розпочинається з першої половини XVII ст., коли в бабинець із Любліна знайшли шлях законниці ордену св. Бригіди. Настоятелькою монастиря Бригідок у Любліні була Агнєшка Ятковська.
Як і для кожного будівництва, потрібні були значні кошти і джерела їх надходження, звісно, самотужки орден не зміг би вирішити це завдання. Тому на допомогу прийшли пожертви різних верств населення – від простих людей до заможних.
Перешкодою будівництву стає народне повстання, яке почалося у січні-лютому 1648 року, і яке, охопивши частину території та населення України, переросло у національно-визвольну війну 1648 -1657 рр., зі всіма негативними наслідками для Речі Посполитої. З архіву монастиря Бригідок у Любліні довідуємося, що у 1648 році, навесні, перед святами навідуються сюди запорізькі козаки, які вчинили великий погром.
Та не тільки війна шкодила будівництву монастиря Бригідок, але й такі фактори, як нещасні випадки та людська недбалість. Ось що згадує Броніслав Сокальський у своїй книзі “Повіт Сокальський”: “У 1671 році місто Сокаль піддалось цілковитому руйнуванню в зв’язку з пожежею. Правдоподібним є те, що монастир Бригідок, який ще був в процесі будування, був зруйнований під час пожежі”. Після того, як двічі палав і був у занедбаному стані, Кристина Потоцька випросила у свого чоловіка спершу надати будинок для Бригідок, а пізніше й збудувала мурований монастир.
В 1784 р. було секуляризовано монастир бригідок (залишки його мурів та веж все ще стоять над Бугом). Костел кляштора було перероблено на фарний (парафіяльний), а в келіях розмістилася плебанія. Землі, що належали монастирю, на варильню солі у Косині виміняли Едвард і Йосиф Романовські, сідлецькі старостичі.
Після ліквідації монастиря австрійською владою, його Михайлівський костел став парафіяльним, а монастирські приміщення були передані під помешкання для пароха. Костел був зруйнований під час Другої світової війни. Зараз келії монастиря XVII ст. використовуються як житлові приміщення.
