештували двох його протеже: «міністрів» транспорту та енергетики. А самого Тімофєєва відсторонили від керівництва громадською організацією «Оплот Донбасу», яку очолив сам Захарченко. Вочевидь, готуючись до силового протистояння, Тімофєєв заповнює штат свого «міністерства» бійцями силових структур. Нагадаємо, Захарченко також є очільником громадського руху «Донецька республіка», правлячої в «ДНР» партії. Тоді як опозицію уособлює «Вільний Донбас», яким керує подружжя Губарєвих (Павло — колишній «народний губернатор» Донеччини, Катерина — депутат «парламенту ДНР»). «Утім, цей «плюралізм» не заважає Захарченку створювати культ власної особи в найкращих північнокорейських традиціях. Приміром, до річниці «референдуму» на стадіон зігнали бюджетників, які виклали з папірців гігантський портрет «вождя». Щоправда, пропагандистську ідилію трохи зіпсувала втеча з «ДНР» Захара Прілєпіна — російського письменника, який був радником Захарченка і вдавав, що очолює цілий батальйон.
Крім того, останніми місяцями стало очевидно, що об’єднання «республік» не входить у плани ані донецьких, ані луганських. Розмови про це активізувались у квітні 2018-го, коли Пасічник заявив про одностороннє скасування «митних кордонів» із «ДНР». У Захарченка тоді зробили симетричну заяву, але до реалізації справа не дійшла. Понад те, у травні 2018-го останній заявив, що в «ЛНР» і «ДНР» живуть два різні, хоч і «братерські» народи. У Пасічника на цю тезу відреагували своєрідним чином, запровадивши мито на зварене в «ДНР» пиво. А поки Олександр Захарченко та Леонід Пасічник вдають із себе державників і ділять ріденькі податкові потоки, ОРДіЛО й далі перетворюється на депресивну зону. Як виявилося, скористатися повною мірою «націоналізованими» підприємствами окупанти не здатні, зокрема через недостатню кваліфікацію. Брак знань і відповідальності позначаються й на стані інфраструктури та навіть на екології регіону. Поки що падіння є більш-менш керованим, але якщо нинішні тенденції зберігатимуться, гуманітарна криза в ОРДіЛО ризикує вийти на інший, загрозливіший рівень, а завдання відбудови Донбасу значно ускладниться.
Найбільшим економічним «досягненням» окупантів за останні три місяці став запуск «націоналізованих» вітрогенераторів біля Сорокиного та Лутугиного (територія «ЛНР»). За словами окупантів, із 20 вітряних станцій вдалося запустити половину. Але енергетичних потреб «республіки» це не покриє: проект вітропарку, який почали реалізовувати у 2013-му, так і лишився незавершеним і його загальна потужність становить тільки 50 МВт. Що стосується енергетики, то в липні 2018-го Пасічник несподівано заговорив про готовність продавати вугілля Україні за умови, якщо український уряд зробить таку пропозицію. Але в недалекій перспективі розмови про вугілля ОРДіЛО стануть беззмістовними, оскільки в умовах окупації деградація вугільної галузі стрімко пришвидшується. Місцева вугільна галузь так і не оговталася після того, як Україна припинила закуповувати вугілля в ОРДіЛО. За наявною інформацією, низка шахт уже перейшла на скорочений робочий графік, оскільки видобуте вугілля нікуди збувати. За даними Міністерства екології України, 36 шахт на території ОРДіЛО перебувають у процесі затоплення, а з деяких бойовики вже вивезли устаткування. «Шахтне обладнання пустили на метал. Туди ж пішли шахтні кабелі, головні вентиляційні установки, глибинні насоси для відкачки ґрунтових вод, ріжуться копри» — розповідає про ситуацію в «ДНР» колишній польовий командир Ігор Безлер, який давно критикує керівництво «республіки». Підтверджують це й інші джерела. На території «ЛНР» відбуваються аналогічні процеси. Так рішуче з вугільною галуззю не розправлялася навіть Марґарет Тетчер. Унаслідок безконтрольного закриття й затоплення шахт на Донбасі починається просідання ґрунтів. За даними МінТОТ, подекуди воно сягає 92 см.
Що стосується промисловості, то головним драйвером економіки «республік» залишається олігарх-утікач Сергій Курченко, чия структура ЗАТ «Внешторгсервис» заволоділа низкою «націоналізованих» підприємств. Однак тут на заваді стає не лише розрив економічних зв’язків і технологічних ланцюжків унаслідок окупації, а й елементарний брак кваліфікованих кадрів, здатних організувати складні виробничі процеси. Приміром, у липні спроба запустити «націоналізований» Єнакіївський металургійний комбінат закінчилась аварією та пожежею, після чого підприємство довелося зупинити. Намагання керівників «Внешторгсервиса» повернути до життя Алчевський меткомбінат також не надто успішні. Взимку — навесні 2018-го там виплавляли по 8 тис. т чавуну на місяць — це менше, ніж раніше за дві доби, а в квітні там також сталася аварія. У червні Пасічник пообіцяв запустити завод на повну потужність і заявив, що на алчевському металі працюватиме Харцизький трубний завод, який міститься на території «ДНР» (його також контролюють структури Курченка). Чи вдасться бойовикам налагодити виробництво й знайти ринок збуту, невідомо, але навіть за найсприятливішого розвитку подій алчевсько-харцизького тандему для порятунку економіки «ЛНР» і «ДНР» явно бракуватиме.
Звичайно, керівники «республік» роблять хорошу міну й генерують «позитивні інформприводи», але навіть «республіканська» статистика свідчить про те, що економіка на окупованих територіях перебуває в глибокій комі. За «офіційними» даними, середня зарплата в Луганську за тамтешнім курсом становить близько 3800 грн, у Донецьку — близько 4200 грн. Для порівняння: середня зарплата на підконтрольній Україні Луганщині в травні 2018‑го дорівнювала 7334 грн, на Донеччині — 10 166 грн, у середньому по Україні — 8725 грн (дані Держстатистики). Тоді як вартість споживчого кошика в ОРДіЛО не менша, ніж на підконтрольних територіях, а певні категорії товарів (медикаменти, одяг, побутова техніка тощо) значно дорожчі. Тим часом Росія, попри військову та політичну підтримку «республік», з економічною інтеграцією не поспішає. У липні «еленерівські» ЗМІ широко розтиражували повідомлення про початок співпраці «республіки» з Орловською областю РФ та відповідний указ, підписаний тамтешнім губернатором. Але до економіки це має вельми опосередкований стосунок: із російського боку до складу робочої групи «з інтеграційної взаємодії» увійшли лише чиновники, які курирують фізкультуру, освіту, соціальну політику та охорону здоров’я.
Керувати інфраструктурою окупантам також вдається гірше, ніж можна було очікувати. Приміром, у липні через прорив магістрального водогону частково або повністю без води лишилися п’ять міст «ЛНР»: Антрацит, Хрустальний (колишній Красний Луч), Петровське, Перевальськ, Алчевськ. Незадовго до того після аварії на газорозподільчій станції припинилося газопостачання для 5618 абонентів у Новоазовському районі, що перебуває під контролем «ДНР». У липні в Єнакієвому через викид газу на каналізаційно-насосній станції загинуло четверо працівників водоканалу. Звичайно, наслідки таких аварій вдається усувати, але стаються вони надто часто. Окрему загрозу для інфраструктури ОРДіЛО створюють бойові дії, які продовжують окупанти, незважаючи на перемир’я та режим тиші. Зокрема, через пошкодження Південно-Донбаського водогону поблизу Ясинуватої є ризик того, що без питної води залишаться 1,3 млн мешканців окупованих та підконтрольних районів Донеччини, а чимала територія перетвориться на болото. Загострює ситуацію й загальне погіршення екології в регіоні, спровоковане безладним затопленням шахт і руйнуванням промислових об’єктів. За даними Міністерства тимчасово окупованих територій, уже сьогодні вода на Донбасі належить до категорій «брудна» або «дуже брудна». Загалом, за оцінками експертів ООН, загальна площа зруйнованих або пошкоджених за час війни екосистем Донбасу сягає 530 тис. га, до яких належать і 18 заповідників.
Усі ці тенденції перетворюють ОРДіЛО на дуже проблемну територію. Вочевидь, такий сценарій прораховується не лише в Києві, а й у Москві. Принаймні, поки моніторингова комісія ОБСЄ скаржиться, що не в змозі відстежувати східний кордон «республік», російські прикордонники зводять там двометровий паркан із колючим дротом, копають протитранспортні рови й прокладають контрольно-слідові смуги. Власне, ці роботи ведуться від 2015 року, але, за даними Держприкордонслужби України, у 2018-му вони значно пришвидшились. У прикордонному управлінні ФСБ РФ заявляють про намір звести 400-кілометровий бар’єр, що приблизно відповідає протяжності ділянки кордону між РФ та «республіками». Крім того, за повідомленням Міноборони України, біля пунктів пропуску «Довжанський», «Вознесенівка» та «Гукове» російські інженерні війська будують справжні фортифікації (окопи, бліндажі). Вочевидь, Москва готується ізолювати «республіки» від прилеглих територій РФ. Причин для цього чимало: контрабанда, трафік зброї, незаконна міграція. У тому, що Кремль уже сьогодні розглядає ОРДіЛО як загрозу для Росії, сумнівів немає. Приміром, під час проведення чемпіонату світу з футболу в’їзд автобусів із території «республік» обмежили. Цілком очевидно, що РФ побоюється масового припливу в перспективі колишніх бойовиків, а тому й далі розбудовуватиме «санітарний кордон». На відміну від Росії Україна відмовлятися від цих територій не збирається, але з кожним роком окупації їх відновлення стає дорожчим.
Матеріал друкованого видання № 31 (559) від 2 серпня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
"Просвіта" на Донбасі як м'яка сила
Єлизавета Гончарова
Деякі факти про діяльність освітньої організації на Донбасі за часів УНР
Об’єктивно варто зазначити, що офіційної інформації про український рух на Донбасі сторічної давності не так уже й багато. Над знищенням спогадів та артефактів у різні роки попрацювали і більшовики, і навіть сучасні діячі, які підтримували міф про російське коріння регіону. Але навіть розрізнені факти, якими оперує, наприклад, краєзнавець із донецької Билбасівки Олександр Добровольський, показують масштаб руху, який, незважаючи на віддаленість від центру боротьби, мав дуже серйозний вплив та наслідки.
Добровольський, зокрема, як дослідник та автор книжки «Український націоналізм на Донеччині: від УНР до бандер» вважає: казати, що 100 років тому на Сході нашої країни не було потужного українського руху, просто безвідповідально. Бо життя простого мешканця Донеччини на той момент змінювалося кардинально, передусім через свідомий відхід від російської губернії в бік руху за свободу та незалежність. Простежити це можна в різних сферах життя, але дуже показовою тут виявилася діяльність організації «Просвіта». Як і по всій Україні, українська місцева інтелігенція відроджує ту роботу, однак тепер проникає не лише в міста, а й у глухі села краю. Дослідник наводить приклад: тільки в Слов’янську 1917 року в навчальних закладах було 10 осередків «Просвіти».
До речі, у цьому місті можна побачити навіть будинки, де в той час розташовувалися осередки організації. Тоді тут було кілька церковно-приходських шкіл, гімназії «Червона» та «Синя» (за кольором форми), комерційне, реальне, залізничне, хімічне училища. І в кожному з тих навчальних закладів утворився осередок «Просвіти». У хімічному технікумі, наприклад, організували Клуб просвітницької молоді. Дослідники мають лист, у якому організатори звертаються до харківських культурних діячів із проханням допомогти в розвитку клубу. Інший потужний осередок був на залізничному вокзалі, там об’єднувалися мешканці цілковито українськомовного Слов’янського району. Найактивнішими були саме представники Залізничного училища.
«Рідне слово». Друкований орган харківської «Просвіти»
В інших містах Донеччини теж створюються осередки: у 1916–1917 роках ними вже охоплені Дружківка, Костянтинівка, Бахмут, Горлівка, Юзівка, Макіївка, Ясинувата, Авдіївка, Торез, Алчевськ, Волноваха, селища в різних районах Донеччини та Луганщини. Якщо позначити їх на карті, то від Слов’янська до Луганська можна побачити безперервну лінію освітянських проектів. У 1917-му в одному з міст силами місцевої української інтелігенції, більшість якої сформувалася саме в «Просвіті», у повіті організовано Українську повітову раду. «У Бахмуті та довколишніх селах діють «Просвіти», осередки українських партій, із літа 1917-го організовуються структури «Вільного козацтва». Бахмут не був більшовицьким містом, українські організації виходять тут на перші ролі в політичному житті.
Розквартирований 25-й полк українізовано, він стає базою «Вільного козацтва». Звичайно, деякі осередки на Донеччині, що не вели активної діяльності, через певний час розпалися. У Слов’янському, Бахмутському та Лиманському районах найпотужніші організації дожили до 1921 року: фіксувались осередки в селищах Богородичне, Шандриголове, Федорівка-2. Найважче було підтримувати цю роботу в промислових і шахтарських населених пунктах. Наприклад, у Макіївці «Просвіта» проіснувала не дуже довго. У Юзівці її навіть забороняли, як-от потужну «Просвіту» на Воскресенському руднику, де зараз Петрівський район (сучасна лінія оборони). Проте вона відновилася вже через рік. А взагалі українським патріотичним організаціям не вдається повною мірою охопити своєю роботою більшу частину шахтарів, що призводить до фактичної втрати районів Юзівка — Берестове — Горлівка», — констатує Добровольський.
Реалії, коли населення було переважно україномовним, а навчання велося російською, і визначили перші завдання просвітян Донеччини та Луганщини. «Одним із важливих питань, які вони вирішували на Донбасі, було переведення шкіл на українську мову викладання та організація курсів українізації», — розповідає Добровольський. «Місцева інтелігенція на Донеччині була дуже активною, прагнула втілення національної ідеї. Чіткої статистики немає, але з огляду на актуальність зазначеної теми, швидше за все, українськомовних шкіл було недостатньо. Цікаво, що місцева влада всебічно підтримувала цей процес. Тодішній мер Слов’янська Зубашев формально очолив міську «Просвіту», на його запрошення сюди приїжджав читати лекції, наприклад, Гнат Хоткевич, бували з просвітницькою діяльністю харківські філологи Синявський, Плювако. Такі заходи організовувалися для гімназійних викладачів, зокрема російської словесності, завозилися підручники, книжки. Літератури було багато, її постачали з Харкова. Через газету «Рідне слово» поширювалися просвітянські статути, щоб прості громадяни мали уявлення про те, чим займається організація».
Вплив «Просвіти» виявився тривалішим, ніж можна собі уявити. У 1918 році в полки гайдамаків пішло багато тих, хто був залучений до її лав. Тільки зі Слов’янська тоді мобілізувалося близько 700 добровольців. Це були дієві люди, які прагнули докорінно змінити ситуацію. Під час Гетьманщини було створено «Чорний курінь», куди ввійшло багато представників слов’янської організації. Дослідник упевнений, що слід «Просвіти» можна знайти в багатьох знакових подіях у різних містах України, зокрема Донбасу: «Цікаво, що деякі представники потім продовжували боротьбу різними засобами. Наприклад, пан Сергієнко, один із керівників організації при Слов’янському залізничному вокзалі, у 1920-х створив тут автокефальну церкву. У Дружківці 1924 року теж з’явилася автокефальна церква не без участі місцевих просвітян. Якщо подивитися ще далі, можна згадати про Клавдію Квітку, яка організувала «Просвіту» під час окупації в 1942-му. Хай там що кажуть, а тут була дуже потужна українська стихія, яка мала вплив на наступні покоління. Відомого українського діяча Олексу Тихого вчили педагоги, які при німцях були в «Просвіті» Дружківки. І я вірю, що ми ще знайдемо безліч документів, із яких дізнаємося про цей час більше. Нещодавно, наприк*лад, відшукав двох доньок керівника дружківської організації, у яких є три рукописні томи спогадів їхнього батька про «Просвіту» в місті».
Слов’янськ наш. У місті 1917 року в навчальних закладах було 10 осередків «Просвіти»
Інколи інформація навіть про одну людину може розповісти дослідникам про масштабні події. Досліджуючи архіви, Добровольський знайшов документ, у якому зазначено, що під Волновахою в 1944 році був заарештований чоловік, який працював у «Просвіті» за німців. Виявилося, що він був просвітянином ще до революції, а в 1916-му його вислали до Сибіру як мазепинця. «Тобто там була потужна історія «Просвіти», тому не дивно, що з цієї місцевості в УНА записалося більше ніж 200 мешканців. Це прямі причинно-наслідкові зв’язки. В Ольгінці працював етнограф Яків Новицький, відомий тим, що записував унікальні українські пісні. Звідти його витурили за малоросійський націоналізм у 1887‑му. А саме в Ольгінці під Донецьком у 1942-му був найпотужніший центр бандерівського спротиву», — порівнює дослідник.
Цей вплив ґрунтувався на потужній підтримці місцевого населення. Наприклад, Січових стрільців на Донбасі зустрічали дуже добре. У Слов’янську був парад, у Краматорську вони організували табори скаутів. Більшість добровольців, що записалися в лави стрільців, із півночі Донеччини, бо ближче до моря відчувався вплив Махна. Потім частина добровольців пішла з військами. А частина залишилася тут боротися в петлюрівських чи махновських загонах. Але нині можна отримати інформацію не так про їхню діяльність, як про те, наскільки криваво та безжально боролися з ними більшовики: «До складу Бюро українізації Бахмута в 1923 році ввійшли члени «Просвіти». Головою бюро тоді був професор Лещина-Мартиненко, який керував губернським архівом. Потім його перевели до Луганська, а в 1927‑му посадили до в’язниці.
Просвітяни брали участь у петлюрівському повстанському комітеті, де з 300 засуджених за націоналістичну діяльність сотня представників була саме з Донбасу. Просвітянська робота велася повільно, але патріотична агітація була дуже потужною. Результат роботи організацій: у 1917 році в Бахмуті українські партії посіли перше місце, у районі — друге, а в Слов’яносербському районі — 50 на 50 із більшовиками. І подальші репресії вказують на те, що саме націоналісти на чолі з просвітянами відчувалися потужними силами. У 1930–1932 роках у Бахмуті один за одним відбуваються процеси над учителями, звинуваченими в українському націоналізмі. Заарештовують і розстрілюють виключно всіх ще живих на той час українських діячів Визвольних змагань. Розкуркулюють, розстрілюють, висилають на Північ сім’ї українських повстанців 1918–1922 років. Апофеозом розгрому «націоналістів» Бахмутчини стає знищення книгозбірень. За деякими даними, у середині 1930-х тут було спалено 70% усього бібліотечного фонду міста Бахмута», — перераховує Олександр Добровольський.
20-ті роки минулого сторіччя характеризуються систематичною ліквідацією українського національного руху на Донеччині. Але, попри його короткочасність та фрагментарність на Донбасі за часів Визвольних змагань, він лишив по собі відчутний слід, особливо серед молоді.
Матеріал друкованого видання № 30 (558) від 26 липня
Єлизавета Гончарова
Деякі факти про діяльність освітньої організації на Донбасі за часів УНР
Об’єктивно варто зазначити, що офіційної інформації про український рух на Донбасі сторічної давності не так уже й багато. Над знищенням спогадів та артефактів у різні роки попрацювали і більшовики, і навіть сучасні діячі, які підтримували міф про російське коріння регіону. Але навіть розрізнені факти, якими оперує, наприклад, краєзнавець із донецької Билбасівки Олександр Добровольський, показують масштаб руху, який, незважаючи на віддаленість від центру боротьби, мав дуже серйозний вплив та наслідки.
Добровольський, зокрема, як дослідник та автор книжки «Український націоналізм на Донеччині: від УНР до бандер» вважає: казати, що 100 років тому на Сході нашої країни не було потужного українського руху, просто безвідповідально. Бо життя простого мешканця Донеччини на той момент змінювалося кардинально, передусім через свідомий відхід від російської губернії в бік руху за свободу та незалежність. Простежити це можна в різних сферах життя, але дуже показовою тут виявилася діяльність організації «Просвіта». Як і по всій Україні, українська місцева інтелігенція відроджує ту роботу, однак тепер проникає не лише в міста, а й у глухі села краю. Дослідник наводить приклад: тільки в Слов’янську 1917 року в навчальних закладах було 10 осередків «Просвіти».
До речі, у цьому місті можна побачити навіть будинки, де в той час розташовувалися осередки організації. Тоді тут було кілька церковно-приходських шкіл, гімназії «Червона» та «Синя» (за кольором форми), комерційне, реальне, залізничне, хімічне училища. І в кожному з тих навчальних закладів утворився осередок «Просвіти». У хімічному технікумі, наприклад, організували Клуб просвітницької молоді. Дослідники мають лист, у якому організатори звертаються до харківських культурних діячів із проханням допомогти в розвитку клубу. Інший потужний осередок був на залізничному вокзалі, там об’єднувалися мешканці цілковито українськомовного Слов’янського району. Найактивнішими були саме представники Залізничного училища.
«Рідне слово». Друкований орган харківської «Просвіти»
В інших містах Донеччини теж створюються осередки: у 1916–1917 роках ними вже охоплені Дружківка, Костянтинівка, Бахмут, Горлівка, Юзівка, Макіївка, Ясинувата, Авдіївка, Торез, Алчевськ, Волноваха, селища в різних районах Донеччини та Луганщини. Якщо позначити їх на карті, то від Слов’янська до Луганська можна побачити безперервну лінію освітянських проектів. У 1917-му в одному з міст силами місцевої української інтелігенції, більшість якої сформувалася саме в «Просвіті», у повіті організовано Українську повітову раду. «У Бахмуті та довколишніх селах діють «Просвіти», осередки українських партій, із літа 1917-го організовуються структури «Вільного козацтва». Бахмут не був більшовицьким містом, українські організації виходять тут на перші ролі в політичному житті.
Розквартирований 25-й полк українізовано, він стає базою «Вільного козацтва». Звичайно, деякі осередки на Донеччині, що не вели активної діяльності, через певний час розпалися. У Слов’янському, Бахмутському та Лиманському районах найпотужніші організації дожили до 1921 року: фіксувались осередки в селищах Богородичне, Шандриголове, Федорівка-2. Найважче було підтримувати цю роботу в промислових і шахтарських населених пунктах. Наприклад, у Макіївці «Просвіта» проіснувала не дуже довго. У Юзівці її навіть забороняли, як-от потужну «Просвіту» на Воскресенському руднику, де зараз Петрівський район (сучасна лінія оборони). Проте вона відновилася вже через рік. А взагалі українським патріотичним організаціям не вдається повною мірою охопити своєю роботою більшу частину шахтарів, що призводить до фактичної втрати районів Юзівка — Берестове — Горлівка», — констатує Добровольський.
Реалії, коли населення було переважно україномовним, а навчання велося російською, і визначили перші завдання просвітян Донеччини та Луганщини. «Одним із важливих питань, які вони вирішували на Донбасі, було переведення шкіл на українську мову викладання та організація курсів українізації», — розповідає Добровольський. «Місцева інтелігенція на Донеччині була дуже активною, прагнула втілення національної ідеї. Чіткої статистики немає, але з огляду на актуальність зазначеної теми, швидше за все, українськомовних шкіл було недостатньо. Цікаво, що місцева влада всебічно підтримувала цей процес. Тодішній мер Слов’янська Зубашев формально очолив міську «Просвіту», на його запрошення сюди приїжджав читати лекції, наприклад, Гнат Хоткевич, бували з просвітницькою діяльністю харківські філологи Синявський, Плювако. Такі заходи організовувалися для гімназійних викладачів, зокрема російської словесності, завозилися підручники, книжки. Літератури було багато, її постачали з Харкова. Через газету «Рідне слово» поширювалися просвітянські статути, щоб прості громадяни мали уявлення про те, чим займається організація».
Вплив «Просвіти» виявився тривалішим, ніж можна собі уявити. У 1918 році в полки гайдамаків пішло багато тих, хто був залучений до її лав. Тільки зі Слов’янська тоді мобілізувалося близько 700 добровольців. Це були дієві люди, які прагнули докорінно змінити ситуацію. Під час Гетьманщини було створено «Чорний курінь», куди ввійшло багато представників слов’янської організації. Дослідник упевнений, що слід «Просвіти» можна знайти в багатьох знакових подіях у різних містах України, зокрема Донбасу: «Цікаво, що деякі представники потім продовжували боротьбу різними засобами. Наприклад, пан Сергієнко, один із керівників організації при Слов’янському залізничному вокзалі, у 1920-х створив тут автокефальну церкву. У Дружківці 1924 року теж з’явилася автокефальна церква не без участі місцевих просвітян. Якщо подивитися ще далі, можна згадати про Клавдію Квітку, яка організувала «Просвіту» під час окупації в 1942-му. Хай там що кажуть, а тут була дуже потужна українська стихія, яка мала вплив на наступні покоління. Відомого українського діяча Олексу Тихого вчили педагоги, які при німцях були в «Просвіті» Дружківки. І я вірю, що ми ще знайдемо безліч документів, із яких дізнаємося про цей час більше. Нещодавно, наприк*лад, відшукав двох доньок керівника дружківської організації, у яких є три рукописні томи спогадів їхнього батька про «Просвіту» в місті».
Слов’янськ наш. У місті 1917 року в навчальних закладах було 10 осередків «Просвіти»
Інколи інформація навіть про одну людину може розповісти дослідникам про масштабні події. Досліджуючи архіви, Добровольський знайшов документ, у якому зазначено, що під Волновахою в 1944 році був заарештований чоловік, який працював у «Просвіті» за німців. Виявилося, що він був просвітянином ще до революції, а в 1916-му його вислали до Сибіру як мазепинця. «Тобто там була потужна історія «Просвіти», тому не дивно, що з цієї місцевості в УНА записалося більше ніж 200 мешканців. Це прямі причинно-наслідкові зв’язки. В Ольгінці працював етнограф Яків Новицький, відомий тим, що записував унікальні українські пісні. Звідти його витурили за малоросійський націоналізм у 1887‑му. А саме в Ольгінці під Донецьком у 1942-му був найпотужніший центр бандерівського спротиву», — порівнює дослідник.
Цей вплив ґрунтувався на потужній підтримці місцевого населення. Наприклад, Січових стрільців на Донбасі зустрічали дуже добре. У Слов’янську був парад, у Краматорську вони організували табори скаутів. Більшість добровольців, що записалися в лави стрільців, із півночі Донеччини, бо ближче до моря відчувався вплив Махна. Потім частина добровольців пішла з військами. А частина залишилася тут боротися в петлюрівських чи махновських загонах. Але нині можна отримати інформацію не так про їхню діяльність, як про те, наскільки криваво та безжально боролися з ними більшовики: «До складу Бюро українізації Бахмута в 1923 році ввійшли члени «Просвіти». Головою бюро тоді був професор Лещина-Мартиненко, який керував губернським архівом. Потім його перевели до Луганська, а в 1927‑му посадили до в’язниці.
Просвітяни брали участь у петлюрівському повстанському комітеті, де з 300 засуджених за націоналістичну діяльність сотня представників була саме з Донбасу. Просвітянська робота велася повільно, але патріотична агітація була дуже потужною. Результат роботи організацій: у 1917 році в Бахмуті українські партії посіли перше місце, у районі — друге, а в Слов’яносербському районі — 50 на 50 із більшовиками. І подальші репресії вказують на те, що саме націоналісти на чолі з просвітянами відчувалися потужними силами. У 1930–1932 роках у Бахмуті один за одним відбуваються процеси над учителями, звинуваченими в українському націоналізмі. Заарештовують і розстрілюють виключно всіх ще живих на той час українських діячів Визвольних змагань. Розкуркулюють, розстрілюють, висилають на Північ сім’ї українських повстанців 1918–1922 років. Апофеозом розгрому «націоналістів» Бахмутчини стає знищення книгозбірень. За деякими даними, у середині 1930-х тут було спалено 70% усього бібліотечного фонду міста Бахмута», — перераховує Олександр Добровольський.
20-ті роки минулого сторіччя характеризуються систематичною ліквідацією українського національного руху на Донеччині. Але, попри його короткочасність та фрагментарність на Донбасі за часів Визвольних змагань, він лишив по собі відчутний слід, особливо серед молоді.
Матеріал друкованого видання № 30 (558) від 26 липня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Файно в Краматорську
Єлизавета Гончарова
«Хочеться, щоб громада об’єдналася та зрозуміла, що ми живемо в Україні», — так формулює своє головне завдання Оксана Муравльова, волонтерка й громадська діячка з Краматорська.
Але до війни вона з родиною жила в тихій Ясинуватій, із якої мусила виїхати в 2014-му. Як багато хто — у відпустку, щоб уже не повертатися багато років. Спочатку жила у Вінниці, затим у Києві в родичів, а потім уже приїхала до Краматорська. З надією, що це ближче до дому й скоро вийде повернутися до Ясинуватої. Коли рідне місто почали потужно обстрілювати, приїхав і чоловік. Відтоді пані Оксана жодного разу додому не їздила, уся родина Муравльових перебувала в «чорному списку» за проукраїнську позицію та активний супротив під час так званої «русской весны». Ще в травні 2014-го їм намагалися підпалити хвіртку та написали на воротах «Росія» за те, що вони замальовували «деенерівські» прапори на стовпах. Навіть два місяці тому до їхніх ясинуватських сусідів навідувались озброєні люди із запитаннями, чи не знають вони, бува, як знайти родину Муравльових.
Сама Оксана має пенсію з інвалідності, але з перших днів війни не може відпочивати. Ще із самого її початку влітку потрапили до штабу «SOS-Краматорськ», стали волонтерами, два роки допомагали координувати розподіл гуманітарної допомоги, спілкуватися з міжнародними організаціями. Коли відчули, що суто гуманітарною підтримкою вже немає сенсу займатися, вирішили створити такий собі клуб для комунікації. Спочатку на базі того ж таки «SOS-Краматорськ» щосуботи, щоб спілкуватися та вишивати, а потім вдалося разом із чоловіком, який теж став активним членом краматорської громади, потрапити до Української миротворчої школи на тренінг із соціального посередництва.
«Нас навчали дуже важливих речей. Розумієте, патріотично та активно налаштованим людям у нашому регіоні доволі важко, бо ми майже щодня «кидаємося на амбразуру», а треба вчитися правильно реагувати й поводитися, щоб змінювати суспільство, а не просто витрачати власні нерви, — каже жінка. — Мені взагалі щастить, бо більшість свого часу я проводжу в місцях культурних, — бібліотеках, центрах, — де зазвичай аж таких конфліктів не трапляється. Але на побутовому рівні, наприклад, коли просто йдеш вулицею, це відчувається. Можуть бути й неприємні слова у відповідь на звернення українською, і неадекватна реакція на стрічку, причеплену до рюкзака».
Про те, що самоідентифікація починається з мови, Оксана, як викладачка української, знає напевно. Але в місті, що нині є столицею Донеччини, на жаль, бачить не дуже багато прикладів, коли мова стає справжнім маркером, а не звичайною «вивіскою».
«Ось знову до мовного питання. Розумію, що ми мешкаємо в Краматорську, де головною вважають російську, але... Увечері спробували відпочити в кав’ярні. Шукаємо з українською назвою. Є «Чумацький шлях» — заходимо. На привітання «Добрий вечір» лунає «Здрастє». Просимо обслуговувати українською. Схвильований погляд дівчини в національному вбранні напружено шукає в красивій голівці українські слова, які колись проходили за шкільною програмою. Наступного дня вирішили зайти до «Файної пані». Вітаємося: «Доброго ранку!». На що маємо надію? У відповідь: «Здрастє»... Навіщо чіпляти красиві українські вивіски, якщо всередині все, як і зовні?» — обурюється становищем, що склалося, пані Оксана.
На тому першому тренінгу було таке завдання: написати невеличкий проект. З цього міні-проекту й почався Український розмовний клуб «Файно», за допомогою якого Оксана Муравльова надумала змінювати мовне середовище в Краматорську. Але ідею треба якось матеріалізувати, зробити дієвою, щоб розмови не перетворилися на балачки. Тому вирішили починати вишивати: чим, як не розмовами, займатися з голкою в руці? На невеличкі грантові гроші закупили перші матеріали: нитки, тканину, голки, ножиці. І хоча проект фінансувався лише три місяці, цього виявилося достатньо, щоб він став доволі потужним і популярним у Краматорську. Уже пізніше «Файно» долучилися до всеукраїнського проекту «Безкоштовні курси української мови», у межах якого Оксана стала координаторкою краматорського осередку. Першого року курси випустили тільки 14 добровольців, які побажали глибше вивчити українську, наступного — 56, а потім уже менше ніж 100 слухачів і не бувало. Нині на курсах уже чотири викладачі-волонтери, кожен із яких веде одну, а інколи навіть кілька груп. Заняття не передбачають тільки суху теорію, там зазвичай відшукують щось цікаве, вчать скоромовки чи тлумачать сталі вислови, намагаються розмовляти на актуальні теми, не оминаючи гострих кутів. Хтось приходить, щоб отримати сертифікат, наприклад, для підтвердження участі в неформальному навчанні для атестації в закладах освіти, але потім втягується й не дивується, що вже починає вільно розмовляти українською. Оксана каже, що працюватимуть, доки є попит. І сподівається, що він буде.
Дуже часто виходить, що слухачі «Безкоштовних курсів» майже непомітно для себе стають завсідниками «Файно». Спочатку вивчають теорію на курсах, а потім приходять на засідання розмовного клубу, щоб поспілкуватися та потішити себе традиційною народною творчістю. І таке поєднання виявилося надзвичайно вдалим: спілкування про народні традиції та різні важливі для країни події мимоволі спонукає до використання української мови. До речі, часто в клуб приходять цілими родинами, де кожен знаходить щось цікаве. Навіть чоловіки. Інколи з’являються, на перший погляд, зовсім несподівані особистості. Наприклад, після невеличкого проекту, який готувався разом, до «Файно» приєдналася родина Володимира — викладача сахаджа-йоги. Оксана вважає, що це тому, що тут не просто роблять ляльки-мотанки чи вишиванки, а вивчають історію та символізм народної творчості, намагаються навчитися того, як толерантно, але впевнено захищати свою культуру. Члени розмовного клубу допомагають військовим волонтерам і стараються залучати ще й місцевих мешканців і тих, хто через війну мусив покинути власну домівку.
«Щороку в День вишиванки ми беремо участь в акції «Народжені у вишиванках»: даруємо вишиті сорочки новонародженим мешканцям міста. Усі вони не просто куплені в магазині, а саме вишиті руками жінок із «Файно». Торік ми вишили 70 сорочок, 30 із яких подарували малечі Краматорська, а інші поїхали по всій області й навіть у різні куточки України. І нещодавно обласний Центр культури закупив нам 100 дитячих сорочок, тепер ми маємо роботу, яку треба встигнути до наступного свята», — розповідає Оксана про масштабну акцію.
Щоб створювати красоту й спілкуватися, «Файно» збирається кілька разів на тиждень у різних місцях, бо обросли вже осередками. Планують акції, поїздки на фестивалі та ярмарки, розглядають гостинці, які часто надсилають для роботи друзі з усього світу, самі роблять подарунки для військових чи дітей. Майстрині вже приймають замовлення від населення, створили групу в соцмережах «Весела голка», де виставляють власні роботи на продаж. А по вишиванку чи рушник до них звертаються з усієї округи. Інколи приходять замовити, а залишаються у «Файно», щоб уже своїми руками зробити родинний оберіг. Бо кажуть, що найміцнішим він виходить, якщо створений власноруч.
Матеріал друкованого видання № 31 (559) від 2 серпня
Єлизавета Гончарова
«Хочеться, щоб громада об’єдналася та зрозуміла, що ми живемо в Україні», — так формулює своє головне завдання Оксана Муравльова, волонтерка й громадська діячка з Краматорська.
Але до війни вона з родиною жила в тихій Ясинуватій, із якої мусила виїхати в 2014-му. Як багато хто — у відпустку, щоб уже не повертатися багато років. Спочатку жила у Вінниці, затим у Києві в родичів, а потім уже приїхала до Краматорська. З надією, що це ближче до дому й скоро вийде повернутися до Ясинуватої. Коли рідне місто почали потужно обстрілювати, приїхав і чоловік. Відтоді пані Оксана жодного разу додому не їздила, уся родина Муравльових перебувала в «чорному списку» за проукраїнську позицію та активний супротив під час так званої «русской весны». Ще в травні 2014-го їм намагалися підпалити хвіртку та написали на воротах «Росія» за те, що вони замальовували «деенерівські» прапори на стовпах. Навіть два місяці тому до їхніх ясинуватських сусідів навідувались озброєні люди із запитаннями, чи не знають вони, бува, як знайти родину Муравльових.
Сама Оксана має пенсію з інвалідності, але з перших днів війни не може відпочивати. Ще із самого її початку влітку потрапили до штабу «SOS-Краматорськ», стали волонтерами, два роки допомагали координувати розподіл гуманітарної допомоги, спілкуватися з міжнародними організаціями. Коли відчули, що суто гуманітарною підтримкою вже немає сенсу займатися, вирішили створити такий собі клуб для комунікації. Спочатку на базі того ж таки «SOS-Краматорськ» щосуботи, щоб спілкуватися та вишивати, а потім вдалося разом із чоловіком, який теж став активним членом краматорської громади, потрапити до Української миротворчої школи на тренінг із соціального посередництва.
«Нас навчали дуже важливих речей. Розумієте, патріотично та активно налаштованим людям у нашому регіоні доволі важко, бо ми майже щодня «кидаємося на амбразуру», а треба вчитися правильно реагувати й поводитися, щоб змінювати суспільство, а не просто витрачати власні нерви, — каже жінка. — Мені взагалі щастить, бо більшість свого часу я проводжу в місцях культурних, — бібліотеках, центрах, — де зазвичай аж таких конфліктів не трапляється. Але на побутовому рівні, наприклад, коли просто йдеш вулицею, це відчувається. Можуть бути й неприємні слова у відповідь на звернення українською, і неадекватна реакція на стрічку, причеплену до рюкзака».
Про те, що самоідентифікація починається з мови, Оксана, як викладачка української, знає напевно. Але в місті, що нині є столицею Донеччини, на жаль, бачить не дуже багато прикладів, коли мова стає справжнім маркером, а не звичайною «вивіскою».
«Ось знову до мовного питання. Розумію, що ми мешкаємо в Краматорську, де головною вважають російську, але... Увечері спробували відпочити в кав’ярні. Шукаємо з українською назвою. Є «Чумацький шлях» — заходимо. На привітання «Добрий вечір» лунає «Здрастє». Просимо обслуговувати українською. Схвильований погляд дівчини в національному вбранні напружено шукає в красивій голівці українські слова, які колись проходили за шкільною програмою. Наступного дня вирішили зайти до «Файної пані». Вітаємося: «Доброго ранку!». На що маємо надію? У відповідь: «Здрастє»... Навіщо чіпляти красиві українські вивіски, якщо всередині все, як і зовні?» — обурюється становищем, що склалося, пані Оксана.
На тому першому тренінгу було таке завдання: написати невеличкий проект. З цього міні-проекту й почався Український розмовний клуб «Файно», за допомогою якого Оксана Муравльова надумала змінювати мовне середовище в Краматорську. Але ідею треба якось матеріалізувати, зробити дієвою, щоб розмови не перетворилися на балачки. Тому вирішили починати вишивати: чим, як не розмовами, займатися з голкою в руці? На невеличкі грантові гроші закупили перші матеріали: нитки, тканину, голки, ножиці. І хоча проект фінансувався лише три місяці, цього виявилося достатньо, щоб він став доволі потужним і популярним у Краматорську. Уже пізніше «Файно» долучилися до всеукраїнського проекту «Безкоштовні курси української мови», у межах якого Оксана стала координаторкою краматорського осередку. Першого року курси випустили тільки 14 добровольців, які побажали глибше вивчити українську, наступного — 56, а потім уже менше ніж 100 слухачів і не бувало. Нині на курсах уже чотири викладачі-волонтери, кожен із яких веде одну, а інколи навіть кілька груп. Заняття не передбачають тільки суху теорію, там зазвичай відшукують щось цікаве, вчать скоромовки чи тлумачать сталі вислови, намагаються розмовляти на актуальні теми, не оминаючи гострих кутів. Хтось приходить, щоб отримати сертифікат, наприклад, для підтвердження участі в неформальному навчанні для атестації в закладах освіти, але потім втягується й не дивується, що вже починає вільно розмовляти українською. Оксана каже, що працюватимуть, доки є попит. І сподівається, що він буде.
Дуже часто виходить, що слухачі «Безкоштовних курсів» майже непомітно для себе стають завсідниками «Файно». Спочатку вивчають теорію на курсах, а потім приходять на засідання розмовного клубу, щоб поспілкуватися та потішити себе традиційною народною творчістю. І таке поєднання виявилося надзвичайно вдалим: спілкування про народні традиції та різні важливі для країни події мимоволі спонукає до використання української мови. До речі, часто в клуб приходять цілими родинами, де кожен знаходить щось цікаве. Навіть чоловіки. Інколи з’являються, на перший погляд, зовсім несподівані особистості. Наприклад, після невеличкого проекту, який готувався разом, до «Файно» приєдналася родина Володимира — викладача сахаджа-йоги. Оксана вважає, що це тому, що тут не просто роблять ляльки-мотанки чи вишиванки, а вивчають історію та символізм народної творчості, намагаються навчитися того, як толерантно, але впевнено захищати свою культуру. Члени розмовного клубу допомагають військовим волонтерам і стараються залучати ще й місцевих мешканців і тих, хто через війну мусив покинути власну домівку.
«Щороку в День вишиванки ми беремо участь в акції «Народжені у вишиванках»: даруємо вишиті сорочки новонародженим мешканцям міста. Усі вони не просто куплені в магазині, а саме вишиті руками жінок із «Файно». Торік ми вишили 70 сорочок, 30 із яких подарували малечі Краматорська, а інші поїхали по всій області й навіть у різні куточки України. І нещодавно обласний Центр культури закупив нам 100 дитячих сорочок, тепер ми маємо роботу, яку треба встигнути до наступного свята», — розповідає Оксана про масштабну акцію.
Щоб створювати красоту й спілкуватися, «Файно» збирається кілька разів на тиждень у різних місцях, бо обросли вже осередками. Планують акції, поїздки на фестивалі та ярмарки, розглядають гостинці, які часто надсилають для роботи друзі з усього світу, самі роблять подарунки для військових чи дітей. Майстрині вже приймають замовлення від населення, створили групу в соцмережах «Весела голка», де виставляють власні роботи на продаж. А по вишиванку чи рушник до них звертаються з усієї округи. Інколи приходять замовити, а залишаються у «Файно», щоб уже своїми руками зробити родинний оберіг. Бо кажуть, що найміцнішим він виходить, якщо створений власноруч.
Матеріал друкованого видання № 31 (559) від 2 серпня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 23.02.2011
Повідом.: 18079
Реєстрація: 23.02.2011
Повідом.: 18079
Что доказывает тезис о том, что при наличии команды и бабла пиплу можно скормить любого додона или овоща. Я полагаю, что со стороны РФ подмога шла не в меньшей степени.
Музика як творення віртуальних світів
Тарас Лютий
Дослідникам популярної музики вряди-годи не дає спокою одна ваговита проблема: чи маємо ми визискувати музику, наприклад використовувати її як засіб для піднесення настрою та спосіб швидкого марнування часу. А чи навпаки: може, мусить таки йтися про поприще глибокого естетичного почування?
Девід Гесмондал, професор медіа-індустрії з Лідса, якраз і присвятив відповіді на це питання свою розвідку «Чому музика важлива» (2013). Він характеризує досліджувану сферу як систему культурних практик і називає модусом комунікації в межах індивідуального та колективного досвіду, що викликає проникливе відчування причетності до чогось справжнього. А якщо вести мову виключно про популярну музику, то на передній план виходить навіть не так гра на інструментах, як передовсім пісенна складова, коли емоція граничить зі словом (наративом).
Автор помічає, що в межах культурної самореалізації вельми показовими є інтелектуальні зусилля слухача. Тоді як у повсякденному житті музику слухають для поліпшення настрою, відпочинку, наснаги тощо. Та хто врешті-решт установив, що її сприйняття хоча б на рівні тіла є доконечно регресивним? Адже саме на цьому рівні ми немовбито повертаємося до карнавального танцю, де тіло тільки поглиблює нашу власну енергетичну взаємодію із собою, коли ми поступово втрачаємо самість, але знову її віднаходимо. Чи ж музика просто допомагає соціалізуватися у відповідній сприятливій атмосфері? У всякому разі потрібно визнати: музика водночас створює ситуацію виходу з буттєвої рівноваги й так само допомагає наново її відновити. Коли вона внівець поглинає тебе — це не обов’язково дещо небезпечне, воно може бути й сповна приязним. Отже, музика не завжди передбачає рефлексію.
Читайте також: Як протидіяти суспільству видовищ?
Одначе, на переконання Теодора-Візенґрунда Адорно, популярна музика непомірно приближена до регресивного (нерозважливого) слухання, бо сповнена кліше та повторень, а від цього чимдалі робиться занадто інфантильною. Крім того, ідеться про те, що легке для сприймання її виконання використовується в рекламі або роз’ятрює рани нещасливого кохання й безперестанно живиться танцювальними ритмами, лише під’юджуючи сексуальний потяг. Таким чином, перетворює людське тіло на об’єкт споживання в прагненні нав’язати будь-кому позиції домінування чи підкорення. Це пишномовно проглядається у відеокліпах. Достатньо нехай і ненадовго увімкнути абиякий музичний канал, де й без того текстуально необтяжливий аудіальний ряд підкріплюється символізмом примітивних сексуальних технік.
For the music is your special friend
Dance on fire as it intends
Music is your only friend
Until the end
When the Music’s Over, The Doors
Але ми зовсім не дивуємося, коли Гесмондал визначає позицію Адорно як непомірно елітистську. На його закиди він знаходить свої аргументи. Скажімо, повторюваність є вирішальним актом довербальної та довізуальної комунікації. Так, у «Потойбіч принципу задоволення» (1920) Зіґмунд Фройд описує гру свого внука, який поперемінно відштовхує прив’язану на візку іграшку, щоби потім знову-таки притягнути її до себе за поворозку. Тож грайливу дитячість годі вважати чимось однозначно негативним, адже вона відіграє грандіозну роль у становленні людини.
Варто додати, що автономія особистості була неабияк важлива й для жанрів, які з’явилися по Другій світовій війні та мали колосальну здатність увиразнювати свободу, протистояти ідеологіям або порожній сентиментальності, як-от джаз, рок, соул тощо. Щоправда, не варто забувати, що, попри могутню нонконформістську складову, така музика не раз перетворювалася на джерело гедонізму й нарцисизму, а на додачу зберігала перспективу до комерціалізації. Бо ж навіть такі напрями сучасності, як інді й альтернатива, не можуть похвалитися цілковитою незалежністю від музичного бізнесу.
Виявляється, що музика становить специфічну модель, за допомогою якої можна вивчати людські смаки чи вимірювати межі дозволеного. Хай би яким противним був спів, приміром, такими примітивними чи ненависницькими нерідко бувають співаночки футбольних фанатів, але дехто хотів би не просто потрапити в стихію цього співу, а регулярно переживати ті зворушливі миті. Бо спільний спів об’єднує. Схожий приклад Гесмондал спостерігає й у караоке. Тут ми так само маємо справу зі стандартизованою та механізованою масовою культурою. І лише той, хто таки насмілиться заспівати, зможе дістати досвід одностайності та немало дізнатися про свої можливості.
Музиці не відмовиш у здатності творити паралельні світи. Так, вона дає змогу породжувати цілі міфології, незалежно від того, йдеться про місця чи епохи. Бо існують музичні міфології Відня 1780–1790-х, Нового Орлеана 1910–1920-х, Сан-Франциско 1960-х, Сіетла та Манчестера в період розквіту альтернативної музики тощо.
Всякчас музика ставала рушієм формування ідентичностей. Що й казати, правдоподібно, без неї ми ніколи не відбулися б як особистості. Чи не тому вона й надалі кличе займатися нею, попри переповненість ринку відбірними професіоналами. Усе це сприяє переродженню самої музики, зумовлює залучення до неї новітніх технологій і перегляд прав власності, збільшує її вплив на політику. Важливо тільки навчитися надалі не перетворювати її на засіб постійної експлуатації та джерело ситуативного настрою.
Матеріал друкованого видання № 31 (559) від 2 серпня
Тарас Лютий
Дослідникам популярної музики вряди-годи не дає спокою одна ваговита проблема: чи маємо ми визискувати музику, наприклад використовувати її як засіб для піднесення настрою та спосіб швидкого марнування часу. А чи навпаки: може, мусить таки йтися про поприще глибокого естетичного почування?
Девід Гесмондал, професор медіа-індустрії з Лідса, якраз і присвятив відповіді на це питання свою розвідку «Чому музика важлива» (2013). Він характеризує досліджувану сферу як систему культурних практик і називає модусом комунікації в межах індивідуального та колективного досвіду, що викликає проникливе відчування причетності до чогось справжнього. А якщо вести мову виключно про популярну музику, то на передній план виходить навіть не так гра на інструментах, як передовсім пісенна складова, коли емоція граничить зі словом (наративом).
Автор помічає, що в межах культурної самореалізації вельми показовими є інтелектуальні зусилля слухача. Тоді як у повсякденному житті музику слухають для поліпшення настрою, відпочинку, наснаги тощо. Та хто врешті-решт установив, що її сприйняття хоча б на рівні тіла є доконечно регресивним? Адже саме на цьому рівні ми немовбито повертаємося до карнавального танцю, де тіло тільки поглиблює нашу власну енергетичну взаємодію із собою, коли ми поступово втрачаємо самість, але знову її віднаходимо. Чи ж музика просто допомагає соціалізуватися у відповідній сприятливій атмосфері? У всякому разі потрібно визнати: музика водночас створює ситуацію виходу з буттєвої рівноваги й так само допомагає наново її відновити. Коли вона внівець поглинає тебе — це не обов’язково дещо небезпечне, воно може бути й сповна приязним. Отже, музика не завжди передбачає рефлексію.
Читайте також: Як протидіяти суспільству видовищ?
Одначе, на переконання Теодора-Візенґрунда Адорно, популярна музика непомірно приближена до регресивного (нерозважливого) слухання, бо сповнена кліше та повторень, а від цього чимдалі робиться занадто інфантильною. Крім того, ідеться про те, що легке для сприймання її виконання використовується в рекламі або роз’ятрює рани нещасливого кохання й безперестанно живиться танцювальними ритмами, лише під’юджуючи сексуальний потяг. Таким чином, перетворює людське тіло на об’єкт споживання в прагненні нав’язати будь-кому позиції домінування чи підкорення. Це пишномовно проглядається у відеокліпах. Достатньо нехай і ненадовго увімкнути абиякий музичний канал, де й без того текстуально необтяжливий аудіальний ряд підкріплюється символізмом примітивних сексуальних технік.
For the music is your special friend
Dance on fire as it intends
Music is your only friend
Until the end
When the Music’s Over, The Doors
Але ми зовсім не дивуємося, коли Гесмондал визначає позицію Адорно як непомірно елітистську. На його закиди він знаходить свої аргументи. Скажімо, повторюваність є вирішальним актом довербальної та довізуальної комунікації. Так, у «Потойбіч принципу задоволення» (1920) Зіґмунд Фройд описує гру свого внука, який поперемінно відштовхує прив’язану на візку іграшку, щоби потім знову-таки притягнути її до себе за поворозку. Тож грайливу дитячість годі вважати чимось однозначно негативним, адже вона відіграє грандіозну роль у становленні людини.
Варто додати, що автономія особистості була неабияк важлива й для жанрів, які з’явилися по Другій світовій війні та мали колосальну здатність увиразнювати свободу, протистояти ідеологіям або порожній сентиментальності, як-от джаз, рок, соул тощо. Щоправда, не варто забувати, що, попри могутню нонконформістську складову, така музика не раз перетворювалася на джерело гедонізму й нарцисизму, а на додачу зберігала перспективу до комерціалізації. Бо ж навіть такі напрями сучасності, як інді й альтернатива, не можуть похвалитися цілковитою незалежністю від музичного бізнесу.
Виявляється, що музика становить специфічну модель, за допомогою якої можна вивчати людські смаки чи вимірювати межі дозволеного. Хай би яким противним був спів, приміром, такими примітивними чи ненависницькими нерідко бувають співаночки футбольних фанатів, але дехто хотів би не просто потрапити в стихію цього співу, а регулярно переживати ті зворушливі миті. Бо спільний спів об’єднує. Схожий приклад Гесмондал спостерігає й у караоке. Тут ми так само маємо справу зі стандартизованою та механізованою масовою культурою. І лише той, хто таки насмілиться заспівати, зможе дістати досвід одностайності та немало дізнатися про свої можливості.
Музиці не відмовиш у здатності творити паралельні світи. Так, вона дає змогу породжувати цілі міфології, незалежно від того, йдеться про місця чи епохи. Бо існують музичні міфології Відня 1780–1790-х, Нового Орлеана 1910–1920-х, Сан-Франциско 1960-х, Сіетла та Манчестера в період розквіту альтернативної музики тощо.
Всякчас музика ставала рушієм формування ідентичностей. Що й казати, правдоподібно, без неї ми ніколи не відбулися б як особистості. Чи не тому вона й надалі кличе займатися нею, попри переповненість ринку відбірними професіоналами. Усе це сприяє переродженню самої музики, зумовлює залучення до неї новітніх технологій і перегляд прав власності, збільшує її вплив на політику. Важливо тільки навчитися надалі не перетворювати її на засіб постійної експлуатації та джерело ситуативного настрою.
Матеріал друкованого видання № 31 (559) від 2 серпня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 23.02.2011
Повідом.: 18079
Реєстрація: 23.02.2011
Повідом.: 18079
Паук, что-то дубли получаются.
Каталонія в пошуках переможної стратегії
фото: reuters
Новий іспанський прем’єр шукає порозуміння з прихильниками каталонської незалежності
На балконах житлових будинків у Барселоні майорять каталонські прапори. Не так рясно, як минулої осені, під час невдалого проголошення незалежності, але все ж таки. Наметове містечко протестувальників на площі Каталонії зникло, але невизначеність, що нависла над містом, наче усмішка Чеширського кота, нікуди не поділася. Її відчуваєш у різкуватих, рубаних інтонаціях перехожих, у стриманому виразі обличчя молодої мами з візочком, на якому весело підстрибує, опираючись вітру, жовто-червона стрічка. Bisca Catalunya виринає то з парканів, то з автомобільних наліпок. В українських аналогіях: «Слава Каталонії».
В автономії, де восени відбувся не визнаний Мадридом референдум, сьогодні обговорюють дві новини: звільнення з німецької в’язниці колишнього президента Женералітету Каталонії Карлеса Пучдемона й тактику стосовно Барселони нового прем’єра Іспанії Педро Санчеса. Голова уряду, який менш як два місяці тому змінив на посаді жорсткого й незговірливого Маріано Рахоя, встиг зробити кілька символічних кроків: перевів до в’язниць на території Каталонської автономії шість із дев’яти членів уряду Пучдемона, зустрівся з новим очільником Женералітету Кімом Торрою, відновив двосторонні комісії зі співпраці між Мадридом і Барселоною, які свідомо занедбав Рахой від 2011 року, не бажаючи створювати «особливі умови» для каталонців порівняно з іншими регіонами...
Кроки назустріч, яких ніколи не робив попередник Санчеса. Усі розуміють, що вони розраховані на симетричні поступки з боку прихильників незалежності. Чи підуть на них Торра й Пучдемон? «Нас цікавить будь-який шлях, що приведе до незалежності», — ухильно прокоментував переговори з Мадридом новий керівник Женералітету Кім Торра. Адвокат, видавець, письменник, він має репутацію значно радикальнішого за Пучдемона політика. Коли арешт у Німеччині завадив останньому взяти участь у виборах, він визначив Кіма Торра своїм наступником.
«У Мадриді Торру називають «Ле Пеном іспанської політики», — каже Джорджі, студент медичного університету Жирони. — Чи підтримую цю команду? Вже ні. Але ще восени активно підтримував. Я каталонець за походженням і вихованням. Вважаю, що політика іспанської держави не сприяє розвитку каталонської культури. Але лідери руху за незалежність не пропонують стратегії, яка дала б змогу безболісно вийти з Іспанії, залишившись у Євросоюзі та НАТО. Вони наголошують на тому, що Каталонія віддає більше, ніж отримує. Але економічного проекту розвитку регіону ніхто так і не запропонував. Люди їм повірили, вийшли на демонстрації, потрапляючи під кийки поліції, бо думали, що ці хлопці мають план. Але щойно Мадрид позвільняв керівників каталонського уряду й проголосив нові позачергові вибори, всі зрозуміли, що ніякого плану немає»...
Джорджі вчиться на зубного лікаря, а влітку підробляє офіціантом. Французьку знає бездоганно, англійську розуміє, проте демонстративну прихильність виявляє лише до клієнтів, які звертаються каталонською. На зап’ясті в хлопця масивний металевий браслет у жовто-червоних кольорах. «У моїй родині всі республіканці з діда-прадіда, — підходить поспілкуватися, доки спека розігнала відвідувачів. — Король Іспанії для нас — комічна недоречність, що втекла з підручника історії. Мадрид каже, що Каталонія не має права на самовизначення, бо це не передбачено Конституцією унітарної держави. Добре, сьогодні не передбачено, але ж завтра можна проголосувати необхідну поправку! Конституція — це лише компроміс між владою та опозицією того дня, коли її ухвалювали».
Джорджі відволікається на те, щоб обслужити літню англомовну пару, і повертається, аби продовжити розмову. «Якщо Санчес погодиться на зміни до Конституції, думаю, там, нагорі, домовляться, — припускає хлопець. — У каталонців у парламенті потужні позиції, вони можуть торгуватися. Але проблема нашого народу — брак єдності. Мадрид завжди вміло грав на ідеологічних розбіжностях між лівими й правими каталонцями, між радикалами та поміркованими... Наша найбільша небезпека — ми самі».
Схоже, змінивши керівника уряду, Мадрид сподівається знайти вихід із глухого кута в питанні майбутнього Каталонської автономії. «Санчес категорично не хоче нового референдуму, але готовий говорити про ймовірну зміну Конституції, — розповідає Рауль, колега-журналіст із Перпіньяна, столиці французької Каталонії. — Може статися, що під тиском подій Іспанія погодиться на перехід до федеративного державного устрою. Тоді каталонці зможуть дістати більше прав, але залишаться під іспанською короною».
«Я боротимуся за справедливість — за свободу Каталонії — до перемоги», — заявив минулої суботи Карлес Пучдемон, щойно звільнившись із німецької тюрми. Німеччина не погодилася екстрадувати політика до Іспанії за звинуваченням «організація замаху на суспільний устрій». Аргументація правників землі Шлезвіг-Гольд*штейн — відсутність закликів до насильства і виявів брутальності з боку прихильників незалежності. «Це наша перша перемога над Мадридом!» — зрадів Пучдемон, виступаючи на прес-конференції в Брюсселі.
У Барселоні кажуть, що Пучдемон має потужний вплив на свого наступника Торра. Чи піде ця команда на поступки, яких чекає Мадрид, і чи зуміють вони бути успішними переговірниками? «Пучдемон — чесна, цілісна людина, але він не політик, він ідеолог, — вважає колега з Перпіньяна. — Він настільки відданий своїм ідеям і переконанням, що це заважає йому навчитися політичної тактики. Після запровадження прямого управління в провінції націоналісти стали втрачати підтримку вулиці. Шанс на вдалі переговори в Барселони є хоча б уже тому, що Педро Санчес не має більшості».
Сьогодні каталонські еліти не мають спільної, узгодженої тактики подальших дій. Чимало з тих, кому не байдужі каталонська мова, культура, ідентичність, схиляються до думки, що потрібно шукати політичне рішення в переговорах, а не жорсткому протистоянні з Мадридом. Залишитися в ЄС та НАТО, але здобути більше можливостей для розвитку, наприклад, через перехід до федерації у складі Іспанії — така позиція стає дедалі популярнішою.
З погляду міжнародного іміджу каталонським націоналістам зовсім не допомогло те, що їх активно заповзялася рекламувати й використовувати Москва. «З одного боку, каталонці визнають, що їхніми прагненнями можуть маніпулювати ззовні, зокрема й Росія, для підриву стабільності всередині Європейського Союзу, — каже Євген Федченко, керівник Школи журналістики у Києво-Могилянській академії, який брав участь у міжнародній конференції в Барселоні під назвою «Конституційна демократія в ХХІ столітті». — А з другого — деякі тамтешні активісти кажуть, що їм неважливо, хто і з яких причин підтримує їхню боротьбу, головне, щоб підтримували. Тож вельми сумнівним адвокатом під час референдуму виступав Джуліан Ассанж, щодо співпраці якого з Росією нині з’являється дедалі більше свідчень».
Що переможе: поміркований розрахунок чи радикальна затятість за принципом «вимагай усе, щоб отримати щось»? Так чи інакше Барселона і Мадрид сьогодні потрібні одне одному. Досягти рівноваги в інтересах буде вкрай непросто, але той, хто має волю, знайде шлях. Нові виклики зобов’язують до пошуків нових стратегій.
Матеріал друкованого видання № 31 (559) від 2 серпня
фото: reuters
Новий іспанський прем’єр шукає порозуміння з прихильниками каталонської незалежності
На балконах житлових будинків у Барселоні майорять каталонські прапори. Не так рясно, як минулої осені, під час невдалого проголошення незалежності, але все ж таки. Наметове містечко протестувальників на площі Каталонії зникло, але невизначеність, що нависла над містом, наче усмішка Чеширського кота, нікуди не поділася. Її відчуваєш у різкуватих, рубаних інтонаціях перехожих, у стриманому виразі обличчя молодої мами з візочком, на якому весело підстрибує, опираючись вітру, жовто-червона стрічка. Bisca Catalunya виринає то з парканів, то з автомобільних наліпок. В українських аналогіях: «Слава Каталонії».
В автономії, де восени відбувся не визнаний Мадридом референдум, сьогодні обговорюють дві новини: звільнення з німецької в’язниці колишнього президента Женералітету Каталонії Карлеса Пучдемона й тактику стосовно Барселони нового прем’єра Іспанії Педро Санчеса. Голова уряду, який менш як два місяці тому змінив на посаді жорсткого й незговірливого Маріано Рахоя, встиг зробити кілька символічних кроків: перевів до в’язниць на території Каталонської автономії шість із дев’яти членів уряду Пучдемона, зустрівся з новим очільником Женералітету Кімом Торрою, відновив двосторонні комісії зі співпраці між Мадридом і Барселоною, які свідомо занедбав Рахой від 2011 року, не бажаючи створювати «особливі умови» для каталонців порівняно з іншими регіонами...
Кроки назустріч, яких ніколи не робив попередник Санчеса. Усі розуміють, що вони розраховані на симетричні поступки з боку прихильників незалежності. Чи підуть на них Торра й Пучдемон? «Нас цікавить будь-який шлях, що приведе до незалежності», — ухильно прокоментував переговори з Мадридом новий керівник Женералітету Кім Торра. Адвокат, видавець, письменник, він має репутацію значно радикальнішого за Пучдемона політика. Коли арешт у Німеччині завадив останньому взяти участь у виборах, він визначив Кіма Торра своїм наступником.
«У Мадриді Торру називають «Ле Пеном іспанської політики», — каже Джорджі, студент медичного університету Жирони. — Чи підтримую цю команду? Вже ні. Але ще восени активно підтримував. Я каталонець за походженням і вихованням. Вважаю, що політика іспанської держави не сприяє розвитку каталонської культури. Але лідери руху за незалежність не пропонують стратегії, яка дала б змогу безболісно вийти з Іспанії, залишившись у Євросоюзі та НАТО. Вони наголошують на тому, що Каталонія віддає більше, ніж отримує. Але економічного проекту розвитку регіону ніхто так і не запропонував. Люди їм повірили, вийшли на демонстрації, потрапляючи під кийки поліції, бо думали, що ці хлопці мають план. Але щойно Мадрид позвільняв керівників каталонського уряду й проголосив нові позачергові вибори, всі зрозуміли, що ніякого плану немає»...
Джорджі вчиться на зубного лікаря, а влітку підробляє офіціантом. Французьку знає бездоганно, англійську розуміє, проте демонстративну прихильність виявляє лише до клієнтів, які звертаються каталонською. На зап’ясті в хлопця масивний металевий браслет у жовто-червоних кольорах. «У моїй родині всі республіканці з діда-прадіда, — підходить поспілкуватися, доки спека розігнала відвідувачів. — Король Іспанії для нас — комічна недоречність, що втекла з підручника історії. Мадрид каже, що Каталонія не має права на самовизначення, бо це не передбачено Конституцією унітарної держави. Добре, сьогодні не передбачено, але ж завтра можна проголосувати необхідну поправку! Конституція — це лише компроміс між владою та опозицією того дня, коли її ухвалювали».
Джорджі відволікається на те, щоб обслужити літню англомовну пару, і повертається, аби продовжити розмову. «Якщо Санчес погодиться на зміни до Конституції, думаю, там, нагорі, домовляться, — припускає хлопець. — У каталонців у парламенті потужні позиції, вони можуть торгуватися. Але проблема нашого народу — брак єдності. Мадрид завжди вміло грав на ідеологічних розбіжностях між лівими й правими каталонцями, між радикалами та поміркованими... Наша найбільша небезпека — ми самі».
Схоже, змінивши керівника уряду, Мадрид сподівається знайти вихід із глухого кута в питанні майбутнього Каталонської автономії. «Санчес категорично не хоче нового референдуму, але готовий говорити про ймовірну зміну Конституції, — розповідає Рауль, колега-журналіст із Перпіньяна, столиці французької Каталонії. — Може статися, що під тиском подій Іспанія погодиться на перехід до федеративного державного устрою. Тоді каталонці зможуть дістати більше прав, але залишаться під іспанською короною».
«Я боротимуся за справедливість — за свободу Каталонії — до перемоги», — заявив минулої суботи Карлес Пучдемон, щойно звільнившись із німецької тюрми. Німеччина не погодилася екстрадувати політика до Іспанії за звинуваченням «організація замаху на суспільний устрій». Аргументація правників землі Шлезвіг-Гольд*штейн — відсутність закликів до насильства і виявів брутальності з боку прихильників незалежності. «Це наша перша перемога над Мадридом!» — зрадів Пучдемон, виступаючи на прес-конференції в Брюсселі.
У Барселоні кажуть, що Пучдемон має потужний вплив на свого наступника Торра. Чи піде ця команда на поступки, яких чекає Мадрид, і чи зуміють вони бути успішними переговірниками? «Пучдемон — чесна, цілісна людина, але він не політик, він ідеолог, — вважає колега з Перпіньяна. — Він настільки відданий своїм ідеям і переконанням, що це заважає йому навчитися політичної тактики. Після запровадження прямого управління в провінції націоналісти стали втрачати підтримку вулиці. Шанс на вдалі переговори в Барселони є хоча б уже тому, що Педро Санчес не має більшості».
Сьогодні каталонські еліти не мають спільної, узгодженої тактики подальших дій. Чимало з тих, кому не байдужі каталонська мова, культура, ідентичність, схиляються до думки, що потрібно шукати політичне рішення в переговорах, а не жорсткому протистоянні з Мадридом. Залишитися в ЄС та НАТО, але здобути більше можливостей для розвитку, наприклад, через перехід до федерації у складі Іспанії — така позиція стає дедалі популярнішою.
З погляду міжнародного іміджу каталонським націоналістам зовсім не допомогло те, що їх активно заповзялася рекламувати й використовувати Москва. «З одного боку, каталонці визнають, що їхніми прагненнями можуть маніпулювати ззовні, зокрема й Росія, для підриву стабільності всередині Європейського Союзу, — каже Євген Федченко, керівник Школи журналістики у Києво-Могилянській академії, який брав участь у міжнародній конференції в Барселоні під назвою «Конституційна демократія в ХХІ столітті». — А з другого — деякі тамтешні активісти кажуть, що їм неважливо, хто і з яких причин підтримує їхню боротьбу, головне, щоб підтримували. Тож вельми сумнівним адвокатом під час референдуму виступав Джуліан Ассанж, щодо співпраці якого з Росією нині з’являється дедалі більше свідчень».
Що переможе: поміркований розрахунок чи радикальна затятість за принципом «вимагай усе, щоб отримати щось»? Так чи інакше Барселона і Мадрид сьогодні потрібні одне одному. Досягти рівноваги в інтересах буде вкрай непросто, але той, хто має волю, знайде шлях. Нові виклики зобов’язують до пошуків нових стратегій.
Матеріал друкованого видання № 31 (559) від 2 серпня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Голова Інформаційного управління Київської патріархії Євстратій Зоря
Євстратій Зоря
Наприкінці серпня Московський патріарх Кирил має зустрітися з Константинопольським патріархом Варфоломієм. Про це повідомляють грецькі джерела (
), а московські (англомовна версія близького до митр. Тіхона Шевкунова сайту «Православіє.ру) - підтверджують.
Мета зустрічі - обговорення «українського питання».
Раніше повідомлялося, що наприкінці серпня очікується чергове сесійне засідання Священного Синоду Константинопольського Патріархату, а відразу після нього, 1-3 вересня, відбудеться Синакс (Архієрейський Собор) усіх ієрархів Патріархату. Очікується, що «українське питання» буде в порядку денному обох зібрань.
Очевидно, що візит патр. Кирила до Стамбула має на меті якщо не повністю відмовити Вселенського Патріарха від рішень щодо «українського питання», то хоча би досягти їх відкладання.
Євстратій Зоря
Наприкінці серпня Московський патріарх Кирил має зустрітися з Константинопольським патріархом Варфоломієм. Про це повідомляють грецькі джерела (
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Мета зустрічі - обговорення «українського питання».
Раніше повідомлялося, що наприкінці серпня очікується чергове сесійне засідання Священного Синоду Константинопольського Патріархату, а відразу після нього, 1-3 вересня, відбудеться Синакс (Архієрейський Собор) усіх ієрархів Патріархату. Очікується, що «українське питання» буде в порядку денному обох зібрань.
Очевидно, що візит патр. Кирила до Стамбула має на меті якщо не повністю відмовити Вселенського Патріарха від рішень щодо «українського питання», то хоча би досягти їх відкладання.