Не моє, але дуже в масть
Коли військовий потрапляє до компанії цивільних товаришів, завжди відбувається одне і те ж.
- Ну шо ти там, як ти?
- Та, що вам казати...
- Ясно...
Розмова одразу заходить в глухий кут.
Одні не знають що питати, аби не зачепити тригери, не образити чи, недайБог, не розсердити..
Інший не знає що відповідати.
Що можна сказати тим, котрі живуть в іншому світі, настільки далекому від нашого, наскільки можуть бути далекими жителі Плутона від земних турбот?
Обоє починають шукати нейтральну тему.
Перші ледь стримуються аби не бовкати про болюче: бронювання, рейди ТЦК, страхи перед мобілізацією. Це їхні головні та звичні теми в розмовах на перекурі, але ж не перед Ним?!.
Не перед цим контуженим!
Мало того що не зрозуміє, так ще й...
Небезпечно, одним словом.
Не та тема.
Другий мовчить, бо що казати? "Плакатися" як там важко, без заміни, без відпусток, без рідних... без всього того, що називається простим словом "життя"? А що вони зрозуміють?
"Та я теж в командировку їздив, цілий тиждень вдома не був, дітей не бачив?"
Не зрозуміють...
Пробують перевести розмову на старе, звичне. На спогади про минулі п'янки-рибалки, про колишнє життя... І замовкають. Бо ні в кого його вже немає, того звичного життя. У одного напруга війни, у інших стрес від страху туди потрапити...
А наприкінці, мов вишенька на торті, заходить розмови про болячки.
"Мене хотіли забрати, але в мене виразка .."
"Я хотів піти, але ж тахікардія"
"Який з мене вояка? В мене меніски пошкоджені, колись так в футбол грав..."
І знову мовчанка.
Відводять очі, краєм ока зиркають: чи прийняв виправдання?
А він мовчить. Бо в самого і виразка, і тахікардія, і коліна побиті не раз. А на додачу за три роки в бронику вщент зруйнований хребет, і хронічний бронхіт від бліндажів, і запаморочення від контузій... І у кожного з підрозділу так, навіть у молодих. Бо людина не машина, підшипники не так легко поміняти. Але ж роблять... Воюють! Бо хто ж замінить?
Ці хворобливі, для яких ТЦК гірше татарина?
І знову тиша.
- Піду я... Виспатися треба.
Два світи.
Два різні світи.
Вже чужі один одному...
главное началЬника невинават шо работу наладить не в состоянии
