27.08.14 вторжение войск РФ
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
Спортивний огляд: тиждень унікальних українських рекордів у фехтуванні, плаванні і легкій атлетиці
Українські спортсмени видали на різних змаганнях низку вражаючих результатів, які триматимуться ще не один рік.
Неперевершена Харлан
На чемпіонаті світу з фехтування у Будапешті збірна України здобула чотири медалі – золото Ольги Харлан, срібло чоловіків у командній першості шпажистів і бронзові нагороди Олени Кривицької та Ігоря Рейзліна в індивідуальних виступах зі шпагою. За історію ліпше українські мушкетери виступали на світових першостях лише двічі. Та й то не кількісно, а лише якісно – в Гавані-2003 і тому ж Будапешті-2013 наша команда вигравала по два золота, одному сріблу і одній бронзі.
Хоча за підсумками цих змагань уваги вартує не стільки виступ команди загалом, скільки окремої її персоналії. Мова про 28-річну олімпійську чемпіонку Пекіна-2008 у командній першості шаблісток Ольгу Харлан. Зараз в угорській столиці наша видатна спортсменка виграла своє четверте «особисте» золото чемпіонатів світу. Більше за всю історію жіночого фехтування не здобував просто ніхто.
При цьому варто пригадати, що минулий сезон Харлан присвятила лікуванню, а цьогорічне повернення виявилося доволі болісним. Втім, у Будапешті Ольга продемонструвала і волю, і характер. Два бої вона виграла, знаходячись в ударі від поразки. Так було у чвертьфіналі, коли Харлан поступалася 13:14 землячці Аліні Комащук. Повторилася ситуація й у фіналі, де Харлан боролася зі своєю найпринциповіою суперницею, олімпійською чемпіонкою і лідером світового рейтингу Софьєю Вєлікою із РФ. Впродовж усього бою Ольга була попереду, але в кінцівці програла кілька ударів поспіль і при рахунку 13:14 права на помилку вже не мала. Проте в цю мить Харлан продемонструвала граничну концентрацію і зламала поєдинок на свою користь. Загалом, з урахуванням командних першостей, Харлан вже є шестиразовою чемпіонкою світу.
Падіння «вічного» рекорду
Сенсацію на чемпіонаті світу з водних видів спорту в корейському Кванджу створив 18-річний плавець із Кривого Рога Денис Кесиль. У фіналі 200-метрівки батерфляєм юнак побив, здавалося б, вічний національний рекорд першого в незалежній українській історії чемпіона світу з плавання Дениса Силантьєва. Рекорд віднедавна екс-нардепа від Радикальної партії протримався цілих 17 років. На чемпіонаті світу-2002 Силантьєв подолав коронну для себе дистанцію за 1.55,42 секунди. Кесиль проплив 200 метрів «дельфіном» за 1.54,79 і таким чином став першим українцем, який зумів проплисти цю дисципліну швидше, ніж за хвилину і 55 секунд.
При цьому у фіналі чемпіонату світу Кесиль був п’ятим. Ще фантастичніше досягнення підкорилося 19-річному угорцеві Крістофові Мілаку, який не просто став чемпіоном світу, а побив встановлений десять років тому на чемпіонаті світу в Римі світовий рекорд легендарного американця Майкла Фелпса. Причому Мілак став першою на планеті людиною, який виплив на 200-метрівці батерфляєм з хвилини і 51-ї секунди – 1.50,73!
А загалом на чемпіонаті світу з плавання окрім рекорду Кесиля українцям поки хизуватися нічим. Андрій Говоров на 50-метрівці батерфляєм, Михайло Романчук і Сергій Фролов на 800-метрівці вільним стилем у фінал потрапили, але залишилися там без медалей. На увагу заслуговує також результат Дениса Коптєлова на 200-метрівці брасом. 2.09,94 дозволили спортсменові виконати норматив, який є перепусткою на Олімпійські ігри.
Сенсаційний тінейджер
Медалі на чемпіонаті світу з водних видів українки збирали в синхронному плаванні. Таких у нашої команди відразу шість – золото і п’ять бронз. Медаль найвищої проби наші дівчата здобули у гайлайті. Чемпіонками у цій дисципліні стали Єлизавета Яхно, Анастасія Савчук, Владислава і Марина Алексіїви, Валерія Апрєлєва, Яна Наріжна, Катерина Резник, Аліна Шинкаренко, Олександра Коваленко та Вероніка Гришко.
Проте справжній фурор у Кванджу серед українців спричинили все ж не синхроністи, а 13-річний стрибках з трампліна Олексій Середа. Школяр із Луганщини створив сенсацію, здобувши олімпійську ліцензію. Олексій зупинився в кроці від медалей відразу в двох дисциплінах, пов’язаних з десятиметровою вишкою. Спершу він у парі з Олегом Сербиним став четвертим у синхроні, а згодом повторив цей результат в особистій першості, зовсім небагато поступившись запроданцеві україни Алєксандру Бондарю, який змінив наше громадянство на російське.
Золоті атлети
Рекордом турніру увінчався також виступ українців на чемпіонаті Європи з легкої атлетики серед юніорів. 18-річний метальник молота Михайло Кохан став чемпіоном, покращуючи рекорд змагань у трьох фінальних спробах поспіль. Врешті українець зупинився на показнику 84,73 метра. Варто додати, що на юнацькому рівні Михайло був чемпіоном світу-2017 і чемпіоном Європи-2018. Серед юніорів Кохан здобув першу гучну перемогу. На торішньому юніорському Євро у фінському Тампере він був другим.
Ще видатніше досягнення штурмувала у шведському Буросі. Де відбувалася континентальна першість юніорів, 17-річна стрибунка у висоту Ярослава Магучих. Юна українка не так давно на етапі «Діамантової ліги» стала наймолодшою атлеткою в історії, яка підкорила планку на висоті двох метрів. У Швеції для перемоги Ярославі було достатньо результату 1,92 м. Після того вона штурмувала планку на висоті юніорського світового рекорду – 2,02 м. наразі безуспішно, хоча в одній зі спроб Магучих була дуже близькою до успіху.
Загалом на юніорському чемпіонаті Європи збірна України здобула п’ять медалей – чотири золота і срібло. Окрім Кохана і Магучих, нагороди найвищої проби вибороли метальниця молота Валерія Іваненко і майстер потрійного стрибка Артем Коваленко. Срібло на рахунку стрибуна в довжину Олега Дрощука.
Іван Вербицький
Українські спортсмени видали на різних змаганнях низку вражаючих результатів, які триматимуться ще не один рік.
Неперевершена Харлан
На чемпіонаті світу з фехтування у Будапешті збірна України здобула чотири медалі – золото Ольги Харлан, срібло чоловіків у командній першості шпажистів і бронзові нагороди Олени Кривицької та Ігоря Рейзліна в індивідуальних виступах зі шпагою. За історію ліпше українські мушкетери виступали на світових першостях лише двічі. Та й то не кількісно, а лише якісно – в Гавані-2003 і тому ж Будапешті-2013 наша команда вигравала по два золота, одному сріблу і одній бронзі.
Хоча за підсумками цих змагань уваги вартує не стільки виступ команди загалом, скільки окремої її персоналії. Мова про 28-річну олімпійську чемпіонку Пекіна-2008 у командній першості шаблісток Ольгу Харлан. Зараз в угорській столиці наша видатна спортсменка виграла своє четверте «особисте» золото чемпіонатів світу. Більше за всю історію жіночого фехтування не здобував просто ніхто.
При цьому варто пригадати, що минулий сезон Харлан присвятила лікуванню, а цьогорічне повернення виявилося доволі болісним. Втім, у Будапешті Ольга продемонструвала і волю, і характер. Два бої вона виграла, знаходячись в ударі від поразки. Так було у чвертьфіналі, коли Харлан поступалася 13:14 землячці Аліні Комащук. Повторилася ситуація й у фіналі, де Харлан боролася зі своєю найпринциповіою суперницею, олімпійською чемпіонкою і лідером світового рейтингу Софьєю Вєлікою із РФ. Впродовж усього бою Ольга була попереду, але в кінцівці програла кілька ударів поспіль і при рахунку 13:14 права на помилку вже не мала. Проте в цю мить Харлан продемонструвала граничну концентрацію і зламала поєдинок на свою користь. Загалом, з урахуванням командних першостей, Харлан вже є шестиразовою чемпіонкою світу.
Падіння «вічного» рекорду
Сенсацію на чемпіонаті світу з водних видів спорту в корейському Кванджу створив 18-річний плавець із Кривого Рога Денис Кесиль. У фіналі 200-метрівки батерфляєм юнак побив, здавалося б, вічний національний рекорд першого в незалежній українській історії чемпіона світу з плавання Дениса Силантьєва. Рекорд віднедавна екс-нардепа від Радикальної партії протримався цілих 17 років. На чемпіонаті світу-2002 Силантьєв подолав коронну для себе дистанцію за 1.55,42 секунди. Кесиль проплив 200 метрів «дельфіном» за 1.54,79 і таким чином став першим українцем, який зумів проплисти цю дисципліну швидше, ніж за хвилину і 55 секунд.
При цьому у фіналі чемпіонату світу Кесиль був п’ятим. Ще фантастичніше досягнення підкорилося 19-річному угорцеві Крістофові Мілаку, який не просто став чемпіоном світу, а побив встановлений десять років тому на чемпіонаті світу в Римі світовий рекорд легендарного американця Майкла Фелпса. Причому Мілак став першою на планеті людиною, який виплив на 200-метрівці батерфляєм з хвилини і 51-ї секунди – 1.50,73!
А загалом на чемпіонаті світу з плавання окрім рекорду Кесиля українцям поки хизуватися нічим. Андрій Говоров на 50-метрівці батерфляєм, Михайло Романчук і Сергій Фролов на 800-метрівці вільним стилем у фінал потрапили, але залишилися там без медалей. На увагу заслуговує також результат Дениса Коптєлова на 200-метрівці брасом. 2.09,94 дозволили спортсменові виконати норматив, який є перепусткою на Олімпійські ігри.
Сенсаційний тінейджер
Медалі на чемпіонаті світу з водних видів українки збирали в синхронному плаванні. Таких у нашої команди відразу шість – золото і п’ять бронз. Медаль найвищої проби наші дівчата здобули у гайлайті. Чемпіонками у цій дисципліні стали Єлизавета Яхно, Анастасія Савчук, Владислава і Марина Алексіїви, Валерія Апрєлєва, Яна Наріжна, Катерина Резник, Аліна Шинкаренко, Олександра Коваленко та Вероніка Гришко.
Проте справжній фурор у Кванджу серед українців спричинили все ж не синхроністи, а 13-річний стрибках з трампліна Олексій Середа. Школяр із Луганщини створив сенсацію, здобувши олімпійську ліцензію. Олексій зупинився в кроці від медалей відразу в двох дисциплінах, пов’язаних з десятиметровою вишкою. Спершу він у парі з Олегом Сербиним став четвертим у синхроні, а згодом повторив цей результат в особистій першості, зовсім небагато поступившись запроданцеві україни Алєксандру Бондарю, який змінив наше громадянство на російське.
Золоті атлети
Рекордом турніру увінчався також виступ українців на чемпіонаті Європи з легкої атлетики серед юніорів. 18-річний метальник молота Михайло Кохан став чемпіоном, покращуючи рекорд змагань у трьох фінальних спробах поспіль. Врешті українець зупинився на показнику 84,73 метра. Варто додати, що на юнацькому рівні Михайло був чемпіоном світу-2017 і чемпіоном Європи-2018. Серед юніорів Кохан здобув першу гучну перемогу. На торішньому юніорському Євро у фінському Тампере він був другим.
Ще видатніше досягнення штурмувала у шведському Буросі. Де відбувалася континентальна першість юніорів, 17-річна стрибунка у висоту Ярослава Магучих. Юна українка не так давно на етапі «Діамантової ліги» стала наймолодшою атлеткою в історії, яка підкорила планку на висоті двох метрів. У Швеції для перемоги Ярославі було достатньо результату 1,92 м. Після того вона штурмувала планку на висоті юніорського світового рекорду – 2,02 м. наразі безуспішно, хоча в одній зі спроб Магучих була дуже близькою до успіху.
Загалом на юніорському чемпіонаті Європи збірна України здобула п’ять медалей – чотири золота і срібло. Окрім Кохана і Магучих, нагороди найвищої проби вибороли метальниця молота Валерія Іваненко і майстер потрійного стрибка Артем Коваленко. Срібло на рахунку стрибуна в довжину Олега Дрощука.
Іван Вербицький
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Танкіст Андрій
Це молоді хлопці, які пішли воювати за ідею і на війні дотепер. У декого на плечах погони сержанта ЗСУ, однак за своїм рівнем нічим не поступаються, наприклад американським. Їх не так багато, ми нечасто бачимо цих бійців на екранах телевізорів чи сторінках газет. Але вони продов*жують свою боротьбу на всіх фронтах. І один із них — це командир взводу 2-ї роти 34-го батальйону 57-ї бригади, сержант Андрій Коваль із позивним Танкіст.
«Моя військова служба почалася 19 травня 2009 року. 18-го відсвяткував день народження, а вже 19-го був в армії. Мені пощастило, не розповідатиму, де саме служив, але потрапив у хорошу військову частину. Тоді хтось там казав, що він пиячив в армії або будував дачі офіцерам. Натомість мене навчали бути професійним військовим у прямому сенсі цього слова. І ті знання мені стали в пригоді на війні», — пригадує Андрій.
Коли розпочався Майдан, Андрій жив у Києві, на Троєщині, працював далекобійником. Молодих мітингувальників підтримував, хоча сам туди не ходив. Він розумів, що в нашій країні потрібні серйозні зміни. Особливо це стало очевидно, коли міліція побила студентів. Понад те, у його директора бандити під прикриттям тодішньої влади намагалися забрати фірму. Він подавав на них до суду, а вони йому телефонували, погрожували, казали, що вивезуть у ліс і закопають. Як казав Андрієві його керівник, до України повернулися «бандитські 1990-ті». Але в ті часи можна було зброєю відбитися від лихих людей. А з приходом до влади Януковича злочинців покривала міліція.
Попри певну недолугість, часом совковість, українська армія має у своїх лавах тих, ким можна пишатися.
Коли розпочалася війна, минула перша, а згодом і друга хвиля мобілізації, Андрій не поспішав на фронт. Він вважав, що є армія, спеціальні служби, і вони за кілька тижнів наведуть лад. Проте така думка змінилася, коли він сам постраждав від московських найманців. До осені 2014-го Андрій кілька разів їздив вантажівкою до Криму, коли там уже стояли російські окупанти, завозив туди будівельні матеріали. Якось на зворотному шляху його зупинили кримські «працівники ДАІ», що стояли поруч із російськими прикордонниками, і захотіли забрати машину. Хоч як дивно, але самі росіяни не виявили жодного бажання конфісковувати транспортний засіб. Тоді водієві довелося заплатити більшу частину заробітку «наглим ментам», щоб цілим повернутися додому. Після цього директор фірми, де працював Андрій, відмовився брати замовлення на окуповану територію, хоча там можна було заробити чималі гроші.
А сам Андрій вирішив іти у військкомат, щоб вирушити на фронт. Але там йому сказали, що спеціалісти з інженерною підготовкою та водії такого рівня армії не потрібні. Коли ж змінилося мобілізаційне розпорядження і фах Андрія став необхідним, третя хвиля вже закінчилася. Тому його призвали в четвертій хвилі. Танкіст потрапив до навчального центру, що в Десні, там його та ще кількох хлопців мали перепідготувати в танкові екіпажі. Після проходження короткого навчального курсу їх відправили до Кропивницького, де формувався танковий батальйон 57-ї бригади ЗСУ. Тоді цей підрозділ не вдалося створити через брак людей і техніки, назбиралася тільки рота, тож Андрія спрямували до Харкова отримувати танки.
«Це було непростою справою. Як виявилося, наші машини — це танки Т-72, які простояли десятки років під відкритим небом. Вони були в поганому стані, не заводилися. У баках стояла вода, приціли геть нікудишні. Доводилося все крутити, переробляти, незважаючи на те, що на той час навчальні центри готували екіпажі танків Т-64, а 72-ки нам були невідомі з технічного боку. Але, на щастя, що знайшовся фахівець, який знав цей танк ще з Афганістану. Його звали Анатолій, позивний Бача. Саме він навчив екіпажі ремонтувати й працювати на невідомих до того машинах. Наш командир приїхав із району Костянтинівки й сказав, що ми потрібні бригаді. Із патріотичним почуттям ми накинулися на поламану техніку. Тому вже наприкінці літа 2015 року дістали змогу пристріляти танки. Наприкінці вересня виїхали на фронт», — пригадує Андрій.
Танкісту так і не вдалося випробувати свої машини в бойових умовах. Їм дали боє*комплект, обіцяли швидкий виїзд на позиції, проте з відправкою не склалося через мінські домовленості й оголошення про відведення техніки. У танковій роті Андрій Коваль надовго не залишився. Він мав певні суперечки з командуванням, тому перейшов у 34-й батальйон 57-ї бригади ЗСУ. Певний час вони перебували на кордоні з окупованим Кримом, а потім їх відправили до селища Піски, де вони закріпилися у 2017 році. Там для Андрія розпочалася справжня війна. Увечері вони змінили на позиціях 80-ту бригаду ЗСУ. А вже наступного ранку московські окупанти стали накривати їх із мінометів. Більшість бійців у батальйоні були обстріляними воїнами, проте після перебування на кордоні з Кримом і тимчасового затишшя не одразу змогли прийти до тями.
«Коли пролунав вибух, не всі зрозуміли, що сталося. Ми розпаковували речі, займалися побутовими справами. Раптом чуємо: «У-у-у-у-х-х-х-х… Бух!». Кількасекундне заціпеніння — і нам стало зрозуміло, що це міни. Ми, як таргани на кухні, розбіглися по укриттях», — з азартом розповідає Танкіст. Потім усі втягнулися й почалася позиційна війна. Деякі бої тривали довше півночі. Кремлівські найманці прощупували оборону наших військ, намагалися знайти слабинку. Вони люблять, коли їх бояться, але 34-й батальйон гатив у відповідь і змушував ряди окупантів рідіти.
Коли починало діяти так зване перемир’я, хлопці самі шукали собі завдання. Одного разу Андрій із побратимом Ураном вирішив сходити в розвідку на нейтральну зону. Пройшли її, минули лінію окопів окупантів, якої в цьому місці не було, і сіли закурити. Хлопці розмовляли й не розуміли, як їх підпустили на таку близьку відстань? За метрів 500 був уже Донецьк, розбита багатоповерхівка, неподалік стояли бетонні укріплення з важкими кулеметами. Того разу їм удалося повернутися цілими. Було таке враження, що ворог не очікував їх побачити. За якийсь час хлопці захотіли сходити туди ще раз. Цього разу вони взяли із собою третього бійця — Сашка Стрілка. Командирові сказали, що хочуть оглянути свої інженерні загородження, яких насправді не було. У тому місці, де минулого разу курили, вони виявили якісь мішки.
«Ми вже підготувалися до цієї вилазки. Узяли гранати, ручні гранатомети, щоб розрядити в бік ворога, і стали просуватися в його напрямку. Нам потрібно було підійти на 200–300 м, щоб ефективно вести вогонь. Але Стрілок зі своєю відмінною інтуїцією сказав, що буде біда. Однак Уран впевнено заперечив, мовляв, усе буде гаразд. Тож ми далі просувалися до ворожих укріплень, але нас побачили й почався запеклий бій. Відстрілюючись, ми відступали. Тоді дув сильний вітер, мені шапку з голови здуло й віднесло в протилежний бік. Я розвернувся й кинувся її доганяти. Уран побачив це й почав мене прикривати. Уявіть собі ситуацію, коли росіяни стріляють по нас, ми відходимо, а в якийсь момент розвертаємося, стріляємо одиночними та йдемо окупантам назустріч. Під час бою не було страшно, а вже коли повернулися, то зрозуміли, що могли загинути, бо перебували на відстані 70 м від цих поганців. Як потім дізналися із сєпарських сайтів, вони в тому бою втратили трьох бандитів. Ми, Слава Богу, залишилися живі», — жваво розповідає деталі бойової операції Андрій.
На цей момент то був єдиний бій, коли нашим бійцям вдалося підійти так близько до окупантів. Більше терористи не підпускали до себе. Але такі виходи ще траплялися, адже часті перемир’я змушували хлопців діяти. Андрій, Уран та інші не звикли сидіти в окопах і просто ходити в наряди. Їм потрібна була війна, активні дії. Через якийсь час хлопці змогли підібратися на 250 м до противника й вивісити на високовольтну лінію синьо-жовтий стяг. Окупанти до кінця ротації не змогли його збити.
Проте, незважаючи на такий перебіг війни, вона має для Андрія важливе особисте значення. Адже надто багато хлопців, які розпочинали війну з ним, тепер убито або поранено. Таке важко пробачити чи забути. А що такі, як Андрій, не хвилюються за гроші, то й поготів. У мирному житті він чудовий спеціаліст і навіть в Україні може отримувати цілком європейську зарплату. Але для нього війна — це особистий виклик, головний іспит його життя. Нині він сержант, командує взводом, хоча з його досвідом, уміннями та чіткою проукраїнською позицією Андрій мав би бути офіцером і передавати ці знання ширшому колу людей. Бо справжня кузня професіоналів для Збройних Сил України — на передовій. Під ворожим вогнем, а не в штабних кабінетах.
«Мені, нам усім потрібна тільки перемога. Ми не маємо права простити ворогам. Домовляються слабкі. Світ поважає лише сильних. Тому ми маємо бути сильними!» — заявляє Андрій.
Михайло Ухман
Матеріал друкованого видання № 30 (610) від 25 липня
Матеріал у вільному доступі 27 липня
Це молоді хлопці, які пішли воювати за ідею і на війні дотепер. У декого на плечах погони сержанта ЗСУ, однак за своїм рівнем нічим не поступаються, наприклад американським. Їх не так багато, ми нечасто бачимо цих бійців на екранах телевізорів чи сторінках газет. Але вони продов*жують свою боротьбу на всіх фронтах. І один із них — це командир взводу 2-ї роти 34-го батальйону 57-ї бригади, сержант Андрій Коваль із позивним Танкіст.
«Моя військова служба почалася 19 травня 2009 року. 18-го відсвяткував день народження, а вже 19-го був в армії. Мені пощастило, не розповідатиму, де саме служив, але потрапив у хорошу військову частину. Тоді хтось там казав, що він пиячив в армії або будував дачі офіцерам. Натомість мене навчали бути професійним військовим у прямому сенсі цього слова. І ті знання мені стали в пригоді на війні», — пригадує Андрій.
Коли розпочався Майдан, Андрій жив у Києві, на Троєщині, працював далекобійником. Молодих мітингувальників підтримував, хоча сам туди не ходив. Він розумів, що в нашій країні потрібні серйозні зміни. Особливо це стало очевидно, коли міліція побила студентів. Понад те, у його директора бандити під прикриттям тодішньої влади намагалися забрати фірму. Він подавав на них до суду, а вони йому телефонували, погрожували, казали, що вивезуть у ліс і закопають. Як казав Андрієві його керівник, до України повернулися «бандитські 1990-ті». Але в ті часи можна було зброєю відбитися від лихих людей. А з приходом до влади Януковича злочинців покривала міліція.
Попри певну недолугість, часом совковість, українська армія має у своїх лавах тих, ким можна пишатися.
Коли розпочалася війна, минула перша, а згодом і друга хвиля мобілізації, Андрій не поспішав на фронт. Він вважав, що є армія, спеціальні служби, і вони за кілька тижнів наведуть лад. Проте така думка змінилася, коли він сам постраждав від московських найманців. До осені 2014-го Андрій кілька разів їздив вантажівкою до Криму, коли там уже стояли російські окупанти, завозив туди будівельні матеріали. Якось на зворотному шляху його зупинили кримські «працівники ДАІ», що стояли поруч із російськими прикордонниками, і захотіли забрати машину. Хоч як дивно, але самі росіяни не виявили жодного бажання конфісковувати транспортний засіб. Тоді водієві довелося заплатити більшу частину заробітку «наглим ментам», щоб цілим повернутися додому. Після цього директор фірми, де працював Андрій, відмовився брати замовлення на окуповану територію, хоча там можна було заробити чималі гроші.
А сам Андрій вирішив іти у військкомат, щоб вирушити на фронт. Але там йому сказали, що спеціалісти з інженерною підготовкою та водії такого рівня армії не потрібні. Коли ж змінилося мобілізаційне розпорядження і фах Андрія став необхідним, третя хвиля вже закінчилася. Тому його призвали в четвертій хвилі. Танкіст потрапив до навчального центру, що в Десні, там його та ще кількох хлопців мали перепідготувати в танкові екіпажі. Після проходження короткого навчального курсу їх відправили до Кропивницького, де формувався танковий батальйон 57-ї бригади ЗСУ. Тоді цей підрозділ не вдалося створити через брак людей і техніки, назбиралася тільки рота, тож Андрія спрямували до Харкова отримувати танки.
«Це було непростою справою. Як виявилося, наші машини — це танки Т-72, які простояли десятки років під відкритим небом. Вони були в поганому стані, не заводилися. У баках стояла вода, приціли геть нікудишні. Доводилося все крутити, переробляти, незважаючи на те, що на той час навчальні центри готували екіпажі танків Т-64, а 72-ки нам були невідомі з технічного боку. Але, на щастя, що знайшовся фахівець, який знав цей танк ще з Афганістану. Його звали Анатолій, позивний Бача. Саме він навчив екіпажі ремонтувати й працювати на невідомих до того машинах. Наш командир приїхав із району Костянтинівки й сказав, що ми потрібні бригаді. Із патріотичним почуттям ми накинулися на поламану техніку. Тому вже наприкінці літа 2015 року дістали змогу пристріляти танки. Наприкінці вересня виїхали на фронт», — пригадує Андрій.
Танкісту так і не вдалося випробувати свої машини в бойових умовах. Їм дали боє*комплект, обіцяли швидкий виїзд на позиції, проте з відправкою не склалося через мінські домовленості й оголошення про відведення техніки. У танковій роті Андрій Коваль надовго не залишився. Він мав певні суперечки з командуванням, тому перейшов у 34-й батальйон 57-ї бригади ЗСУ. Певний час вони перебували на кордоні з окупованим Кримом, а потім їх відправили до селища Піски, де вони закріпилися у 2017 році. Там для Андрія розпочалася справжня війна. Увечері вони змінили на позиціях 80-ту бригаду ЗСУ. А вже наступного ранку московські окупанти стали накривати їх із мінометів. Більшість бійців у батальйоні були обстріляними воїнами, проте після перебування на кордоні з Кримом і тимчасового затишшя не одразу змогли прийти до тями.
«Коли пролунав вибух, не всі зрозуміли, що сталося. Ми розпаковували речі, займалися побутовими справами. Раптом чуємо: «У-у-у-у-х-х-х-х… Бух!». Кількасекундне заціпеніння — і нам стало зрозуміло, що це міни. Ми, як таргани на кухні, розбіглися по укриттях», — з азартом розповідає Танкіст. Потім усі втягнулися й почалася позиційна війна. Деякі бої тривали довше півночі. Кремлівські найманці прощупували оборону наших військ, намагалися знайти слабинку. Вони люблять, коли їх бояться, але 34-й батальйон гатив у відповідь і змушував ряди окупантів рідіти.
Коли починало діяти так зване перемир’я, хлопці самі шукали собі завдання. Одного разу Андрій із побратимом Ураном вирішив сходити в розвідку на нейтральну зону. Пройшли її, минули лінію окопів окупантів, якої в цьому місці не було, і сіли закурити. Хлопці розмовляли й не розуміли, як їх підпустили на таку близьку відстань? За метрів 500 був уже Донецьк, розбита багатоповерхівка, неподалік стояли бетонні укріплення з важкими кулеметами. Того разу їм удалося повернутися цілими. Було таке враження, що ворог не очікував їх побачити. За якийсь час хлопці захотіли сходити туди ще раз. Цього разу вони взяли із собою третього бійця — Сашка Стрілка. Командирові сказали, що хочуть оглянути свої інженерні загородження, яких насправді не було. У тому місці, де минулого разу курили, вони виявили якісь мішки.
«Ми вже підготувалися до цієї вилазки. Узяли гранати, ручні гранатомети, щоб розрядити в бік ворога, і стали просуватися в його напрямку. Нам потрібно було підійти на 200–300 м, щоб ефективно вести вогонь. Але Стрілок зі своєю відмінною інтуїцією сказав, що буде біда. Однак Уран впевнено заперечив, мовляв, усе буде гаразд. Тож ми далі просувалися до ворожих укріплень, але нас побачили й почався запеклий бій. Відстрілюючись, ми відступали. Тоді дув сильний вітер, мені шапку з голови здуло й віднесло в протилежний бік. Я розвернувся й кинувся її доганяти. Уран побачив це й почав мене прикривати. Уявіть собі ситуацію, коли росіяни стріляють по нас, ми відходимо, а в якийсь момент розвертаємося, стріляємо одиночними та йдемо окупантам назустріч. Під час бою не було страшно, а вже коли повернулися, то зрозуміли, що могли загинути, бо перебували на відстані 70 м від цих поганців. Як потім дізналися із сєпарських сайтів, вони в тому бою втратили трьох бандитів. Ми, Слава Богу, залишилися живі», — жваво розповідає деталі бойової операції Андрій.
На цей момент то був єдиний бій, коли нашим бійцям вдалося підійти так близько до окупантів. Більше терористи не підпускали до себе. Але такі виходи ще траплялися, адже часті перемир’я змушували хлопців діяти. Андрій, Уран та інші не звикли сидіти в окопах і просто ходити в наряди. Їм потрібна була війна, активні дії. Через якийсь час хлопці змогли підібратися на 250 м до противника й вивісити на високовольтну лінію синьо-жовтий стяг. Окупанти до кінця ротації не змогли його збити.
Проте, незважаючи на такий перебіг війни, вона має для Андрія важливе особисте значення. Адже надто багато хлопців, які розпочинали війну з ним, тепер убито або поранено. Таке важко пробачити чи забути. А що такі, як Андрій, не хвилюються за гроші, то й поготів. У мирному житті він чудовий спеціаліст і навіть в Україні може отримувати цілком європейську зарплату. Але для нього війна — це особистий виклик, головний іспит його життя. Нині він сержант, командує взводом, хоча з його досвідом, уміннями та чіткою проукраїнською позицією Андрій мав би бути офіцером і передавати ці знання ширшому колу людей. Бо справжня кузня професіоналів для Збройних Сил України — на передовій. Під ворожим вогнем, а не в штабних кабінетах.
«Мені, нам усім потрібна тільки перемога. Ми не маємо права простити ворогам. Домовляються слабкі. Світ поважає лише сильних. Тому ми маємо бути сильними!» — заявляє Андрій.
Михайло Ухман
Матеріал друкованого видання № 30 (610) від 25 липня
Матеріал у вільному доступі 27 липня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 26.10.2011
Повідом.: 1371
Реєстрація: 26.10.2011
Повідом.: 1371
Статус: Офлайн
Реєстрація: 22.05.2012
Повідом.: 31515
Адреса: Ukraine
Реєстрація: 22.05.2012
Повідом.: 31515
Адреса: Ukraine
Статус: Офлайн
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Українців закликають вийти на Марш Волі
Громадська ініціатива «Захисти Україну» закликає українців підтримати ініціативу ветеранів російсько-української війни та провести парад 24 серпня до Дня Незалежності України.
"Ніхто не має права заборонити нашим воїнам провести парад на честь нашого визначного державного свята! Параду бути!", - впевнені організатори і пропонують усім охочим долучитись до заходу. Бажаючих взяти участь або допомогти в організації параду, просять заповнювати анкету.
Парад відбудеться 24 серпня на Хрещатику в Києві
Автор: Іван МУРАХА
Громадська ініціатива «Захисти Україну» закликає українців підтримати ініціативу ветеранів російсько-української війни та провести парад 24 серпня до Дня Незалежності України.
"Ніхто не має права заборонити нашим воїнам провести парад на честь нашого визначного державного свята! Параду бути!", - впевнені організатори і пропонують усім охочим долучитись до заходу. Бажаючих взяти участь або допомогти в організації параду, просять заповнювати анкету.
Парад відбудеться 24 серпня на Хрещатику в Києві
Автор: Іван МУРАХА
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Microsoft инвестирует $1 млрд в создание искусственного интеллекта
В первом полугодии 2019 года «Укртелеком» получил доход в 3,3 млрд грн, из которых 880 млн грн пришлись на интернет-услуги
«Укравтодор» запустит онлайн-карту для отслеживания состояния дорог
Viber установлен у 9 из 10 владельцев смартфонов в Украине, при этом 84% приходится на Android и 15% — на iOS
Starhopper совершил свой первый испытательный «прыжок», следующий запуск с подъемом на 200 метров — «через одну-две недели»
Одновременно с дебютным третьим повторным запуском грузового корабля Dragon в рамках новой миссии снабжения МКС CRS-18 компания SpaceX провела еще один не менее важный. После нескольких незначительных трудностей космическая компания Илона Маска все же смогла провести первый испытательный запуск аппарата Starhopper, предназначенного для отработки технологий взлета и посадки для будущей сверхтяжелой ракеты Starship. Сами испытания прошли на территории строящегося космодрома SpaceX в деревне Бока-Чика недалеко от города Браунсвилл в южной части Техаса.
Starhopper предназначен для тестовых cуборбитальных полетов с целью отработки технологий взлета и посадки по программе, аналогичной той, что использовалась для Grasshopper во время разработки Falcon 9. Программа испытаний Starhopper будет в точности такая же, как у Grasshopper: во время первых полетов аппарат будет подпрыгивать на высоту 20 метров с незначительными смещениями в сторону и возвращаться на место старта. Собственно, в рамках первого теста, знаменующего переход проекта в новую фазу летних испытаний, аппарат «подпрыгнул» на небольшую высоту, после чего успешно вернулся на место старта.
Вскоре после теста Илон Маск написал шуточный твит.
Запуск Starhopper удался. Водонапорные башни *могут* летать хаха !!
Затем Маск опубликовал видео с прикрепленной к аппарату камеры, позволяющее вблизи рассмотреть работу двигателя Raptor.
Увы, подробности — сколько проработал двигатель, какой бы импульс и на какую точную высоту взлетел аппарат — не сообщают, а по роликам точно не определить. Зато Илон Маск сказал, что в рамках следующего теста, который пройдет «через одну-две недели» аппарат совершит прыжок уже на высоту около 200 метров.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
В первом полугодии 2019 года «Укртелеком» получил доход в 3,3 млрд грн, из которых 880 млн грн пришлись на интернет-услуги
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
«Укравтодор» запустит онлайн-карту для отслеживания состояния дорог
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Viber установлен у 9 из 10 владельцев смартфонов в Украине, при этом 84% приходится на Android и 15% — на iOS
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Starhopper совершил свой первый испытательный «прыжок», следующий запуск с подъемом на 200 метров — «через одну-две недели»
Одновременно с дебютным третьим повторным запуском грузового корабля Dragon в рамках новой миссии снабжения МКС CRS-18 компания SpaceX провела еще один не менее важный. После нескольких незначительных трудностей космическая компания Илона Маска все же смогла провести первый испытательный запуск аппарата Starhopper, предназначенного для отработки технологий взлета и посадки для будущей сверхтяжелой ракеты Starship. Сами испытания прошли на территории строящегося космодрома SpaceX в деревне Бока-Чика недалеко от города Браунсвилл в южной части Техаса.
Starhopper предназначен для тестовых cуборбитальных полетов с целью отработки технологий взлета и посадки по программе, аналогичной той, что использовалась для Grasshopper во время разработки Falcon 9. Программа испытаний Starhopper будет в точности такая же, как у Grasshopper: во время первых полетов аппарат будет подпрыгивать на высоту 20 метров с незначительными смещениями в сторону и возвращаться на место старта. Собственно, в рамках первого теста, знаменующего переход проекта в новую фазу летних испытаний, аппарат «подпрыгнул» на небольшую высоту, после чего успешно вернулся на место старта.
Вскоре после теста Илон Маск написал шуточный твит.
Запуск Starhopper удался. Водонапорные башни *могут* летать хаха !!
Затем Маск опубликовал видео с прикрепленной к аппарату камеры, позволяющее вблизи рассмотреть работу двигателя Raptor.
Увы, подробности — сколько проработал двигатель, какой бы импульс и на какую точную высоту взлетел аппарат — не сообщают, а по роликам точно не определить. Зато Илон Маск сказал, что в рамках следующего теста, который пройдет «через одну-две недели» аппарат совершит прыжок уже на высоту около 200 метров.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
CAXAP
Куратор теми
Статус: Офлайн
Реєстрація: 01.12.2008
Повідом.: 30396
Реєстрація: 01.12.2008
Повідом.: 30396
і шо? стратити можна кого завгодно, питання що ми з цього матимимо? от у Кітаї мочать за корупцію прилюдно та без варіантів (мабуть) то звідки вони там корупцію беруть та знаходять нових для страт? чи то виходе що жорстокість покарання на корупцію слабо впливає
но звісно страти на стадіонах "козлів котри заважали вам жити" це дуже класний спосіб отримувати популярність у "простого наріда" дивлячись як зелений йде по лукашенко-стайлу ми цілком ймовірно можемо отримати невдовзі привселюдні страти корупціонерів, порохоботів, та прочей швалі яка заважає харашо жити простому наріду.
Израиль и США на Аляске завершили испытания новейшей системы
Израиль и США завершили серию испытаний новейшей израильской системы ПРО «Хец-3», информирует в воскресенье израильская газета «Джерузалем пост» со ссылкой на коммюнике израильского министерства обороны.
В рамках испытаний были проведены перехваты «вражеских» ракетных целей на больших высотах и за пределами атмосферы.
Испытания впервые были проведены за рубежами Израиля — на Аляске. За ними, в частности, наблюдал посол Израиля в США Рон Дермер.
Израиль и США завершили серию испытаний новейшей израильской системы ПРО «Хец-3», информирует в воскресенье израильская газета «Джерузалем пост» со ссылкой на коммюнике израильского министерства обороны.
В рамках испытаний были проведены перехваты «вражеских» ракетных целей на больших высотах и за пределами атмосферы.
Испытания впервые были проведены за рубежами Израиля — на Аляске. За ними, в частности, наблюдал посол Израиля в США Рон Дермер.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.